Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Біологія - універсальний довідник

ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ

 

ЕВОЛЮЦІЯ. ЕВОЛЮЦІЙНЕ ВЧЕННЯ

 

ДОКАЗИ ЕВОЛЮЦІЇ

 

Біологічна еволюція — історичний процес розвитку органічного світу, що супроводжується змінами організмів, вимиранням одних і появою інших. Сучасна наука оперує багатьма фактами, які свідчать про еволюційні процеси.

 

Ембріологічні докази еволюції.

У першій половині XIX ст. починає розвиватися теорія «зародкової подібності». Російський учений Карл Бер (1792-1876) встановив, що на ранніх стадіях розвитку ембріонів спостерігається велика подібність між зародками різних видів у межах типу.

Роботи Ф. Мюллера і Е. Геккеля дали можливість їм сформулювати біогенетичний закон: «онтогенез — це коротке і швидке повторення філогенезу». Пізніше трактування біогенетичного закону було розвинуто й уточнено О.М. Сєвєрцовим: «в онтогенезі повторюються ембріональні стадії предків». Найбільшу схожість мають зародки на ранніх етапах розвитку. Загальні ознаки типу формуються у процесі ембріогенезу раніше, ніж спеціальні. Так, всі ембріони хребетних на І стадії мають зяброві щілини і двокамерне серце. На середніх етапах з’являються ознаки, характерні для кожного класу, і лише на більш пізніх формуються особливості виду.

 

Порівняльно-анатомічні і морфологічні докази еволюції.

Доказом єдності походження всього живого є клітинна будова організмів, єдиний план будови органів та їх еволюційні зміни.

Гомологічні органи мають подібний план будови, спільне походження, виконують як однакові, так і різні функції. Наявність гомологічних органів дає можливість довести історичну спорідненість різних видів. Первинна морфологічна подібність замінюється різною мірою відмінностями, набутими у процесі дивергенції. Типовим прикладом гомологічних органів є кінцівки хребетних, які мають однаковий план будови незалежно від функцій, які вони виконують.

Деякі органи рослин морфологічно розвиваються із зародкових листків і є видозміненими листками (вусики, колючки, тичинки).

Аналогічні органи — вторинна, не успадкована від спільних предків, морфологічна подібність організмів різних систематичних груп. Аналогічні органи схожі за виконуваними функціями і розвиваються у процесі конвергенції. Вони свідчать про однотипність пристосувань, що виникають у процесі еволюції в однакових умовах середовища у результаті природного добору. Наприклад, аналогічні органи тварин — крила метелика і птаха. Це пристосування до польоту у метеликів розвинулося з хітинового покриву, а в птахів — із внутрішнього скелета передніх кінцівок і пір’яного покриву. Філогенетично ці органи формувалися по-різному, але виконують однакову функцію — служать для польоту тварини. Іноді аналогічні органи набувають виняткової схожості, як, наприклад, очі головоногих молюсків і наземних хребетних. Вони мають однаковий загальний план будови, схожі структурні елементи, хоча розвиваються з різних зародкових листків в онтогенезі і зовсім не пов’язані між собою. Схожість пояснюється лише фізичною природою світла.

Прикладом аналогічних органів є колючки рослин, які захищають їх від поїдання тваринами. Колючки можуть розвиватися з листків (барбарис), прилистків (біла акація), пагонів (глід), кори (ожина). Вони схожі лише зовні і за функціями, які виконують.

Рудиментарні органи — порівняно спрощені або недорозвинені структури, що втратили своє первісне призначення. Вони закладаються в період ембріонального розвитку, але повністю не розвиваються. Іноді рудименти виконують інші функції порівняно з гомологічними органами інших організмів. Так, рудимент апендикс людини виконує функцію лімфоутворення, на відміну від гомологічного органа — сліпої кишки у травоїдних. Рудименти тазового пояса кита і кінцівок пітона підтверджують факт походження китів від наземних четвероногих, а пітонів — від предків із розвиненими кінцівками.

Атавізм — явище повернення до предкових форм, що спостерігається в окремих особин. Наприклад, зебровидне забарвлення лошат, багатососковість у людини.

Біогеографічні докази еволюції.

Вивчення флори і фауни різних материків дозволяє відновити загальний перебіг еволюційного процесу і виділити декілька зоогеографічних зон, що мають подібних наземних тварин.

1. Голарктична область, що об’єднує Палеарктичну (Євразія) і Неоарктичну (Північна Америка) області.

2. Неотропічна область (Південна Америка).

3. Ефіопська область (Африка).

4. Індо-Малайська область (Індокитай, Малайзія, Філіппіни).

5. Австралійська область.

У кожної з перерахованих областей спостерігається велика схожість тваринного і рослинного світу. Області відрізняються між собою визначеними ендемічними групами.

Ендеміки — види, роди, родини рослин або тварин, поширення яких обмежене невеликою географічною територією, тобто це специфічна для даної області флора або фауна. Розвиток ендемії найчастіше пов’язаний з географічною ізоляцією. Наприклад, найбільш раннє відокремлення Австралії від південного материка Гондвани (більше 120 млн. років) призвело до самостійного розвитку ряду тварин. Не відчуваючи тиску з боку хижаків, які відсутні в Австралії, тут збереглися однопрохідні ссавці — першозвірі: качкодзьоб та єхидна; сумчасті: кенгуру, коала.

Флора і фауна Палеарктичної і Неоарктичної областей, навпаки, схожі між собою. Наприклад, близькоспорідненими є американські та європейські клени, ясени, сосни, ялини. Такі ссавці, як лосі, куниці, норки, білі ведмеді живуть у Північній Америці та в Євразії. Американському бізону відповідає родинний вид — європейський зубр. Подібна схожість свідчить про тривалу єдність двох материків.

 

Палеонтологічні докази еволюції.

Палеонтологія вивчає викопні організми і дозволяє встановити історичний процес і причини зміни органічного світу. На основі палеонтологічних знахідок складена історія розвитку органічного світу.

Викопні перехідні форми — форми організмів, які поєднують найдавніші і сучасні групи. Вони допомагають відновити філогенез окремих груп. Представники: археоптерикс — перехідна форма між рептиліями і птахами; іностранцевія — перехідна форма між рептиліями і ссавцями; псилофіти — перехідна форма між водоростями і наземними рослинами.

Палеонтологічні ряди складаються з викопних форм і відображають хід філогенезу (історичного розвитку) виду. Такі ряди існують для коней, слонів, носорогів. Перший палеонтологічний ряд коней був складений В. О. Ковалевським (1842-1883).

Релікти — рідкісні види рослин або тварин, які залишилися існувати на даній території і збереглися з минулих геологічних часів. Для них характерні ознаки вимерлих груп минулих епох. Вивчення реліктових форм дозволяє відновити вигляд зниклих організмів, відтворити умови їх проживання і спосіб життя. Гатерія — представник древніх примітивних плазунів. Такі плазуни жили в юрському і крейдяному періоді. Кистепера риба латимерія відома з раннього девону. Ці тварини дали початок наземним хребетним. Гінкго є найбільш примітивною формою голонасінних. Листя велике, віялоподібне, рослини листопадові. На території України серед рослин-реліктів збереглися азалія жовта, сосна крейдяна, тис ягідний. Серед тварин реліктами є хохуля звичайна, перев’язка та інші тварини.

Порівняння сучасних примітивних і прогресивних форм організмів дає можливість відновити деякі ознаки передбачуваних предків прогресивної форми, проаналізувати перебіг еволюційного процесу.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.