Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина ІІІ. Зоологія
9. Тип Членистоногі
9.2. Клас Павукоподібні

Клас Павукоподібні — це численна (близько 60 тис. видів) група переважно наземних членистоногих. Живуть на полях, у лісах, садах, на городах, подвір’ях, у ґрунті, в житлі людини. Більшість їх — хижаки, але немало серед них і паразитичних форм. Тіло павукоподібних складається із головогрудей та черевця. На головогрудях є чотири пари ходильних ніг, а на черевці кінцівки виявляються лише у вигляді рудиментів (павутинні бородавки) або особливих органів. На верхівках павутинних бородавок відкриваються протоки численних павутинних залоз. Вони виділяють рідину, яка витягується і швидко застигає на повітрі у вигляді павутинної нитки. При розмноженні павук обплутує павутиною кокон, що має захисне значення, оскільки павутина містить бактерицидні речовини. Павуки, які не будують ловильної сітки (каракурт, тарантул), вистеляють павутиною нірки. За допомогою павутини деякі види розселяються у просторі: на відкритому місці плетуть своєрідне вітрило з павутини, яке відривається від гілки дерева вітром і разом з павуком переноситься на далеку відстань.

У павукоподібних є тільки парні прості очі, вусиків немає. Тіло вкрите гнучким хітиновим панциром з численними волосками та щетинками, які мають дотикові рецептори. У всіх видів є отруйні залози, а в багатьох, крім того, ще й павутинні та пахучі. Рівень розвитку залоз різний. Добре розвинені павутинні залози у павуків, а отруйні — в скорпіонів.

Ротовий апарат оснащений хеліцерами, на кінцях яких є клешня, гачок, або стилет, та педипальпами (ногощупальцями). Хеліцери мають канал, яким отрута стікає у місце укусу. Педипальпи можуть перетворюватися на ходильні ноги або органи захоплення корму — потужні клешні (у скорпіонів). Для всіх павукоподібних властиве живлення рідким кормом, тому передній відділ травної системи смоктального типу. Важливу роль у процесах травлення відіграє травна залоза, що заповнює більшу частину черевця. У клітинах цієї залози відбуваються внутрішньоклітинне травлення і всмоктування поживних речовин.

Видільна система павукоподібних складається з кількох пар замкнених з одного боку трубочок (мальпігієві судини), розміщених у порожнині тіла. Вони є виростами кишки, з них продукти життєдіяльності надходять у задній відділ кишок.

Дихальна система павукоподібних — легені і трахеї. Легені дещо схожі на зябра, що спрямовані всередину тіла.

Органи виділення — мальпігієві судини, з яких відсмоктується вода, тому павуки здатні легко витримувати нестачу води. Кровоносна система незамкнена, трубчасте серце (див. мал. 3.36) розміщене на спинному боці черевця. Розвиток кровоносної системи прямо залежить від органів дихання. Чим краща дихальна система (сольпуги, сінокосці), тим слабкіше розвинена кровоносна, і навпаки (скорпіони). У деяких кліщів серця немає.

Нервова система — типовий черевний нервовий ланцюг із значною концентрацією і злиттям груп нервових вузлів. У павуків, наприклад, усі вузли черевного ланцюга утворюють єдиний підглотковий вузол. У кліщів спостерігається злиття підглоткового й надглоткового гангліїв. Із органів чуття розвиненні органи дотику, зору, рівноваги, хімічного чуття.

Павукоподібні є роздільностатевими, мають не завжди чітко виражений статевий диморфізм (у павуків самки більші за самців). Для деяких кліщів властивий партеногенез, а деякі скорпіони є живородними. Розвиток прямий, лише в деяких кліщів через малі розміри яєць розвиток відбувається з метаморфозом, в якому змінюється кілька личинкових стадій.

Різноманітність павукоподібних. Відомо близько 25 тис. видів павукоподібних, серед яких найбільші за чисельністю ряди Павуки, Скорпіони, Кліщі.

Типовим представником класу Павукоподібні є павук-хрестовик (мал. 3.31). Свою назву дістав через своєрідне забарвлення черевця: світлу хрестоподібну фігуру на темному тлі. Тіло павука чітко поділене на головогруди й черевце (заокруглене у самок і більш видовжене у самців). Характерною особливістю павука-хрестовика, як і інших представників класу, є те, що головогруди й черевце не розчленовані і з’єднані вузьким коротким стебельцем. Черевце значно більше за головогруди. Черевце павуків має пружні покриви, на ньому розміщені статевий та анальний отвори й павутинні бородавки, а також зовнішні отвори органів дихання.


Мал. 3.31. Павукоподібні:

a — павук-хрестовик, зовнішній вигляд: 1 — головогруди; 2 — хеліцери; 3 — педипальпи; 4 — ходильні ноги; 5 — черевце; б — ловильна сітка павука із самкою (1) та самцем (2); в — тарантул: 1 — хеліцери; 2 — педипальпи; 3 — головогрудії; 4 — ходильні ноги; 5 — черевце; 6 — кокон (яйцевий мішок); г — каракурт; д — схема будови павука (самка): 1 — отруйна залоза; 2 — сисний шлунок; 3 — сліпі придатки кишок; 4 — серце; 5 — яєчник; 6 — яйцепровід; 7 — павутинні залози; 8 — отвір легеневого мішка

Зовні тіло павука вкрите хітинізованою кутикулою, під якою міститься гіподерма клітинної будови, її похідні — павутинні й отруйні залози. Отруйні залози павука-хрестовика розміщені біля основи верхніх щелеп.

У процесі ембріонального розвитку на черевці закладається така кількість кінцівок, яка відповідає кількості сегментів, але потім вони перетворюються на павутинні бородавки, в яких містяться протоки павутинних залоз. Із залоз виділяється рідина, яка твердне на повітрі. Павутина досить міцна — може витримувати навантаження на розрив до 260 кг/мм2. Павук використовує павутину для утворення кокона при розмноженні та для утворення ловильної сітки. Якщо до сітки потрапляє комаха, павук кидається на неї зі своєї засідки (до неї протягнута сигнальна нитка), встромляє в її тіло кігтики хеліцерів, вводить отруту, яка містить травні ферменти. Після цього павук обплутує комаху павутиною і на деякий час залишає її. Приблизно за годину павук повертається до своєї здобичі й висмоктує з неї напіврідкий, частково перетравлений корм. Від убитої комахи залишається тільки порожній хітиновий покрив.

Усі павукоподібні є роздільностатевими. Самка павука-хрестовика восени відкладає яйця у сплетений із шовковистої павутини кокон, який ховає в затишних місцях (під корою пеньків, під камінням тощо). До зими самка гине, а з яєць, що перезимували в теплому коконі, навесні виходять павучки. Деякі павуки виявляють турботу про потомство: відкладаючи яйця в кокон, носять його із собою. А самка тарантула носить свою молодь на спині.

Серед павукоподібних є види, отрута яких смертельно небезпечна для людини й сільськогосподарських тварин (каракурт, скорпіон). Деякі з них є паразитами для людини (коростяний свербун) і переносниками збудників хвороб людини і тварин (тайговий кліщ та деякі інші).

Усі павуки отруйні, але щелепи більшості їх не можуть прокусити шкіру людини. В нашій країні мешкає два небезпечних для життя людини види: тарантул і каракурт. Тарантул трапляється у степовій та лісостеповій зонах України, живе в ґрунті на луках. Каракурт (чорна вдова) поширений на півдні нашої країни, в тому числі й у Криму, переважно на піщаних ґрунтах. Цей вид цікавий тим, що самка після парування намагається з’їсти самця. Один вид павуків, а саме павук-сріблянка, призвичаївся до життя у воді й полювання на водних мешканців, хоча дихає він повітрям. Деякі тропічні види павуків сягають довжини 25 см (наприклад, павук-птахоїд).

Скорпіони нічні хижаки. Це найдавніші мешканці суходолу серед безхребетних. Здобич вони хапають клешнями і вбивають отруйним уколом. Отруйна залоза в них міститься в кінцевому сегменті черевця й оснащена жалом. На відміну від павуків, сегменти черевця не зливаються, кінцівок на них немає. Живляться вони різними безхребетними і деякими дрібними хребетними. Поширені переважно в тропіках і субтропіках нашої планети. В Україні є один вид — скорпіон кримський, занесений до Червоної книги країни.

Ряд Кліщі (мал. 3.32) налічує понад 20 тис. видів. Розміри кліщів — від частки міліметра до сантиметра. Серед них є прісноводні й солоноводні, але більшість видів наземні тварини. Усі їхні сегменти злилися в одне ціле. Ротовий апарат пристосований для проколювання та смоктання. Дихають кліщі трахеями, а дрібним формам властиве шкірне дихання. Серце кліщів має вигляд невеликого міхурця.

Мал. 3.32. Кліщі:

І — собачий: а — голодна самка; б — самка після смоктання крові; в — самець: 1 — хоботок; 2—5 — ходильні ноги; II — коростяний свербун (вигляд з черевного боку): 1 — хоботок; 6 — присоски 1-ї і 2-ї пар ніг; 7 — ноги; III — тайговий: а — вигляд з боку спини; б — вигляд з черевного боку: 8 — ротовий апарат; 9 — спинний щиток; 10 — дихальця; 11 — анальний отвір; 12 — жіночий статевий отвір; IV — сирний: 13 — хеліцери; 14 — педипальпи; 15 — 18 — ходильні ноги; 19 — хітинові потовщення ніг; 20 — статевий отвір з присосками з боків; 21 — анальний отвір; 22 — борозна навколо тіла; V — павутинний кліщ та його яйця; VI — червоний плодовий: а — личинка; б — доросла форма

У кліщів непрямий розвиток. Із яйця виходить шестинога личинка, в якої після першого линяння з’являється четверта пара кінцівок. Цю стадію називають німфою. Через кілька линянь німфа перетворюється на дорослу форму. Кліщі поширені скрізь, серед них є багато паразитів.

Багато видів кліщів мають медичне й ветеринарне значення як ектопаразити та переносники збудників хвороб людини і тварин. Серед них є види, здатні тривалий час зберігати та переносити збудників деяких тяжких хвороб тварин і людини (кліщовий енцефаліт, поворотний тиф, піроплазмоз великої рогатої худоби та собак) і самі можуть спричинювати захворювання, паразитуючи в шкірних покривах людини і тварин. Наприклад, коростяний свербун спричинює коросту в людини. Самки кліща мають довжину 0,2—0,5 мм, самці вдвічі менші. Кліщ проникає в шкіру людини, де утворює проходи. В кінці їх самки відкладають яйця, з яких вилуплюються личинки, виходять на поверхню шкіри, де дозрівають і де відбувається їх запліднення. Запліднені самки знову проникають у шкіру, утворюючи нові ходи. У хворих виникає сильний свербіж, особливо в нічний час.

Залозниця вугрова кліщ, який паразитує в сальних залозах або волосяних сумках. У домашніх собак і котів спричинює випадання шерсті, а в людини — важковиліковні запальні процеси на шкірі обличчя. Деякі кліщі є проміжними хазяїнами паразитичних стьожкових червів. Досить відчутною є шкідлива дія кліщів і в економічному плані. Багато груп їх знищують і псують запаси зерна й борошна, паразитують на культурних рослинах, чим викликають їх ослаблення або загибель. Безліч дрібних кліщів живе в ґрунті, траві, моху і відіграють певну роль у ґрунтоутворенні. Наприклад, панцирні кліщі, живлячись грибами, збагачують ґрунт на азот.

Хижі кліщі регулюють чисельність популяцій деяких інших членистоногих. Тому їх використовують як біологічні засоби захисту. Павутинні кліщі завдають шкоди рослинам, псуючи листки. Галові кліщі, які мають лише 4 ходильні ноги, спричинюють утворення пухлин на стеблах рослин — галів (вони можуть виникли також під впливом бактерій, грибів, круглих червів, комах).

Є кліщі, які живляться кров’ю людини, — іксодові (собачий, тайговий, бичачий). На головці в них міститься хоботок з гачками. За допомогою хеліцер він прокусує шкіру і смокче кров. Кліщі є переносниками кліщового енцефаліту та піроплазм.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити