БІОЛОГІЯ ЗНО 2018 - КОМПЛЕКСНЕ ВИДАННЯ

ТВАРИНИ. БУДОВА ТА ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ТВАРИН

Загальна характеристика царства Тварини

На Землі налічують понад 1,5 млн видів живих істот, які об’єднують у царство Тварини. Різноманітність тварин є результатом різноманітності умов їхнього існування.

Тварини бувають одноклітинними та багатоклітинними. Багатоклітинні тварини бувають двошаровими (губки, кишковопорожнинні) та тришаровими (решта).

Губки, кишковопорожнинні та голкошкірі мають променеву симетрію тіла, решта багатоклітинних — двобічну (біпатеральну).

Двобічносиметричних тварин за характером утворення рота в період ембріонального (зародкового) розвитку поділяють на первинноротих (черви, молюски, членистоногі) та вторинноротих (голкошкірі, хордові). За порожниною тіла їх поділяють на первнннопорожнинних (круглі черви), вториннопорожнинних (кільчасті черви, голкошкірі, хордові), без порожнини тіла (плоскі черви), з редукованою вторинною порожниною (молюски) і змішаною порожниною, або міксоцеллю (членистоногі).

За морфо-фізіологічними ознаками тварин поділяють на:

безхребетних — найпростіші, губки, кишковопорожнинні, черви, молюски, членистоногі, голкошкірі;

хребетних — риби, земноводні, плазуни, птахи, ссавці.

Тварини мають зовнішній (молюски, членистоногі) або внутрішній (хордові) скелет.

Між тваринами та рослинами існують риси подібності й відмінності.

Подібність: клітинна будова і схожий хімічний склад клітини, обмін речовин і енергії (живлення, дихання, виділення), ріст і способи розмноження, передача і реалізація спадкової інформації, подразливість, рух тощо.

Відмінності:

• рослинна клітина має тверду целюлозну оболонку, пластиди й вакуолі, які відсутні у тварин (крім спеціалізованих вакуоль у найпростіших);

• запасним полісахаридом у рослин є переважно крохмаль, а у тварин — глікоген;

• мінеральні солі в цитоплазмі клітин тварин перебувають у розчиненому стані, а в рослин можуть бути у вигляді кристалів;

• тканини рослин (покривні, твірні, провідні, основні, механічні) і тварин (епітеліальні, сполучні, м’язові, нервові), а також їхні органи неоднакові;

• більшість тварин живиться гетеротрофно, а рослини — автотрофно;

• у рослин органи травлення відсутні, їжа надходить в організм осмотичним шляхом (всмоктування); у переважної більшості тварин захоплення їжі відбувається активно, вона перетравлюється в травній системі або в травних вакуолях;

• ріст рослин відбувається протягом усього життя, у більшості тварин — тільки в молодому віці;

• тварини здатні до активного руху, а рослини ведуть переважно прикріплений до субстрату спосіб життя.

Принципи класифікації тварин

В основу зоологічної класифікації покладено споріднені зв’язки та відносини між окремими групами тварин, подібність тварин за морфологічними, фізіологічними, екологічними та іншими ознаками.

Окремі категорії систематики — царство, тип, клас, ряд, родина, рід, вид — називають таксонами. Основною одиницею природної системи організмів є вид. Вид — сукупність близькоспоріднених організмів, що характеризуються певними, тільки їм властивими морфо-фізіологічними особливостями. Для всіх особин одного виду характерна також єдність філогенетичного походження, однаковий тип обміну речовин, плідність потомства і поширення в межах певної області (території або акваторії), яку називають ареалом виду. Особини різних видів, як правило, не дають гібридів, а якщо це й відбувається, то потомство залишається безплідним, як, наприклад, у мула, лошака — гібридів коня та осла.

У систематиці прийнято називати різні види тварин латинською мовою, що має інтернаціональне значення. При написанні видової назви вказують (скорочено або повністю) прізвище вченого, який вперше описав дану тварину. Наприклад, після латинської назви зайця-біляка стоїть літера L., бо цю тварину описав Лінней, а зайця- русака описав Паллас.

Відповідно до сучасної систематики подібні за ознаками та близькі за походженням види об’єднують в один рід (Genus), близькі роди — у родини (Familia), родини — у ряди (Ordo), ряди — у класи (Classis), класи — у пити (Phylum).

Усі основні категорії розподіляють на одиниці другого порядку: підтипи, підкласи, підряди, підродини, підвиди. Крім згаданих таксонів, у систематиці застосовують ще численні проміжні, зокрема надряд, надродина, надклас та інші.

За сучасною класифікацією царство Тварини поділяють на два підцарства: Одноклітинні тварини та Багатоклітинні тварини. До одноклітинних належить 5 типів тварин, до багатоклітинних вчені відносять від 10 до 23 типів.

Класів також налічують від 57 до 80; у кожному класі тварин є певна кількість рядів (до кількох сотень), вони включають родини, а родини — роди, яких налічують тисячі. Кожен вид тварин займає своє місце в природній системі тваринного світу. Наприклад, вид кішка лісова належить до типу Хордові, підтипу Хребетні, класу Ссавці, або Звірі, ряду Хижі, родини Котячі, роду Кішка.

Особливості організації одноклітинних та багатоклітинних тварин

Підцарство Одноклітинні, або Найпростіші, налічує, за різними даними, від 40 до 70 тис. видів, у т. ч. в Україні — близько 1500. Це типи Саркоджгутикові (класи Саркодові та Джгутикові) Інфузорії; Споровики.

Вільноживучі види поширені в морській воді (форамініфери, радіолярії), прісних водоймах (амеба, евглена зелена, інфузорія-туфелька), вологому ґрунті (деякі амеби, інфузорії).

Паразитичні види оселяються в організмі людини (дизентерійна амеба, трипаносома, лямблія, малярійний плазмодій), свійських і промислових тварин (паразитичні інфузорії).

Тіло одноклітинних (2-150 мкм) складається з однієї клітини, яка функціонально становить цілісний організм. Вони здатні пересуватись, тому клітина найпростіших побудована значно складніше, ніж клітина багатоклітинного організму, і може мати такі органели, які у клітинах багатоклітинних відсутні взагалі або трапляються дуже рідко: органели руху (псевдоподії, джгутики, війки), травні вакуолі, скоротливі вакуолі тощо.

Процеси життєдіяльності одноклітинних:

• живлення — гетеротрофне (амеба, інфузорія-туфелька), змішане (евглена зелена);

• дихання — усією поверхнею;

• виділення — скоротливі вакуолі;

• розмноження — нестатевий і статевий способи;

• подразливість — здатність певним чином реагувати на зміни навколишнього середовища;

Несприятливі умови переносять у вигляді цист (у процесі інцистування).

До підцарства Багатоклітинні належать складні багатоклітинні гетеротрофні тварини. Тіло багатоклітинних тварин у дорослому стані складається з великої кількості клітин, які диференційовані як за будовою, так і за виконуваними функціями. Утворились тканини— об’єднання однорідних диференційованих клітин, що виконують подібні функції. Різні типи тканин для виконання певних функцій формують органи. Окремі органи й системи органів працюють взаємопов’язано й перебувають під загальним контролем організму.

Характерна особливість багатоклітинних — складний процес індивідуального розвитку (онтогенез), у результаті якого із заплідненої клітини (під час партеногенезу — із незаплідненої) формується новий організм.

Багатоклітинні тварини характеризуються надзвичайною різноманітністю за будовою, процесами життєдіяльності, типами, формами та способами розмноження.

Тканини тварин

Епітеліальні тканини розміщуються на межі двох середовищ, відокремлюючи організм чи органи від навколишнього середовища. Епітелій входить до складу майже всіх органів, зумовлюючи значною мірою специфіку їхньої будови та функції. Для морфології епітеліальної тканини характерно:

1) тканина побудована лише з клітин-епітеліоцитів і практично не містить міжклітинної речовини;

2) клітини поєднані між собою різними типами контактів, утворюють суцільний пласт, який завжди лежить на базальній мембрані, що виконує бар’єрну функцію;

3) епітелій не містить судин, а його трофіка здійснюється через базальну мембрану;

4) для епітеліоцитів характерна полярна диференціація — наявність у клітині двох полюсів: апікального, оберненого до зовнішнього середовища, та базального, що лежить на базальній мембрані, причому ці полюси мають різні морфологічні ознаки;

5) епітеліальна тканина має високу здатність до регенерації — як фізіологічної, так і репаративної.

В одношаровому епітелії всі клітини лежать на базальній мембрані, а в багатошаровому з нею мають безпосередній зв’язок лише клітини одного нижнього шару, а всі інші утворюють шари над ним і з базальною мембраною не зв’язані. Одношарові епітелії поділяють на однорядні та багаторядні.

За формою клітин такий епітелій поділяють на призматичний (циліндричний), кубічний та плоский. Одношаровий призматичний епітелій міститься на внутрішній поверхні шлунку, тонкої і товстої кишок, жовчного міхура, у порожнині матки та яйцеводів, у вивідних протоках печінки та підшлункової залози. Одношаровий кубічний епітелій вистилає канальці нирок, вивідні протоки багатьох залоз, дрібні бронхи легень. Одношаровий плоский епітелій вистилає очеревину, плевру, навколосерцеву сумку (перикард). Багаторядний, або псевдобагатошаровий епітелій містить клітини різних форм. Багатошаровий епітелій поділяється на багатошаровий плоский зроговілий, багатошаровий плоский незроговілий та перехідний. Багатошаровий плоский незроговілий локалізований у рогівці ока, ротовій порожнині, стравоході, піхві, анальній частині прямої кишки. Багатошаровий плоский зроговілий епітелій вкриває поверхню шкіри і має назву епідермісу. Перехідний епітелій вистеляє сечовивідні шляхи — ниркові миски, чашечки, сечоводи, сечовий міхур. Окремим видом епітелію є залозистий епітелій, з якого побудована переважна більшість залоз організму.

Епітеліальна тканина виконує низку важливих функцій в організмі тварин, наприклад, захищає тканини, що лежать під ними, від механічних пошкоджень, проникнення чужорідних агентів, бере участь у транспортних процесах, виконує секреторну функцію та ін.

Сполучні тканини об’єднують групу тканин, які називаються так тому, що утримують на місці клітини інших тканин. Здатність сполучної тканини зв’язувати інші тканини, а також служити для них опорою зумовлена тим, що певні клітини сполучної тканини виділяють міжклітинний матеріал, у деяких випадках дуже щільний, котрий і відповідає за підтримку цілісності тіла та надання йому певної форми. До основних груп тканин, що об’єднують у категорію сполучних, належать:

1) жирова тканина;

2) кров та кровотворні тканини;

3) хрящова тканина;

4) кісткова тканина.

Жирова тканина виконує амортизаційну та терморегулювальну функції, здійснює запасання жиру. Жирова тканина складається більшою мірою з жирових клітин, які накопичують жир, пігментоцитів (меланоцитів), які входять до складу шкіри і мають коричневий пігмент — меланін, а також міжклітинної речовини. Хрящі, кістки та суглоби виконують зв’язувальну та опорну функції завдяки своїй міжклітинній речовині. Хрящова тканина являє собою спеціалізований різновид сполучної тканини, яку відносять до групи тканин з опорною та формовірною функцією. Основні компоненти хрящової тканини — це міжклітинний матрикс з великою кількістю колагенових та еластичних волокон та клітин (хондроцити), які продукують матрикс. Кісткова тканина за будовою та функціональним значенням є унікальним різновидом сполучної тканини, яка містить велику кількість мінеральних солей (найбільше сполук Кальцію та фосфатів), що становить 50-70 % сухої маси кістки. Клітини крові та лімфи не виконують власне зв’язувальної ролі в організмі, вони відповідають за виконання специфічних функцій. Пухка сполучна тканина менш спеціалізована і містить не тільки всі основні види міжклітинної речовини та клітини, що її утворюють (фібробласти), але й інші клітини, що виконують специфічні функції (макрофаги, тканинні базофіли, плазмоцити та ін.). Пухка сполучна тканина «одягає» зовні кровоносні судини, нерви, м’язи і фасції.

М’язова тканина побудована з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових функцій всередині організму, а також з їх допомогою відбувається переміщення організму або його частин у просторі. За морфофункціональною класифікацією м’язові тканини поділяють на непосмуговану, поперечносмугасту скелетну і поперечносмугасту серцеву тканини. Непосмугована м’язова тканина входить до складу стінок трубкоподібних органів, а також середніх і великих кровоносних судин, капсул селезінки та лімфатичних вузлів, шкіри. Структурною одиницею цієї тканини є непосмугований міоцит. Скорочується непосмугована м’язова тканина ритмічно, повільно, але здатна тривалий час перебувати у стані скорочення, не втомлюючись при цьому. Її повільне скорочення зумовлене повільним циклом взаємодії актину з міозином. Скелетна м’язова тканина — це робоча мускулатура апарату руху, глотки, гортані, язика, жувальних м’язів. Основною структурною і функціональною одиницею цієї тканини є м’язове волокно, довжина якого часто збігається з довжиною м’яза. Серцева м’язова тканина, не втомлюючись, ритмічно працює протягом усього життя тварини і складається із м’язових клітин-кардіоміоцитів. Кардіоміоцити формують м’язові волокна, які анастозомують між собою, утворюючи симпласт. Цей різновид серцевої м’язової тканини формує систему, яка забезпечує проведення збудження серцевого ритму.

Нервова тканина є високодиференційованою спеціалізованою тканиною, яка формує інтегрувальну нервову систему організму. Її структури здатні сприймати подразнення, трансформувати його в нервовий імпульс, швидко передавати, зберігати інформацію, синтезувати БАР. Нервова тканина складається з органічно зв’язаних клітинних елементів: нервових клітин, здатних створювати нервове збудження та проводити нервовий імпульс, а також нейроглії, клітини якої забезпечують опорну, трофічну, розмежувальну, секреторну та захисну функції. В організмі ссавців переважна більшість нейронів є мультиполярними. Нейрони знаходяться у тісному структурному та функціональному зв’язку з нейроглією.

Загальний план будови організму тварин

У тварин відомі такі типи симетрії:

1. Сферична, або шароподібна, що має велику кількість осей симетрії, які пересікаються в одній точці — центрі симетрії. Це колоніальні променевики.

2. Променева, або радіальна, що має ділянки тіла, які симетрично повторюються навколо головної осі. Це кишковопорожнинні тварини: гідри, медузи, коралові поліпи.

3. Двостороння, або білатеральна, при якій одна поздовжня площина ділить тіло на дві дзеркально подібні половини. Таку симетрію мають більшість тварин, починаючи з типу Плоскі черви.

4. Асиметрія — це відсутність вказаних типів симетрії. Її мають черевоногі молюски, раки-самітники.

Різні типи симетрії у тварин: 1 — радіально-променева; 2 — радіально-осьова; 3 — двостороння.

Формування різних видів симетрії тіла пов’язане з певним типом живлення, характером руху тварини та середовищем існування. Сферичні та радіально-симетричні форми пов’язані із середовищем, однорідним за трьома вимірами, та з нерухомим і малорухомим способами життя або пасивним характером руху.

Двостороння симетрія виникла у зв’язку з активним направленим переміщенням по поверхні твердого субстрату чи водного середовища. У таких тварин виникла диференціація на спинну та черевну сторони, оскільки ці частини тіла потрапляють в різні умови відносно факторів середовища. Один кінець тіла стає переднім і до нього зміщуються ротовий отвір та органи чуття, оскільки цей кінець першим зустрічає джерела подразнення. Сюди ж переміщується і центр нервової системи — «мозок». Таким чином формується головний відділ тіла. Головна вісь тіла проходить від переднього полюса, де розміщений ротовий отвір, до заднього, де розміщений анальний отвір. Тому єдину площину симетрії можна провести вздовж головної осі тіла, яка поділяє його на ліву та праву половини.

Покриви тіла тварин (шкіра, або інтегумент) виконують захисну функцію, оберігають тіло від надмірної втрати вологи й допомагають регулювати температуру тіла. Крім того, у низки організмів вони слугують додатковим органом, який бере участь в обміні речовин (диханні та виділенні).

У безхребетних покриви тіла не досягають значного розвитку, будучи представлені ектодермою та її похідними. Ускладнення будови покривів у них помітне в напрямку розвитку миготливого епітелію в плоский епітелій, що відзначається в турбелярій та інших плоских червів, а також у круглих і кільчастих червів. Миготливий епітелій слугує примітивним органом руху, у той час як плоский цієї властивості позбавлений. У членистоногих поверхневий шар епітелію перетворюється на хітинізовану кутикулу, яка розвивається в панцир у ракоподібних. У молюсків поверхневий шар епітелію розвивається в раковину, що містить солі Кальцію. У тварин окремих груп (кільчаки, членистоногі та м’якуни) в епідермісі локалізовані одно- або багатоклітинні залози (слинні, павутинні, отруйні тощо).

Для покривів хребетних характерна двошаровість. Зовнішній шар (епідерміс) має ектодермальне походження. Він завжди багатошаровий. Нижній шар його протягом життя тварини залишається живим і діяльним, продукуючи нові шари клітин. Верхні шари епідермісу складені зазвичай пласкими клітинами, які в наземних хребетних роговіють, відмирають і постійно злущуються. Епідерміс дає початок роговим похідним шкіри: роговим лускам, пір’ю, волосяному покриву, кігтям, копитам, порожнистим рогам. В епідермісі розвиваються різноманітні шкірні залози.

Внутрішній волокнистий шар шкіри утворює основну частину шкіри й має значну міцність. У ньому розвиваються різноманітні скостеніння у вигляді луски риб, покривних кісток, що створюють так званий шкірний скелет (на відміну від хондрального скелета). За рахунок власної шкіри розвиваються також кісткові роги оленів. У нижній частині його накопичується підшкірний шар жиру.

Опорний апарат. Гідроскелет — система підтримки форми тіла й іноді руху, що базується на стисненні рідини у внутрішній порожнині шляхом скорочення м’язових волокон.

Гідростатичний скелет характерний для м’якотілих тварин (черви, актинії, медузи). Порожнинна рідина, укладена всередині м’язових стінок, чинить тиск на м’язи. У свою чергу, тиск цієї рідинипротидіє йому, скорочення м’язів допомагає тварині підтримувати форму тіла.

Зовнішні тверді структури в деяких безхребетних (наприклад, комах) називають зовнішнім скелетом (екзоскелетом). Внутрішні тверді структури, які є у більшості хребетних, називають внутрішнім скелетом (ендоскелетом).

У більшості безхребетних скелет зовнішній, зазвичай у вигляді мушлі, черепашки або кутикули. Кутикулярний скелет характерний для багатьох червів і особливо для членистоногих, у яких він представлений хітиновим панцирем, що іноді просочений вапном. Колонії гідроїдних вдягнені загальною кістяковою оболонкою — перисарком. Масивний вапняний кістяк мадрепорових коралів, що утворюють основу коралових рифів тропічних морів, також зовнішній, хоча ектодерма, яка його утворює, складками вдається в тіло. Внутрішній скелет безхребетних у простих випадках (у губок) являє собою вапняні або кремінні голки — спікули.

Вапняний скелет голкошкірих залягає у сполучнотканинному шарі шкіри й утворюється мезодермою.

У головоногих молюсків є внутрішній хрящовий кістяк, що захищає мозок і очі. У мечохвостів є ендостерніт — справжній внутрішній скелет. У нижчих хордових (безчерепних) внутрішній скелет представлений хордою. У хребетних внутрішній скелет дуже складний і поділяється на скелет голови (череп), осьовий скелет тулуба (хорда, хребці й ребра) і скелет кінцівок; у круглоротих і деяких риб хорда зберігається все життя, але в більшості хребетних вона під час онтогенезу витісняється тілами хребців. Внутрішній скелет круглоротих і хрящових риб залишається хрящовим усе життя; у кісткових риб і наземних хребетних хрящ в онтогенезі майже повністю заміщується кістками, з яких формується майже весь скелет у кісткових риб, плазунів, птахів і ссавців. У хрящових риб внутрішній скелет доповнюється зовнішнім, що складається з плакоїдних лусок. У кісткових риб і наземних хребетних луски голови і передньої частини тулуба перетворюються на шкірні, або накладні, кістки черепа і плечового пояса. Шкірні кістки черепа зростаються із внутрішнім черепом і у вищих хребетних частково заміщують його. Залишки лускового покриву зберігаються на тілі безногих земноводних, а у вигляді так званих черевних ребер — у гатерій і крокодилів. Кісткові луски, або пластини, виникають у шкірі наземних хребетних і вторинно; вони добре розвинуті в крокодилів і декотрих ящірок, а в черепах і броненосців утворюють зовнішній кістковий панцир, який у черепах зростається із хребцями і ребрами.

Основна будова кістяка хребетних доволі консервативна, хоча адаптація організмів до існування в різноманітних умовах може супроводжуватись значною мінливістю скелета. Особливо це стосується скелетних кінцівок, які пристосовані до різних способів пересування (ходіння, бігу, стрибання, риття, лазіння, плавання, польоту тощо). При цьому кінцівки можуть зникнути зовсім (наприклад, у безногих земноводних, змій, передні — у китів), окремі їх кістки можуть зникати або зливатися із сусідніми і, навпаки, кількість їх може збільшуватись, утворюючи фаланги.

Порожнина тіла — це проміжок між стінкою тіла та черевом, у якому містяться внутрішні органи. У низькоорганізованих тришарових тварин ця порожнина є залишком порожнини бластули, а похідні мезодерми розвиваються всередині неї. Оскільки така порожнина виникла в онтогенезі вперше, вона отримала назву первинної. Єдиний тип тварин, у яких вона збереглась у дорослому стані, — це круглі черви.

Вищі тришарові тварини (кільчасті черви, молюски, хордові) мають вторинну порожнину тіла — целом. Вона завжди вистелена епітелієм мезодермального походження. Під час закладання целому в кільчастих червів мезодермальні клітини, які лежать у первинній порожнині, розтягуються й утворюють мезодермальний міхур, який, збільшуючись у розмірах, відтісняє первинну порожнину. Утворену всередині міхура порожнину називають вторинною, тому що в онтогенезі вона виникла після первинної.

Існують тварини, які не мають порожнини тіла. Це плоскі черви. У них проміжок між шкірно-м’язовим мішком та внутрішніми органами заповнений клітинами паренхіми. У тварин, які належать до типу Членистоногі, в ембріогенезі розвиваються зачатки вторинної порожнини. Але процес не доходить до утворення розвинутого целому, його зачатки зливаються з іще наявною в них первинною порожниною. Тому таку порожнину тіла називають змішаною.

Тварини дуже різноманітні за будовою: деякі складаються лише з однієї клітини, а інші — з безлічі клітин і багатьох органів. Та кожна тварина має тіло, відмежоване від довкілля покривами. Для вирішення певного життєвого завдання звичайно використовуються кілька взаємопов’язаних органів, які разом утворюють ту чи іншу систему органів. Наприклад, травна система ссавців має такі органи: рот, стравохід, шлунок, кишечник, травні залози. В організмі тварин діють системи органів: травна, транспортна, видільна, опорно-рухова, дихальна, репродуктивна тощо.

Орган у багатоклітинних тварин — це частина організму, яка виконує одну або кілька специфічних функцій (голова, серце, легені). Органи складаються з великої кількості клітин. Клітини, подібні за походженням, будовою та функціями, а також їх похідні утворюють тканини (епітеліальну, сполучну, м’язову, нервову).

В одноклітинних тварин органам відповідають органели — специфічні утвори, які виконують різноманітні життєві функції (ядро, скоротливі та травні вакуолі тощо).

Органи, що спільно виконують в організмі певні функції, утворюють систему органів.

Рух забезпечує опорно-рухова система. Її складають скелет і мускулатура. Живлення — травна система. Виділення — видільна. Газообмін у тварин забезпечують органи дихання, що утворюють дихальну систему. Кровообіг забезпечує кровоносна система. Нервову регуляцію життєвих функцій організму тварин забезпечує нервова система. З нервовою системою тісно взаємодіють різноманітні органи чуттів. Розмноження тварин забезпечує статева система.

Подразливість, рух, живлення, дихання, виділення, транспорт речовин, розмноження та ріст тварин

Подразливість — здатність клітин організму переходити зі стану фізіологічного спокою в діяльний стан у відповідь на дію будь-якої сили, яку називають подразником, процес дії цієї сили — подразненням, а відповідь на нього — біологічною реакцією. Центральна нервова система діє рефлекторно відповідно до характеру подразнення.

Центральна нервова система — сукупність структур в організмі тварин, що здійснюють взаємозв’язок окремих органів між собою та всього організму з навколишнім середовищем. Вона розшифровує сигнали органів чуття і узгоджує з ними дії всіх інших органів.

Типи нервової системи у тварин:

• дифузна (кишковопорожнинні);

• стовбурова з вузлами (плоскі та круглі черви);

• вузлова з навкологлотковим кільцем (кільчасті черви, молюски), наявність центральної нервової системи (ЦНС);

• черевний ланцюжок з навкологлотковим кільцем, ЦНС (членистоногі);

• трубчаста (ланцетник);

• стовбурна, ЦНС (хордові).

Органи чуття (зір, нюх, дотик тощо) потрібні тваринам, щоб знаходити корм, відчувати загрозу, для контактів в угрупованнях.

Рух — одна з найважливіших ознак переважної більшості тварин, що відіграє величезну роль у їхньому житті.

Завдяки активному переміщенню з місця на місце відбувається швидка зміна умов життя, що веде до удосконалення всієї організації тварин, насамперед їхньої нервової системи та органів чуття. Пересування сприяє активному пошуку їжі та її захопленню; отже, живлення стає інтенсивнішим, що призводить до посилення обміну речовин. Тваринам, здатним до швидкого пересування, легше захищатися від несприятливих умов існування, від різних ворогів. Крім того, завдяки переміщенню відбувається розселення виду, захоплення нових територій з дещо відмінними умовами життя, а це сприяє вияву мінливості — передумові виникнення нових підвидів і видів.

Залежно від умов середовища та способу життя у тварин виробився певний спосіб пересування: плавання, повзання, лазіння, ходіння, біг, стрибання, планерування, літання.

Травлення — сукупність процесів, які забезпечують механічну й хімічну обробку їжі в організмі тварин, у результаті чого складні хімічні речовини перетворюються на прості, що легко засвоюються організмом.

Травна система тварин забезпечує їхнє існування за рахунок їжі, яку вони отримують ззовні. У тварин є два типи травних систем: замкнена (кишковопорожнинні, плоскі черви) та наскрізна (закінчується анальним отвором).

Типи живлення тварин:

• гетеротрофне — травоїдні, м’ясоїдні хижаки, паразити, сапрофаги;

• міксотрофне — гетеротрофне + автотрофне.

Фази живлення тварин:

• кормодобування;

• травлення;

• всмоктування та асиміляція (власне живлення).

Способи травлення у тварин:

• внутрішньоклітинне (одноклітинні тварини, губки);

• позаклітинне (кишковопорожнинні, кільчасті черви, ракоподібні, комахи, головоногі молюски, хордові (крім ланцетника);

• мембранне, пристінкове (черви, ракоподібні, комахи, молюски, хребетні тварини).

Дихання — сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища кисню, використання його клітинами і тканинами для окиснення органічних речовин та видалення з організму вуглекислого газу.

Органи дихання тварин:

• покриви тіла (одноклітинні, кишковопорожнинні, кільчасті черви);

• зябра (ракоподібні, молюски, риби);

• трахеї (комахи);

• легені (дорослі земноводні, плазуни, птахи, ссавці).

Способи дихання тварин:

• дифузне (одноклітинні, губки, кишковопорожнинні);

• зовнішнє (кільчасті черви, молюски, членистоногі, хордові);

• внутрішнє (тканинне).

Виділення — процес видалення з організму шкідливих і непотрібних продуктів обміну речовин.

Вуглекислий газ та деякі інші сполуки виносяться з кров’ю і виділяються через органи дихання. Через шкіру деяких тварин відбувається водо- й газообмін. Неперетравлені рештки харчових мас видаляються з травного каналу у вигляді калу. Через сечовидільну систему виводиться більша частина продуктів розщеплення білків, жирів і вуглеводів: вода, амоніак, сечовина, сечова кислота тощо.

Транспортна система забезпечує переміщення необхідних речовин між різними частинами тіла тварини. У більшості тварин — це система кровоносних судин, якими тече кров. Переважно таку течію забезпечує особливий орган — серце. Транспортна система, як правило, тісно пов’язана з дихальною — розносить по всьому тілу збагачену киснем кров.

Типи кровоносних систем у тварин:

• відсутня (кишковопорожнинні, плоскі та круглі черви);

• замкнена, серця немає (кільчасті черви);

• незамкнена, серце різного типу (молюски, членистоногі);

• замкнена, серце 2-4-камерне (хордові).

Репродуктивна система є однією з головних, забезпечуючи розмноження кожного виду. У багатьох тварин розвиваються статеві залози з вивідними протоками, які з’єднують їх із зовнішнім середовищем.

Біологічний ріст — один з виявів індивідуального розвитку організмів, пов’язаний зі збільшенням їх живої маси. Ріст здійснюється внаслідок переважання асиміляційних процесів в організмі над дисиміляційними.

У тварин ріст пов’язаний з поділом клітин, збільшенням їх розмірів і маси міжклітинної речовини. Розрізняють ваговий, лінійний та об’ємний ріст.

Типи розвитку тварин: прямий і непрямий

Прямий розвиток характерний для деяких кишковопорожнинних (гідри), малощетинкових червів, деяких ракоподібних (дафнії, річковий рак), павуків, деяких молюсків (прісноводні та наземні черевоногі, головоногі), хрящових риб, плазунів, птахів, ссавців.

Непрямий розвиток супроводжується значними змінами в будові організму, завдяки яким личинка перетворюється на дорослу особину. Личинка — фаза післязародкового розвитку багатьох безхребетних (більшість кишковопорожнинних, плоских, круглих і кільчастих червів, молюсків, комах, голкошкірі тощо) і деяких хребетних (ланцетники, кісткові риби, земноводні тощо) тварин, у яких запаси поживних речовин у яйці недостатні для завершення процесів формування органів та їхніх систем, притаманних дорослій особині.

Непрямий розвиток відбувається в кілька послідовних етапів (фаз), на кожному з яких тварина характеризується певними особливостями будови та життєвих функцій. Наприклад, у процесі розвитку комах з неповним перетворенням виділяють фази яйця, личинки та дорослої комахи (клопи, бабки, таргани, прямокрилі, воші), а під час розвитку з повним перетворенням — яйця, личинки, лялечки та дорослої комахи (метелики, жуки, перетинчастокрилі, блохи тощо). При цьому особливе значення має фаза лялечки, на якій відбувається докорінна перебудова організму: за участі лізосом перетравлюється більшість внутрішніх органів личинки (травна, м’язова, видільна системи тощо), а з особливих зародкових клітин формуються тканини та органи дорослої комахи.

Непрямий тип розвитку забезпечує кілька важливих біологічних функцій, які сприяють існуванню виду.

Живильна функція. На певній фазі розвитку тварина отримує найбільше поживних речовин, потрібних для завершення розвитку. У комах цю функцію здійснює личинка (так, гусінь метеликів за час свого розвитку може збільшувати масу тіла в 10 000 разів і більше). Дорослі комахи, як вам відомо, не ростуть і живляться тільки для підтримання обміну речовин чи розвитку статевих продуктів, а деякі не живляться взагалі, використовуючи запаси поживних речовин, накопичені личинкою (наприклад, одноденки, шовковичний шовкопряд, оводи).

Раціональне використання ресурсів. Різні фази розвитку часто розділені просторово, як за способом, так і об’єктами живлення. Так вдається уникнути надмірного зростання густоти популяції, що могло б призвести до виснаження ресурсів, необхідних для існування виду. Це явище спостерігають у комах, які розвиваються з повним перетворенням, прохідних риб, паразитичних організмів, цикл розвитку яких пов’язаний зі зміною хазяїв, земноводних тощо.

Функція розселення. Личинки багатьох тварин, які ведуть малорухомий чи прикріплений спосіб життя (губки, коралові поліпи, двостулкові молюски, ланцетники, вусоногі ракоподібні тощо), здатні активно чи пасивно (за допомогою течій, вітру, інших організмів) розселятись, забезпечуючи поширення виду.

Забезпечення зараження хазяїв. Личинки паразитичних видів потрапляють різними шляхами в організм хазяїна. Так, з їжею потрапляють в організм людини личинки котячого сисуна, ціп’яків, стьожака широкого, трихінели; з водою — печінкового сисуна; через шкіру — анкілостоми тощо. В організмі хазяїна вони мігрують до певних тканин чи органів, де завершується їхній розвиток.

Регуляція функцій у багатоклітинних тварин

Незважаючи на те що багатоклітинний організм складається з окремих клітин, він працює як єдине ціле.

Узгодження діяльності окремих структурних одиниць організму відбувається завдяки механізмам регуляції фізіологічних функцій, які здійснюють функціональну організацію організму. Це клітинний механізм регуляції, хімічна або гуморальна регуляція і нервова регуляція.

Саме в клітині відбувається обмін речовин, який забезпечує певну впорядкованість її структур і функцій. Ця впорядкованість безперервно змінюється відповідно до змін навколишнього середовища. Отже, й обмін речовин, і фізіологічні функції мають пристосувальний характер.

Ці пристосувальні зміни відбуваються завдяки власним клітинним механізмам регуляції життєдіяльності, їхня діяльність полягає в тому, що вони сприймають усі зміни навколишнього середовища, здійснюють їх якісну й кількісну оцінку, тобто переводять подразнення в інформацію, перекладають інформацію на «мову» обміну речовин, відповідають специфічною фізіологічною функцією, здійснюють пластичне й енергетичне забезпечення функції. Кожен механізм клітинної регуляції має свої структурні особливості, які тепер інтенсивно вивчають. Виявлено, що сприймання змін навколишнього середовища відбувається мембранними рецепторами білкової природи. Білки-рецептори «вмонтовані» в цитоплазматичну мембрану і виступають над її поверхнею. Завдяки стереохімічній будові, вони здатні з’єднуватись з молекулою хімічної речовини, яка з’явилась у навколо-клітинній рідині, за умови, що ця молекула за своєю будовою і формою буде відповідати формі активного центру білка-рецептора. Ці стереохімічні відношення нагадують комплементарність між замком і ключем. Хімічна речовина, яка з’явилась у міжклітинній рідині, несе певну інформацію клітині. Тому її назвали інформоном. Щойно інформон з’єднується з білком-рецептором й утворюється комплекс білок-інформон, він уже має сигнальне значення для клітини, тобто подразнення-інформон перетворюється в інформацію. Після появи на цитоплазматичній мембрані інформації запускається відповідний ланцюг хімічних процесів, який примушує кожну клітину виконувати притаманну їй функцію. Саме зміни активності ферменту або навіть їхнього складу змінюють обмін речовин і функції клітин. Отже, у клітині, після того як вона одержала інформацію, відбуваються три взаємопов’язані процеси: виконання специфічної функції, пластичне й енергетичне забезпечення цієї функції.

Гуморальна регуляція. Гуморальною регуляцією називають біологічну регуляцію, за якої передавання інформації здійснюється за допомогою біологічно активних хімічних речовин (реагентів-реактантів), що поширюються в організмі током крові, лімфи або шляхом дифузії в міжклітинній рідині. Засобами транспорту гуморальних агентів є кров, лімфа й міжклітинна рідина. Транспортуються ці фактори у вільному стані, зв’язаному з білками або в комплексі з елементами крові. У зв’язаному стані агенти неактивні. Тому їх ефективність визначається концентрацією вільного агента. Тривалість дії: нейромедіатори діють мілісекунди, пептиди — від кількох секунд до кількох хвилини, білки й глікопротеїди — від кількох хвилин до кількох годин, стероїди — кілька годин, йодтиронін — добу.

Відмінності гуморальної регуляції від нервової:

а) за гуморальної регуляції носієм інформації є хімічна речовина, а за нервової — потенціал дії;

б) передавання інформації під час гуморальної регуляції відбувається у внутрішньому середовищі організму (кровоносні й лімфатичні судини, міжклітинна рідина), у нервовій — по нервових волокнах;

в) у гуморальній способом передавання інформації є потік крові, лімфи та дифузія; у нервовій — поширення потенціалу дії нервовими волокнами.

Гуморальний спосіб передавання інформації має такі особливості:

а) гуморальний сигнал в організмі поширюється з невеликою швидкістю відповідно до швидкості руху крові або лімфи та дифузії гуморальних чинників у міжклітинній рідині; потенціал дії поширюється швидко;

б) гуморальний сигнал можна менш точно дозувати за силою та тривалістю, ніж нервове збудження, що пояснюється повільним зростанням концентрації гуморального агента, причому не до строго визначеної певної величини, й так само його поступовим зменшенням;

в) гуморальна регуляція використовується в організмі для забезпечення реакцій, які не потребують терміновості й точності. Такі реакції є вегетативними функціями організму, причому лише ті, що не зв’язані тісно з навколишнім середовищем.

Гуморальна регуляція, як і нервова, характеризується певною направленістю за принципом «усім, усім, хто відізветься». При цьому направленість гуморальної регуляції обумовлена тим, що лише певні клітини-«мішені» чутливі до якого-небудь гуморального фактора, мають відповідні рецептори. За аналогією: радіопередачі транслюються в ефір за допомогою радіохвиль для всіх. Але приймають їх лише радіоприймачі, налаштовані на хвилю відповідної довжини. У нервовій системі збудження передають нервові волокна «за точною адресою» і без спотворення («передача телеграфними проводами»).

Гуморальна регуляція, як і нервова, здійснюється замкнутими контурами. Однак у таких контурах функції керівного пристрою виконує сама секреторна клітина. Обов’язковими ланками контуру гуморальної регуляції є:

а) регульований параметр;

б) виконавчі механізми або органи;

в) канали прямого й зворотного зв’язку.

Щодо ланки «пристрій стеження», то в контурах гуморальної регуляції вона відсутня. Функцію цієї ланки, як правило, виконує секреторна клітина. Крім того, в секреторній клітині містяться додаткові рецептори, які контролюють концентрацію самого гуморального фактора по каналу зворотного зв’язку. Це потрібно для припинення безконтрольного синтезу гормону в разі, коли секреторна клітина виробляє неповноцінний гуморальний фактор або відсутні (заблоковані) рецептори, через які він діє. Регуляція може здійснюватися за довгим і коротким каналами зворотного зв’язку та за негативним (підвищення концентрації одного гормону пригнічує секрецію іншого) і позитивним (підвищене виділення одного гормону спричиняє зростання концентрації іншого) наслідками.

Факторами гуморальної регуляції є: гормони; тканинні, або місцеві, гормони; деякі метаболіти та йони. За своєю будовою вони можуть бути стероїдами, похідними амінокислот, білково-пептидними сполуками й біорегуляторами. Перші два не мають видової специфічності. Білково-пептидні гормони синтезуються в неактивній формі (препроформі) й зберігаються в гранулах. Активуються вони після відщеплення коротких додаткових пептидів. Ці «залишки» можуть бути біологічно активними. Руйнування гормонів відбувається ферментними системами печінки, легень, мозку, нирок. Інколи гормони гідролізуються в самій клітині-мішені, зв’язуючись з рецептором, або вільними — у лізосомі.

Залежно від поширення, вони спричиняють ефекти: телекринний (на віддалені клітини); паракринний (на сусідні клітини в результаті дифузії), аутокринний (на клітини, які їх продукують), інтракринний (на внутрішні структури клітини, яка їх синтезує) та нейрокринний (дія, схожа на дію медіатора).

Їхні впливи бувають таких типів: метаболічний (дія на обмін речовин); морфо-генегичний (стимуляція процесів росту й диференціації); кінетичний (включення); коригувальний (зміна інтенсивності функції органів і тканин).

Слід відзначити пермісивну дію деяких гуморальних речовин. Крім того, вони впливають на імуногенез, гомеостаз, здійснюють сенсибілізуючий і десенсибілізуючий впливи.

Нервова регуляція. В основі нервової регуляції лежить принцип рефлексу. Нервово-рефлекторна регуляція — регуляція діяльності функціональних систем й організму загалом, що здійснюється за допомогою безумовних й умовних рефлексів. Механізм її полягає в тому, що зовнішнє або внутрішнє середовище організму, діючи на екстерорецептори або інтерорецептори, спричиняє виникнення в них нервових імпульсів. Імпульси по доцентрових нервових волокнах передаються до ЦНС, а звідти по системі нейронів і відцентрових нервових волокнах досягають рефлекторних органів (поперечносмугастих м’язів, гладеньких м’язів, залоз) і змінюють їх активність. Нервово-рефлекторна регуляція — основний вид регуляції всіх фізіологічних функцій вищих хребетних тварин і людини.

Гормональній регуляції функцій властива повільніша, порівняно з нервовою, але тривала й стійка дія.

Нервовий механізм регуляції відрізняється від гуморального тим, що його сигнали поширюються нервовими волокнами з доволі великою швидкістю (від 0,5 м/с до 120 м/с), а також здатністю до його вузького спрямування (до однієї тканини, органа чи системи). Нервові механізми регуляції, як і гуморальні, працюють за принципом саморегуляції, основою якого є негативний зворотний зв’язок. Рефлекторні реакції, як правило, супроводжуються гуморальними зрушеннями, а гуморальні зрушення часто призводять до змін рефлекторної регуляції. В організмі існує єдина нервово-гуморальна регуляція, яка сприяє встановленню оптимальних взаємозв’язків із внутрішнім і зовнішнім середовищем.

Особливості поведінки тварин. Рефлекси та інстинкти

Поведінка — це здатність тварин виконувати певні дії, реагуючи на вплив чинників зовнішнього та внутрішнього середовища. У більшості тварин поведінкою «керують» інстинкти, що передаються у спадок від батьків до нащадків протягом багатьох поколінь.

Інстинкт — це ланцюг вроджених поведінкових реакцій, спрямованих на здійснення тих або інших життєвих функцій.

Прикладом інстинктів можуть слугувати шлюбна поведінка тварин, турбота про потомство, спорудження гнізд, щорічні міграції птахів: ластівок, журавлів, лелек, гусей та багатьох інших. Дуже складна інстинктивна поведінка в гуртових комах: бджіл, мурашок, термітів та ін.

Поведінка тварин тим складніша, чим складніша в них будова нервової системи та різноманітніші органи чуття. Вона може змінюватись зі здобуттям твариною власного досвіду. Наприклад, удосконалення мисливських здібностей, виховання потомства, колективний захист від ворогів, пошук сприятливіших місць для годівлі тощо.

У тварин є пристосувальні механізми, що забезпечують біологічно доцільні реакції їхнього організму на дію подразників зовнішнього і внутрішнього середовища. Головний з них — це безумовні (природжені) рефлекси. Безумовні рефлекси — це природжені, відносно постійні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовища, що здійснюються за участі нервової системи. Вони є видовими, генетично обумовленими. Ці рефлекси виявляються однаково у кожної особини того самого виду, визначають певну, чітко окреслену програму поведінки, яка забезпечує пристосування тварин даного виду до стабільних, характерних для нього умов життя. Вони успадковуються.

Дихальні рефлекси — це рефлекторні дихальні рухи, що забезпечують вдих і видих.

Харчові рефлекси — це виділення слини, жовчі, травних соків тощо. Наприклад, потрапляння їжі до рота є безумовним сигналом для виділення слини та секрету травних залоз.

Хапальні рефлекси. Сила хапальних рухів у новонароджених мавпенят настільки значна, що вони здатні висіти, вхопившись за пальці або шерсть дорослої тварини.

Захисні рефлекси забезпечують захист організму від дії шкідливих чинників: відсмикування при уколі, мигання повік, зіничний рефлекс, кашель, чхання.

Багато безумовних рефлексів проявляється не відразу після народження, а через певний час. До таких рефлексів належать, наприклад, орієнтувальний і статевий.

Унаслідок навчання у тварин формуються умовні рефлекси, які дають їм змогу швидше реагувати на подразники довкілля. Наприклад, людина, дресируючи собаку, може навчити його виконувати різноманітні команди.

Тренувальні тести

1. Систематична категорія, характерна лише для царства Тварини:

А порядок;                              

Б ряд;

В відділ;                                  

Г рід.

2. Щільний покрив, утворений речовинами, що виділяють клітини покривів (наприклад, у ракоподібних, павуків, комах), називають:

А осьовим скелетом;               

Б кутикулою;

В черепашкою;                         

Г екзодермою.

3. Укажіть назву органа тваринного організму, що відповідає за виділення продуктів розпаду:

А нирка;                                   

Б воло;

В печінка;                                 

Г підшлункова залоза.

4. Надходження в організм кисню, необхідного для окиснення поживних речовин, та виділення з організму вуглекислого газу, що утворюється під час окиснення, забезпечує:

А видільна система;                   

Б система травлення;

В ендокринна система;              

Г система дихання.

5. У зоології існує така ієрархія основних систематичних категорій:

А царство — тип — клас — ряд — родина — рід — вид;

Б царство — тип — відділ — клас — підклас — ряд — родина — рід — вид;

В царство — тип — клас — родина — рід — вид;

Г царство — тип — порядок — родина — рід — вид.

6. У клітинах тварин:

А вакуолі є лише в найпростіших;

Б вакуолі відсутні;

В є великі вакуолі з клітинним соком;   

Г вакуолі існують лише до першого поділу

7. Запасною речовиною, що відкладається в клітинах тварин, слугує:

А інулін;                                    

Б глікоген;

В сорбіт;                                   

Г муреїн.

8. Для організму, зображеного на рисунку, властива:

А сферична, або шароподібна, симетрія тіла;

Б променева, або радіальна, симетрія тіла;

В двостороння, або білатеральна, симетрія тіла;

Г асиметрія тіла.

9. Систематика займається:

А пошуками нових видів тварин;

Б впорядкуванням видів та описом їх різноманітності;

В укладанням довідників з біології;

Г вивченням викопних решток тварин.

10. Симбіоз — це:

А здатність організму відновлювати втрачені фрагменти;

Б тісне взаємовигідне співжиття різних організмів;

В наявність у тварин, що ведуть прикріплений спосіб життя, рухливої личинкової стадії;

Г чергування в життєвому циклі статевого й нестатевого способів розмноження.

11. Якому таксономічному рівневі в зоології відповідає відділ у ботаніці:

А вид;                                      

Б клас;

В тип;                                      

Г підцарство?

12. Царство Тварини поділяють на підцарства:

А Одноклітинні та Найпростіші;

Б Одноклітинні та Гриби;

В Найпростіші та Багатоклітинні; 

Г Багатоклітинні та Гриби.

13. Подвійна назва тварин складається з:

А назви родини і видового імені;  

Б назви ряду й родового імені;

В родового імені та назви родини;

Г родового та видового імен.

14. Організм — це система, що:

А складається з автономних частин;

Б складається із взаємопов’язаних частин;

В може розділятись на кілька самостійних частин;

Г утворюється шляхом заміни одних частин іншими.

15. Якому таксономічному рівневі в ботаніці відповідає ряд у зоології:

А родина;                                  

Б рід;

В клас;                                      

Г порядок?

16. Тварини, що належать до певного типу, характеризуються і відрізняються від тварин інших типів,

А середовищем існування;         

Б загальним планом будови;

В способом розмноження;         

Г способом живлення.

17. У кажіть серед назв тканин назву тканини, не властивої тваринам:

А сполучна;                             

Б нервова;

В м’язова;                                

Г покривна.

18. Укажіть, до якої групи за типом живлення належать тварини, що живляться тваринними та рослинними рештками:

А сапротрофи;                         

Б паразити;

В автотрофи;                           

Г хемотрофи.

19. Укажіть ознаку, характерну для майже всіх представників царства Тварини:

А автотрофне живлення;         

Б активне пересування;

В необмежений ріст;                

Г запасання крохмалю.

20. Природна система тваринного світу характеризується тим, що:

А тварин об’єднують у групи на основі подібності будови, а також визначених окремих спільних рис;

Б заснована на родинних зв’язках;

В тварин об’єднують у групи на основі типів розвитку;

Г заснована на систематизуванні за типом живлення.

21. Таксон — це:

А певна систематична група тварин;

Б група тварин, що живуть у певних умовах середовища;

В група тварин, що ведуть подібний спосіб життя;

Г група тварин, що живуть на певній території.

22. Імунна система слугує для:

А захисту від збудників інфекційних хвороб;

Б транспортування вуглекислого газу та кисню по організму;

В видалення сечі;

Г відтворення собі подібних.

23. Закономірне правильне розташування частин тіла відносно центру або площини називають:

А метамерністю;                     

Б метаморфозом;

В симетрією;                           

Г полярністю.

24. Установіть відповідність між назвою тканин та їх будовою:

1 сполучна;

2 м’язова;

3 нервова;

4 епітеліальна.

А складається із клітин, які щільно прилягають одна до одної, міжклітинна речовина розвинена слабко;

Б складається з довгих клітин, що утворюють мускулатуру тварин, деякі органи;

В складається із клітин, що утворюють кістки, хрящі, клітини крові тощо;

Г складається із клітин, що мають тіло, довгі та короткі відростки;

Д складається із клітин, що щільно прилягають одна до одної, мають видовжену форму та кілька ядер.

25. Установіть відповідність між назвою систематичної категорії та групою тварин:

1 рід;

2 родина;

3 ряд;

4 клас.

А Ссавці, або Звірі;

Б Горобцеподібні;

В Котячі;

Г Тарган;

Д Членистоногі

26. Укажіть ознаки та особливості, властиві тварині, зображеній на рисунку.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити