ПІДЦАРСТВО СИНЬОЗЕЛЕНІ ВОДОРОСТІ

  Синьо-зелені водорості, або ціанеї (Cyanophyta, або Суаnоmycota), широко поширені у всіх середовищах життя й здатні існувати практично в будь-яких умовах: при температурі -83°С в Антарктиді й +85-90°С в гарячих джерелах.

  Синьо-зелені водорості відносяться до прокаріотів тому, що в них спадковий матеріал не відмежований від цитоплазми й репре­зентований єдиною хромосомою. Цитоплазма та її органоїди ма­ють просту структуру й нагадують аналогічні структури бактерій. У синьо-зелених водоростей добре розвинений фотосинтетичний апарат і знайдено близько ЗО різних внутріклітинних пігментів.

 

Рис. 4. Різноманіття форм планктонних синьозелених водоростей, що викликають «цвітіння» води.

Різноманітним і своєрідним складом фотоасимілюючих піг­ментних систем пояснюється стійкість синьо-зелених водоростей до тривалого затемнення й анаеробних умов. Частково цим же пояснюється їх існування в крайніх (екстремальних) умовах: в печерах, багатих сірководнем шарах придонного мулу, в мінера­льних джерелах. Продуктом фотосинтезу в клітинах синьо-зелених водоростей є глюкопротеїд, який відкладається в цитопла­змі у вигляді зерен. Утворюються також гранули ліпопротеїдів і протеїнів. У цитоплазмі мешканців сірчаних водоймищ знахо­диться сірка. У клітинах синьо-зелених водоростей часто зустрі­чаються газові вакуолі. За формою клітини цих водоростей бува­ють двох видів: округлі чи сильно витягнуті, сплощені (рис. 4). У всіх випадках вони мають товсті багатошарові стінки, часто по­криті слизистим чохликом. Клітини живуть окремо чи утворюють нитки й колонії.

 

Рис. 5. Нитчаста структура у синьозеленої водорості.

Основний спосіб роз­множення — поділ клітин павпіл або утворення спор. Спори, покриті товстою обо­лонкою, допомагають  пере­носити несприятливі умови середовища й тривалий час зберіга­ють життєздатність.

  Крім здібності до фотосинтезу багато видів синьо-зелених во­доростей можуть фіксувати атмосферний азот. Зумовлена цим харчова незалежність дозволяє їм заселяти нежилі (без слідів ґрунту) скелі. Синьо-зелені водорості першими освоюють безжит­тєві простори — лавові потоки, вулканічні острови.

  Негативна роль цих організмів полягає у так званому «цві­тінні води», оскільки вода в цьому випадку стає непридатною для вживання й погіршує умови життя інших мешканців водоймищ. Деякі азотфіксуючі види вносять на рисові поля з метою збага­чення їх сполуками азоту.