Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина ІІІ. Зоологія
10. Тип Хордові
10.5. Клас Птахи

Загальна характеристика. Високоспеціалізований і високоорганізований, другий за чисельністю клас хордових тварин. Птахи населяють усі материки й більшість островів. Літають у повітряному просторі, і лише частина видів вторинно втратила цю здатність. У світовій фауні птахів близько 8,5 тис. видів, з них в Україні — 345. Більшість птахів — невеликі за розміром. Проте деякі з них, особливо нелітаючі, досягають у висоту 2,75 м і маси близько 90 кг (страус), найменші — дрібні види колібрі 3 см завдовжки, масою 1,6 г.

Тіло птаха вкрите пір’ям, яке приховує його контури й надає обтічної форми. Складається з голови, тулуба й хвоста. Голова відносно невелика, заокруглена, закінчується дзьобом (мал. 3.60). В основі наддзьобка є ніздрі, вкриті іноді м’якою здутою шкірою — восковицею. Очі розміщені з боків голови. Шия видовжена, досить рухома, що дає змогу охоплювати порівняно велике поле зору. Тулуб компактний і має яйцеподібну форму. Це пристосувальна особливість, яка полегшує політ птаха. Хвостовий відділ короткий, зведений до невеликого м’ясистого горба, на якому розміщене довге широке пір’я, що розправляється віялом. Передні кінцівки, які перетворилися на крила, мають форму латинської літери Z, оскільки три основних їх відділи розміщені під більшим або меншим кутом один до одного і не можуть бути випрямлені. Цьому перешкоджають пружні перетинки, з яких одна з’єднує боки грудей з плечем, друга — плече з передпліччям.

Мал. 3.60. Типи дзьобів птахів:

1 — беркута; 2 — яструба; 3 — козодоя; 4 — пищухи; 5 — дрозда; 6 — дятла; 7 — одуда; 8 — голуба; 9 — вівсянки; 10 — шишкаря; 11 — дубоноса; 12 — пелікана; 13 — крохаля; 14 — фламінго; 15 — норця; 16 — вальдшнепа

Покриви тіла. Шкіра птахів суха, досить тонка, із слабко розвиненим епідермісом. Крім рогового покриву у вигляді пір’я у них є роговий покрив на щелепах і кігтях, а цівки й пальці вкриті роговими лусками. Пір’я захищає тіло птаха від охолодження й намокання, утворює гребну поверхню крила, надає тілу обтічної форми для польоту, захищає від механічних впливів. Оскільки основа пір’я пов’язана з підшкірною мускулатурою, воно рухливе, завдяки чому птах може змінювати форму і розміри тіла, регулюючи кількість повітря в оперенні. Це має велике значення для підтримання нормальної температури тіла, а у водоплавних птахів також і для довільної зміни питомої маси.

Пір’я розміщене на певних ділянках шкіри тіла — птериліях. Між ними є голі ділянки (без пір’я) — аптерилії (мал. 3.61). Так розміщене тільки пір’я літаючих птахів, оскільки воно полегшує скорочення м’язів під час польоту. У страусів, пінгвінів пір’яний покрив тіла суцільний.

Мал. 3.61. Птерилії та аптерилії голуба з черевного (а) і спинного (б) боків:

1, 4 — шийна, 2, 3 — черевна, 5 — плечова, 6 — крилова, 7 — спинна, 8 — стегнова, 9 — гомілкова, 10 — хвостова птерилії; 11 — шийна, 12 — бічна аптерилії

Пір’я (мал. 3.62) є похідним епідермісу і складається з рогової речовини — кератину. За будовою розрізняють контурне й пухове пір’я. Основу контурної пір'їни становить пружний порожнистий стрижень, неоперену частину якого називають очином. Нижня його частина, що заглиблюється в шкіру, називається пеньком. До стрижня прикріплюються борідки першого порядку, які утворюють більш-менш м’які пластинки — опахало. На борідках другого порядку, які відходять від перших, є гачечки. Ними ці борідки зчіплюються між собою. Така будова пера надає йому легкості, пружності й міцності. За розміщенням контурне пір’я поділяють на махове (першого й другого порядків), стернове й покривне. Махове першого порядку розміщене на кисті, другого — на передпліччі, стернове — на крилах та хвості, покривні пера — на інших ділянках птерилій. У пухового пір’я стрижень тонкий, борідки без гачків і опахало несуцільне. Пух є пуховим пір’ям із вкороченим стрижнем, у якого борідки відходять усі разом, утворюючи китицю. Як пухове перо, так і пух досягають найбільшого розвитку у водоплавних птахів. Це термоізоляційне пір’я.

Мал. 3.62. Пір’я птахів:

а — типи пір’я: 1, 2 — контурне; 3 — пухове; 4 — ниткоподібне; 5 — пух; 6 — щетинка; б — структура контурного пера: 1 — стрижень; 2 — зовнішнє та внутрішнє (3) опахала; 4 — стовбур; 5 — пеньок; 6 — отвір пенька; 7 — дужка пера; в — будова опахала: 1, 3 — стовбур; 2 — опахало: 4 — борідки першого порядку; 5 — борідки другого порядку; 6 — гачки; г — скелет крила та характер розміщення махового пір’я: 1 — плечова кістка; 2 — ліктьова кістка; 3 — променева кістка; 4 — пряжка: 5 — фаланга першого пальця; 6 — дві фаланги другого пальця; 7 — фаланга третього пальця; 8 — крильце; 9 — передня і задня (10) крилові перетинки; 11 — махові пір’їни першого і другого (12) порядків

Ниткоподібні та щетинкоподібні пера є видозміненим пуховим пером, у якому зберігся стрижень, але редукувалися всі борідки, тому опахала немає. Таке перо розміщене переважно в кутах рота, воно збільшує ловильну поверхню рота птаха, а іноді й на інших частинах тіла (наприклад, різні «прикрашальні» утвори). Кількість пір’їн узимку збільшується.

Пір’я у птахів має різне забарвлення, якого їм надають меланін та ліпохроми (пігменти в розчиненому стані). Меланін зумовлює чорний, бурий, сірий кольори, ліпохроми — червоний, жовтий, зелений. Колір пір’я птаха може залежати від інших чинників, наприклад від структури. Комбінації пігментів і структури пера утворюють різноманітне забарвлення тіла птахів.

Догляд за оперенням у птахів полягає у змащуванні його секретом куприкової залози, або «пудрою». У шкірі птахів взагалі немає залоз. Єдина залоза, що відкривається назовні, — куприкова міститься над коренем хвоста. Постійне змащування пір’я секретом залози надає йому форми й захищає від намокання. Найкраще розвинена куприкова залоза у водоплавних птахів, гірше — в наземних, а в деяких із них (страусів, дрохв, чапель, деяких голубів і папуг) вона рудиментарна або її зовсім немає. У цих птахів функцію куприкової залози виконує оперення — пухова частина покривного пір’я або спеціальний «порошковий» пух, який розтирається дзьобом на дрібну «пудру», що має гігроскопічні властивості.

Скелет. Особливості будови скелета (мал. 3.63) визначаються пристосуванням птахів до польоту. Це виявляється насамперед у легкості й міцності кісток. Вони тонкі та пневматичні (в тому числі й кістки черепа). Внаслідок редукції кісткового мозку більшість кісток трубчасті, заповнені повітрям, яке проникає з повітряних мішків. Міцність скелета забезпечена зростанням окремих кісток і наявністю в їх складі значної кількості неорганічних солей. Пристосування до польоту сприяло також зменшенню загальної кількості кісток внаслідок злиття (на ранніх стадіях розвитку) або редукції окремих кісткових елементів.

Мал. 3.63. Скелет курки:

1 — нижня щелепа; 2 — черепна коробка; 3 — плечова кістка; 4 — передпліччя; 5 — кисть; 6 — грудні хребці: 7 — лопатка; 8 — таз; 9 — хвостові хребці; 10 — куприкова кістка; 11 — стегнова кістка; 12 — гомілка; 13 — кістки стопи; 14 — цівка; 15 — грудна кістка; 16 — кіль; 17 — ребра (верхня і нижня їх частини); 18 — вороняча кістка; 19 — шийні хребці

Череп легкий з об’ємною черепною коробкою, великими очними западинами. У дорослих птахів усі кістки зливаються до повного зникнення швів і весь череп є суцільною тонкостінною, але міцною кістковою коробкою. У хребті виділяють шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий відділи.

У шийному відділі від 11 (папуги) до 25 (лебеді) хребців. Велика кількість хребців та сполучення їх сідлоподібними поверхнями дає змогу птахам повертати голову на 130°, а совам — на 270°. Грудний відділ має 3—10 хребців, які зрослися між собою та наступними відділами, утворюючи суцільну кістку. До кожного грудного хребця приєднуються пара ребер своїми верхніми (спинними) частинами. Протилежним кінцем спинна частина ребра сполучається з верхнім кінцем черевної частини ребра, а нижня його частина — з грудною кісткою. Отже, ребро у птаха складається із двох частин, сполучених між собою напіврухомо. У верхній частині ребра є відросток, яким воно налягає на сусіднє заднє ребро, останнє — на тазові кістки.

У птахів складний криж, утворений кількома грудними, поперековими, крижовими та деякими хвостовими хребцями. Решта хвостових хребців вільні. Закінчується хвостовий відділ куприковою кісткою, яка утворилася внаслідок злиття кількох останніх хвостових хребців і має вигляд вертикальної пластинки. Куприкова кістка є опорою, до якої прикріплюються віялоподібно розміщені стернові пера. З крижем з’єднаний тазовий пояс. Груднина розвинена добре і має кіль. Пояс передніх кінцівок охоплює лопатки, воронячі кістки й ключиці. Ключиці зростаються, утворюючи характерну для птахів вилочку. Лопатки тонкі, списоподібні; воронячі кістки масивні. У птахів, які втрачають здатність до польоту, ключиці редукуються або зникають. Вільна кінцівка (крило) складається з тих самих елементів, що і в інших хребетних. Істотних змін зазнала лише кисть. Частина кісток кисті зрослися (утворилася пряжка), а з пальців зберігаються тільки три — перший (одна фаланга), другий (дві фаланги) і третій (одна фаланга). У деяких навіть дорослих птахів перший палець має кіготь (лиска). Кістки кінцівки сполучені так, що можуть рухатися тільки в одній площині: крило може тільки складатися й розправлятися. Обертальних рухів воно не робить.

Пояс задніх кінцівок складається із таких самих кісток, як і в інших тварин, але вони зрослися між собою із крижем і утворили досить міцний каркас для утримання всього тіла. Вільна задня кінцівка має відділи: стегно, гомілка і стопа. Проксимальні кістки передплесна зрослися з дистальним кінцем гомілки. Мала гомілкова кістка рудиментарна. Кістки дистальної частини — передплесно і плесно зрослися й утворили цівку. До цівки приєднуються пальці, яких у птахів 4 (3 звернені вперед і один — назад, можлива орієнтація двох пальців уперед і двох — назад (дятли)). Є птахи з двома (африканський страус) і трьома (нанду, кулики) пальцями.

Мускулатура птахів відповідає здатності їх до польоту. У літаючих птахів велику роботу виконують крила, що зумовило розвиток саме грудної мускулатури, зокрема великих грудних м’язів. Під час польоту вони опускають крило і повертають всередину плечову кістку, а відповідно і все крило. Ці м’язи важать стільки, скільки всі інші м’язи разом узяті. Малі грудні м’язи розвинені слабкіше, бо піднімання крила активно здійснюється тільки при злітанні. А в пінгвінів і великі, й малі грудні м’язи розвинені однаково. При пірнанні вони навантажені однаково. Добре розвинена підшкірна мускулатура, яка забезпечує піднімання чи опускання пір’я.

Травна система. Птахи, за невеликим винятком (дрімлюги), мають невелику ротову порожнину, якою і розпочинається травний апарат (мал. 3.64). Функцію захоплення корму виконує дзьоб, на який перетворилися щелепи. Він має різну форму й розміри в різних видів птахів. До дна порожнини прикріплений рухливий язик із загостреним і зроговілим кінцем. Слинні залози розвинені неоднаково. Наприклад, у дятлів вони розвинені добре (слиною змащується язик для приклеювання здобичі). Добре розвинені слинні залози у птахів, які використовують слину для побудови гнізда. Слина хижаків змащує кормові маси для просування їх по стравоходу.

Мал. 3.64. Травна система голуба:

1 — стравохід: 2 — воло; 3 — залозистий шлунок; 4 — печінка; 5 — м’язовий шлунок; 6 — дванадцятипала кишка; 7 — підшлункова залоза; 8 — жовчні протоки; 9 — тонка кишка; 10 — пряма кишка; 11 — сліпа кишка; 12 — селезінка

У стравоході є воло — резервуар для корму та початковий відділ травлення. Деякі птахи при вигодовуванні пташенят продукують у волі «молочко». Шлунок у птахів двокамерний: залозистий і жувальний (м’язовий). У м’язовому шлунку є рогова плівка для перетирання корму (іноді тут є тверді предмети — камінці, пісок). За шлунком іде тонка кишка, яка переходить у короткий задній відділ, а той у клоаку. Від задньої частини клоаки відходить сліпий виріст — фабрицієва сумка. Вона є тільки у птахів і відіграє роль залози внутрішньої секреції, з віком зменшується. Є печінка.

Органи дихання птахів складаються із парних бронхіолярного типу легень, які погано розширюються, і кількох пар великих тонкостінних повітряних мішків, що містяться між деякими внутрішніми органами і проникають своїми виростами в кістки. На межі між трахеєю і бронхами лежить нижня гортань, що є голосовим апаратом птаха. Дихання подвійне (мал. 3.65). Виникло у зв’язку з тим, що під час польоту грудна клітка «замикається» м’язами і не може змінювати об’єму, а отже, забезпечувати вентиляцію легень. Під час польоту вентиляція здійснюється завдяки рухам крил. При підніманні крил розтягуються повітряні мішки і повітря втягується через легені до задніх мішків (їх називають ще чистими). При цьому наявне повітря в легенях потрапляє в передні (так звані брудні) повітряні мішки. Таким чином здійснюється вдих, після якого в легенях і задніх мішках міститься збагачене повітря, а в передніх — збіднене на кисень. При опусканні крила мішки стискуються і виштовхують повітря: з легень і передніх мішків назовні, а із задніх — в легені. Отже, після видиху передні й задні мішки порожні, в легенях чисте повітря. Це стає можливим тому, що в дихальній системі птахів є складна система клапанів, які спрямовують потік повітря тільки в одному напрямку.


Мал. 3.65. Схема розміщення легень і повітроносних мішків птахів та схема руху повітря в їхній дихальній системі:

1 — міжключичний мішок; 2 — хід у плечову кістку; 3 — шийні мішки; 4 — краніальні грудні мішки; 5, 6 — черевні мішки; 7 — легені; 8 — головні бронхи з отворами у вторинні бронхи; 9 — ектобронх черевного мішка; 10 — бронх каудальних грудних мішків; 11 — бронх черевних мішків (1, 3, 4 — передні, або «брудні», мішки; 5, 6 — задні, або «чисті», мішки); 12 — трахея, суцільними стрілками вказано напрямок потоку повітря, штриховими — розширення або звуження повітряних мішків; х — «клапани», що спрямовують потік повітря

Кровоносна система птахів замкнена. Серце чотирикамерне. Є лише права дуга аорти. Артеріальна і венозна кров повністю розділена внаслідок посилення обмінних терморегуляторних процесів.

Нервова система. Головний мозок прогресивно розвинений порівняно з мозком плазунів. Нюхові частки переднього відділу головного мозку дуже малі. Добре розвинені середній мозок і мозочок. Високий рівень розвитку нервової системи зумовлює складну поведінку птахів, яка визначається здатністю до вироблення складних умовних рефлексів. Птахи добре орієнтуються у просторі.

Органи чуття птахів розвинені добре, особливо органи зору, слуху, рівноваги. Гірше розвинені нюх і смак. Око птахів захищене трьома повіками і здатне до подвійної акомодації (різкість зображення забезпечується зміною як кривизни кришталика, так і відстані між сітківкою й кришталиком). Зір птахів гострий, вони добре розрізняють дрібні предмети та їх кольори на великій відстані, за винятком деяких нічних птахів.

Орган слуху має три відділи: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. У зовнішньому вусі є тільки невеликий зовнішній слуховий хід (вушна раковина іноді утворюється з пір’я, наприклад у сови). У птахів добре розвинене відчуття рівноваги: вони дуже тонко відчувають усі зміни положення свого тіла у просторі, досконало координують усі рухи.

Видільна система складається з парних нирок і сечоводів, які відкриваються в клоаку. Сечового міхура немає. Кінцевим продуктом обміну речовин у птахів є сечова кислота, яка швидко кристалізується.

Розмноження. Птахи роздільностатеві з добре вираженим статевим диморфізмом. Сім’яники самців парні, невеликих розмірів, сім’япроводи від них відкриваються в клоаку. У самок є один яєчник з яйцепроводом, який також відкривається в клоаку. Запліднення внутрішнє, відбувається у верхній частині яйцепроводу, після чого формується яйце (яйцеклітина вкривається яйцевими оболонками та шкаралупою, мал. 3.66). В яйці добре вирізняються жовток (це запліднена яйцеклітина із запасом поживних речовин), білкова оболонка з халазами (канатиками), на яких підвішений жовток у прозорому колоїдному розчині переважно з альбуміну, підшкаралупові, шкаралупова й надшкаралупова оболонки. Підшкаралупові оболонки утворюють повітряну камеру.

Мал. 3.66. Будова яйця птаха:

1 — халаза; 2 — шкаралупа; 3 — повітряна камера; 4 — зовнішня підшкаралупова оболонка; 5 — рідкий білок; 6 — щільний білок; 7 — зародковий диск; 8 — світлий і темний (9) жовток

Для нормального розвитку пташеняти дорослі птахи обігрівають яйця, насиджуючи кладку, а також охороняють її. Процес нагрівання яєць, необхідний для розвитку зародків, що триває до вилуплення пташеняти, називається інкубацією. Оригінально здійснюють інкубацію смітні кури (Австралія та прилеглі території). Самець споруджує із ґрунту, перемішаного із залишками рослин, гніздо діаметром до 3 м. Кілька самок відкладають у гніздо яйця і закопують їх. Процеси інкубації забезпечує теплота, утворювана внаслідок перегнивання рослинних решток у ґрунті. Період інкубації може тривати від 2 тижнів (велика синиця) до 2—3 міс. (цесарки 26—48 діб, кури 20—22 доби, страуси 45 діб, ему 53—60 діб). Зозуля не насиджує власних яєць, а підкидає їх у гнізда дрібних співочих птахів.

Птахи дуже турбуються про своє потомство. Це виявляється насамперед у будуванні гнізда, яке в деяких птахів є досить цікавим витвором (мал. 3.67). Відкладені яйця птахи насиджують, створюючи при цьому оптимальні умови для розвитку ембріона в яйці. Щоб пір’я не заважало нагріванню яєць, птахи вищипують його з так званої насидної плями. З яйця вилуплюється пташеня. В одних птахів (виводкових) воно з пухом на всьому тілі, з відкритими очима і через деякий час може полишити гніздо й попрямувати за дорослим птахом, в інших (нагніздних) вилуплюються зовсім безпорадні пташенята (мал. 3.68). Вони кволі й не можуть триматися на ногах, на тілі їх зовсім мало пуху. Пташенята залишаються в гнізді, аж поки досягнуть стану, за якого зможуть літати. До нагніздних належить більшість птахів (горобині, дятли, соколоподібні та ін.). Виводковими є гуси, качки, кури, лебеді тощо.

Мал. 3.67. Гнізда птахів:

а — колонія гнізд ткачиків; б — ремеза; в — кропив'янки-красеня; г — очеретянки; д — іволги; е — зяблика; є — дятла; ж — міської ластівки; з — сільської ластівки; и — гніздо норця


Мал. 3.68. Пташенята нагніздних (а, б) та виводкових (в) птахів:

а — польового щеврика; б — орла-могильника; в — сірої куріпки

Відомо, що за рівнем утворення в організмі теплоти і здатністю підтримувати температуру тіла тварини поділяються на холоднокровних (пойкілотермних) і теплокровних (гомойотермних). Рівень теплопродукції в холоднокровних тварин низький, тому їхня температура залежить від температури середовища. Терморегуляція холоднокровних тварин здійснюється переважно через поведінку або зміну стану (сплячка, заціпеніння, зміна добової активності тощо). Наприклад, деякі плазуни підтримують свою активність, переміщуючись на місцевості туди, де на цей час температура середовища є оптимальною для їхнього життя. У гомойотермних (теплокровних)тварин рівень обміну досить високий, і вони, поряд із поведінковою терморегуляцією, мають власні механізми терморегуляції (хімічної — регуляція рівня теплопродукції та фізичної — тепловіддача).

Теплокровними є птахи і ссавці. Всі інші хребетні холоднокровні. Серед холоднокровних трапляються види, які можуть підтримувати температуру тіла вищою, ніж температура зовнішнього середовища (плазуни, джмелі, гуртосімейні комахи тощо).

Пристосованість птахів до польоту. Освоєння птахами повітряного середовища призвело до змін у їхній організації та появи низки відповідних пристосувань. Тулуб у птахів круглястий, голова невелика, шия зазвичай довга й рухлива. Обтічності тілу надає пір’я. Маса тіла відносно невелика: у літаючих від 16—20 г (колібрі) до 14—16 кг (лебеді, грифи). Втрата здатності до польоту нерідко супроводжується збільшенням розмірів: пінгвіни досягають 40 кг, страуси — 80—100 кг, а маса вимерлих нелітаючих птахів становила 300—400 кг.

У процесі пристосування до польоту сталася перебудова скелета птахів. Хребет складається із п’яти відділів, як і у всіх наземних хребетних, але рухливість зберігає тільки шийний відділ. Грудні хребці малорухливі, поперекові й крижові втрачають рухливість, міцно зростаючись один з одним і кістками таза. Зростаються й кістки переднього поясу кінцівок, забезпечуючи тим самим опору крилам у польоті. Кістки кисті також видозмінюються й утворюють пряжку. Вільними є лише три пальці. У груднини є виріст кіль — місце прикріплення грудних м’язів. Кістки хребта пневматизовані, що значно зменшує їх масу, але не ослаблює його міцності. Кістки черепа зрослися, що також полегшує його. Мабуть, саме тому у птахів немає зубів.

Сезонні явища в житті птахів. Осілі, кочові та перелітні птахи. За умов сезонного клімату птахи опиняються упродовж року в різних погодних умовах і залежно від своєї організації по-різному можуть їх витримувати. В житті птахів, які протягом цілого року перебувають в одній і тій самій місцевості, виділяють два основних періоди: гніздування й зимівлю. Птахів із таким способом життя називають осілими. У перелітних птахів річний цикл складається з таких періодів: весняний переліт, гніздування, осінній переліт, зимівля. Є і проміжна група птахів, які зі зміною сезонів починають мандрувати, шукаючи корм і не відлітаючи далеко від місць свого гніздування. До таких птахів належать сойки, дятли, синиці й ін. Перелітними птахами є лелеки, журавлі, ластівки, деркачі та ін. До осілих птахів належать горобці, сороки, сірі куріпки, тетеруки, глухар, рябчик, повзик та ін.

Перельоти птахів — це щорічні регулярні, більш-менш далекі масові переміщення птахів від місць гніздування до місць зимівлі й назад. Це пристосувальне явище, завдяки якому птахи можуть уникати несприятливих сезонних умов середовища: зими — в холодних і помірних зонах, посухи — в тропіках. Перельоти виникли в процесі еволюційного розвитку птахів і пов’язані з певними інстинктами. Проте ще й нині залишається нез’ясованим до кінця, як сформувалися шляхи міграції птахів, як вони орієнтуються під час своїх мандрівок, як безпомилково знаходять місця зимівлі та як за тисячі кілометрів точно визначають шлях і час повернення на свою батьківщину. Адже більшість птахів після зимівлі в далеких краях повертаються знову на ті самі місця, де вивелися. Місця гніздування, зимівлі та пролітні шляхи у більшості птахів чітко визначені.

Під час перельоту більшість птахів (дрозди, ластівки, шпаки, лелеки тощо) об’єднуються в зграї, які в кожного виду мають цілком визначену форму. Наприклад, гуси, журавлі летять клином; мартини, кулики — шеренгою; шпаки й інші дрібні горобині — безладною зграєю. Більшість птахів летять вночі, а вдень відпочивають і живляться. Вдень летять лише хижі, лелеки, воронові. Незначна кількість птахів здійснює перельоти як удень, так і вночі.

Не всі птахи України відлітають на південь. Багато водяної й болотної дичини летить до берегів Каспійського, Чорного і Середземного морів. Там же зимують і деякі дрозди, жайворонки та плиски. Стрижі, ластівки, лелеки, білі чаплі летять за 10—12 тис. км до Південної Африки. Маленька вівсянка-дібровник з Полісся відлітає на схід, аж до Індокитаю. На схід летить і зелений вівчарик. Багато наших перелітних птахів зимують у долинах річки Нілу, а значна кількість шпаків, качок, мартинів — на Британських островах. Для зимівлі головне не стільки температурні умови, скільки наявність корму. Наприклад, жайворонки у великій кількості відлітають зимувати до Середньої Азії, де взимку буває навіть холодніше, ніж у нас, але там для них вдосталь поживи.

Перелітні шляхи вивчають методом кільцювання та мічення птахів. Кільцюють переважно пташенят, але нерідко і дорослих птахів. Їм опоясують ногу алюмінієвим кільцем з номером та зазначенням назви країни чи міста, де здійснено кільцювання. У пійманого птаха кільце знімають і надсилають його у відповідну країну. Багаторічний збір таких кілець дає змогу вивчати перелітні шляхи, місця зимівлі птахів тощо.

Вивчаючи міграції птахів, учені користуються сучасними методами досліджень із застосуванням складної техніки (наприклад, радарів, космічних кораблів), а також візуальне спостереження за мігруючими птахами.

Розмноження і розвиток птахів: парувальна поведінка, влаштування гнізд. Для розмноження птахи роблять собі гнізда. Одні з них гніздяться просто на землі, інші — на кущах або деревах, у дуплах дерев, норах, на будівлях тощо. Наприклад, дятли, сови, повзики, синиці гніздяться в дуплах, причому дятли самі видовбують собі дупла, решта птахів використовують готові гнізда. Повзик до того ж звужує до потрібного розміру вхід у дупло. Берегова ластівка викопує вузеньку нірку до 1,5 м завдовжки на обривистих берегах річок. Міська й сільська ластівки гнізда ліплять з глини або землі й рослин, склеєних слиною, прикріплюючи їх до будівель або скель. Оригінальні плаваючі гнізда влаштовують собі норці. Жайворонки роблять їх у ямках на землі із стеблинок трав. У зяблика гніздо тепле, немов із повсті. Іволга підвішує своє гніздо-кошик до гілки дерева. Ремез дуже майстерно уплітає гніздо з різних волоконець. Воно має вигляд м’якої кульки або рукавички з одним або двома бічними вхідними отворами у вигляді трубок.

Гнізда будують переважно самки (у полігамних птахів), у деяких видів їм допомагають самці, підносячи матеріал, а в інших птахів самці в цей час посилено співають, розважаючи подруг. Більшість птахів починають насиджування після того, як закінчиться відкладання яєць (виводкові птахи). У них пташенята вилуплюються майже одночасно. А в хижих птахів (сов, чапель, лелек, бакланів, дроздів та ін.) самка сідає на перше знесене яйце. Тому й пташенята в них виводяться поступово. Різниця у віці між ними буває до восьми днів.

У полігамних птахів, які не створюють постійних пар (наприклад, деркач, куріпка, фазан, рябчик), яйця насиджують тільки самки. У деяких птахів самку іноді замінює самець. У небагатьох видів яйця насиджує тільки самець. Буває, що самці годують самок, які насиджують яйця, не сходячи з гнізда. У деяких видів самки чи самці упродовж усього періоду насиджування яєць голодують.

Годують пташенят зазвичай обоє батьків, особливо в нагніздних птахів, але і в цьому самки виявляють більшу активність. Дрібні птахи годують пташенят 200—500 разів на добу, а великі — три (чаплі), два (баклани), а то й один раз (альбатрос). Інстинкт годівлі пташенята збуджують у дорослих птахів переважно своїм широко розкритим дзьобом та різким, нетерплячим пищанням. Маленькі пташенята дуже багато їдять, тому і добовий приріст їх маси, особливо в горобиних, становить 20—60 % початкової. У великих птахів приріст повільніший. Якщо, наприклад, молодий кропивник досягає маси дорослого птаха через 8, то чеглик — лише через 26 діб.

Різноманітність птахів. На нашій планеті налічується більш як 8,5 тис. видів птахів. В Україні — понад 350 видів осілих, перелітних, зимуючих та залітних птахів.

За систематикою Уетмора, рекомендованою XI міжнародним орнітологічним конгресом (Базель, 1954), у класі сучасних птахів виділяється три надряди — Пінгвіни, Безкільові й Кільогруді, які поділяються на 40 рядів, а ті, в свою чергу, — на відповідні родини, роди й види. Зокрема, в Україні птахи представлені 23 рядами.

Надряд Безкільові. Ряд Африканські страуси. Сучасні страуси представлені однією родиною Страусові й одним родом та одним видом — страусом африканським, що утворює кілька підвидів. Це найбільші за розміром сучасні птахи. Маса страусів 50—90 кг. Дорослі самці акліматизованих страусів у заповіднику Асканія-Нова (завезені в 1892 р.) сягають 2,75 м висоти й маси 105—175 кг, самки менші. На ногах розвинені лише два пальці — третій і четвертий (єдиний випадок серед сучасних птахів). Кіля на грудній кістці немає. Таз закритий (лобкові кістки зрослися). Крила невеликі, під час швидкого бігу птах розпускає їх. У процесі пристосування страуси втратили здатність літати, і їхні крила набули значення рулів керування під час бігу, особливо при поворотах. Біг швидкий (до 70 км/год), довжина кроку під час бігу 4—5 м. Живуть у пустелях, степах, саванах. Це зграйні, полігамні птахи, хоч пташенят виводять і самці, і самки. Страуси трапляються переважно невеликими групами, у позагніздовий період інколи утворюють групи з 20—30, а молодь — із 50—100 особин.

У парувальний період самці токують. Гніздо влаштовує самець. Яйця у гніздо відкладають кілька самок, кожна по 7—9 яєць масою до 2 кг кожне (в середньому 1400 г). Насиджують близько 45 діб. Самка висиджує яйця вдень. Вона має сіре оперення, малопомітне за денного освітлення. Самець змінює самку вночі. Статевий диморфізм у цих птахів виявляється в розмірах і забарвленні. Пір’я хвоста і крил біле. Пташенята зрячі й укриті пухом, тобто належать до виводкових. Статевої зрілості досягають на третьому році життя. Живляться переважно рослинами, рідше — дрібними тваринами (комахами, рептиліями, гризунами).

М’ясо страусів їстівне, білі пера хвоста і крил використовують для виготовлення прикрас. До цього таксону належать також ряди Американські страуси (нанду). Австралійські страуси (казуари) та Ківі (три види, поширені лише в Новій Зеландії).

Надряд Пінгвіни поширений у південній півкулі, здебільшого в її холодних частинах, від берегів Антарктики до Австралії, Африки і Південної Америки (до 30° південної широти), а деякі види трапляються до екватора. Їх поширення пов’язане з холодними океанічними течіями. Вони є і в тропіках, а один вид — на островах Галапагос. Пінгвіни втратили здатність до польоту і набули оригінальних пристосувань до плавання (зі швидкістю до 36 км/год) та пірнання (до глибини 20 м). Серед сучасної фауни відомо 15 видів пінгвінів.

Пінгвіни мають мішкоподібний тулуб з добре вираженою обтічністю. Тіло вкрите своєрідними лускоподібними перами, що складаються із плоского стовбура, який нагадує лусочку (особливо на ластах), і вузьких опахал. Оперення щільно й рівномірно вкриває все тіло (аптерилій немає). Від переохолодження птахів захищає шар жиру, маса якого, наприклад в імператорського пінгвіна, досягає 5—10 кг. Крила перетворилися на ласти, які нагадують плавці. Спинна частина тіла темна, черевна — біла.

Задні кінцівки відсунуті далеко назад, і птахи можуть вертикально стояти й навіть повільно ходити по суші. Стопа коротка й широка, всі чотири пальці спрямовані вперед і з’єднані плавальною перетинкою. Такі кінцівки під час пірнання і плавання виконують функцію руля. Груднина несе високий кіль. Скелет позбавлений пнев-матичності, кістки важкі й містять маслянистий кістковий мозок. Цівка примітивна, в ній збереглися сліди злиття кісток плесна. Кістки крила широкі й плоскі. Махові та рульові пера в крилах недорозвинені. Линяють упродовж 10—20 діб. Під час линяння тримаються великими групами і мало рухаються.

Основними представниками пінгвінів є імператорський, королівський, малий та ін. Найменшим є пінгвін малий, довжина тіла якого близько 40 см, тіло королівського пінгвіна 91—96 см завдовжки. Найбільшим серед пінгвінів є імператорський, висота якого 120 см, маса — 45 кг.

Пінгвіни більшу частину свого життя проводять у воді. Тут вони можуть швидко плавати, гребучи крилами, ніби літають у воді. Живляться переважно дрібною рибою, головоногими молюсками та різними ракоподібними. Живуть пінгвіни до 35 років.

Статевозрілими пінгвіни стають на 4—5-му році життя. Це моногамні птахи. Для розмноження різні види пінгвінів вибирають низинні кам'янисті береги, заглиблення у скелях, нори, імператорські — на поверхні льоду. В кладці яєць зазвичай їх 1—2. У насиджуванні, як і у вихованні пташенят, беруть участь і самець, і самка. Деякі види пінгвінів (імператорський і королівський) тримають яйце на лапах, прикриваючи його шкірною складкою, розміщеною на череві. Пташенята, які вилупилися з яєць, вкриті густим пухом, сліпі, безпорадні й на довгий час залишаються з батьками. Більшість пінгвінів тримається великими зграями — до кількох десятків і сотень тисяч, лише деякі живуть окремими парами. У позашлюбний період пінгвіни відправляються в море, відходячи від місць гніздування нерідко на 700—1000 км.

Надряд Кільогруді. Ряд Дятлоподібні (близько 380 видів) — невеликі за розміром птахи-дереволази (найменші представники досягають розміру горобця, найбільші — ворони). Більшість птахів ряду мають короткі сильні чотирипалі ноги і міцні загнуті кігті. Два пальці спрямовані вперед, два — назад. Крила широкі й тупі, хвіст жорсткий, пружний, виконує роль опори. Оперення в дятлів досить строкате, хоч переважає чорний колір з білими плямами, рідше — зелений і жовто-зелений.

Дятли — досить спеціалізовані деревні птахи, які вправно лазять по деревах. Живляться комахами, більшість яких є шкідниками лісу, іноді використовують рослинний корм. Чимало видів у зимовий період урізноманітнюють свій раціон насінням хвойних дерев, розбиваючи шишки у своєрідних «кузнях». Лише деякі види живляться тільки рослинним кормом.

Гнізда влаштовують у дуплах, які самі видовбують дзьобом. Яєць у кладці 2—13, вони білі, блискучі. Насиджують їх і самка, і самець. Це нагніздні птахи.

У них прямий, долотоподібний, дуже гострий і міцний дзьоб, пристосований для роздовбування кори дерев. За його допомогою птах добуває собі з-під кори поживу та видовбує місце для гнізда — дупло. Здобич дятел витягує, приклеюючи її до тонкого, довгого і гнучкого язика. Сидячи на стовбурі, дятел спирається на нього хвостом, який має короткі тверді стернові пера. В Україні живе 10 видів дятлів, найпоширенішими з яких є великий строкатий дятел, крутиголовка, чорний дятел та ін.

У північних і помірних широтах дятли ведуть осілий спосіб життя, але роблять значні мандрівки, пов’язані з відшукуванням корму в осінній і зимовий періоди. Всі дятли досить корисні в лісовому господарстві птахи, бо знищують велику кількість шкідників лісу. Крім того, дупла їх використовуються й іншими дуплогніздними птахами, серед яких чимало корисних.

Ряд Куроподібні типові виводкові птахи (близько 270 видів), поширені на всіх (крім Антарктиди) материках. Вони бувають великі, середні, рідше дрібні зі щільним тілом, сильними кінцівками, довгими притупленими і злегка зігнутими кігтями, що пристосовані до розгрібання ґрунту. Голова маленька. Дзьоб короткий, верхня щелепа (наддзьобок) опукла із зігнутим кінцем. Крила короткі, заокруглені.

За характером живлення куроподібні рослиноїдні, хоч у літній період пташенята і дорослі поїдають комах та інших безхребетних. Вони проковтують пісок, камінці, які допомагають перетиранню їжі. Більшість куроподібних полігамні. Турботу про покоління виявляє самка. Самці дуже відрізняються від самок своїм більшим розміром і яскравим забарвленням, хоч у моногамних різкий статевий диморфізм не спостерігається. Всі куроподібні гніздяться на землі. В кладці, яка буває раз на рік, 6—24 строкатих або однотонних яйця. Інкубаційний період триває 17—26 діб, статеве дозрівання — до одного року. Линяння буває тричі на рік.

До куроподібних належить свійська курка (найпоширеніший птах у світі). Заради м’яса і яєць виведено багато різних порід курей. У лісах на півночі України поширені рябчик, тетерук і глухар. Степи й поля нашої країни населяють сіра куріпка та перепел. Більшість куроподібних веде осілий спосіб життя, але є й кочівні. Деякі птахи, наприклад глухарі, біла й сіра куріпки, в окремих районах роблять перельоти, проте справжніми перелітними є лише перепілки.

Фазанові — найбільша група серед куроподібних. Вони поширені в південних і помірних широтах. В Україні із фазанових живуть фазан звичайний, куріпка сіра. Фазан звичайний належить до цінних мисливських птахів, його м’ясо смачне й поживне. Він є окрасою нашої природи. Крім того, фазан — дуже корисний птах, оскільки знищує шкідливих комах, навіть колорадського жука. Куріпка сіра — осілий птах на всій території України. Гніздиться в заростях на полях, у кущах або на узліссях, інколи в посівах озимини. Найплодючіший птах серед усіх диких птахів України. Належить до виводкових. Як і фазан, куріпка — мисливський птах, знищує багато шкідливих комах.

Ряд Гусеподібні (близько 150 видів) об’єднує водоплавних птахів масою від 200 г до 13,5 кг. До цього ряду належать гуси, качки й лебеді, серед яких є значна кількість широковідомих мисливських птахів. Поширені по всій земній кулі, за винятком Антарктиди. Живуть біля водойм, добре плавають і пірнають. Між пальцями задніх кінцівок у них є шкіряста перетинка. Добре літають, а по суші пересуваються важко. Дзьоб сплюснутий, часто досить широкий, вкритий м’якою шкірою. У більшості гусеподібних краї дзьоба вкриті поперечними виростами, якими птахи цідять воду або скубуть траву. У рибоїдних (крохалів) поперечні вирости перетворилися на зубці для утримання здобичі. Хвіст короткий, крила середніх розмірів. Оперення густе, жорстке, з великою кількістю пуху, особливо на нижньому боці тіла. Куприкова залоза розвинена добре. Самці мають парувальні органи.

Гусеподібні є типовими виводковими птахами. Розмножуються раз на рік. Серед них є полігами й моногами. Гнізда будують на землі, на плавучих наносах, у дуплах, у норах, але завжди недалеко від води. В кладці буває 2—15, інколи більше порівняно великих яєць. У разі загибелі кладки самка зазвичай робить повторну, але меншу кладку. Насиджує яйця самка впродовж 22—40 діб. Пташенята добре плавають з перших діб, пірнають, причому не тільки каченята, але й пуховички гусей та лебедів, у яких дорослі птахи не пірнають.

Ряд Соколоподібні. Його представники мають короткий гачкоподібний дзьоб і довгі загнуті гострі кігті, що необхідно для їхнього хижацького способу життя. Добре літають. Відомо близько 270 видів як великих (беркут, чорний гриф), так і дрібних (кібчик, боривітер) соколоподібних. У більшості видів ряду самки більші за самців. Птахи мають порівняно велику голову і коротку шию, відносно короткі чотирипалі ноги. Всі чотири пальці прикріплені на одному рівні. Добре виражені восковиця, воло. Гомілка оперена повністю, цівка — у верхній частині, а в деяких видів — до самих пальців. Оперення загалом щільне.

Полюють на ссавців, птахів, живляться комахами, рідше — падаллю, а деякі (орлан африканський грифовий) — плодами. Відшукують корм переважно в процесі польоту, завдяки чому добре літають.

Це моногамні птахи. Статевий диморфізм виявляється в одних у розмірах, в інших — у забарвленні. Розмножуються переважно раз на рік. Насиджує кладку здебільшого самка, а самець замінює її на короткий час. Статево дозрівають у віці 1—2 роки.

Поширені по всій земній кулі, за винятком Антарктики і деяких океанічних островів, заселяючи різні біотопи: ліс, степ, болото. В Україні відомо 34 види. Всі нагніздні птахи, які відкладають одне або кілька яєць, перелітні. Багато видів соколоподібних потребують охорони і занесені до Червоної книги. Мають неабияке значення для охорони урожаїв від мишоподібних гризунів.

Ряд Совоподібні. Це нічні хижі птахи. Поширені по всій земній кулі, за винятком Антарктики. Мають великі очі й бінокулярний зір. Добре бачать у темряві. У них також добре розвинений слух. Як і в інших хижих, у сов гачкоподібно загнутий дзьоб та гострі кігті на ногах. Пір’я дуже м’яке, тому літають вони безшумно. Присмерковий і нічний спосіб життя зумовив низку їхніх пристосувальних особливостей. Значно розвинені вушні отвори, перед якими є розвинені шкірні складки, які уловлюють звукові коливання. Сови можуть повертати голову на 270°, що дає змогу уловлювати найтихіший звук і точно визначати його напрямок. Цівка вкрита пір’ям аж до пальців. Сови переважно поїдають гризунів, невелика кількість їх живиться комахами. Деякі сови тісно пов’язані з певним видом тварин. Так, сова полярна живиться лемінгами, від чисельності яких залежить чисельність сов.

Сови — моногамні птахи, утворюють постійні пари. Більшість їх не робить гнізд, а відкладає яйця (від 1 до 11 шт.) у дупла дерев, нори, старі гнізда інших птахів або на землю. Кількість яєць залежить від кількості корму. Самка починає насиджування після відкладання першого яйця.

Сови — нагніздні птахи. В Україні живе близько 13 видів совоподібних. Найпоширенішими є сіра, вухата й болотяна сови та сич. Найбільша сова у нас — пугач стала рідкістю, її занесено до Червоної книги України. Сови — осілі або кочові птахи. Вони надзвичайно корисні і потребують охорони.

Ряд Журавлеподібні. Це великі птахи (маса від 2 до 10 кг) із довгими ногами, шиєю і дзьобом (журавлі, пастушки). Крила в них великі й широкі. Ноги чотирипалі. Задній палець розвинений слабко і розміщений вище від останніх, не дістає землі. Три пальці з’єднані неповними перетинками.

Журавлі — наземні птахи, які добре ходять і бігають. Деякі є деревними. Політ їх сильний, невтомний. Поширені на болотах, у степах усіх континентів, крім Арктики й Антарктики. Споживають рослинний і тваринний корм. Є перелітними, моногамними. Забарвлення самки й самця однакове. В кладці буває 2, зрідка 3 яйця. Пташенята виходять з яєць вкриті пухом; уже через кілька годин бігають і шукають корм. Під час линяння у більшості видів махові пера випадають майже одночасно, внаслідок чого птахи втрачають на деякий час здатність до польоту.

В Україні трапляються журавлі степовий (красавка) та сірий (обидва види занесено до Червоної книги України).

Ряд Горобцеподібні (мал. 3.69). Є близько 5,1 тис. видів, що становить 2/3 загальної кількості птахів. Це невеликі за розміром птахи з різноманітною поведінкою. Є мігруючі (ластівки, солов’ї, вівчарики), кочові (синиці, сойки, деякі дрозди) й осілі (горобці, крук тощо). Найменший представник ряду — корольок, маса якого 5—6 г. Маса найбільшого представника ряду — крука близько 1,5 кг. Більшість видів пов’язані з деревною та кущовою рослинністю, деякі ведуть наземний спосіб життя. Живуть горобцеподібні у найрізноманітніших місцях. Серед нйх майже немає справжніх водяних птахів, хоч деякі (оляпки) можуть бігати під водою. Більшість їх є комахоїдними, деякі живляться насінням (ткачикові, вівсяникові), але пташенят вигодовують комахами, і всеїдні (сорокопуд). Усі горобцеподібні є нагніздними птахами, які будують гнізда в кущах, скелях, дуплах. Самці більшості видів ряду під час розмноження виявляють весняне збудження характерними звуками — співами, криками. Саме серед горобцеподібних є представники співочих птахів (співають самці). Багато які види ряду розмножуються двічі, а то й тричі на рік.

Мал. 3.69. Види горобцеподібних птахів:

а — ворона; б — ластівка міська; в — жайворонок губатий; г — синиця велика; д — синиця гренадерка; е — дрізд чорний; є — горихвістка звичайна; ж — соловей звичайний; з — дріздоподібна очеретянка; и — повзик; і — кропивник; к — жулан; л — мухоловка; м — горобець; н — плиска біла

Горобцеподібні відіграють важливу роль у природі та житті людини. Комахоїдні види регулюють чисельність шкідників сільського господарства. Проте зерноїдні види можуть завдавати шкоди сільському господарству.

Птахівництво. Це важлива галузь тваринництва. Деякі свійські птахи мають декоративне значення (голуби, павичі та ін.), але найбільше свійських птахів вирощують для отримання м’яса, яєць, пір’я і пуху. Серед них — різні породи курей, качок, гусей, індиків, в меншій кількості — фазани, цесарки, голуби.

Усі сучасні породи свійських курей, яких налічується близько 200, поділяють на кілька груп: 1) бійцеві, 2) несучі, 3) м’ясні, 4) м’ясо-яєчні, 5) декоративні. В Україні основними породами є російські білі, плімутрок білий, корніш білий (мал. 3.70).

Мал. 3.70. Породи курей та їхній предок:

а — півень банківський; б — російські білі; в — леггорн білий; г — плімутрок білий; д — корніш білий; е — первомайські; є — нью-гемпшир; ж — род-айленд

Усі свійські птахи походять від диких предків. Так, сучасні породи курей виникли від дикої банківської, або кущової, курки, яка й тепер живе в лісах Індії, Бірми й на Малайському архіпелазі. Свійські індики походять від північноамериканської дикої індички, яка й донині живе в дикому стані.

Серед водоплавних птахів крижень є родоначальником різних свійських качок (мал. 3.71), а свійські гуси (мал. 3.72) ведуть початок від двох видів диких гусей. Так звані китайські гуси походять від східноазіатського виду гусей-сухоносів, який тепер поширений на Далекому Сході. Інші породи гусей походять від гусака сірого.

Мал. 3.71. Породи качок:

а — пекінські; б — українські сірі; в — українські глинясті

Мал. 3.72. Породи гусей:

а — великі сірі; б — роменські; в — китайські

Розвиток птахівництва як важливої галузі тваринництва має чимале народногосподарське значення. М’ясо курей, індиків, свіжі курячі яйця є важливими дієтичними продуктами харчування. Свійські птахи розмножуються дуже швидко: від однієї курки упродовж року можна мати до 120 курчат, від качки — 60 каченят, індички — 80 індиченят.

Для збільшення поголів’я свійських птахів велике значення має штучна інкубація. Вона має певні переваги над природною, оскільки дає змогу виводити велику кількість молодняку в бажаний час, а куркам-несучкам продовжити яйцевідкладання. Вивчення умов природної інкубації диких і свійських видів сприяє створенню подібних умов і за штучної інкубації, а отже, збільшенню виходу молодняку.

Охорона птахів. Кількість птахів з кожним роком зменшується. Багато які з них стають рідкісними або зовсім зникають на великих територіях. Щоб запобігти цьому, птахів треба охороняти. Заради збереження багатьох рідкісних і зникаючих видів створюються природні заповідники, заказники. Рідкісних птахів розводять у вольєрах і випускають потім на волю, у природні для них умови.

Охорона птахів означає не тільки заборону відловлювання, а й збирання яєць та руйнування гнізд. Особливої уваги заслуговує охорона птахів на зимівлях, де вони скупчуються великими масами.

Влаштуванням у садах, парках, на подвір’ях годівниць можна врятувати значну кількість птахів від загибелі взимку. Встановлено, що птахи, яких систематично підгодовують, нерідко залишаються в цьому районі для гніздування. Отже, так можна значно збільшити пташине населення певної місцевості.

Більшість птахів є перелітними. Тому важливо розвивати міжнародне співробітництво, щоб гніздових птахів України однаково добре охороняли в усіх країнах, де вони зимують і куди перелітають.

До Червоної книги України занесено пеліканів рожевого й кучерявого, лелеку чорного, змієїда, беркута, могильника, орла степового, орлана-білохвоста, скопу, сапсана, балабана, дрохву, стрепета, огара, стерв’ятника, сипа білоголового, грифа чорного, орла-карлика, шуліку рудого, журавля сірого й степового, пугача, сичика-горобця, сича волохатого, завитушку альпійську.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити