Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина ІV. Біологія людини
14. Розмноження і розвиток людини

Значення процесу розмноження, біосоціальна основа створення сім’ї. Людина розмножується за всіма біологічними законами, характерними для вищих ссавців. Однак функції її розмноження залежать і від соціальних законів, які в цивілізованому суспільстві не суперечать біології людини, а сприяють формуванню здорового, гармонійно розвиненого потомства. Це зумовлено тим, що її еволюція відбувалась у напрямі розвитку головного мозку, вищої нервової діяльності. Тому людині потрібен досить тривалий час на здобуття відповідних знань, навичок, досвіду для того, щоб стати повноцінною зрілою особистістю. Опанувати ці знання людина може тільки в людському суспільстві, яке за всю свою історію сформувало певні норми співжиття, які забезпечують його виживання в складних умовах навколишнього середовища. Ці норми позначилися на виявленні всіх біологічних потреб людини, зокрема й статевих.

Одне із величезних досягнень соціальної еволюції людини — кохання. Це надзвичайно сильне почуття емоційно забарвлює статевий потяг людини до конкретної особи. Воно допомагає особі побачити в коханій людині саме ті риси характеру, які вона найбільше цінує. Статеві стосунки — найінтимніша сфера людських взаємин. Це біологічна основа сім’ї. Культура сексуальних стосунків ґрунтується на знаннях про складну репродуктивну систему, а також на психології жінки й чоловіка, певних морально-етичних нормах.

Шлюб — це узаконений державою рівноправний союз двох дорослих людей, здатних створити сім’ю, щоб народити, доглянути й виховати дітей до повноліття; пройти життя разом, поділяючи між собою не тільки радощі, а й труднощі.

Будова і функції чоловічої і жіночої статевих систем. Внутрішні статеві органи чоловіка це яєчка з придатками, статеві канали (сім’явиносні й придаткові протоки), придаткові статеві залози (сім’яні міхурці, передміхурова залоза, залози-цибулини сечівника і сам сечівник. Яєчка — овальні парні статеві залози, розміщені поза черевною порожниною у шкіряному мішечку (розвиваються в черевній порожнині). Незадовго до народження дитини вони опускаються в мошонку (калитку) — двошаровий шкірно-м’язовий мішок, зовнішнім шаром якого є шкіра. Яєчко є залозою змішаної секреції: зовнішня його функція полягає в утворенні сперматозоїдів, а внутрішня — у виділенні гормонів (зокрема тестостерону). Повноцінне утворення сперматозоїдів у яєчках можливе тільки за температури, приблизно на 2 °С нижчій за нормальну внутрішню температуру тіла. Саме тому воно й опускається в калитку.

За статевого дозрівання в канальцях яєчок починають утворюватися чоловічі статеві клітини — сперматозоїди. З яєчок вони надходять до придатків, де дозрівають упродовж двох тижнів. Придаток яєчка — це згорнута спіраллю трубка (в розгорнутому вигляді її довжина становить близько 6 м), що проходить по задній частині кожного яєчка. Від кожної протоки придатка починається сім'явиносна протока. Вона з’єднується з протоками сім’яних міхурців, утворюючи сім’явипорскувальну протоку. Остання відкривається в сечівник (уретру). Саме тут сечовий шлях поєднується зі статевим (звідси й назва — сечостатева система). Секрети придаткових статевих залоз із сперматозоїдами утворюють сперму.

Сім’яні міхурці — парні залози, секрет яких забезпечує сперматозоїди поживними речовинами, а також підтримує їхню рухливість. Передміхурова залоза (простата) розміщена під сечовим міхуром, охоплює верхню частину сечівника. Вона виділяє слиз, який забезпечує пересування сперматозоїдів сім’явиносною протокою, а також процес сім’явипорскування.

Між канальцями розміщені особливі проміжні клітини, що продукують чоловічі статеві гормони, під дією яких відбувається формування вторинних чоловічих статевих ознак (борода, вуса, розвинений скелет і мускулатура, низький голос тощо).

До зовнішніх чоловічих статевих органів належить калитка, в якій містяться яєчка та їх придатки, і статевий член, або пеніс, який слугує для копуляції й виведення назовні сперматозоїдів. Статевий член (пеніс) має корінь, тіло і головку. Тіло утворене двома печеристими й губчастими тілами. Печеристі тіла складаються з численних порожнин (комірок), у які відкриваються глибокі артерії. При статевому збудженні вони наповнюються кров’ю, в результаті чого статевий член стає твердим і збільшується в розмірах, що забезпечує копуляцію. Цей стан називається ерекція. Шкіра статевого члена утворює складку (крайню плоть), що прикриває головку — найчутливішу частину пеніса.

До внутрішніх статевих органів жінки належать яєчники, маткові труби, матка і піхва. Основна частина жіночих статевих органів міститься в нижньому відділі черевної порожнини між сечовим міхуром і прямою кишкою. Яєчники — парні статеві залози мигдалеподібної форми, в яких утворюються і розвиваються яйцеклітини. Як і яєчка, яєчники — залози змішаної секреції. Вони також продукують гормони (естрадіол і прогестерон). До черевної порожнини яєчники прикріплені кількома зв'язками. Складаються із зовнішнього і внутрішнього шарів, оточених білковою оболонкою. У зовнішньому (кірковому) шарі яєчників розміщені фолікули, в яких утворюються яйцеклітини. Внутрішній (мозковий), або судинний, шар утворений сполучною тканиною, через яку проходять кровоносні судини і нерви.

Маткова труба — парний м'язовий орган до 12 см завдовжки, за допомогою якого кожен яєчник зв’язаний з маткою. Кінцева (вільна) частина маткової труби міститься поблизу яєчника. Вона має розширення (лійку) з отвором, оточеним миготливими війками. Завдяки рухам цих війок яйцеклітина потрапляє в маткову трубу, де зазвичай відбувається запліднення.

Матка — товстостінний грушоподібний порожнистий м’язовий орган, який виконує менструальну, секреторну й ендокринну функції, а під час вагітності в ньому розвивається зародок і плід. У матці розрізняють опуклішу верхню частину, або тіло матки. До нього підходять маткові труби, які відкриваються в порожнину матки отворами. Вужча циліндрична нижня частина матки — шийка сполучає її з піхвою, утворюючи, відповідно, третій отвір. Шийка матки — вузький канал, який під час пологів розширюється, щоб ним могла пройти дитина.

Піхва — це м’язова трубка з довжиною близько 10 см, копулятивний жіночий орган. У її слизовій оболонці є залози, які виділяють бактерицидну змащувальну рідину.

Зовнішні статеві органи жінки складаються із соромітної ділянки і клітора. Соромітна ділянка утворена лобковим підвищенням, великими і малими соромітними губами, присінком піхви і дівочою плівою.

Великі соромітні губи — парні товсті складки шкіри, а малі соромітні губи — тонші, порівняно з великими губами, складки шкіри.

Присінок піхви — щілиноподібний простір, обмежений зверху клітором, а з боків — малими соромітними губами. Дно присінка піхви має дівочу пліву (дівочу перетинку). Після перших статевих зносин дівоча пліва руйнується. Клітор розміщений у верхній частині соромітної ділянки. Це невеликий, здатний до ерекції орган.

Після дозрівання яйцеклітина входить прямо в черевну порожнину, звідки потрапляє в одну з маткових труб (яйцепровід). Як і яєчка в чоловіків, яєчники жінки продукують гормони, що впливають на формування її вторинних статевих ознак (розвиток молочних залоз, відкладання жиру в ділянці стегон, відсутність волосяного покриву на обличчі, тонші, ніж у чоловіків, кістки і менш розвинена мускулатура, високий голос тощо).

Запліднення, розвиток зародка і плоду (вагітність). У людини сперматозоїди потрапляють у піхву під час статевого акту. Самостійно рухаючись, вони пересуваються до шийки матки і приблизно через 30 хв досягають порожнини матки, а через 1,5—2 год потрапляють у маткові труби, де зустрічаються з яйцеклітиною і де відбувається запліднення. Сперматозоїди (див. мал. 4.46) зберігають здатність до запліднення упродовж 2—4 діб, а яйцеклітина — 12—14 год. Звичайно до яйцеклітини потрапляє лише один сперматозоїд, точніше, тільки вміст його головки. Сперматозоїд проникає крізь мембрану яйцеклітини, руйнуючи її ферментом акросоми. Після цього мембрана яйцеклітини стає непроникною для інших сперматозоїдів. Ядра гамет зливаються — утворюється зигота. Запліднене яйце просувається по матковій трубі й водночас ділиться, перетворюючись на багатоклітинний зародок. Дроблення зиготи починається приблизно за 30 год. Через 3—7 діб зародок потрапляє в матку, де продовжує розвиток, імплантуючись у слизову оболонку матки.

Після з’єднання зі слизовою оболонкою матки клітини зародка диференціюються. Частина їх утворює оболонки, які живлять і захищають плід, що формується. Одна з оболонок має багато виростів — ворсинок, які глибоко вростають у стінку матки. З цієї оболонки утворюється особливий орган — плацента, крізь яку в зародок з материнського організму надходять поживні речовини, кисень і видаляються з нього продукти розщеплення та вуглекислий газ. Зародок з’єднаний із плацентою пупковим канатиком, всередині якого проходять кровоносні судини. По цих судинах кров зародка надходить у плаценту. Капіляри плаценти тісно сполучені з капілярами матки. Кров матері не змішується з кров’ю плоду ні в плаценті, ні в будь-якому іншому місці. Крізь одношарові стінки капілярів відбувається дифузія поживних речовин і кисню з крові матері в кров зародка. Так само продукти дисиміляції передаються з крові зародка в материнський організм.

З цього випливає, що спосіб життя вагітної жінки, її фізіологічний стан істотно впливають на плід, що розвивається, тому для майбутньої матері потрібно створювати оптимальні біологічні та соціальні умови: добре харчування, нормальний побут, спокійне, доброзичливе ставлення.

Генетичне визначення статі людини. У людини 23 пари гомологічних хромосом, 22 з яких однакові в обох статей і називаються аутосомами, а 23-тя пара представлена в людини X- і Y-хромосомами. Причому в жінки статеві хромосоми однакові, тобто XX (гомогаметна стать), у чоловіків різні — XY (гетерогаметна стать). Хромосоми X та Y мають гомологічні й негомологічні ділянки.

Народження дитини, годування материнським молоком. Через 280 діб вагітності жінка народжує дитину. Пологи — це складний фізіологічний процес, яким закінчується вагітність. Початок їх пов’язаний з виділенням гормону гіпофіза, що діє на м’язи матки. Вони починають скорочуватися, виштовхуючи плід до шийки матки і далі в піхву. Починаються пологи з переймів, які сприяють розкриттю шийки матки. За нормальної родової діяльності плід просувається з малого таза головою до виходу із статевих шляхів жінки. Після припинення пульсації судин пуповини її перерізають і відокремлюють дитину від матері. Після народження дитини з першим її криком починається легеневе дихання, і відтоді кров починає збагачуватися на кисень атмосферного повітря.

Через 10—15 хв після народження дитини матка знову скорочується. При цьому від її слизової оболонки відокремлюються і виштовхуються назовні плацента та плодові оболонки із залишками пуповини. Через деякий час матка зменшується в розмірах, її слизова оболонка відновлюється.

Годування дитини груддю. Як і всі ссавці, жінка годує своїх дітей молоком. У жінок у першу половину вагітності клітини молочних залоз починають виробляти молоко в невеликій кількості. Після народження дитини молока стає більше. Вигодовування дитини грудним молоком має багато переваг перед штучним вигодовуванням. Воно допомагає матері відновити здоров’я після пологів: коли дитина смокче грудь, м’язи матки рефлекторно скорочуються і її розміри повертаються до попередніх. Ще важливішим є годування груддю для самого немовляти. У материнському молоці є всі речовини, потрібні для його росту й розвитку в перші 5 місяців життя. З грудним молоком маля отримує готові антитіла, які захищають її організм від хвороб. Годування груддю — стерильний спосіб харчування дитини. Воно має велике значення для розвитку почуття прив’язаності між матір’ю й немовлям. Жінка не завжди здатна відчути себе матір’ю від одного тільки факту народження дитини, особливо першої. Це почуття виникає тоді, коли вона годує маля груддю й щоденно спілкується з ним.

Ріст і розвиток дитини. Однією з найхарактерніших рис онтогенезу є збільшення розмірів, або ріст, організму, який розвивається. Ріст — це кількісна ознака. Такі ознаки, як відомо, у певних межах залежать здебільшого від умов середовища. Розвиток — це якісні зміни в організмі людини, які зумовлюють підвищення рівнів складності організації. Розвиток включає в себе три основних фактори: ріст, диференціювання органів і тканин, формотворення (набуття організмом характерних для нього форм). Всі вони перебувають у тісному взаємозв’язку і взаємозалежності.

Для нормального росту й розвитку організм потребує повноцінного (як за якістю, так і за кількістю) харчування. Процес росту відбувається нерівномірно, періоди швидкого росту змінюються періодами його сповільнення. Вікові відмінності у пропорціях тіла загальновідомі (мал. 4.58).

sndtoaovm-1

Мал. 4.58. Співвідношення розмірів різних частин тіла у дітей і підлітків на різних етапах онтогенезу

У процесі онтогенезу окремі органи й системи дозрівають поступово і закінчують свій розвиток у різні строки життя. Ця гетерохронія дозрівання зумовлює особливості функціонування організму дітей різного віку. Виникає потреба у виокремленні певних етапів і періодів розвитку. Основними етапами розвитку є внутріїиньоутробний і постнатальний, який розпочинається з моменту народження. Упродовж внутрішньоутробного етапу закладаються тканини й органи, відбувається їх диференціювання.

У постнатальний період триває дозрівання органів і систем, виникають зміни фізичного розвитку, значні якісні перебудови функціонування організму. Гетерохронія дозрівання органів і систем в постнатальному онтогенезі визначає специфіку функціональних можливостей організму дітей різного віку, особливості його взаємодії із зовнішнім середовищем (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Періодизація розвитку людини

Період онтогенезу

Тривалість, роки

Новонародженості

Перші 10 діб

Грудний

10 діб — 1 рік

Раннє дитинство

1—3

Перше дитинство

4—7

Друге дитинство

8—12

8—11

Підлітковий

13—16

12—15

Юнацький

17—21

16—20

Зрілий вік, 1-й період

22—35

21—35

Зрілий вік, 2-й період

36—60

36—55

Похилий вік

61—74

56—74

Старечий вік

75—90

Довгожителі

90 і більше

Верхньою віковою межею для людини вважають 115—125 років. Якщо біологічний вік значно випереджає хронологічний, це свідчить про передчасне старіння. На вік людини впливають також соціально-економічні умови.

Грудний період. Ріст у цей період супроводжується збільшенням довжини і маси тіла. Так, зріст дитини збільшується приблизно в півтора-два рази (в середньому на 23—25 см), а маса — втричі. Новонароджена дитина зовсім безпорадна. Більшу частину доби вона спить, прокидається лише на момент годування. У неї виявляються тільки безумовні рефлекси, серед яких значну роль відіграють харчові (смоктальний і слиновидільний).

У шестимісячної дитини починають прорізуватися молочні зуби. З цим моментом ускладнюється її харчування. Маля починають підгодовувати. Певні зміни відбуваються в його скелеті. Значна частина скелета новонародженого складається з хрящової тканини. Вона замінюється кістковою упродовж багатьох років.

Між кістками черепної коробки немовляти є тім'ячка (мал. 4.59). Переднє тім’ячко заростає за нормального розвитку дитини до 1,5—2 років життя. Решта тім’ячок заростають упродовж перших тижнів життя. У новонароджених шви кісток склепіння черепа ще не сформовані, що є важливим пристосуванням до полегшення проходження плоду пологовим каналом. У цих місцях головний мозок дитини захищений тільки м’якою сполучною тканиною. Тому потрібно оберігати від ударів і поштовхів голівку грудної дитини. У новонароджених ще немає типових для людини вигинів хребта.

Мал. 4.59. Тім’ячка:

1 — переднє; 2 — заднє; 3 — бічне переднє; 4 — бічне заднє

Скелет дитини розвивається разом із м’язовою системою. У маляти віком 2,5—3 міс зміцнюються шийні м’язи, і воно починає самостійно тримати голівку. У п’ятимісячної дитини настільки розвиваються м’язи тулуба, що вона може самостійно сидіти. Наприкінці першого року життя дитина стає на ніжки. В цей час починає формуватися поперековий вигин хребта. У 1,5—2 роки вже повністю сформовані всі вигини хребта.

Раннє дитинство (ясельний період) характеризується тим, що діти пересуваються самостійно, харчуються тією самою їжею, що й дорослі. У них швидко розвивається мовлення, а з ним і мислення. У цей період темп росту сповільнюється, але на другому році залишається ще високим (10—11 см за рік), на третьому році він становить приблизно 8 см за рік. У 2 роки завершується прорізування зубів.

Перше дитинство (дошкільний період). Дитина накопичує інформацію про навколишній світ, дедалі точніше розрізняє предмети та їхні властивості. У неї розвивається фантазія. Їй подобається гратися, імітувати ситуації з життя дорослих, у неї виникає бажання вчитися. За рік діти виростають на 5—7 см. У 6 років з’являються перші постійні зуби.

Молодший шкільний період (друге дитинство) характеризується сповільненням темпів росту. Дитина підростає за рік на 4—5 см; починає навчатися, оволодівати грамотою, читанням, математикою. У процесі навчання спостерігається розвиток розумових здібностей учнів.

Середній шкільний (підлітковий) період. Спостерігається стрибок у рості (7—8 см за рік), збільшується маса тіла;'відбувається глибока перебудова організму, пов’язана з початком внутрішньо-секреторної діяльності статевих залоз. У дівчаток вона починається раніше, ніж у хлопчиків. Процес росту забезпечує гормональна регуляція, зокрема гормон росту, який виробляється передньою часткою гіпофіза. Припинення його секреції збігається зі статевим дозріванням. Внутрішні органи теж зазнають деяких змін. Фізіологічна особливість серцево-судинної системи підлітка полягає в тому, що ріст серця випереджає збільшення діаметра судин. Це може спричинити тимчасовий розлад кровообігу, внаслідок чого спостерігаються запаморочення, тимчасові підвищення кров’яного тиску, порушення роботи серця. Такі зміни діяльності серцево-судинної системи з віком минають. Але саме в підлітковий період їх потрібно враховувати в режимі праці та відпочинку дітей.

Старший шкільний (юнацький) період збігається з періодом статевого дозрівання, яке супроводжується змінами діяльності залоз внутрішньої секреції. У цьому віці ріст і розвиток організму переважно завершуються, всі системи органів практично досягають своєї зрілості.

Особливості статевого дозрівання хлопчиків і дівчаток. Статеве дозрівання хлопчиків починається з 11 років і завершується в середньому до 18 років. Перші його ознаки — збільшення розмірів яєчок і статевого члена. В яєчках починають утворюватися сперматозоїди й виробляється чоловічий статевий гормон, що зумовлює формування вторинних статевих ознак. З’являється волосся на лобку, під пахвами й на обличчі, швидко ростуть скелет (щороку зріст підлітка може збільшуватися майже на 10 см) і м’язи. Плечі розширюються, а таз залишається вузьким — формується чоловіча статура. Збільшуються і змінюються хрящі гортані, голос стає приблизно на октаву нижчим порівняно з дитячим, а також глибшим і виразнішим (мутації голосу). У цей час не рекомендується напружувати голосові зв’язки (кричати, голосно розмовляти).

Під впливом статевого гормону посилюється секреція шкірних залоз, особливо на обличчі й спині. Якщо не дотримуватися особистої гігієни, вони можуть запалюватися, утворюються вугрі, які зазвичай зникають до 21—23 років.

Із 14 років у хлопчиків починає вироблятися сперма. Мимовільне виверження її (полюції) відбувається під час сну. Полюції свідчать про те, що яєчка розвиваються нормально, хлопчик стає юнаком.

Статеве дозрівання у дівчаток відбувається від 9 до 16 років. У цей час збільшується виділення гормонів гіпофіза, які стимулюють ріст яєчників. У яєчниках починають вироблятися статеві гормони. Вони зумовлюють розвиток жіночих вторинних статевих ознак: збільшуються молочні залози, з’являється волосся на лобку й під пахвами, інтенсивно росте і розвивається скелет. На відміну від хлопчиків, у дівчаток розширюються тазові кістки, а плечі залишаються вузькими. Приблизно через два роки (у віці 12—14 років) починаються перші менструації (менархе) — ознака того, що у фолікулах яєчників почали дозрівати яйцеклітини. Спочатку менструації можуть бути нерегулярними, з перервами до кількох місяців. Однак через 2—3 роки менструальний цикл стає регулярним.

Підвищена секреція статевих гормонів зумовлює у підлітків підвищену емоційність, неусвідомлений неспокій і тривогу. Погано виховані підлітки стають зухвалими, грубими, часто вступають у конфлікти з батьками і вчителями через дрібниці, намагаючись довести свою незалежність. У цьому віці закладається багато рис характеру, властивих конкретній особистості, виробляється вміння контролювати власну поведінку, здатність керувати своїми вчинками і настроєм, формуються моральні якості людини, її цілеспрямованість. Під впливом авторитету дорослих і соціального оточення формується характер. Однак цілісною особистістю людина стає переважно завдяки самовихованню. Велике значення мають вибір ідеалу, авторитет дорослих, уміння підпорядковувати особисте загальному.

У період статевого дозрівання відбуваються певні зміни в стосунках між підлітками: виникають інтерес до протилежної статі, прагнення сподобатися одне одному. У цей час деякі підлітки роблять спробу перших сексуальних стосунків, не оцінюючи можливих наслідків. Часто психічна травма, завдана цим незрілій особистості, може позначитись на ставленні до осіб протилежної статі й зашкодити створенню в майбутньому нормальної сім’ї.

Демографічні проблеми в Україні й у світі. Чисельність населення залежить від багатьох чинників, зокрема від економічних і соціальних умов життя. Кількість людей на Землі щороку зростає, а природні ресурси, якими можна забезпечити їхнє нормальне життя, обмежені. Питаннями про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній зумовленості займається наука демографія.

Демографічні проблеми визначаються не тільки приростом населення, а й природно-кліматичними особливостями регіону, станом його навколишнього середовища. Упродовж свого розвитку людське суспільство в процесі господарської діяльності постійно впливало на середовище, змінюючи його, на жаль, не на краще. Людина не може існувати без природи, тому повинна запобігати процесам її руйнування, сприяти збереженню екологічної рівноваги.

Для суспільства, що розвивається швидкими темпами, характерна динамічна рівновага. При цьому зростаючі потреби в продуктах харчування, водних ресурсах, сировині та переробленні відходів задовольняються за рахунок підвищення корисної діяльності людини, економічних витрат енергії та інтенсивного використання абіотичних і біотичних компонентів середовища. В історії людства були періоди, коли екологічний баланс порушувався, що призводило до серйозних соціальних і біологічних наслідків. Сучасна людина змушена адаптуватися не тільки до природних, а й до створених нею штучних умов, які здебільшого негативно впливають на процеси її життєдіяльності.

Нинішню демографічну ситуацію в нашій країні можна назвати кризовою. Поряд зі зниженням відтворення населення різко погіршився стан його здоров’я. В Україні у 1980—1990 рр. домінували негативні процеси у сфері відтворення населення, які переросли в глибоку демографічну кризу.

Серед демографічних показників найінформативнішими є середня тривалість життя, народжуваність, загальна й дитяча смертність, переселення людей.

Середня тривалість життя людини. Це кількість років, які в середньому проживає індивідуум із певної групи людей конкретного року народження. За статистикою середня тривалість життя жінок зазвичай більша, ніж чоловіків. Певною мірою це пояснюється соціальними чинниками: особливостями праці чоловіків, пов’язаної з ризиком травматизму, шкідливими звичками (вживання алкоголю, паління). Україна за тривалістю життя чоловіків посідає 29-те місце в Європі й 49-те у світі, а жінок — відповідно 27 і 39-те. Різке зниження середньої тривалості життя в Україні зафіксовано з 1987 р. (у чоловіків — приблизно на три, а в жінок — на два роки). Таке скорочення вважають безпрецедентним для мирного часу й пов’язують переважно з екологічним забрудненням і наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС та соціально-економічною кризою в країні.

Нині середня тривалість життя в різних країнах світу неоднакова: найвища в Японії та Ісландії (майже 80 років), а найнижча — в Республіці Чад (39 років).

Народжуваність — це процес оновлення суспільства за рахунок появи нового життя. Україна належить до країн із низькою народжуваністю, оскільки рівень її не забезпечує простого відтворення населення. Основними причинами зниження народжуваності в Україні вважають: катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення внаслідок соціально-економічної кризи; невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи; соціально-психологічний дискомфорт, невпевненість у зміні найближчим часом ситуації на краще.

Крім зниження народжуваності та відтворення населення демографічну ситуацію в Україні погіршує підвищення рівня смертності. Це один з важливих показників, який залежить від добробуту людей, умов їхньої праці та побуту, досягнень медицини і всієї системи охорони здоров’я. Смертність визначають за відношенням кількості померлих до загальної кількості населення. За останні роки в окремих областях України (Київській, Чернігівській, Сумській, Полтавській, Донецькій та ін.) рівень смертності значно перевищив рівень народжуваності. Серед основних причин смертності перше місце посідають серцево-судинні хвороби, друге — злоякісні утворення, третє — нещасні випадки, отруєння і травми, четверте — хвороби органів дихання.

Тривожним є різке зростання смертності працездатного населення від нещасних випадків, отруєнь і травм як у чоловіків, так і в жінок. Зросла смертність також внаслідок алкоголізму, наркоманії, збільшилася кількість самогубств.

Еміграція, або переселення людей, — виїзд громадян із своєї країни в іншу на постійне проживання. Останнім часом в Україні посилився еміграційний процес. Негативним у ньому є те, що країну покидає молодь — соціально активна частина населення. Причиною цього є нестабільність соціально-економічних процесів. Втрата такої частини населення завжди негативно позначається на розвитку держави.

Смерть як завершення індивідуального розвитку. Смерть — це припинення всіх життєвих функцій організму. Розрізняють смерть природну, або фізіологічну, яка настає внаслідок природного старіння організму, і смерть передчасну, яка настає через ураження різними хворобами, несприятливі зовнішні умови (переохолодження, перегрівання, нестача кисню тощо), від отруєння, а також від нещасних випадків або вбивств.

Фізіологічна смерть — закономірне явище, яким завершується індивідуальний розвиток організму. Причина природної смерті багатоклітинних організмів — старечі зміни в органах і тканинах, а також порушення узгодженості в роботі всіх систем організму.

Клінічна смерть. Вмирання — це складний процес, який відбувається поступово. Розрізняють два основних етапи смерті: клінічну та біологічну. За клінічної смерті зникають усі видимі ознаки життя: зупиняється робота серця, зникають дихальні рухи, рефлекси (наприклад, реакція зіниці на світло), свідомість. Проте багато клітин, тканин і органів ще зберігають життєздатність. Все ще відбувається обмін речовин, хоча й на низькому рівні. Клінічна смерть — процес зворотний. У цей період можливе оживлення організму. В людини за звичайних умов вона триває 4—6 хв, залежно від тривалості процесу вмирання. Якщо він був тривалий, що призвело до витрачання запасів АТФ і креатинфосфату в тканинах, то період клінічної смерті буде ще коротшим.

За клінічною смертю настає смерть біологічна, або справжня, коли відбуваються незворотні зміни в клітинах, тканинах і органах, порушується обмін речовин, починається самоперетравлення (автоліз) та руйнування клітин. У складних багатоклітинних організмах різні тканини й органи припиняють свої функції неодночасно, а в певній послідовності, яка залежить від їхньої чутливості до нестачі кисню (гіпоксії), зумовленої припиненням кровообігу. Найчутливіші до гіпоксії — філогенетично наймолодші тканини й органи. Спочатку виходить із ладу нервова система, в якій першою відмирає кора, потім стовбурова частина мозку. Далі гинуть клітини епітелію кишок, легень, печінки й нирок, серцеві м’язи і т. д. Серцево-судинна система філогенетично найстаріша і більш стійка. Її функції довго не згасають і швидше відновлюються.

Гігієна статевих органів, молочних залоз у жінок. Юнаки мають ретельно стежити за чистотою всього тіла, зокрема й зовнішніх статевих органів. На внутрішній поверхні крайньої плоті, яка вкриває головку пеніса, містяться залози, що виділяють особливий змащувальний секрет. Якщо він накопичується в надмірній кількості, в нього можуть потрапити хвороботворні мікроорганізми і спричинити запалення головки та крайньої плоті. Щоб уникнути цього, слід вранці й ввечері обмивати зовнішні статеві органи теплою водою, витирати серветкою або рушником для індивідуального користування. Особливо ретельно, з милом слід обмивати зовнішні статеві органи і шкіру навколо них після полюцій.

Дівчата також повинні старанно стежити за чистотою своїх зовнішніх статевих органів: мити їх вранці й увечері теплою водою або приймати теплий душ, щодня міняти нижню білизну. Недотримання гігієнічних норм може спричинити запальні захворювання не тільки цих органів, а їі сусідніх (наприклад уретрит, цистит, пієлонефрит тощо).

Особливо важливо дотримуватись гігієнічного режиму під час менструацій. У цей період стійкість організму до несприятливих чинників середовища, зокрема до охолодження, дещо знижується. Хвороботворні бактерії можуть легко проникати в статеві органи і спричиняти захворювання яєчників. Вони важко виліковуються, залишаючи спайкові процеси в маткових трубах, яєчниках тощо, що згодом нерідко призводить до безпліддя, позаматкової вагітності. Тому в ці дні потрібно тепло вдягатися, уникати переохолодження ніг, попереку, нижньої частини живота, не купатися у водоймах, не сидіти на вологій землі тощо.

Під час менструації слід уникати всього, що може спричинити, маткову кровотечу: знемагання, далеких подорожей, рухливих ігор, танців та ін. Звичайно, не варто перебувати упродовж усього менструального періоду в ліжку. Потрібно виконувати звичайну роботу, уникати лише значного фізичного навантаження. Бажано вести особистий календар, записуючи в нього дату початку й закінчення чергової менструації. Це допоможе заздалегідь планувати свої справи, а також попередить про порушення менструального циклу.

Під час менструації потрібно підмиватися не рідше 3—4 разів на день теплою водою з дитячим милом або слабким розчином марганцевокислого калію, витиратися легкими промокальними рухами, щоб не спричинити подразнення слизової оболонки. У разі подразнення слизової оболонки статевих органів для підмивання використовують відвар ромашки або міцний чай.

Перші менструації часто супроводжуються болем. Однак не бажано вживати знеболювальні засоби без рекомендації лікаря, класти на живіт грілку. Ліки можуть зашкодити здоров’ю, а грілка — посилити виділення крові та спровокувати кровотечу. Якщо болі не припиняються, потрібно звернутися до лікаря-гінеколога.

Починаючи з підліткового віку дівчата повинні носити бюстгальтер. Він має підтримувати, а не стискати молочні залози, тому що незначне підняття їх поліпшує кровообіг, а стискання, навпаки, порушує його. Зручний бюстгальтер сприяє нормальному розвитку молочних залоз і запобігає порушенню їхньої функції в період, коли буде потрібно годувати дитину груддю.

Хвороби, які передаються переважно статевим шляхом, їх прояв, наслідки, методи профілактики. Назва «венеричні хвороби» походить від імені Венери — богині кохання в давньогрецькій міфології. Венеричні хвороби — це особлива група інфекційних захворювань, які передаються переважно статевим шляхом. Нині їх налічується понад 20. Хворіють як чоловіки, так і жінки. На відміну від деяких інших інфекційних захворювань, проти венеричних хвороб не виробляється в організмі імунітет, і в разі повторного зараження хвороба розвивається знову. Венеричні хвороби ніколи самостійно не виліковуються. Без медичної допомоги людина хворітиме на них усе життя.

Венеричні хвороби інколи називають «хворобами поведінки», тому що поширенню їх сприяє моральна розпуста, випадкові статеві зв’язки тощо. Ці хвороби небезпечні тяжкими ускладненнями. Діти, народжені від батьків, хворих на венеричну хворобу, зазвичай теж хворі на неї, фізично й розумово неповноцінні. За несвоєчасного лікування такі хвороби можуть уражувати будь-які органи і тканини.

Найпоширенішими венеричними хворобами є трихомоноз, гонорея та сифіліс. Кожну венеричну хворобу спричинює певний вид мікроорганізму: гонорею (трипер) — гонокок, трихомоноз — мікроскопічний організм з класу джгутикових — трихомонади, сифіліс — бліда спірохета.

Сифіліс передається не тільки статевим шляхом, а й побутовим — через предмети спільного користування. Збудник сифілісу — бліда спірохета — може потрапити в організм здорової людини через незначні подряпини шкіри при використанні спільного з хворим одягу, цигарок, під час поцілунків. Ознаки цього захворювання виявляються через 3—4 тижні після зараження. На місці інфекції утворюється щільна виразка з блискучою м’ясисто-червоною поверхнею і щільною основою. Вона безболісна і не викликає жодних відчуттів. Тому часто хворий на сифіліс її не помічає. Через 34 тижні виразка зникає, і хвороба переходить в іншу стадію: на шкірі з’являється висип, підвищується температура тіла, знижується працездатність, спостерігається частий головний біль, болять кістки. Причина цього — посилене розмноження блідої спірохети, поширення її по всьому організму й отруєння його (інтоксикація) продуктами життєдіяльності мікроорганізму. Остання стадія невиліковна, її результатом є руйнування всього організму.

Гонорея — венерична хвороба з переважним ураженням слизових оболонок сечостатевих органів. Можуть уражуватись і суглоби, м’язи, кістки, серце, нервова система, слизові оболонки повік (бленорея), зіва (ангіна) тощо. Відомі випадки смерті від гонорейного сепсису. Зараження на гонорею відбувається переважно під час статевих зносин із хворим, рідше під час пологів та через забруднені предмети туалету. У водопровідній воді гонокок зберігається упродовж 5—6 годин.

Перші ознаки гонореї — різі в сечовивідному каналі та виділення гною з нього — з’являються через 5—6 діб, рідше — через 2—3 тижні після зараження. Гонорея — основна причина хронічних запалень сечостатевих органів чоловіків (простатит, везикуліт) і жінок, а також чоловічої й жіночої безплідності.

Трихомоноз — інвазійна запальна хвороба сечостатевих органів людини і тварин, що спричинюється одноклітинними джгутиковими — трихомонадами. Збудником трихомонозу в людини є трихомонада піхвова. Джерело інвазії — хвора людина, або трихомонадоносій. Зараження відбувається під час статевого акту, зрідка — побутовим шляхом. У жінок основна форма захворювання — трихомонадний вагініт, у чоловіків — уретрит. Ознаки: свербіж і жар в ділянці зовнішніх статевих органів, виділення з уретри, болі, різі під час сечовипускання. У жінок можливе ураження слизової оболонки каналу шийки матки, у чоловіків — сім’яних міхурців, передміхурової залози, придатка яєчка тощо. Перебіг хвороби тривалий з рецидивами.

СНІД, або синдром набутого імунодефіциту, спричиняється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус уражує один із видів лімфоцитів, без яких імунітет стає неповноцінним. Вірус СНІД може міститися в крові й лімфоцитах, а також у вільній формі поза лімфоцитами. Одним із джерел вірусу вважається заражена сперма, в яку він потрапляє разом із лімфоцитами. Тому одним із основних шляхів зараження на СНІД є статевий контакт. Наукою не підтверджено можливість зараження ВІЛ-інфекцією через побутові речі, рукостискання, повітря. Тому догляд за ВІЛ-інфікованими не становить небезпеки.

Профілактика: додержання правил особистої гігієни в статевому житті, висока моральність, суспільна профілактика.

Санітарно-просвітницька робота: ознайомлення з літературними джерелами про венеричні захворювання, шляхи й чинники їх поширення, форми й методи особистої профілактики, моральну та юридичну відповідальність хворого перед сім’єю й оточенням, важливість ранньої діагностики захворювання.

Усіх, кому найбільше загрожує венеричне захворювання, а також ті, чиє захворювання може завдати оточуючим особливої шкоди, мають обстежуватись. До них належать: всі, хто контактував із хворим (серед них і члени сім’ї); працівники установ харчування, дитячих закладів тощо.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити