Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина IІ. Ботаніка
5. Гриби

Загальна характеристика царства Гриби. Особливості процесів життєдіяльності та поширення. Гриби — окреме царство, що налічує близько 100 тис. видів, відомих ще з силурійського і девонського періодів палеозойської ери. Найдавніші гриби (їхні спори) виявлено у викопних породах віком 185 млн років. Гриби дуже різноманітні. Це одноклітинні й багатоклітинні організми. Вегетативне тіло більшості грибів називається міцелієм, або грибницею.

Міцелій складається із тонких переплетених волокнистих або ниткоподібних утворів — гіфів. У нижчих грибів гіфи не мають перегородок і є ніби гігантською розгалуженою клітиною. У вищих грибів гіфи поділені поперечними перегородками на клітини (членики). У багатьох вищих грибів міцелій, розвиваючи нитки паралельними пучками, утворює довгі тяжі, що сягають кількох метрів, пронизуючи деревину дерев або дерев’яні балки будівель. Ці тяжі диференційовані подібно до своєрідних тканин — механічної, провідної тощо. Окрім того, гіфи міцелію можуть переплітатися і зростатися. Тоді на поперечному зрізі таке сплетення здається парен-хімною тканиною. Ця несправжня тканина називається плектен-хімою. Гіфи вкриті цитоплазматичною мембраною з оболонкою. Оболонка частини нижчих грибів складається із целюлози, в інших нижчих — з пектинових речовин, у вищих грибів — з подібних до целюлози вуглеводів та азотистих речовин (хітин), які схожі на хітин комах, що робить оболонку непроникною для багатьох речовин.

Міцелій буває поверхневим (екзогенний) — розвивається на субстраті зовні, або внутрішнім (ендогенний) — у товщі субстрату, всередині нього. Останнє явище найпоширеніше в природі. Внутрішній розвиток грибниці доцільніший, оскільки при цьому гриб забезпечується поживними речовинами і захищений від вимерзання, висихання, розривів тощо. Завдяки внутрішньому розвитку міцелій може проіснувати як паразит протягом багатьох років. У грибів-паразитів гіф розвивається не тільки в міжклітинних ходах, а і в порожнині самих клітин. Органи спороутворення завжди зовнішні, що сприяє вільному розсіванню спор.

У гіфів гриба немає пластид. Ядра (1—2, іноді багато) дрібні. Запасні речовини відкладаються у вигляді глікогену або жиру, крохмаль ніколи не утворюється. Під час мітозу і мейозу ядерна оболонка не зникає, всередині ядра формується веретено поділу (але без участі центріоль), і ядро перешнуровується.

Оболонка гіфа часто просочується різними речовинами, що надають їй міцності, і пігментами, які зафарбовують її у бурий, чорний та інші кольори. Міцелій багатьох грибів здатний за несприятливих умов (настання зими, посухи тощо) впадати в стан спокою. При цьому гіф віддає значну частину води своїх клітин, і процеси ферментації припиняються.

Більшість грибів (сапрофіти й симбіонти) живляться за рахунок інших живих організмів або їхніх відмерлих решток (гетеротрофи). Будучи багаторічними паразитами, вони часто на все життя пов’язані з ураженим хазяїном. Руйнуючи деревину, кору, утворюючи дупла тощо, гриби спричинюють загибель хазяїна й іноді переживають його, перетворюючись із паразита на сапрофіт. Серед грибів є й хижаки, які живляться дрібними безхребетними істотами.

Загальнобіологічне значення грибів досить значне, бо вони, як і бактерії, мінералізують органічні речовини, роблячи їх доступними для засвоєння рослинами. Гриби викликають спиртове бродіння (дріжджі), яке широко використовують в хлібопеченні, для виготовлення вина, спирту, пива, квасу, кефіру. Дріжджі використовують як харчовий та кормовий продукт. З деяких грибів виготовляють антибіотики. Велике значення мають гриби завдяки утворенню ними мікоризи (ендо- й ектотрофної). Фізіологічні взаємозв’язки компонентів мікоризи вивчено ще недостатньо. Припускають, що гриб допомагає рослині засвоювати важкодоступні речовини гумусу, елементи мінерального живлення, своїми ферментами сприяє вуглеводному обміну, активізує діяльність ферментів рослини, фіксує вільний азот і в сполуках передає його рослині. Від вищої рослини в гриб надходять безазотисті сполуки, кисень і виділення коренів, які сприяють проростанню спор.

Водночас багато грибів спричинюють хвороби сільськогосподарських рослин та отруєння тварин і людини, руйнують деревину. Гриби паразитують в організмах з кислою реакцією середовища, яку не витримують бактерії.

Розмножуються гриби (мал. 2.83) різними способами вегетативного, безстатевого і статевого розмноження, які в життєвому циклі грибів чергуються. Статевим розмноженням завершується життєвий цикл. Вегетативно гриби розмножуються частинами міцелію; відокремленими члениками, на які розпадаються гіфи міцелію (оїдії, або артроспори); брунькуванням — утворенням бічних виростів на міцелії або навіть на одній клітині, які, розростаючись, перетворюються на самостійні клітини, що відчленовуються від міцелію; склероціями, які утворюються за сильного ущільнення сплетених між собою підсохлих гіф, яке зовні вкривається твердою темнозабарвленою оболонкою (вони мають форму ріжків, подушечок, кульок тощо). Склероції добре пристосовані до несприятливих умов, навесні проростають у плодові тіла.


Мал. 2.83. Розмноження грибів:

а — мукор; б — плодові тіла аскоміцетів; в — дріжджі; г — ріжки; д — клітина хлібопекарських дріжджів (збільшено) та процес утворення бруньки: 1 — міцелій; 2 — спорангієносці; 3 — спорангії; 4 — спори безстатевого розмноження; 5 — спорангій, що утворився при проростанні зигоспорангія (зиготи); 6 — спори статевого розмноження; 7 — утворення зигоспорангія; 8 — зигоспорангій; 9 — клейстотецій; 10. 11 — пери- та апотецій; 12 — брунькування; 13 — колонія дріжджів; 14—17 — формування аска; 17 — аск з аскоспорами (спорами статевого розмноження); 18 — склероцій; 19 — пророслий склероцій; 20 — голівка строми з перитеціями; 21 — ніжка строми (20, 21 — строма); 22 — перитецій з асками; 23 — аски з аскоспорами; 24 — мітохондрії; 25 — вакуолі; 26 — ядерце; 27 — ядро; 28 — глікоген

Основний спосіб розмноження грибів — безстатеве спороутворення, що відбувається за допомогою спеціальних клітин — спор. Вони утворюються на плодових тілах або на спеціальних «гілках» міцелію. У деяких грибів спори містяться всередині клітин-спорангіїв (нижчі гриби) або на поверхні спороутворювальних клітин конідієносіїв (вищі гриби). Спори мають незначні розміри і переносяться повітрям, комахами, а в деяких грибів, що живуть у воді, — водними течіями.

Ще різноманітнішим і складнішим є статеве розмноження грибів.

З усієї надзвичайної різноманітності грибів найбільше значення для людини мають кілька їх груп: дріжджі, цвілеві, шапкові й гриби — збудники хвороб рослин, тварин та людини.

Шапкові гриби, особливості їхньої будови та процесів життєдіяльності. Більшість шапкових грибів належить до класу Базидіоміцетів, незначна частина — до класу Сумчастих (Аскових). У базидіоміцетів спори утворюються на базидії. Останні з базидіоспорами утворюються на нижньому боці шапки плодового тіла, в спороносному (гіменіальному) шарі гіменофора — органі спороношення, який має форму пластинок або трубочок (мал. 2.84), що й зумовлює поділ базидіоміцетів на пластинчасті й трубчасті (пористі). У сумчастих (аскових) грибів спори утворюються всередині спеціальних клітин — асках, які з аскоспорами (мал. 2.85) утворюються в гіменіальному шарі, котрий у деяких видів грибів міститься на поверхні, а в більшості видів — всередині плодового тіла.



Мал. 2.84. Шапкові гриби:

a — з трубчастим гіменофором; б — з пластинчастим гіменофором; 1 — трутовик; 2 — білий гриб; 3 — поперечний переріз гіменофора; 4 — вигляд гіменофора знизу; 5 — печериця; 6 — поперечний переріз гіменофора; 7 — вигляд гіменофора знизу

Мал. 2.85. Аски (сумки) з аскоспорами

Шапкові гриби є переважно сапрофітами. Серед них є й паразити, наприклад усім відомий опеньок осінній справжній та деякі інші. Значна кількість шапкових грибів мікоризні. Відомі мікоризні гриби, що живуть у симбіозі тільки з одним певним видом деревної рослини. Є й такі, в яких мікоризний зв’язок існує з кількома, іноді з багатьма видами деревних рослин.

Те, що ми зазвичай називаємо шапковим грибом, є лише плодовим тілом грибного організму. Вегетативна частина цього організму — грибниця у більшості видів грибів цієї групи міститься в ґрунті у вигляді більш-менш нещільного плетива. Грибниця деяких шапкових грибів розвивається й живе в деревині — стовбурах, гілках живих і мертвих деревних рослин, у пеньках тощо.

Плодові тіла шапкових грибів утворюються лише за умов, з яких основними є волога, температура ґрунту та повітря. Плодові тіла виступають над поверхнею ґрунту або на стовбурах чи пеньках. Вони дуже різноманітні за формою, розміром і забарвленням і складаються з шапки (мал. 2.86) та ніжки. В одних видів діаметр шапки 0,5—1, у більшості 3—10, у деяких 15—20 (40) см. Шкірка шапки багатьох видів грибів легко знімається. Колір шапки дуже несталий — у вологу й суху погоду різний.

Мал. 2.86. Форми шапок пластинчастих і трубчастих грибів:

а — напівкуляста; б — опуклорозпростерта; в — подушкоподібна; г — конусоподібно розпростерта; д — плоскорозпростерта; е — опукло-розпростерта з пупчиком; с — увігнуто-розпростерта; ж — увігнуто-розпростерта з пупчиком; з — лійкоподібна; і — конусоподібна; к — дзвоникоподібна; л — асиметрична з ніжкою; м —асиметрична без ніжки

Ніжка за формою буває циліндричною, іноді вона дуже тонка, звужена догори або донизу, з кільцем і піхвою біля основи, тільки з піхвою або без кільця, без піхви (мал. 2.87). Зрідка ніжки немає (порхавка, печіночниця тощо), а шапка прикріплюється до субстрату боком.

Мал. 2.87. Залишки загального та часткового покривала на ніжці:

а — кільце; б — кільце й піхва; в — піхва; г — кільця й піхви немає

М'якуш (глеба) буває м’який, нещільний або щільний, корчуватий, різного кольору, який при розрізанні на повітрі може лишатися незмінним або змінюватись. М’якуш шапки завжди ніжніший порівняно з м’якушем ніжки. У багатьох шапкових грибів периферичний шар тканини ніжки ущільнений, корчуватий. На смак м’якуш солодкуватий, гіркий, гостро-пекучий, пекучо-їдкий. Він має приємний (грибний) запах, іноді запах часнику, редьки, оселедця, гнилої деревини, зрідка викликає відвертання; у деяких видів м’якуш не має запаху.

З нижнього боку шапки пластинчастих і трубчастих (пористих) грибів розміщений гіменофор — спороносна частина, на якій утворюються базидії зі спорами. Основним елементом його є гіменіальний шар, який складається із базидій зі спорами. У порхавок, дощовиків плодові тіла кулясті, гіменіальний шар їх утворюється всередині плодового тіла.

У представників багатьох родів плодові тіла з початку розвитку до стиглості вкриті суцільним міцеліальним покривом — загальним покривалом, яке може бути більш або менш щільним, плівчастим чи тоненьким павутинистим. Із розвитком і збільшенням плодового тіла це покривало розривається. Рештки його можуть лишатися на ніжці у вигляді кільця та біля основи ніжки у вигляді піхви, а на шапці — у вигляді лусок, бородавок чи пластівців.

Гриби їстівні та отруйні. За літературними даними, на території Європи відомі близько 500 видів їстівних грибів. Проте лише незначна частина цих видів (80—100) широко відома населенню і ще менше видів їх надходить на продаж. В Україні видовий склад їстівних грибів не менший, ніж в інших країнах Європи, а інколи значно більший, проте на ринки навіть найбагатших на гриби районів надходить не більш як 10—15 видів.

У роки, неврожайні на білі та деякі інші гриби, на ринках майже немає їстівних грибів, бо збирачі орієнтуються переважно на білі гриби, маслюки, опеньки, лисички, хрящі-молочники та ін. Хоч навіть у найнесприятливіші для названих грибів роки завжди можна знайти й зібрати інші добрі їстівні гриби, наприклад, порхавки, гриби-зонтики, опеньки (луговий та літній), рядовки (скупчену й тополеву), зеленушку, ентолому садову їстівну та інші, які ростуть у різні пори вегетаційного періоду і можуть забезпечити великий збір.

Через необізнаність збирачів певна кількість їстівних грибів не використовується. Так, у деяких районах України не вживають чудовий їстівний гриб рижик смачний, не всюди вживають гриб з ніжним, смачним м’якушем — зеленушку, зовсім не збирають таких їстівних грибів, як рядовка рожева, різні порхавки (дощовик їстівний, порхавка гігантська), молоді плодові тіла яких мають дуже смачний м’якуш, гриб-зонтик великий та багато інших.

Умовно їстівні гриби серед трубчастих (пористих) одиничні (синяк-дубовик, синяк зернистоногий). Використовують їх для приготування страв та заготовляють лише після відварювання (відвар вилити!). Кілька видів трубчастих грибів неїстівні через поганий смак (боровик неїстівний, гірчак). Лише один вид трубчастих грибів, що ростуть в Україні, отруйний — це «чортів» гриб (мал. 2.88).

Мал. 2.88. «Чортів» гриб

Серед пластинчастих грибів їстівними є печериці, сироїжки, хрящі-молочники, рядовки, гриб-зонтик великий, гриб-зонтик червоніючий, павутинники, опеньки справжні, деякі види гігрофора та ін.

Численні види пластинчастих грибів відомі як умовно їстівні. Виготовляти страви з них або заготовляти можна тільки після відварювання (відвар вилити!). У відвар переходять отруйні речовини умовно їстівних грибів. Використання їх без попереднього відварювання призводить до тяжких отруєнь.

З умовно їстівних пластинчастих грибів в Україні найчастіше трапляються свинуха, рядовка фіолетова, багато видів сироїжок і хрящів-молочників.

У Європі відомими є близько 80 видів отруйних грибів, більшість яких росте в Україні. Особливо небезпечні з них 20—25 видів, деякі зовні нагадують їстівні гриби. Найбільша кількість дуже небезпечних отруйних грибів належить до пластинчастих, значна кількість видів навіть смертельно отруйні, наприклад види родів Мухомор, Іноцибе (плютка), Клітоцибе та Ентолома. Найнебезпечнішим з них є бліда поганка. Серед інших пластинчастих грибів трапляються одиничні небезпечні, часом смертельно отруйні гриби — рядовка, гіфолома, павутинник, лепіота та ін.

Дуже важливим є те, що вміст отрути у грибах не сталий, а може кількісно і якісно змінюватися, залежно від умов росту. Встановлено, що на багатих гумусових ґрунтах та у вологі роки отруйність відомих отруйних грибів посилюється, і навпаки, на бідних, сухих ґрунтах та в посушливі роки — зменшується. Це деякою мірою стосується і їстівних грибів, біохімічний склад яких за певних умов може змінюватись.

Правила збирання грибів. Зменшення ресурсів їстівних грибів на природних угіддях, зникнення деяких цінних їстівних грибів спостерігаються в багатьох країнах світу. В Україні деякі нещодавно поширені види грибів стали або стають рідкісними, а деякі зникають. Це залежить не тільки від збільшення кількості збирачів, а й від того, якими засобами збирання грибів вони користуються. Необізнаний збирач вириває гриби, а не зрізує, і пошкоджує таким чином грибницю, знищує зачатки інших плодових тіл, розміщених біля достиглого гриба.

Усі збирачі повинні знати, що не можна руйнувати і знищувати лісові неїстівні та отруйні гриби, серед яких численні види є мікоризними, що сприяють нормальному розвиткові лісових деревних та чагарникових рослин.

Не слід також збирати старі плодові тіла їстівних грибів (з дозрілими спорами). По-перше, їстівна цінність таких грибів мала, а подруге, з дозрілих плодових тіл звільняються і поширюються грибниці видів.

У місцях з підвищеним рівнем радіації слід утримуватись від збирання грибів, в яких накопичуються радіонукліди. Будь-які види грибів не можна збирати поблизу автомобільних доріг, бо вони накопичують шкідливі солі свинцю й інших важких металів, яких багато у вихлопних газах.

Цвілеві гриби. Особливості будови та процесів життєдіяльності на прикладі мукора й пеніцилу. Часто на зіпсованих харчових продуктах можна побачити павутинний наліт білого, жовтуватого або сірого кольору. Якщо розглянути наліт за допомогою мікроскопа, то можна побачити, що його волоконця становлять єдину розгалужену клітину з багатьма ядрами. Це міцелій гриба мукора (мал. 2.89). Найчастіше цей гриб трапляється на харчових продуктах. За недостатнього дотримання правил зберігання продуктів він може зіпсувати хліб, овочі, готові страви. Ураження мукором відбувається за допомогою спор. Вони мікроскопічно малі, легко переносяться вітром, комахами, можуть потрапити через брудні руки на продукти.

Мал. 2.89. Мукор:

1 — неклітинний міцелій із спорангісносцями; 2—4 — розвиток спорангіоспор: 5, 6 — утворення і злиття клітин (статевий процес); 7 — утворення зигоспори; 8 — проростання зигоспори

Гриб пеніцил (мал. 2.90) займає особливе місце в історії людства. З нього вироблено перший у світі антибіотик, що викликало справжню революцію в медицині. Від часу, коли в медичну практику увійшли антибіотики, за їх допомогою врятовано від неминучої смерті мільйони людей. Сьогодні відомо понад 1000 антибіотиків, більшість яких синтезовано штучно. Пеніцил належить до класу аскоміцетів. Його міцелій має зеленувате забарвлення. Цікаво, що цей гриб формує спори двох типів: нестатевого розмноження (вони утворюються звичайним поділом клітин) і статевого (утворюються із зиготи).

Мал. 2.90. Гриби пеніцил (а) та аспергіл (б) з конідіями (1) на спорангієносцях (2)

Види пеніцилу широко представлені в ґрунті, де вони розкладають рослинні й тваринні рештки. Поселяючись на продуктах харчування, вони псують їх.

Дріжджі, особливості їхньої будови та процесів життєдіяльності (живлення, дихання, розмноження). Значення дріжджів неможливо перебільшити. Щодня кожна людина з’їдає певну кількість хліба чи інших виробів із дріжджового тіста. Пухкість і пористість хліба є ознакою його якості. При застосуванні в хлібопеченні дріжджі, зброджуючи цукор, виділяють СО2, який піднімає тісто. Спирт при цьому випаровується.

Дріжджі належать до класу Аскоміцети. Вони мають мікроскопічні розміри (див. мал. 2.83). Їхній міцелій складається з овальних клітин, з’єднаних у ланцюжки. Як і інші гетеротрофні організми, для власних потреб вони використовують готові органічні речовини, а саме цукор, після переробки якого (бродіння) утворюються СО2 і спирт. Під час виготовлення вин, навпаки, випаровується СО2, а спирт залишається у фруктовому розчині.

Деякі дріжджі накопичують у клітинах білки та жири, тому їх споживають. Розмножуються брунькуванням. Окремі дріжджі використовують у виробництві харчових продуктів так давно, що вони значно відрізняються своїми властивостями від тих видів, які трапляються в дикій природі.

Гриби — паразити рослин (сажкові, ріжки, борошнисто-росяні, трутовики). Сажкові гриби (мал. 2.91) належать до базидіоміцетів. Це небезпечні гриби-паразити культурних і дикорослих злаків, що спричиняють захворювання рослин на сажку, яка щорічно завдає сільськогосподарським культурам величезної шкоди, оцінюваної мільярдами доларів. Ці гриби розвивають ендофітний міцелій, який міститься в міжклітинниках, а в клітини рослини-хазяїна проникають гаусторії. Не утворюють плодових тіл. Можуть спричинити зараження рослин як під час проростання зернівок, так і під час цвітіння. Хворі рослини мають вигляд обвуглених або обсипаних сажею через утворення величезної кількості товстостінних темних спор. Зимують спори із зернівками в зерносховищах або в ґрунті і є причиною захворювання рослин. Міцелій не поширюється по всій рослині, а локалізується в місці зараження, де й спричинює утворення пухлин, наростів.

Мал. 2.91. Сажкові гриби:

а — порошниста сажка вівса; б — порошниста сажка проса; в — порошниста сажка пшениці; г — тверда сажка пшениці; д — пухирчаста сажка кукурудзи; 1 — спора порошнистої сажки; 2 — проростання спори; 3 — спора твердої сажки; 4 — проростання спори твердої сажки; 5 — зернівка зі спорами сажки (сажковий мішечок); 6 — проростання спори пухирчастої сажки

Заходи боротьби із сажковими грибами: протруювання посівного матеріалу слабким розчином формаліну або гранозаном, термічне оброблення зерна (коли міцелій перебуває всередині зернівок), механічні способи боротьби.

Усі представники іржастих грибів (мал. 2.92) є облігатними паразитами вегетативних органів вищих рослин, у тому числі й культурних (жито, овес, пшениця, просо, льон, смородина, шипшина та ін.). Цикл їхнього розвитку може відбуватися на одній і кількох рослинах (злаки й барбарис, злаки і крушина тощо). Влітку на стеблах і листках з’являються іржасто-бурі смужки, утворені спорами оранжевого кольору. При цьому значно зменшується фотосинтезуюча поверхня рослини. Крім того, підвищується інтенсивність транспірації, що призводить до порушення водного балансу.

Мал. 2.92. Лінійна іржа злаків:

а — листки барбарису, уражені іржею; б — ецидій (1) і пікніда (2) на листку барбарису; в — проросла телейтоспора з двома фрагмобазидіями і вісьмома базидіоспорами; г — купка телейтоспор; д — купка уредоспор; е — стебло і піхва листка, уражені іржею

Серед злісних паразитів жита і багатьох дикорослих злакових та осокових особливо небезпечні ріжки (мал. 2.93). Під час цвітіння злакових на приймочку маточки потрапляє аскоспора. Вона проростає в міцелій, який потрапляє у зав’язь маточки і продукує конідіоспори. При цьому гіфи виділяють крапельки солодкої рідини, яка приваблює комах. Спори прилипають до тіла комах і поширюються. На зиму гриб утворює склероції, які навесні проростають з утворенням аскоспор. Цикл розвитку ріжків повторюється. Отруйні речовини ріжків спричинюють отруєння людини, яке може виявлятись у двох формах: конвульсивній (в народі називають «злі корчі») та гангренозній («антонів вогонь»). Отруїтися можна, вживаючи борошно, заражене розмеленими ріжками. Ріжки зберігають отруйність упродовж двох років. Склероції містять алкалоїд ерготонін (звідси назва хвороби — ерготизм), який викликає судомні скорочення м’язів. Ці гриби використовують у медицині, особливо в гінекології, як кровоспинний засіб.

Мал. 2.93. Гриб ріжки:

а — колос жита зі склероціями; б — строми, що виросли на склероції, який перезимував; в — поздовжній розріз через строму з перитеціями; г — поздовжній розріз через перитецій із сумками; д — сумка з ниткоподібними аскоспорами

Ще один гриб, добре відомий багатьом, — монілія спричинює гниття яблук та груш (мал. 2.94). Його міцелій розростається на плодах. М’якуш плодів стає пухким, на його поверхні видно світло-коричневі плями, на яких концентричними колами розміщені подушечки конідієносців. Зимує гриб на плодах, що залишилися на зиму, які стають чорними, блискучими. Навесні розвиток монілії поновлюється.

Мал. 2.94. Яблуко, уражене грибом монілією (а), і міцелій гриба (б)

Борошнисто-росяні гриби (також аскоміцети) паразитують на листках, стеблах, суцвіттях і плодах рослин. Їхній міцелій тільки поверхневий. Він галузиться і розвивається на поверхні листків, стебел і ягід винограду та аґрусу (оїдіум), листків і колосків пшениці (борошниста роса злаків), усіх органів гарбузових, закріплюючись на них за допомогою гаусторіїв (присосків), які проникають у клітини епідерми й живляться вмістом протопластів. Міцелій має вигляд або жовтуватих подушечок (що вказує на багаторазовість зараження), які поступово зливаються, або білого павутинного нальоту на всій поверхні органа. На міцелії піднімаються конідієносці, які на верхівках утворюють конідії, що багаторазово відокремлюються й розсіюються. Гриб завдає шкоди не тільки виснаженим клітинам хазяїна, а й фотосинтезу, оскільки паразит вкриває міцелієм поверхню органа і забиває продихи гаусторіями. Конідії одноклітинні. Під час дозрівання спор грибниця виділяє цукристі краплини (звідки й назва «роса»), що приваблюють комах, які й переносять спори гриба на інші рослини.

Зимують борошнисто-росяні гриби у вигляді специфічних утворів (клейстотецій), які формуються після процесу запліднення.

Гриби-трутовики завдають великої шкоди лісовому господарству. Міцелій розвивається всередині дерев і виділяє ферменти, які руйнують целюлозу клітинної оболонки або лігнінові речовини. У першому випадку виникає корозійна гниль, у другому — деструктивна. Плодове тіло трутовиків утворюється на поверхні дерева, має копитоподібну форму (мал. 2.95) і продукує величезну кількість спор. Гіменофор трубчастий різної форми. Міцелій трутовиків уражує як живі, так і мертві стовбури, корені, пеньки, а також гілки дерев та кущів. Спори потрапляють на рани в корі дерев, де й проростають у грибницю. Трутовик чага росте на березах, утворюючи стерильні плодові тіла, які використовуються в медицині.

Мал. 2.95. Трутовик на стовбурі дерева

Роль грибів у природі та житті людини. Гриби беруть активну участь у процесах колообігу речовин у природі, сприяючи розкладанню органічних речовин і утворенню простих неорганічних сполук, які використовуються рослинами в процесі живлення. Одні гриби людина використовує, з іншими — веде нещадну боротьбу.

Велике значення має створювана грибами мікориза.

Гриби широко використовують у харчовій промисловості, наприклад, дріжджові — у пивоварінні, виноробстві, хлібопеченні. За допомогою грибів виготовляють окремі сорти сирів («рокфор»).

Величезну роль відіграють гриби у виробництві дуже ефективних ліків—антибіотиків. Головний із них — пеніцилін виробляють, як уже зазначалося, з грибів пеніциліум. Із близького до нього роду грибів — аспергілу також виділено багато антибіотиків. Із цвілевих грибів виробляють фітогормон гіберелін.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити