Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина ІІІ. Зоологія
6. Первиннопорожнинні, або Круглі черви

Первиннопорожнинні, або Круглі черви, живуть у морях, прісних водоймах і ґрунті. Це один із найчисленніших типів тваринного світу. Сьогодні описано 15 тис. видів їх (в Україні — понад 1600), але вчені вважають, що їх значно більше — близько мільйона видів. Серед них багато видів, які уражують тканини та органи не тільки різних тварин і людини, а й рослин. Установлено, що на планеті немає таких біотопів, де б не було представників типу Круглі черви. Іноді вони живуть в умовах, котрі здаються непридатними для життя. До прикладу, оцтова вугриця живе в оцті. Довжина представників різних видів коливається від 1 мм до 1 м, а іноді й більше (паразит плаценти кашалота).

Види, які пристосовані до різних умов, помітно відрізняються один від одного. Інакше в нематод: де б вони не жили, їхній вигляд і будова приблизно однакові.

Тіло круглих червів несегментоване, веретеноподібне, з білатеральною симетрією. Поперечний розріз їх має форму кола, звідси назва типу. Стінка тіла складається зі шкірно-м’язового мішка, вкритого багатошаровою кутикулою, тому для круглих червів характерне линяння. Саме кутикула, яка захищає від ушкоджень та отруйних речовин, дала змогу круглим червам пристосуватися до існування в різних місцях. Кутикула формується за рахунок епітелію гіподерми (покривної тканини), що міститься під нею. Гіподерма з внутрішнього боку утворює 4 валики: верхній, нижній і два бічних. Між валиками розміщені 4 смужки поздовжніх м’язів. Кутикула, гіподерма та м’язи утворюють шкірно-м’язовий мішок. Порівняно із плоскими червами у круглих червів є анальний отвір і порожнина тіла.

Внутрішні органи розміщені в первинній порожнині тіла (порожнина між шкірно-м’язовим мішком — ектодермою і травною трубкою — ентодермою, звідси і назва «первиннопорожнинні»). Порожнина заповнена рідиною. Рідина містить отруйні речовини і перебуває під тиском, що разом із міцними покривами утворює так званий гідростатичний скелет. Рідина виконує захисну і транспортну функції. Первинна порожнина круглих червів, задня кишка і анальний отвір є ароморфозами.

Пересуваються нематоди, лежачи на боці. Під час скорочення м’язів тіло згинається у спинно-черевному напрямі. При згинанні тіла щільна кутикула майже не розтягується і тиск у порожнині тіла підвищується. Як тільки м’язи розслаблюються, черв’як розгинається. Чергуючи згинання й розгинання (пасивно), черв’як звивається і набуває здатності просуватися навіть у щільному середовищі.

Видільна система круглих червів представлена однією-двома одноклітинними шкірними залозами, від яких відходять два бічних канали. Ззаду вони закінчуються сліпо, а в передній частині зливаються в один канал, який відкривається назовні порою позаду «губ». Функцію виділення виконують також особливі фагоцитарні клітини (в аскарид їх 2—4), розміщені по ходу видільних каналів. У них накопичуються нерозчинні продукти дисиміляції й чужорідні тіла, що потрапляють у порожнину тіла.

Центральна нервова система складається із навкологлоткового нервового кільця і шістьох стовбурів, що відходять від кільця. Черев ний стовбур розвинений краще. Органи чуття розвинені слабко. Є дотикові сосочки, папіли та щетинки. На головному кінці розміщені органи хімічного чуття — амфіди. Вільноіснуючі круглі черви (нематоди) мають світлочутливі вічка.

Травна система починається ротовим отвором і закінчується задньопрохідним. Вона складається із передньої, середньої й задньої кишок. Рот розміщений на передньому кінці тіла і має зазвичай 6 виростів — губ (в аскариди три), на яких є чутливі волоски. Глотка мускулиста, ектодермального походження. Травлення позаклітинне (порожнина середньої кишки). Багато вільноіснуючих круглих червів живляться бактеріями, інші є хижаками. Частина паразитичних червів живиться вмістом кишок хазяїна, інші — руйнують тканини хазяїна.

Дихальної і кровоносної систем немає. Вільноіснуючі форми дихають усією поверхнею тіла, а паразитичні є анаеробами.

Більшість видів круглих червів роздільностатеві з добре вираженим статевим диморфізмом. Самці зазвичай значно дрібніші. Запліднення внутрішнє. Яйця нематод мають міцні оболонки і надзвичайно живучі. Розвиток непрямий. Личинка у процесі розвитку линяє.

Різноманітність круглих червів і середовища їхнього існування. До типу Круглих червів належать кілька класів. Найбільшим є клас Круглі черви (Нематоди), до якого крім вільноіснуючих сапротрофів і хижаків належать паразити людини, тварин і рослин.

Вільноіснуючі круглі черви, їх роль у процесах ґрунтоутворення. Нематоди є найчисленнішими і найрізноманітнішими з усіх багатоклітинних тварин, які трапляються в ґрунті (наприклад, у ґрунтах лук чисельність нематод може сягати 20 млн особин на 1 м2). Ґрунтові вільноіснуючі нематоди беруть участь у процесах ґрунтоутворення. Вони зазвичай невеликого розміру (кілька міліметрів, зрідка 2—3 см). Вільноіснуючі нематоди водойм і ґрунту є джерелом живлення для різних тварин. Багато з них є сапротрофами, тобто живляться рештками рослин і тварин, розкладаючи складні сполуки на прості речовини. Разом із бактеріями круглі черви беруть участь у поверненні в колообіг речовин, що входили до складу мертвої органіки.

Деякі круглі черви є хижаками, поїдають інших червів, мікроорганізми. Інші живляться живими рослинами і грибами, які заковтують цілими або проколюють зубцями, а потім висмоктують.

Серед круглих червів є паразити рослин, які завдають значної шкоди сільському господарству. Наприклад, стеблова нематода картоплі може знищити до 80 % бульб, що зберігаються в овочесховищах. Покоління за поколінням паразити розвиваються у тканинах бульб, унаслідок чого картопля перетворюється на грудку брунатної трухлявини. Бурякова нематода знижує врожай цукрового буряку. Цей паразит оселяється в кореневій системі й спричинює відмирання коренів.

Галові нематоди оселяються всередині коренів рослин і виділяють речовини, які спричинюють розвиток на коренях пухлин — галів, які призводять до відмирання і загнивання коренів, що спричинює пригнічення або загибель рослини.

Круглі черви — паразити тварин і людини. Профілактика спричинених ними захворювань. Аскарида людська паразитує в тонких кишках людини (мал. 3.21). Самка може досягати довжини 44 см, а самець — 25 см. Статевозрілі аскариди живляться вмістом тонких кишок, іноді — поверхневими шарами слизової оболонки. Самки паразита живуть 11—12 міс., виділяючи до 240 тис. яєць за добу. Самці невдовзі після запліднення гинуть.

Мал. 3.21. Аскарида людська:

а — поздовжній, б — поперечний розрізи: 1 — рот з губами: 2 — навкологлоткове нервове кільце; 3 — глотка; 4 — видільний канал; 5 — матка; 6 — яєчник; 7 — мускулатура; 8 — анальний отвір; 9 — кишка; 10 — фагоцитарна клітина; 11 — спинний нервовий стовбур; 12 — гіподерма; 13 — кутикула; 14 — первинна порожнина; 15 — черевний нервовий стовбур; в — хвостовий кінець; г — схема життєвого циклу; д — схема міграції личинок аскариди в тілі людини

Аскарида має веретеноподібну форму із загостреними кінцями. Її хвостовий кінець прямий, а в самця загнутий на черевний бік (приклад статевого диморфізму). Органів прикріплення в аскарид немає. Вони утримуються в кишках людини завдяки постійному рухові назустріч поживі.

Рот аскариди розміщений на передньому кінці тіла й оточений трьома губами, на яких є чутливі сосочки. Травна трубка має передню, середню та задню кишку з анальним отвором. Живляться аскариди вмістом кишок людини.

Нервову систему аскарид складають навкологлоткове нервове кільце та нервові стовбури, сполучені нерегулярними комісурами (багато їх у ділянці зосередження статевих залоз).

Кровоносної і дихальної систем немає. Анаеробні тварини.

Видільну систему утворює пара видільних каналів.

Статева система самки парна, є два яєчники, два яйцепроводи і парна матка. У самців статеві органи непарні. Запліднення внутрішнє.

Яйця (овальної форми з багатошаровою оболонкою) виводяться назовні з фекаліями і для подальшого розвитку мають потрапити у вологий, провітрюваний і теплий (+12 °С і вище) ґрунт (геогельмінт). За таких умов у яйці протягом 2—3 тижнів розвивається личинка і яйце стає інвазійним, тобто здатним заразити людину. Яйця аскариди дуже стійкі до несприятливих умов, личинки зберігають життєздатність до 7 років.

Інвазійні яйця аскариди потрапляють у травну систему людини з немитими овочами, фруктами, сирою водою тощо. В кишках оболонка яйця руйнується, личинка виходить назовні, прокушує слизову оболонку та проникає у венозний капіляр, звідки — у ворітну вену й печінку. Далі шлях міграції личинки пролягає від печінки до нижньої порожнистої вени, у праве передсердя, правий шлуночок серця, звідти легеневий стовбур виносить личинку до легень (див. мал. 3.21, г). Міграція триває 7—9 тижнів. Під час перебування у кровоносній системі личинка живиться елементами крові, росте й кілька разів линяє. В легенях вона пронизує стінку альвеол і потрапляє в їх порожнину, звідки зі слизом потрапляє до ротової порожнини і далі в кишки, де й перетворюється через 2,5—3 міс. на статевозрілу особину.

Зараження аскаридами (аскаридоз) спричинює біль у животі, зниження апетиту, запаморочення, головний біль, загальну слабість, дратівливість, зниження працездатності та ослаблення пам’яті. Для ранньої стадії аскаридозу характерні явища алергії, для пізньої — розлади травлення з різними ускладненнями у разі проникнення личинок гельмінтів в інші (крім кишок) органи, а також при закупорці кишки клубком аскарид — кишкова непрохідність. Речовини, які виділяються аскаридами, спричинюють отруєння, що завдає шкоди здоров’ю людини: кишкова непрохідність, недокрів’я тощо. Проникання аскарид у жовчну протоку викликає жовтяницю, в печінку — абсцес. Відомі випадки смерті від аскаридозу. Діагноз ставиться у разі виявлення яєць у фекаліях.

Ефективна профілактика аскаридозу можлива при вчасному виявлянні й лікуванні хворих. Особливо велике значення має дотримання правил особистої гігієни, миття ягід, овочів, зелені й фруктів, вживаних у сирому вигляді, фільтрування та кип’ятіння води з відкритих водойм, криниць, джерел.

Після роботи на городі, в ягіднику чи фруктовому саду, а дітям — після ігор на землі слід ретельно мити руки з милом. Враховуючи багаторічну живучість яєць аскариди в ґрунті, добрі результати в боротьбі з аскаридозом та його профілактиці може дати заборона удобрювати городи та ягідники незнезараженими фекаліями, а також утримання туалетів у належному санітарно-гігієнічному стані, надійне знезаражування нечистот і стічних вод, санітарно-просвітницька робота серед населення тощо.

Гострик (збудник ентеробіозу) живе в нижніх відділах тонкої кишки людини. Дорослі гострики невеликі: самці — від 3 до 5 мм, а самки — від 9 до 12 мм. Задній кінець самця зігнутий у вигляді гачка. Розвиваються без проміжного хазяїна. Самці, запліднивши самок, гинуть. Самки опускаються до прямої кишки, переважно вночі, і виповзають з анального отвору (в цей час тонус сфінктера ослаблений) і відкладають на шкіру промежини від 5 до 17 тис. яєць, після чого гинуть. Рухи гостриків під час відкладання яєць викликають сильний свербіж. У відкладених яйцях личинки розвиваються дуже швидко (через 4—6 год). Цей гельмінт паразитує переважно у дітей, які розчісують ділянки навколо ануса, забруднюючи руки яйцями гострика, ними забруднюється й білизна. Діти часто беруть у рот пальці, забруднені цяцьки, гризуть нігті й таким шляхом заражаються. Яйця гостриків можуть потрапляти на підлогу з білизни, а потім з пилом заноситися на різні предмети домашнього вжитку. Гострики трапляються у всіх широтах земної кулі, в тому числі й в Україні.

Хоч гострики і не належать до найнебезпечніших паразитів людини, проте викликають травмування слизової оболонки кишки й запальні процеси в ній. Заповзаючи в червоподібний відросток, вони спричинюють його запалення. В разі інтенсивного зараження часто спостерігаються біль у животі, втрата апетиту, нудота й блювання, неспокійний сон. Від постійного недосипання погіршується самопочуття, знижується працездатність, виникають нервові розлади й виснаження. Заражені діти стають неуважними, примхливими, погіршуються їхні успіхи в навчанні.

Діагностується хвороба за виявленням яєць у зіскобі з періанальних складок.

З метою профілактики слід активно виявляти заражених осіб (особливо серед дітей). Потрібно також суворо дотримуватися правил особистої гігієни (ретельно мити руки з милом перед їдою і після відвідування туалету; коротко стригти нігті; викорінювати у дітей, а іноді й у дорослих, звичку гризти нігті та брати в рот пальці, ручки тощо). Слід постійно проводити санітарно-просвітницьку роботу серед населення, спрямовану на запобігання зараженню гостриками.

Трихінела (збудник трихінельозу) має осередкове поширення серед диких хижих тварин, від яких нерідко заражаються домашні тварини. Личинки трихінел живуть у скелетних м’язах, а статевозрілі трихінели — в тонкій кишці людини і тварин, залягаючи між ворсинками і тільки переднім кінцем проникаючи у структури стінки кишки. Після запліднення у кишках хазяїна самці гинуть, а самки відкладають 1500—2000 личинок, після чого гинуть. Личинки проникають у лімфатичну систему, а потім розносяться кров’ю по всьому організму, локалізуючись тільки в певних групах м’язів (діафрагма, міжреберні, жувальні тощо). Період міграції — 2—6 тижнів.

Проникнувши у м’язові волокна, личинка спірально закручується і через 2—3 тижні вкривається оболонкою, яка згодом (приблизно через рік) обвапновується. У формуванні оболонки беруть участь і тканини хазяїна. Такі личинки зберігають життєздатність багато років. Характерними симптомами хвороби в людини є болі у м’язах, набряки обличчя, особливо повік, кон’юнктивіти, підвищена температура, зміни складу крові (еозинофілія), головні болі, слабкість, зниження працездатності. Хвороба триває від одного до кількох тижнів, іноді завершується летально. Під впливом інвазії м’язове волокно дегенерує (мал. 3.22).

Мал. 3.22. Паразитичні нематоди:

а — гострик дитячий (самка): б — яйце гострика: 1 — рот; 2 — пухирцеподібне здуття кутикули; 3 — стравохід; 4 — його здуття; 5 — кишка; 6 — яєчник; 7 — анальний отвір; 8 — матка; 9 — піхва; 10 — жіночий статевий отвір; в — трихінела спіральна (інкапсульо-вана личинка); г — личинка трихінели, іцо проникла в м’язове волокно; д — різні фази звапнення капсули: 11 — м’язове волокно, яке дегенерувало; 12 — нормальне м’язове волокно; 13 — стінка капсули; 14 — личинка

Для перетворення личинок на статевозрілі форми вони мають потрапити в кишки іншого хазяїна. Людина заражується, використовуючи в їжу свинину або м’ясо інших тварин, заражених трихінелою: ведмедя, дикого кабана, борсука та ін.

З метою профілактики не можна використовувати в їжу м’ясо, яке не пройшло лабораторної експертизи. Свиней слід утримувати в умовах, які виключають можливість поїдання ними трупів заражених тварин.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити