Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина ІV. Біологія людини
13. Шкіра

Будова і функції шкіри та її шарів — епідермісу, дерми, підшкірної клітковини. Шкіра — це зовнішній покрив тіла тварин і людини. Вона є бар’єром між зовнішнім і внутрішнім середовищами організму, захищає його від шкідливих впливів фізичних, хімічних та біологічних чинників і підтримує в певних межах його життєві функції. Крім того, шкіра бере участь в обміні речовин, зокрема вітамінів, виділенні продуктів обміну, водо- й газообміні, сприйнятті подразнень, теплообміні, розподілі крові по організму, теплорегуляції, є місцем запасання енергетичного матеріалу — жирів. Волосся, нігті, потові, сальні й молочні залози — це похідні шкіри, її придатки.

Поверхня шкіри (мал. 4.57) становить 1,5—1,6 м2 і складається з епідермісу, власне шкіри, або дерми, та підшкірної клітковини. Епідерміс, або надшкір’я, — це перший, зовнішній, шар завтовшки 0,07—2,5 мм і більше. Поверхневі шари цього багатошарового плоского епітелію роговіють, злущуються й відпадають. Із зроговілих верхніх шарів утворюється міцне покриття, особливо на долонях і підошвах. На місці відмерлих і відпалих клітин утворюються нові завдяки розмноженню глибше розміщених клітин основи епідермісу. Шари цих клітин утворюють ростковий, або мальпігіїв, шар. Тут розміщені пігментні клітини, що синтезують пігмент, який надає шкірі забарвлення. Під впливом сонячного проміння воно посилюється — утворюється засмаглість. Пігмент захищає від шкідливого впливу ультрафіолетового випромінювання. В епідермісі містяться чутливі нервові закінчення. Вони сприймають дотик, тиск, тепло, холод.

Мал. 4.57. Шкіра:

І — надшкір’я; ІІ — власне шкіра; III — підшкірна жирова клітковина; 1 — волосся; 2 — сосочки в шкірі з густою сіткою кровоносних капілярів і нервових закінчень; 3 — отвір потової залози; 4 — рецептори шкіри; 5 — роговий шар епідермісу; 6 — нижній шар епідермісу; 7 — сальна залоза; 8 — гладкий м'яз, що піднімає волосся; 9 — волосяна сумка; 10 — вени; 11 — артерії; 12. 13 — нерв

Під епідермісом розміщена власне шкіра, або дерма. В ній є сосочковий і сітчастий шари. Сосочковий шар складається з пухкої сполучної тканини й утворює сосочки, які впинаються в епідерміс. На поверхні шкіри утворюється відповідний рельєфний малюнок з ліній різної конфігурації. Їхня форма й розміщення індивідуальні.

Сполучна тканина сосочкового шару крім клітин містить волокна, переважно колагенові й еластичні, які надають шкірі міцності і пружності. Сосочковий шар пронизаний численними кровоносними й лімфатичними судинами, нервовими волокнами та закінченнями. Тут розміщені клітини з пігментом, м’язові клітини та їхні пучки. Вони беруть участь у підніманні волосся, у виділенні секретів шкірних залоз, підтримують пружність шкіри.

Сосочковий шар здійснює живлення епідермісу, в якому немає кровоносних капілярів. Кровоносні судини сосочкового шару характеризуються великою сумарною місткістю й тому є своєрідними депо крові. Досередини сосочковий шар переходить у сітчастий, який складається із сполучної тканини. Його еластичні й колагенові волокна створюють переплетення. Тому цей шар називають сітчастим. Він зумовлює пружність шкіри. У сітчастому шарі розміщені сальні й потові залози, волосяні сумки. Сальні залози, що починаються у власне шкірі, відкриваються протоками у волосяних сумках. Виділюваний ними жир змащує волосся й шкіру, захищаючи їх від пересихання.

Протоки потових залоз відкриваються на поверхні шкіри. Утворювана в них рідина — піт крім води містить продукти обміну речовин організму і за своїм складом нагадує сечу, але значно більше розбавлену водою, тобто завдяки потовим залозам шкіра виконує видільну функцію.

Значення волосся й волосяного покриву на тілі людини втрачене. Проте частково волосяний покрив, а також здатність його підніматися за допомогою спеціальних мікроскопічних м’язів зберігаються. При цьому утворюється так звана «гусяча шкіра» — невеликі горбки навколо волосин при переохолодженні. У сучасних людей така реакція на холод сприяє звуженню судин шкіри, їх стисканню, що дещо зменшує втрату теплоти крізь шкіру.

Нижній шар власне шкіри, точніше пучки колагенових волокон сітчастого шару, переходить у підшкірну жирову клітковину. Цей шар шкіри, поряд із сполучною тканиною, містить жирові клітини. Товщина шару різна й залежить від способу життя, харчування, стану здоров’я та обміну речовин. Помірна товщина жирової клітковини виконує позитивну роль: є термоізолятором організму, пом’якшує тиск на тканини, розміщені поряд, створює резерв жирів тощо.

Похідні шкіри людини — волосся і нігті. Волосся є майже на всій шкірі. Його немає на долонях, підошвах, червоній облямівці губ тощо. Густота розміщення волосся неоднакова на різних ділянках шкіри і варіює індивідуально. Розрізняють довге волосся (голови, бороди, вусів); волосся пахв і лобка; щетинисте волосся (брів, вій, ніздрів, вух, зовнішнього слухового ходу); пухове волосся, або пушок, на тулубі й кінцівках.

Волосина складається із стрижня й кореня. Стрижень є видимою частиною волосини, виступає над шкірою, а корінь розміщений у товщі шкіри і закінчується цибулиною волосини, в дно якої впинається сполучнотканинний сосочок. Цибулина побудована із клітин епітелію, які за здатністю до розмноження подібні до росткового шару епідермісу. В результаті розмноження клітин цибулини волосини відбувається її ріст.

Цибулина волосини оточена фолікулом волосини, який зсередини вистелений епітелієм і в просвіт якого відкриваються сальні залози. Зовні фолікул оточений сполучнотканинною волосяною сумкою. Волосина росте в межах цибулини за рахунок зроговіння прилеглих епітеліальних клітин.

До волосяної сумки прикріплюються гладкі м’язові клітини (м’язи, що піднімають волосину). Волосяна сумка обплетена нервовими волокнами з рецепторами, тому волосся дуже чутливе до різних впливів.

Колір волосся зумовлений наявним у ньому пігментом. З віком у клітинах і рогових лусках волосин зменшується кількість пігменту і збільшується кількість пухирців повітря, внаслідок чого волосся сивіє.

До придатків шкіри в людини належать нігті, які розвиваються з епідермісу. Це порівняно тонкі, опуклі зроговілі пластинки на тілі кінцевої фаланги кожного пальця кисті й стопи. Ніготь складається із щільно притиснених одна до одної рогових лусок, які містять твердий кератин.Зазвичай ніготь має рожевий колір, бо крізь нього просвічується кров капілярів. Вузька смужка півмісяцевої форми в основі нігтя білого кольору, бо крізь неї не просвічуються капіляри. Цю смужку добре видно на великому пальці руки.

Будова і функції потових, сальних і молочних залоз. Потові залози належать до мезокринних простих трубчастих залоз. Розміщені майже по всій шкірі тіла людини, але нерівномірно. Дуже багато їх на підошві, долоні й у пахвовій ямці. Кінцеві відділи потових залоз містяться в сітчастому шарі власне шкіри на межі з підшкірним шаром і мають форму клубочків. Вивідні протоки проходять крізь усі шари шкіри і відкриваються на її гребінцях порами.

Загальна кількість потових залоз у людини досягає 2,5 млн. Видільна функція шкіри пов’язана переважно з діяльністю потових залоз. Їх секрет — піт містить воду, неорганічні речовини і різні продукти обміну. Випаровування поту з поверхні шкіри є одним із способів тепловіддачі.

Апокринові залози своєрідні шкірні залози, в яких при виділенні секрету відділяється частина секреторної клітини. Утворюються під час статевого дозрівання на шкірі пахвових ямок, лобка, пахових згинів, великих статевих губ та навколососкових кружалець. Виділяють густий секрет, що має специфічний запах.

Сальні залози звичайно розміщені у волосяному покриві, відкриваються своїми устями в мішечки волосся. Вони розміщені в сітчастому шарі на межі із сосочковим шаром на всій поверхні тіла, за винятком долонь і підошов. Жир (шкірне сало), який виділяється залозами, змащує шкіру й волосся, сприяючи їх еластичності. Таке змащування підвищує також непроникність епідермісу для мікроорганізмів та різних речовин. Зменшення секреції шкірного сала є причиною сухості шкіри й волосся.

Молочна залоза (грудь) складається із часточок, жирового та волокнистого шарів, фасцій і шкіри з підшкірним прошарком. У людини молочна залоза є парним органом і в ранньому ембріогенезі закладається в осіб обох статей. Розміщена симетрично на передній стінці грудної клітки і безпосередньо прилягає до фасції великого грудного м’яза. В осіб чоловічої статі молочна залоза (за деякими винятками) рудиментарна.

Зовні в молодих жінок, які ще не народжували, грудь має вигляд більшої чи меншої кулі (іноді не зовсім правильного конуса), сосок у центрі якої міститься зазвичай по середньоключичній лінії. Сосок оточений грудним кружальцем у вигляді пігментного обідка. Шкіра грудного кружальця горбиста й зморшкувата, оскільки в її товщі містяться великі сальні залози і гладкі м’язові елементи.

Більшу частину жіночої груді становить жирова тканина, а основною функціональною частиною є молочна залоза. Залоза має трубчасту структуру і складається з часток (їх 16—21), вивідні протоки яких відкриваються на верхівці соска.

Молочна залоза функціонально пов’язана з діяльністю жіночих статевих органів. Цей зв’язок здійснюється гуморально. Під час вагітності залозиста тканина інтенсивно розростається, і відразу після пологів (а іноді незадовго до них) через молочні ходи починає виділятися молозиво.

Роль шкіри в теплорегуляції організму людини. Внаслідок здійснюваних в організмі екзотермічних реакцій утворюється величезна кількість теплоти, але за звичайних умов тіло не перегрівається. Більше того, його температура є досить сталою. Так, у пахвовій ямці здорової людини вона становить +36,5...+36,9 °С, а всередині тіла дещо вища (в прямій кишці +37,2...+37,5 °С). Упродовж доби температура коливається в межах 0,5—0,7 °С: знижується до 3—4 год ранку і підвищується до 16—18 год вечора.

Сталість температури організму підтримується механізмами терморегуляції, які посилюють або послаблюють утворення теплоти та її віддачу, що відбувається за участю нервової системи, шкіри, печінки, м’язів тощо. Тепловіддача здійснюється випромінюванням, конвекцією, випаровуванням води поверхнею шкіри та легень, а також з калом і сечею. Інтенсивність тепловіддачі залежить від температури й вологості повітря. З підвищенням температури навколишнього середовища тепловіддача збільшується шляхом радіації й конвекції. При цьому посилюється циркуляція крові по судинах і потовиділення. Якщо температура повітря наближається до температури тіла, то потовиділення залишається єдиним способом віддачі теплоти. Підвищена вологість повітря заважає випаровуванню. Тому люди за цих умов страждають від спеки.

Тепловіддача збільшується за посиленого теплоутворення, що особливо помітно під час фізичних навантажень. Крім того, вона залежить від товщини жирового шару в підшкірній клітковині: чим він менший, тим краща тепловіддача. Якщо повітря холодне, шкіра запобігає тепловіддачі за рахунок звуження судин і зменшення кількості крові, яка циркулює в них. При цьому зменшується або припиняється потовиділення, що також сприяє зменшенню втрати теплоти.

Для одягненої людини найсприятливішою температурою навколишнього середовища є +19—22 °С, для оголеної +28—31 °С. За цих умов вона не відчуває ні холоду, ні тепла.

Терморегуляції тіла сприяє правильно підібраний одяг. Загартовування організму поліпшує терморегуляцію.

Гігієна шкіри та вимоги щодо одягу і взуття. Догляд за волоссям і нігтями. Профілактика захворювань шкіри. У разі забруднення шкіри порушуються її функції, створюються умови для розвитку запалення волосяних сумок, сальних і потових залоз. Тому потрібно мити тіло водою з милом чи іншими засобами якомога частіше. Це запобігає не тільки забрудненню й запаленню шкіри та волосся, а й розвиткові таких паразитів, як воші, коростяні кліщі, які давно стали рідкістю для нашого населення, проте інколи, за сприятливих для них умов, нагадують про себе. Обов’язковою має бути регулярна заміна постільної (не рідше 1 разу на тиждень) та натільної (щодня) білизни.

Для миття волосся потрібно використовувати рекомендовані відповідно до стану волосся засоби. Слід захищати волосся від сонячного випромінювання, бо на сонці воно знебарвлюється, пересушується, стає ламким і легко випадає. Не можна ходити без головного убору і в холодну погоду. Це спричиняє переохолодження шкіри голови та збільшення шару підшкірної жирової клітковини, порушення кровопостачання волосся, що призводить до облисіння. На шкірі голови утворюється лупа, боротися з якою слід за рекомендаціями лікаря.

Одяг — додатковий регулятор теплообміну тіла: в холод зігріває, у спеку не перешкоджає тепловіддачі. Температура повітря під одягом має бути +28—32 °С, а відносна вологість 20—40 %. Добре, коли одяг не тільки гарний, а й зручний, приємний для людини й усіх, хто її оточує, легкий і практичний. Потрібно знати, що прогумована тканина сприяє підвищенню температури тіла. Отже, потрібно носити одяг з урахуванням умов кліматичної зони, пори року, погоди, виконуваної роботи тощо.

Поширений тепер одяг із полімерних матеріалів має певні переваги перед натуральним. Проте не можна не враховувати й деякі його негативні властивості, такі як здатність до накопичення статичної електрики, виділення речовин, що викликають запалення шкіри. Тому якщо людина носить одяг з полімерних тканин, то її натільна білизна обов’язково має бути з натурального матеріалу.

Зимовий одяг виготовляють з волокнистих тканин, які добре зберігають теплоту (вовняна, фланель, хутро, різні синтетичні замінники його). Літній одяг шиють з легких тонких тканин світлого кольору, які добре відбивають сонячні промені.

Головні убори мають бути потрібного розміру, в літній період — світлі, достатньо проникні для повітря.

Взуття слід підбирати відповідно до розміру і форми стопи, без нерівностей, які натирають шкіру й спричинюють утворення запалень, мозолів, із висотою підбора, який би не утруднював рухів. Кращим є шкіряне взуття: воно водонепроникне, зберігає теплоту.

Надання першої допомоги при опіках, обмороженні, тепловому та сонячному ударах. Опіки. Полум’я, розпечений метал, окріп, луги, кислоти й інші речовини можуть спричинити опіки шкіри. При тяжких опіках стан потерпілого залежить від того, як швидко буде надано йому першу допомогу до приходу лікаря.

При опіках киплячими чи гарячими рідинами треба негайно звільнити потерпілого від одягу й полити обпечене місце холодною водою. Після цього на ділянку опіку накладають стерильну пов’язку або чисту тканину. Не можна проколювати пухирі, змащувати обпечені місця олією, припікати розчином перманганату калію, спиртом, йодом, бо вони посилюють опік, збільшують рани і сповільнюють їх загоєння.

Якщо зайнявся одяг, не можна бігати, бо під час руху полум’я стає ще більшим. Треба зірвати одяг або підставити його під струмінь води. Але найкраще качатися на підлозі чи землі. Можна також накинути на охоплену вогнем людину ковдру чи пальто. Її голова при цьому має бути відкритою. Коли полум’я погасне, ушкоджені ділянки тіла упродовж 15 хв потрібно поливати холодною водою.

Уражену хімічними речовинами шкіру промивають струменем води протягом 15 хв. Якщо опік спричинений кислотою, уражене місце промивають розчином питної соди, а потім накладають стерильну пов’язку.

Обмороження. Здебільшого обморожується шкіра відкритих частин тіла: носа, вух, а також пальців ніг і рук. Спочатку шкіра блідне, втрачає чутливість, потім мертвіє. На обморожені ділянки тіла накладають ватно-марлеві або вовняні пов’язки, які затримують теплоту. Пов’язка має закривати тільки побілілі місця, не захоплюючи незмінених за кольором ділянок. Її залишають доти, доки не з’явиться відчуття жару й не відновиться чутливість обмороженої ділянки тіла. При цьому кінцівка має бути нерухомою, бо обморожені судини стають ламкими, тому можливі крововиливи. Потерпілому дають гаряче питво (солодкий чай, каву, молоко).

У разі загального переохолодження потерпілого заносять до теплого приміщення, знімають з нього обледеніле взуття, закутують ноги теплою ковдрою, пальтом або ватником і негайно відправляють до лікарні.

Дехто вважає, що паління й спиртні напої зігрівають на морозі. Це хибна думка. Викурена цигарка, спричиняючи спазм кровоносних судин і застійні явища в капілярах пальців, прискорює переохолодження кінцівок.

Алкоголь також не дає організмові теплоти. Від спиртних напоїв різко розширюються судини, особливо шкіри обличчя й шиї. Виникає відчуття теплоти, але воно обманливе. Насправді в цей час внутрішні органи й організм загалом втрачають теплоту. Людині гаряче, але температура тіла поступово знижується, бо теплота виділяється в навколишнє середовище. Отже, розігрівання за допомогою спиртних напоїв — це самообман.

Ураження електричним струмом. На людину може діяти технічний і рідше — природний електричний струм (розряди блискавки, електричних органів деяких тварин). При ураженні блискавкою на людину діє короткочасний електричний розряд великої напруги (іноді до мільйонів вольт). При цьому можуть виникнути параліч дихання, зупинка серця, можливі відрив частини шкіри й навіть частини тіла, опіки, обгоряння тощо.

Технічна електрика уражує людину зазвичай за прямого контакту з провідниками під напругою. Крім того, струми високої напруги можуть уражувати через повітря або землю (вольтова дуга, крокова напруга).

Біологічна дія струму призводить до збудження скелетної й гладкої мускулатури, залозистих тканин, нервової системи. Унаслідок цього виникають тонічні судоми скелетних м’язів, які можуть призвести до зупинки дихання, спазмів голосових зв’язок, підвищення кров’яного тиску. Можуть також виникнути фібриляція серцевого м’яза, опіки, змертвіння тканин, непритомність, шок і навіть смерть. Тяжкість і характер ураження залежать від виду, напруги й сили струму, тривалості його дії та від загального стану організму.

Надаючи першу допомогу при електротравмі, насамперед потрібно «знеструмити» потерпілого, дотримуючись при цьому відповідних заходів безпеки.

При електричних опіках перша допомога така сама, як і при опіках термічних.

Тепловий і сонячний удар. При перегріванні на сонці в безвітряну погоду, особливо в атмосфері, насиченій водяною парою, під час фізичної роботи в душному, погано провітрюваному приміщенні або в цупкому повітронепроникному одязі віддача організмом теплоти утруднюється. Порушення рівноваги між утворенням і віддачею теплоти може спричинити тепловий удар. Виникають головний біль, задишка, запаморочення, шум у вухах, слабкість, частішає пульс, миготять «мушки» перед очима. Людина блідне й може втратити свідомість. Температура тіла може сягати +40...+41 °С. Потерпілого треба перенести в прохолодне місце, роздягнути його або розстебнути на ньому одяг, покласти на голову змочений холодною водою рушник, ноги трохи підняти вгору, підклавши під них скручений валиком одяг. Якщо людина не втратила свідомості, їй дають випити прохолодної води. Щоб знизити температуру тіла, потерпілого обгортають мокрим простирадлом чи одягом і обмахують його, створюючи рух повітря й посилюючи тим самим випаровування.

Якщо в потерпілого зупинилося дихання і не промацується пульс, потрібно зробити йому штучне дихання й непрямий масаж серця та негайно викликати лікаря.

Сонячний удар — хворобливий стан, спричинений тривалою дією сонячного проміння на організм людини, зокрема на незахищену ділянку голови (здебільшого на не захищену головним убором). Виникає внаслідок функціональних і структурних змін у підкірково-стовбурових відділах мозку (які регулюють дихання, кровообіг, температурний баланс, рівень неспання—сну тощо). Ознаки: загальна слабкість, почервоніння шкіри, потіння, нудота, блювання, головний біль, відчуття шуму у вухах, запаморочення, носова кровотеча, підвищення температури тіла до +40 °С і більше, пригнічення серцево-судинної діяльності, розлади дихання тощо, іноді розвивається кома. Щоб запобігти сонячному удару, влітку треба накривати голову. Перша допомога така сама, як і за теплового удару.

Загартовування організму водними процедурами та повітряними ваннами. Під загартовуванням розуміють комплекс процедур, які підвищують опірність організму до впливів несприятливих умов середовища. При цьому підвищується опірність організму простудним захворюванням, поліпшуються кровообіг, обмін речовин; підвищується тонус нервової системи, посилюється розумова та фізична діяльність. Проте порушення режиму загартовування можуть супроводжуватись погіршенням самопочуття, працездатності, апетиту, сну тощо. У такому разі потрібна порада лікаря. Під час гострих та загострення хронічних захворювань загартовування протипоказане. Гігієнічні вимоги до загартовування: врахування індивідуальних особливостей, регулярність, поступовість нарощування тривалості й сили процедур, контроль.

Найбільш сприятливим є загартовування організму за допомогою повітря, повітряних ванн. Починати його слід із 20—30 хв перебування в оголеному або напівоголеному вигляді в провітрюваному приміщенні, а потім — на відкритому повітрі, в затінку, за температури повітря +15—20 °С. Щодня тривалість процедур треба збільшувати на 10 хв, доводячи її до 2 год. Поступово можна переходити до нижчої температури (+10—15 °С), за тривалості перебування 15—20 хв. Під час процедур слід обов’язково робити активні рухи. Загартовані люди можуть приймати холодні повітряні ванни (+14 °С і нижче).

Інтенсивнішого загартовування досягають, використовуючи водні процедури, переважно зміною температури води. Починати слід з температури води +33—34 °С і повітря +17—20 °С. Через кожні 3—4 дні температуру води потрібно знижувати на 1 °С, довівши її до +18—20 °С і нижче. Чим холодніша вода, тим меншою має бути тривалість процедур. Під час їх проведення не повинно бути неприємних відчуттів. Із місцевих водних процедур найдоступніші обмивання до пояса, ніжні ванни. Процедури виконують у вигляді обтирань, обливань, душу, купання. Починають обтирання до пояса, потім обтирають ноги.

Для обливання використовують будь-який посуд, температура води — близько +30 °С, потім її поступово знижують. Після обливання тіло треба розтерти сухим рушником.

Душ починають з температури води +30—35 °С і приймають його упродовж 1 хв. У міру зниження температури води потрібно збільшити тривалість процедури до 2 хв.

Купання у відкритих водоймах найсприятливіше для загартовування. Починати його слід за температури води +18—20 °С. Приймають цю процедуру один-два рази на день упродовж 1—5 хв. Із часом тривалість і частоту купань збільшують, але у воді не слід перебувати понад 15 хв за одного занурення. Перерва між купаннями 3—4 год.

Загартовування сонцем слід проводити дуже обережно, особливо це стосується мешканців міст. У середній смузі й на півночі нашої країни починають його з 5—10 хв перебування на сонці в оголеному вигляді, на півдні сонячні ванни починають приймати в затінку. Щодня їх тривалість збільшують на 5—10 хв і в міру утворення легкого загару доводять до 2—3 год. Лише дотримання цих вимог допоможе уникнути сонячного удару, перегрівання організму й дасть сприятливий ефект.

Розглянуті й інші способи загартовування слід поєднувати з фізичним тренуванням — заняттями фізкультурою та спортом, що створює надійну тренованість людини, її опірність до несприятливих факторів середовища, підвищує її біологічні резерви.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити