Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина ІV. Біологія людини
18. Поняття про особистість

Біологічна природа особистості. Особистість може бути визначена як окремо взята конкретна людина. Вона включає в себе темперамент, характер, інтелект, а також соціально значущі риси, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства або спільності людей. Особистість інтегрує різні психічні процеси й формується (як і характер) під впливом конкретного соціального середовища.

Знання основних якостей особистості, зумовлених відповідним типом нервової системи, дає змогу краще зрозуміти поведінку людини в побутових умовах, під час навчання, в трудових колективах, виявити індивідуальні психофізіологічні особливості її у професійній орієнтації та під час професійного відбору.

Біологічні та соціальні потреби людини, їх мотивація і роль у регуляції поведінки. Різні форми поведінки людини і тварин спрямовуються на задоволення численних потреб (біологічних, соціальних, приватних тощо), що лежать в основі індивідуального й видового гомеостазу. Кожна потреба пов'язана з відповідною мотивацією, яка визначається генетичною програмою та індивідуальним досвідом і виявляється у вибірковому збудженні спеціалізованих мозкових структур. Прикладом простих біологічних мотивацій можуть бути мотиваційні стани голоду, спраги, страху, агресії, статевого потягу тощо.

Поняття «мотивація поведінки» означає такий стан організму, який зумовлений потребою і спонукає живу істоту до дії, до активної поведінки за відсутності зовнішніх подразників. Так, голодна тварина починає активний пошук їжі на підставі мотивації голоду.

Свідомість і підсвідомість. Свідомість — це функція мозку людини, яка полягає у відображенні дійсності та цілеспрямованому регулюванні взаємовідносин особистості з навколишнім середовищем. Свідомість є єдиним цілісним процесом відбиття об’єктивної реальності, який включає в себе всі форми психічної діяльності людини: відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, увагу, почуття й волю.

Основні критерії свідомості: 1) сприйняття дійсності в мовній формі. На основі мови формується абстрактне мислення й відбувається оперування загальними положеннями; 2) здатність виділяти з численних явищ середовища найважливіші й зосереджувати на них увагу; 3) здатність до прогнозування й очікування; 4) усвідомлення суспільства людей, своєї власної особистості; 5) здатність формувати етичні та естетичні цінності.

Підсвідомість оцінює будь-який сигнал, що надходить до мозку не тільки під час сну, а й у стані притомності і є своєрідним первинним фільтром усієї інформації, що надходить до мозку.

Отже, вся вища нервова (психічна) діяльність людини постійно відбувається на двох рівнях — підсвідомому і свідомому, тобто має двочленну структуру.

Поняття характеру та його риси. Характер — це сукупність відносно сталих психологічних рис людини, які виявляються в різних сферах її духовного життя й діяльності. Оцінити людину як особистість можна лише за її вчинками, а не за тим, якої вона про себе думки. Характер — одна з найважливіших рис індивідуальності людини, він відображає неповторну своєрідність її особистості. Кожній людини властиві лише притаманні їй риси характеру, наприклад принциповість, послідовність, мужність, чесність, дисциплінованість, активність та ін.

Багато рис характеру людини закладається ще з раннього дитинства і можуть виявлятися упродовж її життя.

Вплив соціальних чинників та спадковості на формування особистості. Про роль спадковості у формуванні особистості свідчить те, що в людини можна виробити найрізноманітніші умовні рефлекси на ґрунті різних безумовно-рефлекторних реакцій: слиновидільні, серцево-судинні, дихальні, зіничні, шкірно-гальванічні, мигальні, видільні, захисні тощо. Разом з тим швидкість їх вироблення і стійкість залежатимуть від типу нервової системи людини.

Оскільки особистість окреслюється своїм характером, темпераментом, свідомістю тощо, які формуються під впливом соціального середовища, то можна однозначно стверджувати незаперечну роль останнього у формуванні особистості.

Гігієна розумової праці. Напружена або тривала праця супроводжується втомою організму, може спричинити розлади його діяльності, зниження працездатності. На відновлення функцій організму потрібно затрачати час, застосовувати спеціальні методи лікування. Для запобігання таким негативним наслідкам слід дотримуватися правил гігієни, які для осіб різного віку й професій неоднакові й потребують відповідних поправок, що можуть зробити спеціалісти.

Особи, які займаються переважно розумовою працею, мають більше уваги приділяти фізичним навантаженням. Особливо це стосується учнів у період підготовки до іспитів. Через кожні 45—50 хв потрібно робити 10—15-хвилинну перерву для виконання фізичних вправ. Загалом розпорядок дня має бути таким. На сон потрібно відводити не менше як 8 год на добу, переважно в нічний час. Лягати спати і вставати слід в один і той самий час. Після підйому робити ранкову зарядку й водні процедури; споживати їжу в одні й ті самі години три-чотири рази на день із перервами не більш як 5 год. Перед сном потрібно влаштовувати 1—2-годинні прогулянки на свіжому повітрі (крім усього іншого це сприяє запам’ятовуванню вивченого). Приміщення для сну слід провітрювати. Постіль має бути зручною для сну.

Профілактика нервово-психічних захворювань. Більшість нервово-психічних захворювань, як відомо, виникає внаслідок перевтоми, недоїдання, хронічних інфекцій, отруєння алкоголем або наркотиками, тому профілактика цих хвороб має ґрунтуватися на запобіганні зазначеним чинникам у процесі життєдіяльності людини. Для профілактики нервово-психічних хвороб потрібно вести здоровий спосіб життя, дотримувати правильного режиму праці й відпочинку.

Часто до виникнення неврозів призводить не стільки об’єктивна трудність життєвої ситуації, як неправильне ставлення людини до неї. Це дає підстави розглядати неврози як хворобу, викривлення системи ставлень особистості до дійсності. Звідси — важливість правильного гармонійного виховання особи як головного заходу запобігання неврозам, а також перевиховання хворого, що є одним із найважливіших завдань психотерапії як основного методу лікування.

Можливі порушення вищої нервової системи, спадкові та набуті психічні хвороби. Патологічні зміни вищої нервової діяльності у людини, як і у тварин, виявляються у формі неврозів і психозів.

Невроз — це хронічний функціональний розлад вищої нервової діяльності, зумовлений неузгодженням кірково-підкіркових або міжпівкуль-них взаємодій. Дослідами на тваринах І. П. Павлов довів, що є три основні причини виникнення функціональних неврозів: перенапруження процесів збудження і гальмування або їхньої рухливості.

Найтиповішими неврозами у людини є неврастенія, невроз нав’язливих станів, істерія та психастенія. Неврастенія виявляється у підвищеній збудливості та втомлюваності. Невроз нав'язливих станів спостерігається у вигляді нав’язливих споминів про тривожні, неприємні, стидкі події, як безпричинний страх перед жахливими подіями чи за стан свого здоров’я, а також у вигляді нав’язливих дій та постійної перевірки власних вчинків.

Для істерії характерними є переважання діяльності підкіркових структур і загальна слабкість кори, що виявляється в підвищеній чутливості до зовнішніх подразників, яскравій емоційності власних переживань, надмірній схильності до фантазування, підвищеній здатності до навіювання і самонавіювання.

Психастенія виражається в хворобливому переважанні діяльності кори над підкіркою, що виявляється в беземоційному сприйнятті зовнішніх подразників, постійних сумнівах у правильності власних учинків чи міркувань, втраті чуття реальності.

Особливу групу патологічних змін вищої нервової діяльності людини становлять психози — глибокі порушення свідомості й різкі зміни поведінки, які виявляються в розладах пізнавальної, емоційної та вольової діяльності.

Соціальні наслідки алкоголізму, наркоманії і токсикоманії. Систематичне вживання алкоголю призводить до розвитку алкоголізму, який супроводжується патологічним занепадом психічної діяльності — алкогольної деградації. Крім психічних, в організмі відбуваються також фізіологічні зміни: хворі стають кволими, малоініціативними, у них зникає інтерес до життя, порушується нічний сон, виникають захворювання травного каналу (гастрит, коліт, цироз печінки), розлади серцево-судинної системи, статева слабкість тощо.

Токсичні речовини, які використовують токсикомани, можуть спричинити гостру реакцію організму зі значними порушеннями центральної нервової системи. Як і алкоголіки, вони часто є непрацездатними. Перспектива вилікувати токсикоманів дуже мала, оскільки більшість їх втрачають інтерес до життя.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити