Довідник з біології

ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ'Я

Анатомія (від грец. anatome — розтин, розчленовування) — розділ морфології, який вивчає форму і будову окремих органів, систем (включаючи їх мікроскопічну і ультрамікроскопічну будову) і організму в цілому. Розрізняють анатомію тварин (зоотомію), анатомію людини (антропотомію), звичайно застосовуючи до неї термін «анатомія», і анатомію рослин (фітотомію), яка вивчає тканинну будову рослин.

Анатомія людини (далі — просто анатомія) включає наступні дисципліни: нормальну анатомію (вивчає будову органів і тканин здорової людини), топографічну анатомію (вивчає розташування органів та їхній взаємозв'язок), патологічну анатомію (вивчає будову органів і тканин хворого організму). У розвиток анатомії великий внесок зробили такі вчені, як Гіппократ, Аристотель, Гален, Везалій, Гарвей, Н. І. Пирогов, П. В. Лесгафт, В. П. Воробйов, В. Н. Тонкій, Д. М. Голуб.

Анатомія використовує різноманітні методи дослідження. Основний метод, який застосовують в анатомії, — метод розтину (препарування) трупів, який дозволяє вивчити будову людини. Велике значення мають також порівняльно-анатомічний, антропометричний, експериментальний, мікроскопічний методи, а також рентгеноскопія і рентгенографія. Метод порівняльної анатомії, заснований на порівнянні будови тварин і людини, дозволяє зрозуміти еволюцію людини, її систем і окремих органів. За допомогою методу антропометрії визначається зростання і взаємовідношення частин тіла людини. Експериментальний метод застосовується для з'ясування функціонального значення органу або системи. Метод мікроскопії дозволяє вивчити структури органів і тканин, які не можна побачити неозброєним оком. Методи рентгеноскопії і рентгенографії дають можливість досліджувати на живому організмі форму, будову і функціональні особливості органів. Анатомія тісно пов'язана з гістологією — наукою про тканини, ембріологією, яка вивчає розвиток зародка, хірургією і фізіологією.

Фізіологія (від грец. physis — природа і logos — наука) людини вивчає функції і процеси життєдіяльності організму, його органів, систем, тканин і механізми їх регуляції. Разом із загальною фізіологією виділяють її часткові розділи, наприклад, фізіологію кровообігу, фізіологію травлення.

Для вивчення функцій організму застосовують різні методи. Роботу органів за різних умов вивчають методом спостереження за допомогою електричних і оптичних приладів, а також хімічними методами. Велике значення у фізіології мають методи гострого і хронічного експерименту. Вони були введені у фізіологію такими вченими, як У. Гарвей, К. Людвіг, І. П. Павлов, І. М. Сєченов, Н. Е. Введенський. Метод графічної реєстрації фізіологічних процесів дозволив одержувати об'єктивний запис процесу, що вивчається (запис артеріального тиску, скорочень серця, скелетних м'язів). Широко застосовуються також хімічні методи, які дозволяють вивчати молекулярні механізми фізіологічних процесів.

Гігієна (від грец. hygieinos — цілющий, той, що приносить здоров'я) — розділ профілактичної медицини, який вивчає вплив різних чинників зовнішнього середовища на здоров'я людини, його працездатність і тривалість життя. Задачі гігієни — розробка заходів, які направлені на попередження виникнення хвороб і створення умов, які забезпечують збереження здоров'я. Практична галузь застосування гігієни — санітарія; соціальна гігієна — наука про соціальні проблеми медицини, про вплив на здоров'я різних чинників середовища (умови праці, побуту, рівень культури тощо), про соціальні заходи щодо охорони і зміцнення здоров'я. Знання гігієни допомагає зберегти здоров'я і працездатність людини, сприяє підвищенню тривалості життя.

Гігієнічні аспекти охорони навколишнього середовища. Організм людини знаходиться під постійною дією безлічі чинників зовнішнього середовища. Він пристосовується до змінних умов, внаслідок чого встановлюється рухома рівновага між організмом і зовнішнім середовищем. Порушення такої рівноваги приводить до розвитку захворювань. Чинники зовнішнього середовища, які впливають на організм людини, можна розділити на абіотичні (хімічні і фізичні) і біотичні. До хімічних чинників відносяться хімічні елементи, прості та складні речовини. Вони входять у склад повітря, води, ґрунту та їжі. У визначених кількостях вони необхідні людині, а зміна їх вмісту може стати причиною захворювань. Наприклад, недолік йоду в їжі приводить до збільшення щитовидної залози (зобу). До фізичних чинників відноситься температура, вологість, атмосферний тиск, іонізуюче випромінювання. Зміна їх параметрів також може привести до різних захворювань. Наприклад, підвищення рівня радіоактивного випромінювання приводить до захворювань крові, онкологічних і спадкових хвороб. Біотичними чинниками є живі організми або продукти їх життєдіяльності, які людина вживає в їжу. У продуктах харчування при неправильному зберіганні або приготуванні можуть розмножуватися хвороботворні бактерії, тому їжа може з'явитися причиною захворювань. Важкі отруєння може викликати у людини вживання в їжу отруйних рослин або тварин. Крім того, в організм різними шляхами можуть потрапляти віруси, бактерії, найпростіші і гельмінти, які викликають різні захворювання.

Людина також впливає на навколишнє середовище. Своєю діяльністю вона може погіршувати стан зовнішнього середовища і таким чином створювати умови для розвитку захворювань.

Анатомія людини традиційно називається нормальною анатомією. Кожна людина неповторна і відрізняється від іншої тільки їй властивими особливостями, і разом з тим всі люди належать до одного виду і мають однаковий план будови. Поняття «норма» відображає здоровий, реальний стан людини, воно є діалектичним. Нормальним слід вважати такий стан (будова) організму, органу, при якому функція їх не порушується.

Норма характеризується наявністю індивідуальної мінливості (варіанти норми). Наведемо приклад. Положення сліпої кишки у дорослої людини варіює, вона лежить на різній висоті між двома полярними типами — у правій клубовій ямці або під печінкою. Все це — варіанти норми. А ось зворотне розташування нутрощів, при якому сліпа кишка і печінка розташовані зліва, а шлунок, селезінка і сигмоподібна ободова кишка — справа, є аномалією. Аномалії — це відхилення від загальної закономірності, що виходить за межі норми.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити