Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина ІV. Біологія людини
19. Людина розумна - біологічний вид

Людина має таке положення в системі органічного світу: царство Тварини, підцарство Багатоклітинні, клас Ссавці, ряд Примати, підряд Людиноподібні, секція Вузьконосі, надродина Вищі вузьконосі, родина Гомініди, рід Людина, вид людина розумна (Homo sapiens).

Діяльність людини як особливий екологічний фактор еволюції. Еволюція привела до виникнення людського суспільства, яке з наростаючою силою почало впливати на природу й Землю загалом. Спочатку цей вплив був переважно негативним. Бездумне вирубування лісів на берегах водойм, розорювання річкових заплав призводили до їх обміління, замулювання, пересихання, утворення ярів, вітрової ерозії. Проте упродовж великого проміжку людської історії ці впливи людей були місцевими, локальними, і тільки в останні 100 років вплив людей на навколишнє середовище зріс у тисячу разів і набув глобального характеру. Це пов’язано як із різким зростанням чисельності людей («демографічний вибух»), так і з науково-технічним прогресом.

Однак діяльність людей не зводиться тільки до руйнування навколишнього середовища. Працею багатьох поколінь виведено тисячі сортів культурних рослин, сотні порід домашніх тварин. Створено водосховища, завдяки зрошенню безводні степи й пустелі перетворено на райони інтенсивного землеробства і т. ін.

Проблема походження людини та сучасні погляди на неї. Проблема походження людини цікавила людство в усі часи. Це одна з найважливіших проблем природознавства. Її розв’язання має принципове світоглядне значення. Навколо питання про становлення людини здавна велась ідеологічна боротьба. Ідея про природне походження людини могла виникнути на ґрунті матеріалістичного світогляду, початок якого йде від античності. Думка про належність людини до тваринного світу виникла в епоху середньовіччя, проте панівний тоді ідеалістичний світогляд не дав змоги розвинутись цій ідеї. Основоположник класифікації тваринного світу К. Лінней стояв, як відомо, на позиціях незмінності видів. Він поділяв ідею надприродного створення людини. Проте К. Лінней помістив людину в ряд Примати, який був виділений у клас Ссавці. До цього ряду він відніс і мавп та напівмавп. Саме за пропозицією К. Ліннея людина дістала родову й видову назву — Homo sapiens — людина розумна.

Автор першої теорії еволюції Ж. Б. Ламарк був одночасно і автором першої в історії наукової гіпотези походження людини від мавп. Він вважав, що предками людини була порода деревних мавп, що перейшли до ходіння на двох ногах. У праці Ч. Дарвіна було наведено докази походження людини від нижчих форм (наявність у людини рудиментів й атавізмів, порівняльні ембріологічні дані), зібрано дані, які вказують на спорідненість людини з антропоморфними мавпами.

Антропогенез і його рушійні сили. Ймовірно, предками людей були давні, вимерлі кілька мільйонів років тому, невеликі (за розміром невеликої собаки) гомініди, яких назвали пропліопітеками. Їхньою батьківщиною була північно-східна частина Африки. Жили вони на деревах, харчувалися рослинною їжею. Від них еволюція пішла в різних напрямах. За однією з гіпотез, шляхом дивергенції від пропліопітеків утворились предки сучасних людиноподібних мавп — орангутанів і гібонів, а також дріопітеків (деревні мавпи). Можливо, дріопітеки дали кілька гілок викопних форм, у тому числі дуже великих (зріст до 2,5 м) людиноподібних істот — гігантопітеків.

Один із видів дріопітеків був, можливо, тією гілкою, від якої починається розвиток предків сучасної людини. Ця форма шляхом дивергенції утворила кілька видів австралопітеків, які існували у Східній і Південній Африці. Ці істоти жили на рівнинах, для пересування використовували переважно задні кінцівки, тобто характеризувались прямоходінням. Зріст їх досягав 120—140 см, об’єм черепа — близько 500 см3. Найдавніші австралопітеки жили близько 6 млн років тому. Проте знарядь праці у австралопітеків ще не було. Очевидно, для захисту і нападу вони могли використовувати лише каміння й палиці, як це роблять сучасні мавпи.

Близько 3 млн років тому в Східній Африці жили великі мавпоподібні істоти, які нагадували австралопітеків. Рештки їх було виявлено в Східній Африці, в Кенії, на березі озера Рудольфа. Об’єм головного мозку в них сягав 800 см3. Поряд із рештками скелета цих істот було виявлено примітивні кам’яні знаряддя. Важко сказати, чи були ці істоти вже людьми, чи належали до австралопітеків. Наявність у них примітивних знарядь, виготовлених із гальки, дає підстави деяким дослідникам вважати їх «людьми з озера Рудольфа» (термін Р. Лікі) і віднести до першого етапу становлення людини. Цей перший етап названо давні люди, або архантропи. До нього віднесено багато різноманітних знахідок скелетів. Зокрема, в Африці (олдувайський пітекантроп), в Азії (яванський пітекантроп і синантроп) і в Європі (гейдельберзька людина). Жили вони в різний час: найдавніші — понад 1 млн років тому, молодші — 400 тис. років тому. Всі ці знахідки об’єднано в одну групу за трьома ознаками: об’єм головного мозку в межах 1000 см3 і лише в синантропів дещо більший — 1100 см3; відсутність артикульованої мови, про що свідчить відсутність валика на підборідді; наявність найпримітивніших кам’яних знарядь — скребків, наконечників, сокир. Тільки найпрогресивніші з них — синантропи користувалися вогнем, про що свідчать багатометрові шари попелу, знайдені в місцях стоянок.

На другому етапі давні люди, або палеоантропи, були дуже поширені на території Європи, Азії й Африки. Найраніші з них з’явилися понад 250 тис. років тому, останні зникли близько 40 тис. років тому. Давні люди мали зріст 150—160 см, об’єм головного мозку 1300—1600 см3(приблизно дорівнює об’єму мозку сучасної людини). Проте на їхньому черепі були дуже розвинені надбрівні дуги й нижня щелепа. Найвідоміші рештки первісних людей було знайдено в Європі і названо неандертальцями (за назвою долини Неандерталь поблизу Дюссельдорфа в Німеччині).

На цій стадії розвитку давні люди постійно користувалися вогнем, причому вже вміли добувати його за допомогою каменів. Вони вміли ретельно обробляти кам’яне знаряддя, крім кам’яного використовували і зроблене з кісток. Знахідки кісткових голок свідчать про наявність у них одягу із шкур тварин. Характерно, що на цій стадії у давніх людей існувало поховання вмерлих, яке, ймовірно, супроводжувалося певними ритуалами.

На третьому етапі еволюції людини близько 40 тис. років тому з’явилися перші сучасні люди, або неоантропи, які належали вже до виду Homo sapiens — людина розумна. Об’єм головного мозку в них був таким самим, як і в наших сучасників, — 1500—1600 см3, зріст — 170—180 см. Рештки неоантропів було виявлено в різних місцях земної кулі. Найвідомішими є знахідки кроманьйонців у Франції поблизу містечка Кро-Маньйон. Третій етап має три основні особливості: припинення біологічної і початок соціальної еволюції; формування основних рас; високий рівень розвитку культури, який характеризується обробкою не тільки кам’яних знарядь праці, а й прикрас, кам’яних фігур, малюнків. Все це свідчить про появу на цій стадії абстрактного мислення.

Такою є загальна схема антропогенезу (табл. 4.4). В еволюції людини було багато бічних гілок, які закінчувались повним вимиранням. В один час могли жити різні групи архантропів, причому сильніші й розвиненіші форми могли знищувати відсталих у своєму розвитку. Важливу роль в еволюції предків людини відіграло харчування м’ясом, оскільки полювання на дичину стимулювало добір, а висока енергетична цінність м’яса давала змогу рідше їсти. З розвитком соціальних відносин почала розвиватися турбота про старих людей як носіїв соціально корисної інформації. В неоантропів уже почали виявлятися альтруїстичні схильності, які визначали переваги їхнього володаря в умовах життя в суспільстві. Значним досягненням людини розумної було приручення (одомашнення) тварин і початок культивування рослин. Це був найважливіший крок на шляху звільнення людини від впливу навколишнього середовища. В результаті розвитку мислення людина досягає високого розуміння природи, починає впливати на неї. Саме людина розумна може бути визначена як «матерія, яка пізнає саму себе».

Таблиця 4.4. Схема антропогенезу

Антропоїди

Гомініди — прямохідні примати

Дріопітек

Мавпоподібна тварина;

вік 18—9 млн

Австралопітек

Людиноподібна мавпа;

вік близько 5 млн років

Людина прямохідна;

вік 2 млн — 500 тис. років

Людина розумна

Людина розумна;

вік 500 — 30 тис. років

Людина розумна;

вік 40 тис. років

Людина розумна

Нові люди

Зовнішній вигляд

Дріопітек

sndt4aley-6

Розміри невеликі; лазять і ходять у напіввипрямленому стані

Австралопітек

sndt4aley-4

Зріст 120—150 см, маса 20—50 кг, прямоходіння, рука — хапальний орган

Пітекантроп, синантроп, гейдельберзька людина

sndt4aley-3

Невисокий зріст, масивний хребет

Неандерталець

sndt4aley-5

Невисокий зріст (155—165 см), масивний хребет, кремезний, зігнута хода

Кроманьйонець

sndt4aley-1

Зріст до 180 см, фізичний тип сучасної людини

Сучасна людина

sndt4aley-2

Череп

sndt4aley-12

sndt4aley-10

sndt4aley-11

sndt4aley-9

sndt4aley-7

sndt4aley-8

Людиноподібні риси в будові щелепи

Зуби за формою подібні до людських

Череп низький, кістки дуже товсті, виражені надбрівні дуги, масивні щелепи

Череп вищий, лоб низький, скошений, дуже розвинені надбрівні дуги

Череп високий, лоб прямий, є підборідний виступ

Об'єм мозку 430—550 см3

Об’єм мозку 700—1250 см3

Об'єм мозку близько 1400 см3

Об’єм мозку 1000—1600 см3

Об’єм мозку 1100—1800 см3

Знаряддя праці

Знаряддя праці відсутні

sndt4aley-17

sndt4aley-14

sndt4aley-16

sndt4aley-15

sndt4aley-13

Використовують природні предмети як знаряддя праці (кістки, палиці, каміння тощо)

Виготовляють примітивні знаряддя праці (списи, сколотий камінь, рубило)

Виготовляють оброблені кам’яні знаряддя праці (скребки, ножі тощо)

Виготовляють складні знаряддя праці з кісток і каменю

Виготовляють дуже складні знаряддя праці й механізми

Спосіб життя

Стадний спосіб життя

Стадний спосіб життя, спільне полювання

Суспільний спосіб життя, підтримання вогню

Суспільний спосіб життя, використання вогню. Будова вогнищ і житла. Перші поховання

Родова община. Будівництво поселень. Поява обрядів. Виникнення мистецтва, гончарної справи, рільництва

Найвищі досягнення в науці, техніці, мистецтві

Роль біологічних і соціальних факторів в історичному розвитку людини. Більшість людства складається із великих спільнот (популяцій), у яких підтримується генетична рівновага. Проте ця рівновага постійно порушується мутаційним процесом, міграціями, дрейфом генів та іншими чинниками. Вся різноманітність людства — результат мутаційних змін. Мутаційний процес відбувається й нині. У людини на один гаплоїдний набір за покоління виникає від 1 до 10 мутацій, а на диплоїдний набір — удвічі більше. Крім того, людство несе в собі генетичний тягар мутацій, що виникли раніше, серед яких немало рецесивних, летальних, напівлегальних, що виявляються в гомозиготному стані. В змінах генофонду людства не останню роль відіграють міграції. З ними пов’язані порушення обмежень шлюбів, поява змішаних шлюбів. Міграції призводять до змін складу генів як у тих спільнотах, із яких населення емігрувало, так і в тих, куди воно імігрувало. Так, унаслідок масового переселення народів із Східної Азії в Європу в період 500—1500 рр. змінилася частота алелів гену, що визначає групи крові. В невеликих популяціях істотне значення у змінах генофонду має випадкова зміна генетичної структури спільноти, завдяки якій, а також ізоляції в таких популяціях різко зростає гомозиготність, відмічаються підвищена загибель плодів під час внутрішньоутробного розвитку, мертвонародження, природжені аномалії та спадкові хвороби.

Утворенню невеликих популяцій сприяють як географічні (острови, гірські поселення), так і соціальні (національні, расові, релігійні) бар’єри. Звідси з особливою чіткістю простежується зв’язок медичної генетики з особливостями не тільки біологічного, а й соціального характеру. В людському суспільстві здоров’я його членів має не тільки біологічну основу, але і є похідним соціального устрою, суспільної формації.

Якщо у тварин добір спрямований на створення нових видів, тобто відіграє творчу роль, то в сучасної людини він не відіграє такої ролі. Але повністю заперечувати його дію немає підстав, змінилася тільки його специфіка. Інтенсивно він виявляється на стадії зиготи й початкових стадіях ембріонального розвитку, коли виявляють свою дію летальні алелі, порушення кількості хромосом (гетероплоїдії) та ін.

Людські раси, нації та національності, їхні характерні риси та походження. Все сучасне людство належить до одного біологічного виду — людина розумна (Homo sapiens). Цей вид характеризується поліморфізмом, що виявляється в будові представників різних рас. Про належність усіх людських рас на Землі до одного виду свідчать такі факти: однаковий рівень фізичного й розумового розвитку представників різних рас; необмежена здатність до схрещування й метизації людей різних рас; спільність походження та соціального розвитку.

Сучасне людство має три основні раси (мал. 4.65): негроїдну (чорну), європеоїдну (білу) та монголоїдну (жовту). Виділяють також кілька географічних рас. Крім того, існують змішані раси, які сформувались у місцях контактів великих рас одна з одною. Кожна основна раса має свої характерні ознаки будови і свій ареал поширення. Характерні ознаки рас мають адаптивний характер і в ранній період свого розвитку виникли як пристосування людей до певних умов зовнішнього середовища. Наприклад, чорний колір шкіри негроїдної раси захищає тіло від ультрафіолетових променів в умовах інтенсивного сонячного освітлення, а кучеряве волосся, яке не прилягає щільно до шкіри, створює повітряний прошарок і запобігає перегріванню голови. Навпаки, світла шкіра європеоїдної раси, очевидно, утворилась як наслідок пристосування до північного клімату, оскільки лише світла шкіра може забезпечувати синтез в організмі достатньої кількості кальциферолів (віт. D) в умовах малої інтенсивності сонячного освітлення. Тонкі губи, вузький розріз очей і шкірна складка у внутрішньому куті ока (епікантус) у монголоїдної раси виникли як наслідок пристосування до постійних вітрів степу, що несли пісок і пил.

Мал. 4.65. Схема класифікації рас (а), представники рас людини (б, в):

1 — європеоїд; 2 — негроїд; 3 — монголоїд; метиси рас людини (в): 4 — європеоїд-негроїд; 5 — євроиеоїд-монголоїд; 6 — негроїд-монголоїд


Виникнення рас — явище вторинне, оскільки всі основні ознаки людини як біологічного виду з’явились до поділу її на окремі раси. Історія формування рас, яка розпочалася 25—40 тис. років тому, пов’язана з міграцією людей у різні зони й континенти Землі. Нині, завдяки змішаним шлюбам, починається процес стирання відмінностей між окремими расовими групами людей.

Народи різних рас стоять на різних рівнях розвитку культури, проте ці відмінності визначаються суспільно-економічними чинниками, а не біологічними особливостями.

Народність територіальна, мовна, економічна й культурна спільність людей, що склалася історично внаслідок об’єднання племен і розпаду первіснообщинного ладу. В процесі утворення племінних союзів племінні спільності поступово змішувалися, посилювалися міжплемінні господарські й культурні зв’язки мова одного з етнічних компонентів (найрозвиненішого чи найчисленнішого) ставала спільною мовою народності, що привело до появи нової історичної спільності — народності. У народностей сягав вищого рівня розвиток виробництва й культури. З розвитком суспільних відносин народності стали перетворюватися на нації.

Нація стійка спільність людей, яка історично склалася на основі спільності економічного життя, території, мови та психічного складу, що виявляється в особливостях культури й побуту. Нація приходить на зміну народності й виникає як результат подолання феодальної роздробленості й виникнення капіталістичних суспільних відносин, об’єднання місцевих економічних ринків у загальнонаціональний. Багато націй виникло на основі не однієї, а кількох рас. У межах однієї лінгвістичної групи є представники різних расових типів. Так, серед народів, які розмовляють тюркськими мовами, є монголоїди (якути) і євпропеоїди (узбеки й туркмени).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити