Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина ІІІ. Зоологія
5. Тип Плоскі черви
5.2. Клас Стьожкові черви (Цестоди)

Налічує близько 3,5 тис. видів (в Україні понад 500). Усі стьожкові черви ведуть паразитичний спосіб життя. В статевозрілому стані живуть у кишках хребетних тварин і людини, а в личинковому — в різних органах і тканинах як безхребетних, так і хребетних тварин. Форма тіла цих паразитів нагадує стьожку. Розмір дорослих особин — від 1 мм до 10 м і більше. Найчастіше тіло — стробіла стьожкових червів складається із головки, шийки і члеників (проглотид). На головці є органи прикріплення: присоски, присмок-тувальні щілини й гачки. В ділянці шийки відбувається безперервний ріст паразита з утворенням нових члеників. В одних цестод їх мало (3—4 в ехінокока), а в інших — багато (40 тис. і більше у стьожака широкого).

Стьожкові черви всмоктують поживні речовини всією поверхнею тіла, тобто травлення у них внутрішньоклітинне. Органи виділення протонефридіального типу. В паренхімі розкидані клітини миготливого епітелію (див. мал. 3.15). Від них беруть початок тонкі канальці, які сполучаються між собою і впадають у два канали, розміщені по боках тіла. В кожному членику ці канали сполучені перемичкою. Після відривання останнього членика канали відкриваються назовні отворами.

Дихання стьожкових червів анаеробне. При цьому виділяються різні токсичні для хазаїна органічні речовини, які видаляються із тіла паразита назовні. Потрапляючи в організм хазяїна, вони спричинюють його отруєння.

Нервова система має таку саму будову, як і в плоских червів інших класів. Вона складається із двох головних гангліїв, сполучених перемичками (комісурами), та різної кількості поздовжніх нервових стовбурів (від 6 до 12). Два з них (бічні) потужніші, ніж інші. Стовбури мають регулярні перемички між собою. Органи чуття представлені лише чутливими нервовими клітинами, що пов’язані із шкірними горбиками і ямками.

Майже всі цестоди — гермафродити. У більшості їх статеві органи мають досить складну будову і характеризуються повторюваністю всього статевого апарату в кожній проглотиді. В молодих члениках ціп’яка бичачого статеві органи ще не розвинені. Згодом з’являються чоловічі статеві органи, а потім — жіночі. Вони досягають повного розвитку в так званих гермафродитних члениках (у бичачого ціп’яка — починаючи з 200-го від шийки). Яйця дозрівають у задніх члениках, які активно виповзають або пасивно викидаються в зовнішнє середовище з фекаліями основного хазяїна. В цей час членик містить у собі лише матку з дозрілими яйцями.

Найпоширенішими паразитами людини є ціп’як бичачий (неозброєний) та свинячий (озброєний, мал. 3.18). Дорослий паразит у стьожковій стадії живе в тонкій кишці людини, а личинки його живуть в різних органах великої рогатої худоби (бичачого) або свиней (свинячого). Хазяїна, в тілі якого розвиваються личинкові стадії, прийнято називати проміжним, а того, в тілі якого паразит досягає статевої зрілості, — остаточним (кінцевим, дефінітивним). Отже, для ціп’яка неозброєного проміжний хазяїн — велика рогата худоба, для озброєного — свині, а остаточного — людина.

Мал. 3.18. Цикли розвитку ціп’яків:

а — озброєного (свинячого): б — неозброєного (бичачого); в — основний: г — проміжний хазяїни: 1 — головки (сколекси); 2 — зрілі членики (проглотиди), заповнені яйцями; 3 — личинки (онкосфери); 4 — фіни (цистицерки); 5 — міхурова стадія з вивернутою головкою; 6 — доросла стадія; 7 — пересування частин стробіли в зовнішньому середовищі

Тіло ціп’яка, стробіла, 4—10 (бичачий) або 2—6 м завдовжки (свинячий) складається із маленької головки — сколекса з чотирма присосками, короткої шийки і великої кількості (близько 1000 у бичачого і 900 — у свинячого) члеників — проглотид. У свинячого на головці є ще два ряди гачків (звідси назва «озброєний»).

Особливості будови ціп’яків тісно пов’язані з пристосуванням до паразитичного способу життя. Живляться ці паразити поживними речовинами, які є в кишках, всмоктуючи їх усією поверхнею тіла. Органів чуття у них немає. Добре розвинена статева система, надзвичайна плодючість. У кожному членику бичачого ціп’яка містяться тисячі яєць. За добу із організму хворого виводиться 12—15 (а при зараженні свинячим — 5—6) зрілих члеників, які містять десятки тисяч яєць. Членики деяких видів здатні самостійно виповзати через анальний отвір остаточного хазяїна, а також, вийшовши з каловими масами назовні, розповзатися по землі й траві, збільшуючи тим самим можливість зараження проміжного хазяїна. Велика рогата худоба і свині заражаються при ковтанні члеників або яєць.

У кишках тварин із яєць виходять личинки з шістьма гачками, за допомогою яких вони проникають у кровоносні капіляри і кров’ю розносяться по всьому тілу тварини. Більшість їх осідає в міжм’язовій сполучній тканині, язиці, жувальних м’язах, серцевому м’язі, де перетворюються на фіну. Фіна — пухирець завбільшки з горошину, всередині якого міститься головка ціп’яка з шийкою.

Зараження людей ціп’яком відбувається за недостатнього термічного оброблення призначених для вживання м’яса, а також в’яленої або солоної ураженої ціп’яком яловичини (особливо телятини) та свинини. Перший час після зараження хвороба може протікати без будь-яких видимих проявів. Але потім у хворих виникають розлади травлення, загальна слабість, недокрів’я, головний біль, неуважність, дратівливість, порушується сон, знижується працездатність тощо. Тривалість життя паразитів у дорослому віці 10—15 років.

Ще одним поширеним паразитом людини є стьожок широкий (мал. 3.19). Крім людини він паразитує в тілі собак, котів, лисиць тощо. Довжина цього паразита сягає 25 м. Зараження відбувається при споживанні недостатньо просмаженої або просоленої риби та ікри. Риба уражується при поїданні першого проміжного хазяїна — рачка-циклопа з личинками паразита.

Мал. 3.19. Життєвий цикл стьожака широкого:

1 — яйце: 2 — корацидій (личипка, яка утворилася у воді із яйця); 3 — процеркоїд — личинка, що утворилася в першому проміжному хазяїні (циклопі); 4 — плероцеркоїд — личинка, що утворилася в другому проміжному хазяїні (рибі); 5 — плероцеркоїди в м’ясі риби; 6 — сколекс з присосками (ботріями)

На відміну від попередніх видів стьожкових червів, у життєвому циклі ехінокока людина виступає як проміжний хазяїн (мал. 3.20). Остаточним хазяїном для цього паразита є хижі тварини: собаки, вовки, лисиці тощо. Людина може заразитися ехінококом у разі контакту із зараженим собакою, в якого на шерсті можуть бути яйця паразита. Потрапивши в кишки людини, личинки переміщуються у різні органи й утворюють фіни, які поступово збільшуються в розмірах. Фіна росте й тисне на органи. Позбутися її можна тільки хірургічним шляхом.


Мал. 3.20. Ехінокок:

а — дорослий черв'як 4—5 мм завдовжки: 1 — зріла проглотида; 2 — гермафродитна проглотида; 3 — незріла проглотида; 4 — головка; 5 — хоботок з гачками; 6 — присосок; 7 — зрілі яйця в матці; б — стадія фіни: із стінки міхура випинаються всередину численні зачатки сколексів (13) і дочірні міхури (9), які, в свою чергу, утворюють сколекси (12); від стінки материнського міхура назовні можуть відшнуровуватися бруньки, що виростають у нові материнські міхури; 3 — кутикулярна оболонка; 10 — закладання віночка гачків; 11 — присосок; в — фіна ехінокока в печінці людини (може досягати розмірів кулака і створювати загрозу життю)





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити