БІОЛОГІЯ ЗНО 2018 - КОМПЛЕКСНЕ ВИДАННЯ

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИН

Клас Птахи. Особливості будови та процесів життєдіяльності. Пристосованість до польоту

У світовій фауні відомо близько 8600 видів птахів, з них в Україні — близько 360.

Поширені птахи по всій земній кулі від Північного полюса до Антарктиди включно.

У відкладах юрського періоду знайдено відбитки скелета й оперення археоптерикса — тварини, яка займала проміжне положення між плазунами і птахами. Тіло археоптерикса було вкрите пір’ям; передні кінцівки дуже схожі на крила (проте на них ще були 4 пальці з кігтями); ключиці зрослися у вигляді дужки, лопатка була шаблеподібною (як у птахів). Археоптерикс мав ряд ознак, характерних і для рептилій: довгий хвіст з великою кількістю (до 20) хребців; у роті — зуби; грудина без кіля, кістки не пневматичні; наявні черевні ребра.

Багато ознак, спільних з рептиліями, є в будові і сучасних птахів. Разом із цим у птахів є ряд істотних морфологічних відмінностей практично всіх систем органів, що забезпечило значну інтенсифікацію фізіологічних процесів, підвищення рівня життєдіяльності і здатність до польоту.

Будова і життєві функції

Розміри птахів коливаються у значних межах. Маса найбільших літаючих птахів становить 14-16 кг (лебеді, дрохви, грифи), а найменших — 1,6-2 г (колібрі). Втрата здатності до польоту часто зумовлює збільшення розмірів: маса деяких пінгвінів сягає 40 кг, африканського страуса — 80-100 кг.

У птахів невелика голова, довга гнучка шия, компактний тулуб і сильно редукований хвіст. Передні кінцівки — крила. Задні служать для пересування по твердому субстрату або плавання.

Тіло птахів вкрите пір’ям, яке надає йому обтічності, має захисне значення і в комплексі з іншими пристосуваннями забезпечує політ. Пір’яний покрив властивий лише птахам. Ембріональний розвиток пера свідчить про його генетичну спорідненість з лускою рептилій (рогові лусочки зберігаються у птахів на задніх кінцівках). Перо є похідним епідермісу шкіри і складається з рогової речовини — кератину. Розрізняють кілька типів пер: контурні, пухові, нитко- та щетинкоподібні. Контурне перо складається зі стрижня, нижня частина якого — очин, і опахала (зовнішнього та внутрішнього). Кожне опахало утворене борідками першого порядку, від яких відходять борідки другого порядку (борідочки) з гачками. Така будова забезпечує щільність та еластичність пера. Контурні пера вкривають усе тіло птаха. Довгі і міцні пера розташовані на крилах (махові), утворюючи їх несучу площину, і на хвості (рульові), що спрямовують політ птаха. Під контурними лежать пухові пера, у яких стрижень тонкий, а на борідках немає гачків. Пух — це пухове перо з дуже вкороченим стрижнем і довгими опушеними борідками, що відходять пучком від кінця очину. Пухові пера найкраще розвинені у водоплавних птахів. Вони забезпечують теплоізоляцію. У деяких птахів по тілу розкидані ниткоподібні пера з тонким стовбуром і рідкими короткими борідками. Вони сигналізують про потік повітря. У багатьох птахів у кутках рота розташовані щетинкоподібні пера, що виконують функцію дотику. Яскраве забарвлення пір’я зумовлюється як наявністю пігментів (меланінів та ліпохромів), так і особливостями мікроскопічної структури пера.

Шкіра в птахів тонка, суха; як і в рептилій, вона позбавлена залоз. Із шкірних залоз у птахів розвинена лише куприкова на верхній основі хвоста. Вона виробляє жироподібний секрет, що виділяється крізь протоки, коли птах натискає на залозу дзьобом. Ним птахи змащують пір’я: це сприяє збереженню еластичності пера та захищає його від намокання. Найкраще розвинена куприкова залоза у водоплавних птахів; у деяких наземних (страуси, дрохви) її немає.

Скелет птахів легкий і міцний. Його легкість зумовлена тонкістю та пневматичністю кісток; міцність — зростанням окремих кісток між собою, їх структурою і вмістом значної кількості неорганічних солей. Кістки черепа тонкі, повністю зростаються між собою.

Характерний для птахів дзьоб складається із наддзьобка і піддзьобка; зверху він має роговий покрив.

Шийний відділ хребта складається з великої кількості хребців (від 11 до 25), з’єднаних сідлоподібними поверхнями, що забезпечує значну довжину і рухливість шиї. Голова також рухомо сполучається з шиєю, і птахи можуть повертати її на 130°, а сови — навіть на 270°. Завдяки цим особливостям можливі складні та швидкі рухи головою під час схоплювання здобичі, чищення оперення, побудови гнізда; у польоті, згинаючи й розгинаючи шию, птахи можуть змінювати положення центру маси, краще орієнтуватись тощо. Грудні хребці зрослись між собою і крижовим відділом, тому тулубний відділ осьового скелета став нерухомим, що важливо при польоті. Ребра нижнім кінцем прикріплюються до грудини. Кожне з них має гачкоподібний відросток, яким налягає на сусіднє ребро, що надає міцності грудній клітці. На грудині більшості птахів розвинений кіль, до якого прикріплюються м’язи, що приводять у рух крила. Поперекові, крижові та передні хвостові хребці зростаються, утворюючи складні крижі, до яких нерухомо приростають кістки тазового пояса. Це створює надійну опору для задніх кінцівок.

Кількість хвостових хребців невелика; останні з них зливаються в куприкову кістку, до якої прикріплюються рульові пера. Плечовий пояс має ряд пристосувань до польоту: шаблеподібна лопатка, вільно ковзаючи по ребрах, не стримує крило в рухах і одночасно є міцною опорою для нього; масивні коракоїди збільшують площу прикріплення м’язів крила; ключиці, зростаючись у вилочку, виконують функцію амортизаторів під час змахів крил. Скелет крила, що складається з типових для п’ятипалої кінцівки кісток, у зв’язку з новою функцією (польотом) зазнав значних змін. Кісточки зап’ястка і п’ястка зливаються між собою, утворюючи характерну для птахів п’ястно-зап’ястну кістку, або пряжку. Скелет пальців зазнав редукції: частково розвинені лише II, III і IV пальці, І і V атрофувалися. Зазначені зміни забезпечують міцну опору для махових пер, які витримують велике навантаження під час польоту.

Кістки тазового пояса зростаються в одну кістку. Задні кінці лобкових і сідничних кісток не сходяться між собою, тому таз у птахів відкритий.

Скелет задніх кінцівок зазнав змін у зв’язку з тим, що під час руху по землі на них переноситься вся маса тіла. Стегнова та велика гомілкова кістки — трубчасті, міцні. У процесі онтогенезу до нижнього кінця гомілки приростає верхній ряд кісточок передплесна. Решта кісточок передплесна та плесна зростається, утворюючи одну видовжену кістку— цівку. До неї прикріплюються фаланги пальців; три з них здебільшого спрямовані вперед, один — назад.

М’язи в птахів більш диференційовані і краще розвинені, ніж у плазунів. Найбільшого розвитку досягли великі грудні та підключичні м’язи, що приводять у рух крила. Дуже диференційовані м’язи задньої кінцівки: їх у птахів понад 30.

Головний мозок голуба:

1 — нюхові частки переднього мозку; 2 — великі півкулі головного мозку; 3 — проміжний мозок; 4 — зорові частки середнього мозку; 5, 6 — мозочок; 7 — епіфіз.

Центральна нервова система птахів досконаліша, ніж у плазунів. Помітно збільшується загальна маса головного мозку. У птахів більші розміри півкуль головного мозку, краще розвинені зорові горби середнього мозку та великий мозочок (центр координації рухів). Нюхові долі переднього мозку розвинені слабко. Головних нервів — 12 пар.

З органів чуттів у птахів найкраще розвинені очі. Очні яблука великі, у деяких птахів вони більші за головний мозок. Очі в більшості птахів розташовані по боках голови. Поле зору кожного ока становить 150-170°; поле бінокулярного зору — усього 20-30°. У сов та деяких денних хижаків очі розташовані фронтально, тому поле бінокулярного зору збільшується. У деяких птахів з вузькою головою та випуклими очима загальне поле зору становить 360° (деякі кулики, качки). Птахам властивий кольоровий зір, тому оперення їх яскраве. Про гостроту зору птахів свідчить такий приклад: сокіл-сапсан бачить голуба на відстані до 1 км.

У птахів добре розвинений слух. У них є зачаток зовнішнього слухового проходу. Зовнішніх вушних раковин немає, але їх роль виконує пір’я або складка шкіри. Птахи здатні відтворювати різноманітні звуки, що несуть важливу інформацію. У них існують десятки звукових сигналів: небезпеки, попередження, харчові, гніздові, агресивні та ін.

Нюх у птахів розвинений гірше, ніж слух: сприймання запахів обмежене. Проте деякі птахи (кулики, качки, дятли, грифи, трубконоси) мають доволі тонкий нюх і користуються ним під час відшукування їжі. Так, качки знаходять корм по запаху на відстані до 1,5 м. Органи смаку містяться на язиці та в стінках ротової порожнини.

Внутрішні органи птаха (голуба):

1 — стравохід; 2 — трахея; 3 — воло; 4 — легені; 5 — серце; 6 — залозистий шлунок; 7 — сім’яник; 8 — м’язовий шлунок; 9 — сім’япровід; 10 — нирка; 11 — сечовід; 12 — клоака; 13 — сліпі відростки; 14 — дванадцятипала кишка; 15 — підшлункова залоза; 16 — печінка; 17 — тонка кишка.

Органи травлення мають ряд пристосувань, що зменшують масу тіла птаха і водночас сприяють інтенсивному травленню. Зубів у птахів немає. їх частково замінюють рогові краї дзьоба, яким птах схоплює, утримує, а іноді й подрібнює їжу. Довгий стравохід має розширення — воло, де їжа під дією слини бубнявіє і розм’якшується. Шлунок диференційований на два відділи: залозистий, у якому на їжу діють травні соки, та м’язовий, що забезпечує її механічну переробку (тут може розвиватися тиск до 20-30 кг на 1 см2). Рештки їжі, що не засвоюються (хітин, шерсть, кістки), викидаються назовні зі шлунка крізь рот у вигляді погадок. У тонких кишках їжа остаточно перетравлюється та всмоктується. Важливу роль у травленні відіграють секрет печінки та травної залози, а також травні соки, що виділяються стінками кишок. Перетравлена їжа всмоктується дуже швидко завдяки численним ворсинкам на внутрішній поверхні тонкої кишки. Задній відділ кишок короткий; калові маси у ньому не затримуються. Процеси травлення в птахів відбудуються значно швидше, ніж у плазунів та ссавців.

Органами виділення, як і в плазунів, є тазові нирки. їх відносні розміри у зв’язку з інтенсифікацією процесів дисиміляції збільшуються, досягаючи в окремих видів 2,6 % маси тіла. Сеча виводиться по сечоводах у клоаку (сечового міхура немає). Вона містить багато сечової кислоти і має вигляд білої кашкоподібної маси.

Органи дихання забезпечують інтенсивний газообмін під час польоту. Дихальні шляхи розвинені добре.

У місці відходження бронхів від трахеї у птахів є властива лише їм нижня гортань — голосовий апарат цих тварин. Джерелом звуку є голосові перетинки, натягнені між кістковими кільцями. Бронхи в легенях галузяться на парабронхи, від яких відходить безліч бронхіолей, густо обплетених капілярами. У них і відбувається газообмін. Легені птахів мають вигляд щільних губчастих тіл, які міцно прилягають до спинної частини грудної клітки. Частина бронхів виходить за межі легень і, розширюючись, утворює повітряні мішки, розташовані між внутрішніми органами. Об’єм повітряних мішків у 10 разів більший за об’єм легень.

Кровоносна система птахів значно досконаліша, ніж у рептилій. Серце великих розмірів: його маса становить 0,8-2,5 % загальної маси тіла. У птахів значна частота серцевих скорочень: від 140-200 за хвилину у великих птахів до 500-600 у дрібних (під час польоту —- до 1000). Серце чотирикамерне; у ньому артеріальна кров повністю відокремлюється від венозної. Не змішується кров і в судинах, бо від серця (лівого шлуночка) відходить лише одна права дуга аорти, яка продовжується у спинну аорту. Від неї артерії розгалужуються до всіх органів, несучи збагачену киснем і поживними речовинами кров. У зародків птахів, як і в плазунів, закладаються обидві дуги аорти, але в процесі ембріонального розвитку ліва атрофується. Венозна система птахів подібна до такої у плазунів. Від правого шлуночка серця відходять легеневі артерії, які несуть венозну кров до легень. Тут відбувається газообмін, і насичена киснем кров по легеневих венах іде до лівого передсердя. Це мале, або легеневе, коло кровообігу. Птахи — теплокровні тварини. Температура тіла у них висока (у середньому 42 °С) і мало залежить від температури навколишнього середовища. Гомойотермність пов’язана з розвитком усіх систем органів та інтенсифікацією фізіологічних процесів, а також наявністю теплоізолюючого пір’яного покриву.

Усі птахи розмножуються шляхом відкладання яєць, вкритих вапняковою шкаралупою. У самок є лише один, лівий, яєчник. Дозріле яйце потрапляє в непарний яйцепровід, у верхній частині якого відбувається запліднення. У яйцепроводі воно вкривається білковою та іншими оболонками, а в матці — шкаралупою. Більшість птахів насиджує яйця. Розвиток зародка типовий для амніот.

Поведінка птахів. Основу поведінки птахів становлять інстинкти, які забезпечують розмноження, турботу про потомство, живлення, міграції та ін. Ключовими подразниками при цьому виступають окремі елементи середовища.

Поведінка кожної особини збагачується шляхом набуття індивідуального досвіду, тобто вироблення умовних рефлексів. Так, у птахів виробляються харчові й оборонні рефлекси за участі більшості аналізаторів. Пернаті здатні до наслідування і навчання, особливо пташенята. Важливим компонентом поведінки птахів є розумова діяльність, яка особливо виражена у воронових, денних хижаків. У птахів добре розвинена образна пам’ять, їм властиві деякі емоції: страх, радість, злоба, спокій, що мають і зовнішній вияв.

Сезонні явища в житті птахів

Життя птахів змінюється протягом року. Це зумовлено сезонними змінами умов існування і характером спадкових пристосувань виду до навколишнього середовища. У результаті річний життєвий цикл складається з ряду біологічних фаз, або періодів.

Підготовку до розмноження зумовлюють природжені інстинкти, що проявляються під дією факторів навколишнього середовища. Ці фактори, за І. П. Павловим, мають «сигнальний» характер. Так, важливими стимуляторами статевого інстинкту є: збільшення інтенсивності освітлення, присутність і поведінка самця та інші фактори. Підготовка до розмноження виявляється в утворенні птахами пар і зайнятті ними гніздових територій.

Линяння буває повне, під час якого змінюється все оперення, і часткове, коли махові і рульові пера не замінюються. У хижих та комахоїдних птахів линяння відбувається поступово, тому вони не втрачають здатності до польоту. Інтенсивно линяють деякі гусеподібні, тетеруки, глухарі, втрачаючи здатність до польоту.

Підготовка до зими. У цей період птахи інтенсивно живляться, накопичуючи жирові запаси. Вони втрачають прив’язаність до гніздових територій, об’єднуються у зграї, мандруючи в пошуках їжі. У багатьох видів спостерігається зміна біотопів і характеру живлення. Так, на полях живляться качки, гуси, дрозди, голуби та інші птахи. Шпаки утворюють величезні зграї (до 5000 особин), поїдаючи виноград, вишні, черешні та інші ягоди.

Невелика кількість видів птахів створює запаси кормів: горіхівка закопує у лісову підстилку горішки кедрової сосни; сойка — жолуді дуба, горішки бука; повзики, синиці ховають насіння дерев, лялечок комах у тріщини кори; сичі запасають у дуплах дерев мертвих мишоподібних гризунів.

В осілих видів утворюється у цей період значно тепліший, ніж улітку, пір’яний покрив: збільшується кількість пер на одиницю поверхні тіла, краще розвивається пух.

Зимівля — найскладніший період у житті птахів. Узимку різко погіршуються умови існування птахів здебільшого через труднощі у живленні. З кормового раціону зникають зелені частини рослин, насіння і плоди низькорослих трав та кущів, більшість комах, земноводні, плазуни, мешканці водойм. Утруднюється добування корму: скорочується світловий день, встановлюється постійний сніговий покрив, замерзають водойми. Доступними в зимовий період для живлення птахів у наших широтах залишаються насіння, бруньки, хвоя і кінцеві гілки дерев та кущів, деякі комахи, що поховались під корою, їх яйця, личинки та лялечки, дрібні ссавці, а також відходи господарської діяльності людини.

Осілі, кочові та перелітні птахи

Птахи у зв’язку зі здатністю до польоту можуть здійснювати значні міграції у пошуках їжі та більш сприятливих умов зимівлі. За характером здійснюваних міграцій птахів поділяють на 3 групи: осілі, кочові й перелітні.

Осілі птахи протягом року живуть в одній і тій же місцевості. Значних переміщень вони не здійснюють. Це здебільшого птахи, що живуть біля людини (домовий горобець, сизий голуб, галка), або ж лісові (глухар, тетерук, повзик, сойка, сорока, дятли, синиці). Усі ці птахи і взимку знаходять собі корм. У них спостерігається зміна кормів по сезонах. Великий строкатий дятел влітку живиться здебільшого комахами, восени і взимку — насінням хвойних дерев, горіхами ліщини, жолудями. Рано навесні він п’є сік з дерев, проробляючи отвори в корі. Граки у весняно-літній період живляться здебільшого комахами, а також мишоподібними гризунами; взимку переходять на живлення відходами господарської діяльності людини. Осіло живуть також види, які роблять запаси кормів. В осілих птахів виробились адаптації до перенесення несприятливих умов узимку. Окремі види (синиці, сорока, грак, сойка, вівсянка звичайна) переміщуються до житла людини, де вони знаходять корм. Пір’яний покрив у них стає на зиму густішим і багатшим на пух. Для ночівлі птахи використовують різноманітні схованки, гнізда, ночують у снігу або великими зграями, що також зменшує тепловіддачу.

Кочові птахи на зиму літають на південь від місць свого гніздування. Це омелюхи, снігурі, чечітки, вівсянки та ін.

Перелітні птахи відлітають від місць гніздування за тисячі кілометрів. Але цей поділ умовний, бо різні популяції навіть одного виду можуть поводитись неоднаково. Так, граки у північних частинах ареалу — перелітні, а в південних— осілі. На характер міграцій впливають погодні умови та наявність кормової бази. Так, дрозди-горобинники — перелітні птахи, проте в теплі зими з хорошим урожаєм горобини та ялівцю вони всю зиму кочують, не відлітаючи на місця зимівлі. Залишаються зимувати й окремі популяції шпаків. Граки зимують на всій території України. З території нашої країни більшість птахів летить зимувати в Африку (лелека білий, стрепет, одуд, стриж, іволга, ластівки, солов’ї, славки). У Південній Азії зимують бджолоїдка, рожевий шпак, зозуля, берегова ластівка та ін. Частина видів гусеподібних, поганок, голінастих, хижаків, куликів, чайок, горобиних зимують на берегах Чорного моря, на Закавказзі, півдні Каспію, у деяких районах Середньої Азії. На півдні Каспію проводять зиму рожеві фламінго, лебеді, різні види качок, лиски.

Багато птахів зимують на території Чорноморського державного заповідника (лебеді, качки, лиска, орлан-білохвіст, зяблик, зеленяк; у теплі зими — сіра гуска та ін.).

Перельоти птахів та способи їх дослідження

Деякі птахи під час перельотів долають значні відстані. Так, білий лелека пролітає до місць зимівлі близько 10 000 км. Горобині летять переважно групами, кулики-кроншнепи— шеренгою, качки, гуси, журавлі — клином або кутом. Компактні зграї утворюють шпаки, дещо розрізнені — зяблики, чижі, зеленяки, плиски та інші. Поодиноко летять хижаки.

Проліт птахів можна спостерігати цілодобово. Удень летять журавлі, лелеки, фламінго, хижаки, ластівки, стрижі, дрозди. Більшість перелітних птахів мігрує лише вночі (дрібні комахоїдні, багато зерноїдних, майже всі болотні, багато видів куликів, качок та ін.). Висота польоту в птахів неоднакова: у дрібних — до 300 м, у великих хижаків — близько 1000 м, у журавлів — до 3000 м, у гусей — до 8-9,5 тис. м.

Раніше від інших відлітають на зимівлю комахоїдні птахи, а також ті, що живляться дрібними водними безхребетними (різні види куликів). Пізніше — рослиноїдні птахи, а також водоплавні, оскільки вони восени мають змогу довше здобувати корм.

Навесні з місць зимівлі першими повертаються польові жайворонки, шпаки, плиски, зяблики. Коли скресає крига, з’являються водоплавні птахи. І останніми повертаються до місць гніздування комахоїдні птахи (ластівки, стрижі, іволги та ін.).

У більшості перелітних і кочових птахів чітко виражений гніздовий консерватизм, який виявляється у тому, що птахи після зимівлі повертаються до своїх місць гніздування і займають старі гнізда або ж поблизу будують нові. Перелітних птахів «кличе» в дорогу міграційний інстинкт. Як і інші інстинкти, він проявляється в результаті дії суми факторів («сигналів») навколишнього середовища: зменшення тривалості світлового дня, сили освітлення, погіршення кормової бази, поява снігового та льодового покривів та ін. Міграційний інстинкт не є фатальним і проявляється лише при наявності певної суми впливів навколишнього середовища. При зміні природних умов він може і не проявитись. Так, різні популяції того ж виду птахів, залежно від умов середовища, можуть бути то перелітними, то кочовими, то осілими. Це стосується граків, шпаків, дроздів. В останні роки можна спостерігати часті випадки зимівлі цих птахів на гніздовій території, що пов’язано, насамперед, з окультуренням ландшафтів і можливістю знаходити взимку корм.

Експериментальні дослідження та польові спостереження свідчать про те, що птахи під час міграцій здатні до астронавігації: вони орієнтуються за Сонцем/Місяцем і зірками. Розвинене у птахів і «компасне чуття» — здатність визначати правильний напрямок при перельотах або знаходити дорогу до гнізда. Воно допомагає орієнтуватись і в похмуру погоду, коли астронавігація утруднена.

Загальний напрямок польоту корегується візуально, бо птахи під час міграцій притримуються звичних ландшафтів — русел річок, лісових масивів, систем озер та ін. Проте у багатьох видів молоді птахи летять не разом з дорослими, а самостійно, раніше або пізніше від дорослих особин.

Основними методами вивчення міграції птахів є їхнє мічення. Найдавнішим способом мічення є кільцювання птахів. Щороку в усьому світі кільцюють близько 5 млн птахів. Існує Міжнародний комітет по кільцюванню птахів. В останні роки все більшого розповсюдження набуває комбіноване мічення птахів: крім звичайних алюмінієвих кілець, використовують пластикові кільця і спіралі, криломітки, дзьобомітки, мітки-прапорці, мітки-краватки, еластичні ошийники та ін. Пір’я птахів1 фарбують у яскраві кольори, що дає можливість стежити за їхнім переміщенням візуально. Мічення дає змогу встановити місця гніздування і зимівлі птахів, їхні міграційні шляхи, тривалість життя і смертність тощо. За допомогою радіолокаторів визначають висоту і швидкість перельоту.

Розмноження і розвиток птахів. Будова яйця. Птахи виводкові та нагніздні

Розмноження, гніздування і виведення пташенят. У період розмноження у птахів можна спостерігати токування — своєрідний вияв статевого збудження. Проявляється по-різному: в особливих рухах, співах і специфічних криках, своєрідному польоті; у бійках між самцями, зрідка — між самками. У полігамних птахів спостерігаються групові токовища, на які збираються самці та самки. Токування полегшує зустріч птахів одного виду для розмноження.

Характерною особливістю розмноження птахів є те, що всі вони турбуються про потомство. З наших птахів тільки зозуля підкладає яйця в чужі гнізда. Лише птахам властиві гніздування, насиджування яєць, вигодовування пташенят. Окремі види птахів не будують гнізд. Так, відкладають яйця на голий виступ скелі кайри, на лісову підстилку — дрімлюги, на пісок — малий зуйок. На дно дупла дерев, нічим не підстилаючи його, відкладають яйця дятли, крутиголовки, деякі сови. Кулики, курині, дрохви споруджують примітивні гнізда, вистилаючи заглибини в землі. Гнізда більшості горобиних більш досконалі, побудовані з різних матеріалів (стебла та листя трав, мох, лишайники, шматочки кори, пір’я, шерсть, волосся, земля та ін.). Так, ластівки ліплять гніздо із глини або землі, змоченої слиною; дрозди обмазують внутрішню поверхню свого житла глиною; зяблики зовні обкладають його лишайниками, рослинним пухом. Ластівка сільська будує гніздо 5-10 днів, близько 500 раз приносячи будівельний матеріал; співочий дрозд — 2-3 дні. Деякі птахи (синиця довгохвоста, ремез, волове очко та ін.) споруджують доволі складні закриті гнізда з боковим входом. У моногаміє гніздо будують обидва партнери або самка (самець приносить будівельний матеріал), у полігамів — лише самка.

Розміщують свої гнізда птахи в різних місцях: на землі (курині, пастушки, журавлі, дрохва, кулики, чайки, гуси, дрімлюга, деякі горобині та ін.); у норах та інших земляних укриттях (берегова ластівка, бджолоїдка, рибалочка та ін.); у дуплах дерев (дятли, деякі сови, голуби, синиці, шпаки, мухоловки); на деревах і кущах (денні хижаки, воронові, дрозди, славки, зяблики, іволга та багато інших).

У гнізді підтримується оптимальний температурний режим, воно захищає яйця і пташенят від несприятливих впливів навколишнього середовища, а також, будучи добре замаскованим або розміщеним у малодоступному місці, — і від ворогів.

Кількість яєць, їх розміри, забарвлення у різних видів птахів неоднакові. Наприклад, кайри відкладають одне яйце, голуби — 2, мартини — 3, кулики — 4, сільська ластівка — 4-8, синиця велика — 3-15, сіра куріпка і перепілка — 8-24. У птахів, гнізда яких відкриті або містяться на землі, яйця здебільшого строкаті, тобто мають захисне забарвлення. У тих, що гніздяться у норах, дуплах, закритих гніздах або прикривають кладку, яйця білі або ж яскраво забарвлені.

У яйці яйцеклітина (жовток) вкрита тоненькою оболонкою, має великий запас поживних речовин і води, потрібних для розвитку зародка. Сам зародок має вигляд диска, розташованого на поверхні жовтка.

Яйцеклітина оточена кількома яйцевими оболонками, що виконують захисні функції. Безпосередньо яйцеклітину оточує білкова оболонка. Крім захисної функції, білкова оболонка постачає воду для зародка. У ній є особливі білкові канатики, які підтримують яйцеклітину в певному сталому положенні: зародковим диском догори. Таким чином, як яйце не перевертай, зародковий диск завжди буде ближче до джерела тепла, яке виділяють птахи, що насиджують кладку. Білкова оболонка оточена двома підшкаралуповими оболонками у вигляді тоненьких плівочок. Ці оболонки захищають зародок від хвороботворних мікроорганізмів. На тупому полюсі підшкаралупові оболонки розходяться й утворюють повітряну камеру із запасом повітря для зародка.

Шкаралупа захищає яйце від механічних пошкоджень. А пори в ній забезпечують процеси газообміну зародка, що розвивається. Ззовні шкаралупи розташована ще одна тоненька оболонка, яка перешкоджає проникненню хвороботворних мікроорганізмів.

Період насиджування в різних видів неоднаковий. Найкоротший інкубаційний період у дрібних горобиних (до 15 діб), найдовший — у денних хижаків (до 44 діб). У домашніх птахів тривалість насиджування становить: у курки — 21 добу, у качки — 28, у гуски — 29-30, в індички — 28-29 діб. В окремих видів у насиджуванні кладки беруть участь обидва батьки (голуби, дятли, африканський страус), у більшості насиджує лише самка.

Залежно від того, якими вилуплюються пташенята з яєць, птахів поділяють на виводкових і нагніздних. Пташенята виводкових птахів вилуплюються зрячими, вкритими пухом, здатними рухатись за самкою, самостійно живитись. До виводкових належать: страуси, курині, дрохви, гусеподібні, пастушки. У нагніздних птахів (горобині, дятли, стрижі, веслоногі та ін.) пташенята з’являються голими, сліпими, безпорадними. Вони ще певний час перебувають у гнізді, і вигодовують їх батьки. Інтенсивність годівлі пташенят дуже велика. Так, пара строкатих дятлів приносить корм пташенятам 150-250 разів протягом дня, ластівок — до 400, синиць — до 500 разів. Батьки також обігрівають пташенят у перші дні їхнього життя й охороняють їх. Усі ці особливості поведінки забезпечують прискорення ембріонального та постембріонального розвитку й краще виживання потомства.

Різноманітність птахів

Пінгвіни (до 20 видів) поширені у південній півкулі від берегів Антарктиди до 30° південної широти. Окремі види трапляються і біля екватора. їхнє поширення пов’язане з холодними океанічними течіями. Пінгвіни втратили здатність до польоту й набули пристосувань до плавання (зі швидкістю 36 км/год), а також пірнання (на глибину до 20 м). Тіло обтічне, вкрите лускоподібним оперенням. Крила перетворились на ласти; задні кінцівки відсунені назад. Усі пальці спрямовані вперед і з’єднані плавальною перетинкою. Кістки не пневматичні. Кіль грудини не високий. На землі тіло тримають вертикально. Живляться у морі дрібного рибою, молюсками, ракоподібними. Найбільший —- імператорський пінгвін — має масу до 40 кг.

Надряд Безкілеві птахи об’єднує ряди: Страуси африканські; Страуси американські, або Нанду, Страуси австралійські, або Ему й Казуари, і Ківі, або Безкрилії. Ці птахи втратили здатність до польоту й пересуваються за допомогою задніх кінцівок. Крила короткі, недорозвинені, у ківі зникли майже зовсім. Грудина невелика, без кіля. Грудні м’язи розвинені погано. Оперення нещільне, оскільки на борідках немає гачків. Задні кінцівки масивні, сильні, кількість пальців у зв’язку зі швидким бігом зменшилась до трьох, а в африканського страуса — до двох. Птахи виводкові. Живляться рослинною їжею та дрібними наземними тваринами. Найбільших розмірів (висоти до 3 м і маси до 100 кг) досягає африканський страус, поширений у саванах і напівпустелях Африки. Здатний до швидкого бігу (до 70 км/год при довжині кроку 4-5 м). З одним самцем тримається 2-5 самок, які відкладають яйця (маса близько 1,5 кг) в одне спільне гніздо. Самець насиджує кладку вночі, самки — по черзі вдень. У міжгніздовий період живуть стадом по 20-30 особин.

Нанду (висота — до 50 см і маса — 40-50 кг) населяють степові та передгірські простори Південної Америки. Полігамні. У період розмноження утворюється «гарем» з одного самця і 5-7 самок. Самки відкладають у спільне гніздо 20-40 яєць. Висиджує кладку і водить пташенят лише самець.

Австралійський страус ему (висота — до 170 см і маса — 45-55 кг) відзначається сильною редукцією крил. Моногамні. Самка відкладає 7-8 яєць. Насиджує яйця і турбується про пташенят самець.

У Новій Зеландії водиться ківі, або безкрил, — найменший з безкілевих птахів (маса — 2-3 кг). Самка відкладає здебільшого одне яйце, маса якого сягає 450 г (до 20 % маси самки). Насиджує самець.

М’ясо та яйця страусів їстівні, білі пера хвоста і крил використовують для прикрас.

Більшість безкілевих збереглася тепер лише в заповідниках. У заповіднику «Асканія-Нова» акліматизовано африканських страусів, нанду, ему і казуарів. Улітку їх випускають у просторі вольєри, де вони пасуться разом з копитними. Акліматизація страусів дає змогу планувати створення страусових ферм.

Надряд Кілегруді — птахи, здебільшого здатні до польоту. Грудина несе добре розвинений кіль, до якого прикріплюються м’язи, що приводять у рух крила. Належить більшість рядів.

Ряд Лелекоподібні об’єднує великих і середніх птахів з довгими ногами та шиєю, з гострим міцним дзьобом (у більшості видів). Нижня частина гомілки гола. Крила довгі й широкі, хвіст короткий, прямий або заокруглений. Живуть біля води, живляться різноманітною тваринною їжею. Птахи перелітні. Моногамні. Гніздяться часто колоніями; рідше — поодиноко. Нагніздні птахи. У насиджуванні і вихованні пташенят беруть участь обидва батьки. У сучасній фауні 118 видів, у фауні України — 13. Належать лелеки, чаплі, бугаї, бугайчики та ін.

Лелека білий, або чорногуз, гніздиться по всій території України, крім південного сходу та Криму. Тримається в антропогенних ландшафтах. Гніздиться окремими парами. Зимує у Південній Африці та Південній Азії. На території України з’являється в березні, відлітає у вирій у серпні — вересні.

Лелека чорний поширений від Прибалтики до Далекого Сходу, але всюди нечисленний. В Україні гніздиться поодинокими парами в лісах Карпат і деяких районах Полісся. Як рідкісний зникаючий птах потребує охорони. Занесений до Червоної книги України.

Ряд Гусеподібні. Належать водоплавні птахи, маса яких від 200 г до 13,5 кг. Оперення щільне, добре розвинений пух. Оперення щедро змащується виділеннями з куприкової залози. Дзьоб плескатий, має по краях зубчики, які допомагають проціджувати воду під час добування їжі. Ноги короткі, плавального типу. Три передні пальці з’єднані плавальною перетинкою. Живляться рослинною і тваринною їжею. Серед гусеподібних є полігамні та моногамні види. У деяких видів (лебеді, гуси) пари зберігаються до загибелі одного із птахів. Насиджує яйця самка, а самець охороняє гніздо. Водять пташенят самець і самка. А от у багатьох качок пари утворюються лише на період розмноження. Насиджує і охороняє виводок лише самка.

Гніздяться гусеподібні здебільшого на землі, рідше — у дуплах, норах, але завжди поблизу води. Виводкові. У позагніздовий період тримаються зграями.

Лебідь-шипун — звичайний гніздовий птах гирла Дністра та Дунаю, рідкісний — у гирлі Дніпра та на Західному Поліссі. Зимує на Чорноморському узбережжі. Лебідь малий, або тундровий, поширений на території тундри Європи та Азії. В Україні — рідкісний залітний птах. Як нечисленний вид занесений до Червоної книги. Лебеді — цінні декоративні паркові птахи. В Україні взяті під охорону.

Гуска сіра (маса дорослих самців — до 6 кг) — гніздовий птах у степовій та лісостеповій зонах. У межах нашої країни зимує на Чорноморському узбережжі.

Серед качиних найбільш поширеним і численним видом є крижень (маса — до 2 кг). Частина крижнів зимує на незамерзаючих водоймах, проте більшість відлітає у Західну Європу, на Середземне море, в Африку. Поширені також чирок-свистунок, чирок-тріскунок, качка сіра, шилохвіст та інші види качок.

Соколоподібні. Птахи середніх і великих розмірів (маса— від 60 г до 12 кг). Мають пристосування до хижацького способу життя: сильний, гачкуватий дзьоб; на коротких чотирипалих лапах — гострі, загнуті кігті; добре розвинені м’язи грудей і кінцівок, гострий зір; швидкий політ. Оперення жорстке і щільно прилягає до тіла. Живляться переважно живими тваринами, рідше— падлом. У природі здійснюють санітарні та селекційні функції, знищуючи хворих, слабих і старих тварин, які переобтяжують природні популяції. Знищуючи шкідників сільського і лісового господарства (комах, гризунів), приносять значну користь.

Денні хижаки та сови:

1 — яструб великий; 2 — гриф сніжний; 3 — канюк звичайний; 4 — шуліка чорний; 5 — беркут; 6 — боривітер; 7 — лунь польовий; 8 — сова сіра довгохвоста.

Денні хижаки моногамні. У багатьох видів пари зберігаються до загибелі одного із птахів. Гніздяться поодиноко, у кладці — від 1-3 до 4-7 яєць. Насиджують кладку і годують пташенят обидва батьки. Нагніздні птахи. Належать соколи, яструби, шуліки, луні, орлани, орли, канюки та інші. Усюди нечисленні. У нашій країні більшість видів охороняється. До Червоної книги занесені: орел степовий, скопа, орлан-білохвіст, беркут, орел-могильник, сокіл-сапсан та інші.

Ряд Куроподібні. Птахи великого та середнього розмірів, рідше дрібні (маса — від 45 г до 6-8 кг). Особливості зовнішньої морфології пов’язані з наземним способом життя. Тіло компактне, крила короткі й широкі; дзьоб короткий, опуклий; ноги сильні, з довгими, злегка зігнутими кігтями, пристосованими до розгрібання ґрунту. Рослиноїдні, проте в літній період споживають безхребетних. Для кращого перетирання їжі проковтують пісок, камінці. Більшість куроподібних полігамні. Самці більших розмірів і яскравіше забарвлені. Про пташенят турбуються здебільшого самки. Гніздяться на землі. У кладці — від 6 до 24 яєць. Виводкові птахи. Ведуть осілий або кочовий спосіб життя; лише перепілки — перелітні птахи. Належать тетереви, глухарі, куріпки, перепели, фазани та інші.

Тетерев звичайний (маса — від 700 до 1600 г) поширений у лісовій та лісостеповій зонах Євразії. В Україні — нечисленний птах Полісся. Добре виражений статевий диморфізм. Самка відкладає від 4 до 14 яєць, які насиджує до 25 днів. Спостерігається високий процент загибелі яєць та молодняка через несприятливі кліматичні умови, хижаків, випасання худоби. У літній період живляться і рослинною, і тваринною (дрібними безхребетними) їжею, взимку — бруньками, сережками берези, вільхи, верби. Восени утворюють зграї, які зберігаються протягом усієї зими. Узимку ночують у снігу, іноді прориваючи в ньому ходи до 10 м. У сильні заметілі можуть залишатися під снігом по кілька днів. Бувають випадки, коли сніг вкривається твердою кіркою, з-під якої птахи не можуть вибратися і масово гинуть.

Глухар звичайний (маса — до 6 кг) населяє зону тайги Євразії, але в багатьох місцях він зник у зв’язку з вирубуванням лісів. В Україні рідкісний (зрідка трапляється на Поліссі та в Карпатах). Полігамний вид з яскраво вираженим статевим диморфізмом. Самка відкладає 7-9 яєць і насиджує 24 дні. Живлення глухаря змінюється за сезонами: взимку споживає здебільшого хвою; у весняно-літній період— ягоди, насіння, комах; восени — ягоди, хвою. Як нечисленний птах потребує охорони. Токовища та місця гніздування глухаря охороняються у Поліському та Карпатському державних заповідниках.

Куріпка сіра (маса — до 500 г) поширена повсюдно, за винятком Крайньої Півночі і зони тайги. В Україні найчисленніша в степовій та лісостеповій зонах, де заселяє поля, луки, яри. Гніздиться парами. Самка відкладає від 12 до 22 яєць, насиджує 20-22 дні. Пташенят водять і самець, і самка. Поїдаючи шкідливих черепашок, колорадських жуків, слизнів, а також насіння бур’янів, куріпка сіра приносить користь. Проте в останній період чисельність її різко зменшилась унаслідок використання пестицидів. Небезпечними ворогами куріпки є бродячі коти й собаки, які знищують кладки яєць, пташенят і дорослих.

Ряд Журавлеподібні. Належать птахи різних розмірів (маса — від 30 г до 15 кг). Мають сильні довгі ноги. Дзьоб конічний, середньої довжини або короткий, сплющений з боків. Забарвлення самців і самок однакове. Моногамні. Гнізда на кущах, в очереті, на купинах, на землі. Птахи виводкові. Живляться тваринною і рослинною їжею. Перелітні птахи. У фауні України — 3 види.

Журавлі сірий і степовий, або красавка, у невеликій кількості гніздяться на території України (перший — на болотах Полісся, другий — у степовій зоні), а журавель білий, або стерх, зрідка трапляється в окремих областях як залітний птах.

До Червоної книги занесені журавлі сірий і степовий. Основна причина скорочення їхньої чисельності — руйнування людиною навколишнього середовища: розорювання степів, осушення боліт тощо. Багато птахів гине, розбиваючись об лінії електропередач. Журавлі дуже лякливі і при насиджуванні яєць залишають кладку, якщо людина з’явиться у полі їхнього зору за кілька сотень метрів від гнізда.

До ряду Журавлеподібних належать дрохви — птахи великого і середнього розміру (маса — 1-16 кг). За зовнішнім виглядом подібні до куриних. Мають масивний тулуб, велику голову; лапи відносно короткі, трипалі; дзьоб короткий і стиснутий зверху. Живляться рослинною і тваринною їжею. Моногамні або полігамні. Гніздо будують на землі. У кладці — 1-5 яєць. Про потомство турбується лише самка. Птахи виводкові. Пташенята мають захисне забарвлення і здатність до затаювання.

Ряд Совоподібні. Належать нічні хижі птахи різних розмірів; оперення м’яке, але не щільне; політ безшумний. Дрібне пір’я, що променями розходиться від очей, утворює характерний «лицьовий диск». Дзьоб невеликий, гачкуватий; очі розташовані фронтально (бінокулярний зір), добре бачать у темряві. Вушні отвори великі, слух гострий. Ноги сильні, пальці закінчуються міцними, зігнутими кігтями. Живляться переважно мишоподібними гризунами її комахами. Горобиний сичик робить запаси кормів.

Власне гнізд сови, за незначним винятком, не будують. Яйця (від 1 до 11) відкладають у дуплах, між корінням дерев, у норах або використовують гнізда воронових птахів. Насиджує самка, самець носить їй корм. Нагніздні птахи. Ведуть осілий або кочовий спосіб життя. Поширені по всій земній кулі, за винятком Антарктиди. Належать сова біла, або полярна, сипуха, пугач звичайний, сова вухата, сова болотяна, сич хатній, сичик-горобець та інші.

Сова біла, або полярна, поширена лише в Арктиці та Субарктиці. Частково осілий або переважно кочовий птах. Чисельність коливається залежно від умов живлення і насамперед — від чисельності лемінгів. Найбільший із сов — пугач (розмах крил — 180 см, маса — 3,3 кг). Живиться птахами та дрібними ссавцями. Сови дуже корисні птахи: вони знищують шкідливих гризунів, чим приносять значну користь сільському господарству; поїдаючи хворих і старих тварин, здійснюють санітарні і селекційні функції. Вони потребують охорони. До Червоної книги занесені пугач, сич волохатий, сичик-горобець.

Ряд Горобцеподібні. Найчисленніший ряд, який об’єднує 60 % сучасних видів птахів, маса яких від 4 г до 1,5 кг. На ногах 3 пальці спрямовані вперед, один — назад. Більшість видів пов’язані з деревною та кущовою рослинністю, деякі ведуть наземний спосіб життя. За способом живлення — комахоїдні, зерноїдні та всеїдні. Переважно моногамні, небагато видів — полігамні. Більшість майстерно будує складні гнізда. Нагніздні птахи. Поширені на всіх континентах, крім Антарктиди. На території України трапляється близько 130 видів.

Найбільші птахи ряду об’єднані в родину Воронові. Оперення здебільшого темне, з металічним блиском. Гніздяться окремими парами або колоніями. Всеїдні. Населяють різні біотопи, часто урбанізовані. Ці птахи першими серед пернатих зуміли подолати «фактор неспокою», перестали боятись постійної присутності людей, у тому числі й поблизу гнізда. Живлячись відходами, вони у містах достатньо забезпечені кормом. Тому урбанізація спричинила в усьому світі небачене за своїми масштабами розмноження воронових птахів. Сформувались міські популяції ворон, галок, граків, які ведуть осілий спосіб життя. Взимку вони часто утворюють величезні змішані зграї. Нагніздні птахи. Про потомство турбуються обидва птахи. Належать: крук, ворона сіра, грак, сорока, галка, сойка. Воронові, незважаючи на те, що місцями можуть принести тимчасову шкоду (сіра ворона, сорока і навіть сойка), належать до корисних птахів, які заслуговують на охорону.

Шпак звичайний здебільшого перелітний птах, що зимує в Африці, Малій Азії або Південній Європі. Навесні повертається в середині березня. Проте все частіше з’являються популяції цього виду, які залишаються зимувати в населених пунктах (переважно містах), де живляться на звалищах, смітниках. Пташенят вигодовують самець і самка, приносячи корм (здебільшого комах) до 200 разів на день. Виводки об’єднуються у великі зграї, які, мандруючи у пошуках їжі, можуть завдавати відчутної шкоди садам і виноградникам. І все ж шпаки — корисні комахоїдні і декоративні птахи, яких людина здавна охороняє і приваблює у сади, парки, встановлюючи шпаківні.

До родини Ластівкові належать птахи (ластівки сільська, міська і берегова), які швидко літають, спритно добуваючи на льоту комах. Крила довгі, гострі; дзьоб короткий, розріз рота широкий. Гнізда роблять із землі та глини, склеюючи їх слиною, або риють нірки завдовжки до метра і більше у берегових кручах, в урвищах ярів, балок, берегах лиманів (берегова ластівка). Перелітні птахи. Зимують в Африці, Індостані, Індокитаї. Прилітають на початку травня. Вигодовуючи пташенят, корм приносять 300-600 разів на день. На рік буває дві кладки з 4-6 яєць. Насиджує самка (у ластівки сільської) або обидва птахи (у міської та берегової) 12-16 днів. Відлітають на зимівлю у вересні — жовтні.

Родина Синицеві об’єднує дрібних комахоїдних птахів з коротким міцним конічним дзьобом. Типові лісові птахи. Гніздяться переважно в дуплах дерев. Здебільшого осілі і трапляються не тільки влітку, але й узимку, коли утворюють зграйки (іноді змішані — з повзиками і дятлами). У фауні України 7 видів (синиці велика, блакитна, чорна, або московка, чубата та біла; гаїчки болотяна та чорноголова). Дуже корисні птахи, відіграють велику роль у лісових екосистемах; їх треба охороняти, приваблювати у ліси, парки, сади, а в суворі зими — підгодовувати.

До родини Жайворонкові належать малі птахи, що населяють відкриті біотопи: поля, луки, степи, напівпустині, пустині. Ноги короткі, добре пристосовані до переміщення по землі; на задньому пальці — дуже довгий шпороподібний кіготь. Забарвлення оперення та яєць захисне. Гніздяться на землі. Співають у польоті, пісня дзвінка, мелодійна. Живляться комахами та насінням. Пташенят вигодовують комахами. Більшість видів перелітні, і лише чубатий жайворонок в Україні — птах осілий. Належать жайворонки польовий, степовий, лісовий, чубатий, або посмітюха, рогатий та інші.

Жайворонок польовий з північних районів відлітає на зиму в Західну Європу, Південну Азію. Повертається у березні, як тільки з'являться перші проталини. У південних районах веде осілий спосіб життя. Жайворонки — птахи дуже корисні, до того ж є прикрасою польових і лісових ландшафтів. Потребують охорони.

Родина Ткачикові об'єднує птахів, поширених здебільшого у тропіках і субтропіках. Живляться рослинним кормом, рідше— комахами. Пташенят вигодовують лише комахами. Деякі гніздяться колоніями, споруджуючи складні гнізда. У фауні України із ткачикових трапляються горобець хатній, горобець польовий. Птахи осілі. Виводять пташенят 2-3 рази протягом теплого сезону. Наприкінці літа об’єднуються у великі зграї, які живляться зерновими культурами та ягодами, завдаючи збитків сільському господарству. Зважаючи на те що горобці приносять і користь, знищуючи комах-шкідників, їх потрібно оберігати.

Види дятлових: 1 — дятел малий; 2 — дятел зелений; 3 — крутиголовка.

Ряд Дятлоподібні включає птахів дрібних і середніх розмірів, спосіб життя яких пов’язаний з деревною рослинністю. На їхніх ногах розташовані чотири пальці, з яких два спрямовані вперед, а два— назад, допомагаючи птахам утримуватись на стовбурах дерев під час лазіння. Крім того, дятли спираються на жорсткі стрижні рульових пер. Кігті на пальцях ніг гострі, гачкоподібні, загнуті, що допомагає птахам утримуватись на стовбурах.

Дятли живуть у лісах, гнізда влаштовують у дуплах. Живляться переважно комахами, але можуть споживати, особливо взимку, насіння та плоди рослин. Ці птахи мають прямий долотоподібний дзьоб, за допомогою якого вони знаходять ходи комах у корі та деревині, витягуючи їх звідти довгим загостреним язиком. В Україні поширені 10 видів дятлоподібних: великий строкатий, сивий, чорний (жовна), середній, малий дятли тощо.

Птахівництво

Людина здавна намагалась одомашнити птахів як джерело одержання яєць, свіжого м’яса, пуху та пір’я. Людина приручила також деяких декоративних та співочих птахів. Шляхом штучного добору та гібридизації було створено велику кількість порід свійських птахів — курей, качок, гусей, індиків, цесарок, голубів та ін.

Предком свійських курей, яких тепер налічується близько 200 порід, була дика банківська, або кущова, курка. Тепер у нашій країні поширені такі породи курей: яйценосні (російська біла, леггорн, українська вухата); м'ясні (корніш, білий плімутрок); м'ясо-яйценосні (плімутрок, першотравнева, московська); декоративні (фенікс, бентанка). Рекордистки білої російської породи несуть до 350 яєць на рік. Жива маса м’ясних курей сягає 4,5-5 кг.

Родоначальником свійських качок був крижень. В Україні найпоширеніші такі породи качок: пекінська біла, українська сіра, дзеркальна. Свійські качки, як і кури, значно продуктивніші від своїх диких предків: деякі з них мають масу до 5 кг і несуть до 200 яєць на рік.

Предками гусей є гуска сіра і сухоніс. Від сірої гуски походять європейські породи (тулузькі, тульські, арзамаські), від сухоноса— азіатські (китайські), холмогорські. Холмогорські гуси мають масу до 10 кг, тулузькі — до 16 кг.

Свійські індики походять від північноамериканських індиків, які й тепер трапляються в дикому стані. Основними породами індиків є бронзові, чорні, московські білі. Жива маса індиків— від 6-8 (самок) до 10-16 кг (самців).

Цесарки, яких вирощують заради смачного м’яса, походять від африканської цесарки.

Виведено багато порід голубів, більшість з яких — декоративні (дутиш, трубач, павич, турман, якобинець).

Перепілок розводять для одержання дієтичних яєць і м’яса (несучість сягає 250 яєць на рік, маса — 140-150 г).

Птахівництво як важливу галузь тваринництва переведено у нашій країні на промислову основу. Створено мережу промислових підприємств — птахофабрик, розміщених переважно поблизу великих міст і промислових центрів. Основна спрямованість селекції свійських птахів — створення нових порід, ліній і кросів, які поєднують високу продуктивність із пристосуванням до умов промислової технології. Дуже поширені кури породи «Білорусь-5» з річною несучістю 260-275 яєць. Поголів’я курей цього кросу становить тепер 60 % усіх курей несучого напряму в птахівництві країни. А кури кросу «Бройлер-6» з масою 1,6-1,7 кг у 50-денному віці при витратах 2,3-2,5 кг кормів на 1 кг приросту живої маси становлять близько 80 % усього поголів’я м’ясної породи курей бройлерної промисловості.

Значення та охорона птахів

Завдяки відносно великій чисельності, рухливості й високому рівню метаболізму птахи відіграють помітну роль у біогеоценозах. Комахоїдні птахи концентруються у вогнищах масового розмноження комах і сприяють значному зниженню їх чисельності. Вони можуть знизити кількість комах-шкідників на 40-75 %, особливо у період вигодовування пташенят, які живляться переважно комахами. Так, велика синиця за день знищує 500- 600 гусениць. Шпак за гніздовий період виловлює до 8 тис. хрущів. Найменший представник лісових птахів — корольок — за рік знищує 8-10 млн комах.

Птахи, живлячись комахами, займають різні екологічні ніші. У траві і на землі комах збирають одуди, шпаки, граки, дрозди, зяблики, вівсянки. У кущах за комахами полюють славки, кропивники, малинівки. У кронах дерев живляться синиці, зозулі, іволги, корольки, вівчарики. Стовбури оглядають дятли, повзики, пищухи. Ластівки, стрижі, живлячись у повітрі, знищують комах-кровососів (мошок, комарів, мух, гедзів).

Споживаючи насіння і плоди, птахи сприяють їх поширенню у природі. Так, сойка закопує про запас жолуді та буквицю, кедрівка — горіхи кедрової сосни. Плоди, не використані взимку, навесні проростають. У птахів, що живляться ягодами (дроздів, омелюхів та інших), насіння, пройшовши крізь травну систему, не встигає перетертись. Мігруючи, ці птахи сприяють розповсюдженню ягідних дерев і кущів.

Хижі птахи завершують ланцюги живлення. Поїдаючи багатьох тварин, вони знищують, насамперед, хворих та ослаблених. Цим самим сприяють оздоровленню популяцій, зменшенню кількості епідемій, відіграють роль санітарів. Значною мірою хижаки регулюють чисельність мишоподібних гризунів. Так, одна сіра сова за рік виловлює до 1000 мишей і полівок.

Зерноїдні птахи (вівсянки, снігурі, щигликй, коноплянки, жайворонки) поїдають і насіння бур’янів.

Під час кочувань і сезонних міграцій птахи відвідують біогеоценози, віддалені на сотні і тисячі кілометрів, і цим самим беруть участь у глобальному біологічному кругообігу речовин.

Значна роль птахів у біосфері зумовлює їхнє різнобічне як позитивне, так і негативне значення для людини. Знищуючи величезну кількість комах-шкідників, мишоподібних гризунів, птахи зберігають урожай сільськогосподарських рослин, захищають зелені насадження. Близько 180 видів птахів — об’єкти спортивного і промислового полювання. У північних районах основними промисловими птахами є біла і частково тундрова куріпки, у лісовій зоні — курині (рябчики, тетерева), качки (крижень, чирок, шилохвіст та інші), кулики (вальдшнеп, дупель, бекас та ін.); у південній — фазан. Крім м’яса, від птахів людина одержує пух і перо. Особливо цінний пух гаги звичайної, яким цей птах вимощує власні гнізда. З одного такого гнізда одержують 20-30 г пуху. Він легкий, еластичний, з високими теплоізоляційними властивостями. З пуху виготовляють спальні мішки, ковдри, утеплюють одяг.

У місцях пташиних базарів нагромаджується багато пташиного посліду — гуано, що є цінним органічним добривом (містить до 16 % Нітрогену).                                                  

Учені-біоніки вивчають птахів з метою створення навігаційної апаратури, удосконалення транспортних засобів, кібернетичних машин.

З розвитком цивілізації й урбанізації у людини зростає потреба в спілкуванні із живою природою, невід’ємною складовою частиною якої є світ пернатих. Велику естетичну насолоду одержує людина від співу птахів (солов’їв, жайворонків, дроздів, іволги), їхньої граціозності та красивого забарвлення.

Однак птахи можуть завдавати і деякої шкоди. Так, окремі види птахів (шпаки, граки, горобці) у післягніздовий період, утворюючи великі зграї, завдають збитків на полях, у садах та городах. Втрати врожаю можна зменшити, відлякуючи птахів. У деяких випадках необхідно регулювати чисельність окремих видів, зокрема сірої ворони, яка руйнує гнізда дрібних птахів.

З розвитком авіації збільшилась кількість зіткнень птахів з літаками, що іноді призводить до аварій. Учені розробляють засоби запобігання таким зіткненням.

Птахи можуть бути переносниками багатьох паразитарних та інфекційних захворювань, у тому числі орні- тозів, грипу, енцефаліту та ін. Здійснюючи далекі перельоти, птахи сприяють переміщенню збудників навіть- між континентами.

У зв’язку з хижацьким полюванням, розвитком цивілізації й урбанізації спостерігається зменшення видового різноманіття птахів; багато з них стали рідкісними або перебувають на межі зникнення. Це, насамперед, стосується таких рядів птахів, як Соколоподібні, Журавлі, Курині, Дрохви, Гусеподібні та Фламінго. Хижих птахів протягом багатьох років відстрілювали, вважаючи їх шкідниками. Лише з 1964 р. заборонено відловлю- вати, відстрілювати й руйнувати гнізда усіх хижих птахів і сов. Це сприяє збільшенню чисельності окремих видів (канюків, осоїдів, лунів, яструбів, дрібних соколів), проте багато хижаків залишаються рідкісними (орли, орлани, скопа, великі соколи). Зменшення хижих птахів сприяє тому, що їхні екологічні ніші почали займати інші види. У населених пунктах ворони, що надмірно розмножилися, руйнують гнізда з яйцями і пташенятами, а то й нападають на дорослих птахів.

Надмірний промисел зменшив чисельність дрохв, стрепетів, лебедів, глухарів.

Багато птахів гине від забруднення навколишнього середовища отрутохімікатами, гербіцидами, нафтою. Навіть невелика кількість нафти, потрапляючи на оперення, порушує терморегуляцію і призводить до загибелі птахів. За підрахунками учених, лише у водах Північної Атлантики щороку з цієї причини гине не менше кількох сотень тисяч морських птахів. Інсектициди порушують функціонування шкаралупових залоз у самок, внаслідок чого вони відкладають яйця з тоненькою шкаралупою, що легко б’ються. Часто під впливом отрутохімікатів зародок взагалі не розвивається. Мільйони пернатих гинуть у газових факелах, на лініях електропередач, розбиваються об маяки. Причиною зменшення видової різноманітності птахів у антропогенних ландшафтах є також руйнування людиною звичних місць оселення пернатих, фактор неспокою. Так, в окультурених лісах систематично вирубують старі дуплисті дерева, і багато птахів-дуплогніздників (сови, голуби, деякі качки, горобині, дятли) не мають, де оселятись.

У період розмноження і насиджування птахам потрібен спокій, інакше вони залишають гнізда, якщо їх часто турбувати. Людина, піднімаючи птахів із гнізд своєю присутністю, демаскує гнізда, робить їх доступними для хижаків.

Усі ці факти свідчать про необхідність всебічної охорони орнітофауни. Рідкісні і зникаючі види птахів заносять до Червоної книги. Ці види потребують всебічної охорони, відновлення чисельності у заповідниках та заказниках, розведення у розплідниках.

Окремі види птахів розмножуються переважно в заповідниках: степовий орел — в «Асканія-Нова», лелека чорний — у Поліському, мартин чорноголовий — Чорноморському та ін. У Чорноморському заповіднику зареєстровано близько 300 видів птахів, багато з яких занесені до Червоної книги (пелікан рожевий та кучерявий, журавель сірий, орел степовий, скопа, сапсан, балобан, пугач, стрепет та ін.). З метою збільшення чисельності дрохв створені спеціальні заказники. Десятки тисяч диких качок, фазанів вирощують на спеціальних фермах з тим, щоб випустити в мисливські угіддя. Розводять на фермах також страусів, куріпок, перепілок.

На території нашої країни трапляються птахи, занесені до Міжнародної Червоної книги: стерх, кучерявий пелікан, сокіл-сапсан, орлан-білохвіст та ін.

Важливим ефективним методом природного збільшення чисельності мисливських птахів у нашій країні є обмеження їхньої експлуатації силою закону: заборона весняного полювання, встановлення норм відстрілу певних видів, заборона полювання на птахів у місцях їхньої зимівлі.

Клас Ссавці. Загальна характеристика. Зовнішня та внутрішня будова

У світовій фауні відомо близько 4000 видів ссавців, з них в Україні — 108. Поширені по всій планеті, за винятком материкової частини Антарктиди.

Клас Ссавці — це високоорганізовані представники типу Хордові. Визначальною ознакою ссавців є вигодовування малят молоком, яке виробляють молочні залози. Ссавцям притаманний високий рівень розвитку нервової системи, зокрема головного мозку. Це зумовлює складну поведінку тварин і дає їм змогу добре пристосовуватись до мінливих умов середовища.

Ссавці, як і птахи, — теплокровні тварини. їм притаманні різноманітні досконалі механізми теплорегуляції, унаслідок чого температура тіла певною мірою не залежить від змін температури довкілля.

Тіло ссавців складається з голови, тулуба та хвоста, шия зазвичай добре виражена. Як і плазуни, ссавці мають дві пари кінцівок: передні та задні. Але кінцівки ссавців розташовані не з боків тулуба, а. під ним, завдяки чому тіло підіймається над поверхнею землі.

На голові ссавців можна помітити вушні раковини та зовнішній слуховий прохід. Вушні раковини рухливі й допомагають краще вловлювати звуки. Очі ссавців, на відміну від інших наземних хребетних тварин, захищені лише двома повіками: верхньою та нижньою, а миготлива перетинка майже зникла. Рот оточують рухомі губи.

Покриви ссавців. Шкіра ссавців доволі еластична і має складну будову. У ній звичайно добре розвинені різні типи залоз: потові, сальні, молочні, пахучі. Потові залози відкриваються на поверхню шкіри. Вони беруть участь у регуляції температури тіла та у виведенні продуктів обміну речовин. Температура тіла тварини знижується завдяки випаровуванню поту з його поверхні, що дає змогу уникати перегрівання. Секрет сальних залоз змащує волосся та поверхню шкіри, запобігаючи їхньому зношуванню та намоканню.

Будова шкіри ссавця:

1 — роговий шар епідермісу; 2 — мальпігіевий шар епідермісу; 3 — власне шкіра (кутис); 4 — волосина; 5 — потова залоза; 6 — протока потової залози; 7 — сальна залоза; 8 — кровоносні судини; 9 — нерви шкіра; 10 — жирові скупчення; 11 — волосяна цибулина.

Важлива роль у спілкуванні особин одного виду належить виділенням пахучих залоз. За їх допомогою тварини мітять свою територію: так інші особини виду дізнаються, шо певна ділянка вже зайнята. За допомогою виділень пахучих та інших залоз малята знаходять шлях до гнізда або ж батьки розшукують своє потомство. Але найважливішими для ссавців є молочні залози. Виділенням цих залоз (молоком) Ссавці вигодовують своїх малят.

За рахунок верхнього шару шкіри у ссавців утворюються різні похідні: волосся, кігті, нігті, копита, роги тощо. Волосяний покрив складається з волосків різних типів. Є волоски товсті та пружні. Вони мають назву остьові і виконують захисну функцію. їх забарвлення зумовлене особливими пігментами. Коротке і м’яке пухове волосся — підшерстя. Воно утримує в собі прошарок повітря, що дає змогу зберігати тепло тіла.

Своєю основою волоски пов’язані зі спеціальними м’язами. При їх скороченні волосся настовбурчується і прошарок повітря збільшується, що також сприяє кращому утримуванню тепла. В теплу погоду, навпаки, волосся притискається до поверхні шкіри. Повітряний прошарок при цьому зменшується, і тварини більше тепла віддають у довкілля.

Крім остьових і пухових волосків, на певних ділянках тіла ссавців можна помітити довгі чутливі волоски — вібриси. До основи вібрис, які зазвичай виконують функції органів дотику, підходять нервові закінчення. Найчастіше вібриси розташовані на голові. У деяких видів (їжаки, дикобрази) волосся видозмінилось на голки, що виконують функцію захисту від ворогів.

Під шкірою є шар жирової клітковини. Він розвинений у мешканців водойм, бо допомагає зберігати тепло тіла. Крім того, жир легший від води і сприяє плавучості тварини. Жир, який запасається у підшкірній жировій клітковині, є також запасом поживних речовин і джерелом води (у разі її нестачі).

Опорно-рухова система. Скелет ссавців загалом має такий же план будови, як і в плазунів. Проте є певні відмінності. У черепі ссавців добре розвинений мозковий відділ, що пов’язано зі збільшенням розмірів головного мозку. В усіх ссавців розвинені кістки піднебіння, які відокремлюють носову порожнину від ротової.

Скелет кролика:

1 — шийні хребці; 2 — грудні хребці; 3 — поперекові хребці; 4 — крижі; 5 — хвостові хребці; 6 — кістки таза; 7 — стегно; 8 — гомілка; 9 — передплесно; 10 — плесно; 11 — ліктьова кістка; 12 — променева кістка; 13 — зап’ясток; 14 — п'ясток; 15 — плече; 16 — ребра; 17 — грудина; 18 — лопатка.

Як і в плазунів, хребет ссавців поділяється на шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий відділи. Лише у шийному відділі кількість хребців зазвичай стала й дорівнює семи. У тварин з довгою шиєю, зокрема в жирафів, та у тих, що мають коротку шию (наприклад, кротів), кількість шийних хребців однакова, різна лише їх довжина. Лише в окремих представників (лінивці) їх може бути від 6 до 10.

В інших відділах хребта у різних видів ссавців кількість хребців може змінюватись. Більшість ребер сполучається з грудною кісткою, утворюючи грудну клітку. Є певні відмінності й у скелеті кінцівок та їх поясів. Так, у плечовому поясі більшості ссавців воронячі кістки приростають до лопатки.

Мускулатура. Для ссавців характерна наявність особливого м’яза — діафрагми. Цей м’яз поділяє порожнину тіла тварин на грудну та черевну. Діафрагма бере участь у дихальних рухах ссавців: завдяки її скороченню змінюється об’єм грудної порожнини. Добре розвинені також м’язи спини, кінцівок та їх поясів, а також жувальні м’язи, які рухають нижню щелепу. Слід зазначити, що у деяких груп ссавців (наприклад, у мавп) добре розвинені мімічні м’язи. За допомогою скорочення цих м’язів тварини можуть виражати різні емоції: задоволення, страх тощо.

Внутрішня будова кролика:

1 — підщелепна слинна залоза; 2 — стравохід; 3 — шлунок; 4 — печінка; 4 — жовчний міхур; 5 — підшлункова залоза; 6 — сліпа кишка; 7 — червоподібний відросток; 8 — анальний отвір; 9 — лівий шлуночок серця; 10 — правий шлуночок; 11 — ліве передсердя; 12 — праве передсердя; 13 — дуга аорти; 14 — ліва підключична артерія; 15 — ліва підключична вена; 16 — ліва яремна вена; 17 — товсті кишки; 18 — задня порожниста вена; 19 — аорта; 20 — ліва легеня; 21 — ліва нирка; 22 — ліва надниркова залоза; 23 — правий сечовід; 24 — сечовий міхур; 25 — лівий яєчник; 26 — лівий яйцепровід; 27 — селезінка; 28 — щитоподібна залоза; 29 — трахея; 30 — жовчна протока.

Травна система починається з передротової порожнини, відокремленої за допомогою ясен та зубів від ротової. Передротова порожнина та м’ясисті губи, за допомогою яких схоплюється й утримується їжа, є лише у ссавців. У ротовій порожнині їжа подрібнюється за допомогою зубів, а також починає перетравлюватись під дією травних ферментів слини. Зуби ссавців, залежно від виконуваних функцій, диференційовані на групи: різці, ікла та кутні. Різці допомагають тваринам зрізати їжу, ікла— відривати шматки їжі та утримувати здобич. До того ж ікла слугують надійним захистом від ворогів. Кутні зуби мають плоску жувальну поверхню, їх функція — перетирання їжі. Зуби ссавців складаються з коронки та кореня. Коронка виступає над поверхнею щелеп, тоді як корені розміщуються у їх комірках. Ззовні коронки вкриті міцною емаллю, яка захищає їх від зношування. У більшості ссавців протягом життя відбувається зміна зубів. Перші зуби не мають коренів, їх називають молочними. Згодом вони замінюються на постійні, що мають корені.

У ротовій порожнині ссавців розміщений м’ясистий язик. Він перемішує їжу і забезпечує її ковтання. Крім того, язик —. це орган смаку. З ротової порожнини їжа через глотку та стравохід надходить до шлунка, де перетравлюється.

Кишечник у ссавців, як і в інших хребетних тварин, поділяється на два відділи: тонкий і товстий. У тонкому кишечнику їжа остаточно перетравлюється і поживні речовини всмоктуються у кров і лімфу. Неперетравлені рештки їжі виводяться через анальний отвір. Лише у деяких ссавців (першозвірі) кишечник відкривається у клоаку.

Видільна система складається з парних квасолеподібних нирок, сечоводів і непарних сечового міхура та сечівника. У нирках із крові відфільтровуються кінцеві продукти обміну речовин і надлишок води, які виводяться назовні. Але, на відміну від плазунів, у більшості ссавців (за винятком першозвірів: качкодзьоба, єхидни тощо) сечівник відкривається самостійним отвором, а не в клоаку.

Дихальна система ссавців складається з дихальних шляхів і легень. Дихальні шляхи починаються носовою порожниною, куди ведуть парні ніздрі, і включають носоглотку, гортань (де розташовані голосові зв’язки), трахею та парні бронхи. Бронхи заходять у губчасті легені і розгалужуються на дрібні бронхіоли. Бронхіоли утворюють альвеолярні ходи, які закінчуються дрібними міхурцями — альвеолами, стінки яких обплутані капілярами. Завдяки великій кількості альвеол значно збільшується поверхня легень, через яку відбувається газообмін.

Дихальні рухи у ссавців здійснюються завдяки скороченню та розслабленню міжреберних м’язів, діафрагми і м’язів стінки черевної порожнини. Інтенсивність дихальних рухів залежить від розмірів тварини, а також її функціонального стану.

Нервова система ссавців за будовою подібна до нервової системи плазунів і птахів. Але у ссавців головний мозок має більший об’єм. Насамперед, добре розвинені півкулі переднього мозку та мозочок, а також кора півкуль переднього мозку, яка в багатьох видів укрита численними борознами та звивинами, що збільшують її поверхню.

Головний мозок кроля:

А — вигляд зверху; Б — вигляд знизу; В — вигляд збоку; Г — поздовжній розріз: 1 — великі півкулі; 2 — нюхові частини; 3 — зоровий нерв; 4 — епіфіз; 5 — середній мозок; 6 — мозочок; 7 — довгастий мозок; 8 — гіпофіз; 9 — вароліїв міст; 10 — мозкова воронка; 11 — мозолисте тіло.

У ссавців добре розвинені різні органи чуттів, особливо зору, слуху, нюху, а також дотику, смаку та рівноваги. Гострота зору досягається завдяки зміні форми кришталика, що забезпечують скорочення особливих м’язів. Здатність ссавців сприймати кольори різна. Гірше розвинений кольоровий зір у тварин, що ведуть нічний спосіб життя.

Органи слуху в більшості ссавців розвинені також добре. Крім внутрішнього та середнього вуха, є зовнішнє. Воно складається з вушної раковини та зовнішнього слухового проходу. Зовнішнє вухо концентрує звукові хвилі, які через слуховий прохід спрямовуються на барабанну перетинку. У середньому вусі ссавців, на відміну від представників інших класів наземних хребетних тварин, є не одна, а три слухові кісточки: молоточок, коваделко та стремінце.

Нюх краще розвинений у наземних тварин, тоді як мешканці водойм (кити, дельфіни) запахи майже не розрізняють. Нюх допомагає хижакам відшукувати здобич, а іншим тваринам — особин свого виду. Органи смаку дають змогу розпізнавати якість їжі та відрізняти їстівні об’єкти від неїстівних. Чутливі клітини, які відповідають за сприймання смаку, розташовані у ссавців на язиці та стінках ротової порожнини. Багато нервових закінчень є і в шкірі ссавців. Розвиток нервової системи й органів чуттів визначає складну поведінку ссавців.

Поведінка ссавців. Сезонні явища в житті ссавців

В основі поведінки звірів лежать механізми, властиві всім тваринам: прості безумовні рефлекси, складні інстинкти та умовні рефлекси, набуті в результаті індивідуального досвіду. Однак завдяки прогресивному розвитку головного мозку, внаслідок чого значно збільшилась кількість нервових клітин (у вищих приматів буває від 5 до 10 млрд нейронів), поведінка звірів дуже ускладнилась, їм притаманна «оперативна пам’ять», на основі якої оцінюється ситуація і вибирається оптимальний варіант діяльності. Деякі ссавці (примати) можуть використовувати різні предмети як найпростіші знаряддя. У них трапляються прояви розумової діяльності. Важливе значення для ссавців має навчання у процесі спілкування, засноване на здатності до наслідування. Молодь навчається прийомам захисту та нападу в іграх, які властиві тільки ссавцям. Особливо складна поведінка ссавців з гуртовою структурою популяцій (стадо, зграя та ін.). Між окремими особинами групи встановлюється система рангів, де домінуюче становище займає вожак; виділяються «субдомінанти» і «підлеглі». Домінант втрачає ранг внаслідок хвороби, помилки чи появи сильнішого претендента. У кожного виду ссавців є певні засоби спілкування, сигналізації— звуки, візуальні сигнали, запахи та ін. Так, дельфіни відтворюють понад 100 звукових (у тому числі й ультразвукових) сигналів, які широко використовують у спілкуванні. У звірів важливе значення мають візуальні сигнали — жести, пози, міміка, за допомогою яких вони передають стан тривоги, страху, погрози, покори та ін.

В експерименті молодих шимпанзе навчали мови жестів; ці тварини засвоїли до 160 «слів», якими вони користувались і при спілкуванні з людиною.

У житті ссавців спостерігають такі періоди, пов’язані із сезонними явищами: підготовка до розмноження і розмноження, вигодовування малят, підготовка до зимівлі та зимівля.

Період підготовки до розмноження і розмноження. Усі ссавці належать до роздільностатевих тварин. Вони мають парні статеві залози (яєчники в самок та сім’яники в самців) і статеві протоки. Ссавцям притаманне лише внутрішнє запліднення. Період розмноження зазвичай припадає на найсприятливіший для цього час. Переважно це відбувається наприкінці весни — на початку літа. Після зимівлі за настання сприятливих умов активність ссавців зростає. Вони починають готуватися до розмноження: утворюють постійні або тимчасові (на час розмноження) пари, вибирають місця, придатні для народження та вигодовування потомства, або влаштовують спеціальні помешкання.

У період підготовки до зимівлі ссавці посилено живляться, накопичуючи жирові запаси. Періоду зимівлі передує осіннє линяння.

Ссавці, які зберігають активність узимку, можуть запасати для себе на цей період корм. Деякі гризуни (наприклад, лісова миша, полівки) накопичують їжу в особливих сховищах (норах, дуплах дерев). Маса таких запасів може перевищувати 10 кг. Мешканці високогірних альпійських лук, невеликі звірки сіноставки (ряд Зайцеподібні), на зиму стягують стіжки сіна, маса яких до 20 кг. Білки запасають у дуплах, ґрунті та під опалим листям жолуді та горіхи, а також розвішують на гілках дерев гриби. Цікаво, що такими запасами користується не тільки тварина, яка їх зробила, але й інші особини виду. Запасають їжу і деякі види хижих ссавців. Так, ласки та горностаї можуть запасати під льодом полівок і мишей, чорні тхори — жаб, норки — рибу.

Період зимівлі. Зимують ссавці по-різному. Одні тварини впадають у сплячку, інші — активні протягом усієї зими.

У цей період тварини живуть за рахунок накопичених поживних речовин (насамперед, за рахунок жирових запасів). Сплячка дає змогу переживати періоди несприятливих умов (високих або низьких температур, нестачі їжі тощо). У деяких видів ссавців сплячка у зимовий період може перериватись у разі різких змін умов довкілля. Так, під час тривалої відлиги бурий ведмідь, єнотоподібний собака, ховрахи виходять зі схованок і ведуть активний спосіб життя. Натомість у їжака сплячка безперервна.

Особливості розмноження ссавців

Малята ссавців народжуються добре розвиненими. Новонароджені можуть самостійно ссати молоко матері, хоча певний час ще потребують турботи батьків, які їх обігрівають, захищають, годують, доглядають за шерстним покривом (вилизують, вмивають) і навчають багатьох речей, що згодяться у подальшому житті.

Під час зародкового розвитку ссавців у тілі самки формується плацента, або дитяче місце,

У плаценті кровоносні судини матері та зародка переплітаються і між ними встановлюється тимчасовий зв’язок. Тобто кров матері та плоду не змішується, а газообмін та обмін речовин між організмом матері й плоду відбувається через стінки їхніх кровоносних судин. Плацента виконує також захисну функцію, запобігаючи проникненню хвороботворних мікроорганізмів і багатьох отруйних речовин.

Термін вагітності (тобто період розвитку зародка в організмі матері) ссавців, що мають добре розвинену плаценту, для кожного виду постійний і становить від 11-40 діб (у мишоподібних гризунів) до 22-24 місяців (у слонів).

Кількість новонароджених, частота розмноження і тривалість вагітності у ссавців здебільшого пов’язані з їхніми розмірами: що менша тварина, то більше в неї потомства, то коротша вагітність і то частіше вона народжує. Наприклад, дрібні мишоподібні гризуни можуть розмножуватись до 5-8 разів на рік. Великі тварини розмножуються раз на кілька років, зокрема слони, вусаті кити, тигри — раз у 2-3 роки.

Різноманітність ссавців

Ссавці здебільшого народжують цілком сформованих малят, які отримували поживні речовини під час перебування в організмі матері через плаценту. Але серед них є і яйцекладні.

До яйцекладних ссавців належить лише один ряд — Однопрохідні. Таку назву вони отримали тому, що кишечник, протоки видільної та статевої систем відкриваються у клоаку. Однопрохідні мають ознаки, які відрізняють їх від більшості ссавців. Тому їх виділяють в окремий підклас — Першозвірі. Ця невелика група ссавців (6 видів) поширена в Австралії та на розташованих поблизу островах (Нова Зеландія, Тасманія, Нова Гвінея). Подібно до плазунів, першозвірі розмножуються, відкладаючи яйця. У них немає плаценти. Численні дрібні протоки молочних залоз відкриваються прямо на поверхню живота тварини. Дитинчата злизують молоко, що виступає на шкірі. Кора головного мозку не має звивин. У дорослих першозвірів відсутні зуби. Незважаючи на волосяний покрив, температура тіла яйцекладних порівняно низька і коливається в певних межах (від 25 до 36 °С) відповідно до змін температури довкілля.

Єхидни (2 види) та проєхидни (3 види) — наземні риючі тварини, що живуть у норах. Єхидни зовні нагадують їжаків, оскільки їхнє тіло, завдовжки до 80 см, вкрите жорсткими (до 8 см завдовжки) голками — видозміненими волосками. Під голками росте шерсть. Голки слугують захистом від ворогів: у разі небезпеки єхидна, подібно до їжака, згортається у клубок. Передня частина морди видовжена у своєрідний хоботок. Живляться єхидни безхребетними, яких добувають за допомогою довгого (до 25 см завдовжки) клейкого язика з товщі ґрунту, під камінням, у мурашниках тощо. На кінцівках є довгі кігті, які тварина використовує для риття ґрунту чи руйнування мурашників. Удень тварина відпочиває в дуплах чи порожнинах під камінням, між коренями рослин тощо, а вночі виходить на полювання. При цьому їжу вона розшукує переважно за допомогою нюху, зір у єхидни розвинений слабо. У разі зниження температури єхидна може впадати в нетривалу сплячку. Самка єхидни відкладає одне яйце, яке виношує в шкірній сумці на черевному боці. Проєхидни зовні нагадують єхидн, але мають довшу морду. На лапах у цих тварин по три пальці, а не по п’ять, як у єхидни.

Качкодзьоб веде напівводний спосіб життя. Цей вид поширений в Австралії та Тасманії. Його тіло, завдовжки до 65 см, вкрите густим, жорстким хутром, яке майже не намокає у воді. Качкодзьоб має сплющений хвіст, який нагадує хвіст бобра. Пальці кінцівок з’єднані плавальною перетинкою, завдяки чому тварина добре плаває. На щелепах розташовані рогові чохли, що нагадують дзьоб гусеподібних. Качкодзьоб живиться безхребетними тваринами, яких добуває із дна водойм, проціджуючи воду дзьобом подібно до качок. Гнізда качкодзьоби влаштовують на суходолі у норах, які риють за допомогою кігтів. Вхід у нору зазвичай розташований під водою. Там качкодзьоби відкладають і висиджують два яйця (іноді три або чотири).

Ссавців, які народжують живих малят, відносять до підкласу Справжні звірі. У цих тварин немає клоаки і травна та сечостатева системи відкриваються назовні самостійними отворами. Але є серед них такі, у яких плацента або відсутня, або нерозвинена. Це сумчасті ссавці.

До сумчастих ссавців належить лише один ряд — Сумчасті. Самки цих тварин мають шкірну сумку на череві (звідки й походить назва ряду), куди відкриваються протоки молочних залоз. Більшість сумчастих, а їх відомо понад 250 видів, поширені в Австралії, Тасманії та Новій Гвінеї. Певні види сумчастих живуть у Південній Америці, і лише один вид (північноамериканський опосум) поширений у Північній Америці. Сумчасті живуть у різних умовах: багато з них є наземними тваринами (наприклад, кенгуру, сумчасті тушканчики) або живуть на деревах (сумчастий ведмідь, або коала, сумчаста летяга), деякі види живуть у водоймах (водяний опосум) або під землею (сумчастий кріт). Серед сумчастих є комахоїдні, хижі та рослиноїдні види. Розміри сумчастих — від 10 см (сумчаста миша) до 3 м (великий сірий кенгуру) завдовжки.

Американські опосуми — мешканці лісів, живуть на деревах. Мають довгий чіпкий хвіст, який використовують під час лазіння по деревах. Живляться опосуми гризунами, дрібними птахами та їхніми яйцями, комахами, рештками тварин, грибами, рослинами. Активні переважно вночі.

До хижих сумчастих належать сумчасті миші та сумчасті куниці. Сумчасті миші живляться безхребетними тваринами, а також ящірками та гризунами. Вони добре лазять по деревах і живуть у ґрунті, дуплах дерев, тріщинах скель тощо. Сумчасті куниці нагадують звичайних куниць: вони мають тонку морду та довгий пухнастий хвіст. Вони живуть на деревах, а свою здобич (комах, ящірок, пташок, дрібних ссавців тощо) вистежують і захоплюють у стрибку.

Кенгуру — травоїдні тварини, здатні пересуватись стрибками до 15 м завдовжки. їхні передні кінцівки короткі, проте задні кінцівки та хвіст розвинені добре. Кенгуру здатні розвивати швидкість до 50 км за годину. Від ворогів кенгуру захищаються, спираючись на хвіст і завдаючи сильних ударів задніми кінцівками.

Коала, або сумчастий ведмідь, трапляється у Південній Австралії і зовні нагадує іграшкового плюшевого ведмедика. Ці тварини активні вночі, а вдень нерухомо сидять на деревах, обхопивши гілки передніми кінцівками з міцними гострими кігтями. Живляться коали листками та молодими пагонами певних видів евкаліпту, споживаючи їх за один день понад 1 кг. М’ясо коал неїстівне для інших тварин, і єдиним їхнім ворогом є людина, яка полює на коал заради хутра. Так, на початку XX сторіччя цей вид перебував на межі зникнення, і лише завдяки енергійним заходам уряду та громадськості Австралії його вдалося врятувати. Нині 21 вид сумчастих ссавців занесено до Міжнародної Червоної книги.

Ссавців, у яких добре розвинена плацента, відносять до плацентарних. Ряд Комахоїдні об’єднує близько 900 видів. Це їжаки, кроти, землерийки та багато інших. Зуби всіх представників цього ряду майже подібні за будовою, оскільки здобич (це переважно різні безхребетні тварини, звідки й походить назва ряду) вони заковтують цілком. Півкулі переднього мозку невеликі, без звивин, і, порівняно з іншими представниками класу, мають невеликий об’єм. Передній відділ голови має форму короткого хоботка, на якому ростуть довгі чутливі волосини. Представники цього ряду — тварини дрібних і середніх розмірів (тіло завдовжки до 50 см); до нього належать найдрібніші види ссавців (наприклад, карликова білозубка, тіло якої завдовжки 3,8 см). У багатьох видів комахоїдних добре розвинені пахучі залози, за допомогою яких вони захищаються від ворогів.

Комахоїдні заселили різні середовища: наземне, ґрунтове, водне. їжаки вкриті голками — видозміненими волосками. У разі небезпеки їжаки згортаються в колючий клубок завдяки добре розвиненим підшкірним м’язам. При цьому голки надійно захищають тіло тварини від ворогів. Звичайно їжаки активні вночі, живляться безхребетними, іноді дрібними хребетними тваринами, а також яйцями птахів. Вони здатні поїдати отруйних змій (наприклад, гадюк) без шкоди для себе. Узимку їжаки впадають у сплячку. В Україні поширені два види їжаків: звичайний і вухатий. Характерною ознакою вухатого їжака є великі вушні раковини, які й зумовили назву виду.

Землерийки — дрібні тварини, зовні дещо-схожі на мишей. На відміну від їжаків, вони активні протягом майже всієї доби, бо потребують значної кількості їжі (маса з’їденої за добу здобичі може втричі перевищувати масу тіла самої тварини). Живляться землерийки здебільшого безхребетними, іноді дрібними мишоподібними гризунами та насінням рослин. У зволожених місцях живуть бурозубки, у посушливих — білозубки, а біля водойм — водяні землерийки, або купюри.

Кроти — типові мешканці ґрунту, пристосовані до життя у норах. У зв’язку з риючим способом життя вони мають компактну форму тіла, копальні передні кінцівки у формі широких коротеньких лопаток, щільне хутро. Органи зору розвинені слабо, часто сховані під складками шкіри. Проте нюх і слух дуже тонкі. В Україні поширений кріт звичайний. Він риє в ґрунті складні системи підземних ходів на глибині від 2 см до 60 см, у яких збирає їжу. При цьому він викидає ґрунт на поверхню, утворюючи характерні купи — кротовини. Живиться грантовими безхребетними (дощові черви, личинки та дорослі комахи тощо).

Хохуля звичайна дуже рідкісний звір, занесений до Червоної книги України та Міжнародної Червоної книги. В Україні хохуля зрідка трапляється на території Сумської та Луганської областей. Хутро цієї тварини дуже цінне, із чим пов’язане повне знищення виду на початку XX століття. Хохуля веде напівводний спосіб життя, має між пальцями плавальні перетинки. Живиться переважно безхребетними тваринами, інколи — рослинами та рибою.

Ряд Рукокрилі — єдина група ссавців, пристосована до активного польоту. У них від верхівки другого пальця передніх кінцівок до хвоста вздовж тулуба тягнеться складка шкіри, що слугує крилом. Пальці передньої кінцівки (крім вільного першого) значно видовжені. Подібно до птахів, у рукокрилих утворюється кіль грудини та добре розвинені грудні м’язи, які забезпечують рухи крил. Політ дуже маневрений. Рукокрилі ведуть нічний спосіб життя. Зір у них розвинений погано, проте слух дуже тонкий. Більшість видів здатна до ехолокації. Це дає змогу рукокрилим орієнтуватись під час польоту, а також здобувати їжу в повітрі. Для кращого сприйняття звукових сигналів у рукокрилих добре розвинені вушні раковини. Удень ці тварини ховаються на горищах, у дуплах і в печерах. Узимку деякі види впадають у сплячку, деякі мігрують в теплі краї. Відомо близько 1000 видів.

Крилани поширені в тропічних країнах Азії, Африки, Австралії. Живляться рослинною їжею, зокрема плодами, чим можуть завдавати шкоди садівництву. Здатність до ехолокації незначна, але добре розвинені зір і нюх. Представник — летючий собака, або калош.

Кажани живляться здебільшого комахами, але є хижі види та кровососи (вампіри). Вампіри трапляються у Південній та Центральній Америці. Різці їхньої верхньої щелепи мають загострений край, яким вони розрізають покриви тварин або людини і злизують кров, що виступає. Слина вампірів містить речовини, які запобігають зсіданню крові (ранка тривалий час кровоточить), а також знеболювальні речовини, завдяки чому їхні укуси мало відчутні. Вампіри завдають шкоди тваринництву, оскільки на місці ранки на тілі тварин можуть виникати запалення. Крім того, вони переносять збудників інфекційних захворювань, наприклад сказу. В Україні налічують 22 види кажанів: підковоноси (мають на морді шкірясті утворення, що нагадують підкову), вечірниці, нічниці, нетопирі, довгокрил звичайний тощо. Живляться кажани фауни України виключно комахами, тому є корисними тваринами. Частина видів взимку впадає у сплячку, частина — мігрує. Живуть кажани до 20 років.

Представники гризунів і зайцеподібних живляться переважно рослинною їжею. Вони мають великі та гострі різці та кутні зуби із плоскою жувальною поверхнею, ікла відсутні. Довгий кишечник — це пристосування до засвоєння рослинної їжі, яка повільно перетравлюється.

Ряд Гризуни (близько 2000 видів, в Україні — 40) — дрібні та середні за розмірами тварини. Найбільший представник гризунів — водосвинка, або капібара (завдовжки до 1,5 м, маса тіла — до 60 кг) — живе у Південній Америці на берегах річок, добре плаває та пірнає, її м’ясо споживають у їжу.

Гризуни поширені на різних континентах, ведуть наземний, підземний, деревний чи напівводний спосіб життя.

Ці тварини характеризуються наявністю чотирьох різців (по два на кожній щелепі). Різці вкриті емаллю лише спереду, тому вони сточуються з того боку, де емалі немає, й постійно залишаються загостреними. Різці, а в деяких видів і кутні зуби, позбавлені коренів, тому ростуть упродовж усього життя. Гризуни здатні швидко розмножуватись. Так, за рік у полівки може бути 7-8 приплодів по 15 малят у кожному.

Білка звичайна — відомий усім мешканець лісів. Живе у дуплах дерев чи у гніздах, які влаштовує на деревах. Живиться насінням хвойних, грибами та ягодами, а також безхребетними та хребетними (ящірками, яйцями птахів, пташенятами, дрібними гризунами). Перед зимовим періодом запасає насіння та плоди рослин, сприяючи їх розповсюдженню.

Бобер веде напівводний спосіб життя, заселяючи береги невеликих річок, озер тощо. Тварини цього виду мають великі розміри: тіло завдовжки до 1 м, маса тіла— до 30 кг. Сплющений і розширений хвіст допомагає плавати у воді. Секретом шкірних залоз бобри змащують шерсть, що захищає їх від намокання. Живуть бобри колоніями на річках, живляться рослинною їжею. Будують характерні «боброві хатки», які в діаметрі сягають 10 м та до 3 м заввишки. У водоймах з непостійним рівнем води бобри влаштовують греблі. За допомогою міцних різців вони відгризають гілки дерев і навіть валять великі дерева. Завдяки греблям бобри підтримують постійний рівень води в запрудах, запобігаючи їх обмілінню.

Цінний промисловий гризун — ондатра (тіло завдовжки до 36 см, маса — до 1,3 кг). Її батьківщина — Північна Америка, в Європу завезена на початку XX століття. Ондатра веде напівводний спосіб життя — мешкає в так званих хатинках, які будує із трави, ґрунту, або у норах, вхід до яких розташований під водою. Живиться переважно водяною рослинністю. Ондатри добре плавають і пірнають. Акліматизовано в Україні і нутрію. її батьківщина — Південна Америка. Вона, як і ондатра, веде напівводний спосіб життя. Але нутрія не може мешкати у водоймах, що вкриваються кригою взимку, тому її розводять лише у напіввільних умовах.

Найчисленніша група — це мишоподібні гризуни. До них належать миші (хатня, лісова тощо), пацюки (сірий і чорний), хом’яки, полівки (від мишей відрізняються коротшим хвостом) тощо. При цьому хатня миша та два види пацюків стали синантропними видами, для яких оселі людини та місця поблизу них— оптимальні умови для життя. Чорний пацюк здатний переносити збудників чуми. Оскільки цей вид часто оселяється на річкових і морських кораблях, у портових містах створюють спеціалізовані карантинні санітарно-епідеміологічні станції, які повинні запобігати появі цих гризунів. Оселяючись у житлі людини, хатні миші та пацюки псують продукти харчування.

Сліпаки ведуть підземний спосіб життя, створюючи у ґрунті складну систему ходів. Ґрунт риють за допомогою різців, а виштовхують його з нори назовні головою. Підземний спосіб життя позначився на зовнішньому вигляді цих тварин: сліпаки не мають вушних раковин, маленькі очі сховані під шкірою, волосяний покрив короткий, але густий. Живляться сліпаки підземними частинами рослин, запасаючи їжу у своїх ходах. Усі види сліпаків фауни України (піщаний, буковинський, подільський і білозубий) потребують охорони. Причиною зменшення чисельності цих тварин є господарська діяльність людини: обробіток ґрунту, внесення отрутохімікатів тощо.

Ряд Зайцеподібні — нечисленна за кількістю видів (приблизно 60, в Україні— 3 види) група ссавців. Від гризунів зайцеподібні відрізняються наявністю двох пар різців на верхній щелепі (замість однієї пари в гризунів). Шлунок у зайцеподібних складається із двох відділів. У першому мешкають бактерії, що забезпечують бродіння їжі. Унаслідок цього перетравлюється клітковина, на яку багата їжа цих тварин. У другому відділі їжа перетравлюється вже за допомогою травних соків.

Зайці мають видовжені задні кінцівки та вушні раковини, живуть парами. Вони не риють нір, а відпочивають прямо на землі. Розмножуються 2-4 рази за літо, народжуючи до шести вкритих шерстю, зрячих і здатних пересуватися зайчат. Активні переважно вночі. Заєць білий, або біляк, має доволі великі розміри: його тіло завдовжки до 70 см, а-маса може сягати 5,5 кг. Узимку він змінює бурий колір шерсті на білий, що робить його малопомітним на тлі снігу. Звичайним видом для нашої країни є заєць сірий, або русак. Цей вид має довші вуха та чорний зверху хвіст.

Кролі відрізняються від зайців коротшими та ширшими вухами, їхні задні лапи та хвіст також коротші. Дикий кріль часто трапляється на півдні України, де був акліматизований у XIX столітті. Живе в норах, оселяється переважно колоніями. Кролі швидко розмножуються (3-4 рази на рік), народжуючи щоразу до 7 голих, сліпих і безпорадних кроленят.

У раціоні копитних ссавців, так само як і гризунів та зайцеподібних, переважає рослинна їжа. Тому в цих тварин добре розвинені різці й кутні зуби, що слугують для перетирання їжі і мають складчасту поверхню. Копитні здатні до швидкого бігу. Пальці ніг вкриті роговими копитами, які є похідними зовнішнього шару шкіри. У копитних не розвинені ключиці. До цього класу належать, зокрема, представники рядів Непарнокопитні та Парнокопитні.

Ряд Непарнокопитні об’єднує великих тварин з непарною кількістю розвинених пальців (один або три). Усі інші пальці або недорозвинені, або відсутні. Ці тварини мають однокамерний шлунок. Перетравлювати рослинну їжу їм допомагають симбіотичні бактерії, які мешкають у товстому кишечнику. Нині відомо 16 видів не- парнокопитних тварин.

Кінцівки в коней, зебр, віслюків мають один розвинений палець. Тіло вкрите коротким густим волоссям, а на верхній частині шиї та на хвості воно довге.

З диких коней до наших часів зберігся лише кінь Пржевальського. Цей невеликий кінь (близько 1,4 м заввишки, маса тіла — до 300 кг) раніше був поширений у степах Центральної Азії. Нині мешкає лише на заповідних територіях. Усім відомі різні породи свійських коней: верхові, упряжні, ваговози тощо. Предком свійського коня вважають дикого коня тарпана, який на території України мешкав у причорноморських степах і повністю винищений наприкінці XIX століття.

Близький родич коней — кулан — поширений у деяких пустельних і напівпустельних регіонах Азії. Тіло куланів завдовжки до 2 м, висота у холці — до 130 см. Кулани колись мешкали і в Україні. Нині їх утримують на о. Бірючий в Азовському морі. Цей вид занесено до Міжнародної Червоної книги.

Предками свійських ослів є дикі осли, які й тепер трапляються в Північно-Східній Африці. Цих тварин також занесено до Міжнародної Червоної книги. Цікаво, що дикого осла людина одомашнила раніше за коня. Носороги — нечисленна група тварин (5 видів) із трипалими кінцівками та голою товстою шкірою. Налобних кістках розташовані один чи два роги. Поширені в Африці та Південно-Східній Азії. Людина активно винищувала їх заради рогів, яким приписують лікувальні властивості. Нині всі види носорогів занесені до Міжнародної Червоної книги. Найбільші розміри має білий носоріг. Його тіло заввишки до 2 м, завдовжки до 4 м, а маса може сягати 5 т.

Представники ряду Парнокопитні мають парну кількість розвинених пальців на кінцівках (два або чотири). Здебільшого це наземні тварини. Відомо понад 150 видів парнокопитних, яких, залежно від особливостей будови травної системи, поділяють на жуйних і нежуйних.

До нежуйних парнокопитних належать свині та бегемоти. Ці тварини мають масивний тулуб і відносно короткі кінцівки із чотирма пальцями. їхній простий шлунок не поділений на камери.

Дика свиня, або кабан,— всеїдна тварина (живиться вегетативними частинами рослин, їх плодами та насінням, безхребетними та дрібними хребетними, рештками тварин). Для кабанів характерна видовжена морда з позбавленим волосся «п’ятачком» навколо ніздрів. За його допомогою тварини риють ґрунт у пошуках їжі. У самців добре розвинені ікла, які слугують надійним захистом від ворогів. Тіло вкриває жорстка щетина, що захищає шкіру від ушкоджень. Самки народжують до 10-12 поросят (у середньому 4-6). Поросята дикої свині мають характерне смугасте забарвлення. В Україні кабан живе переважно в дубових і букових лісах, чагарниках.

Бегемот, або гіпопотам, — велика тварина (тіло завдовжки до 4,2 м, маса — до 3,4 т), яка веде напівводний спосіб життя. Має товсту шкіру, що потребує постійного зволоження. Бегемоти поширені в тропічній Центральній та Східній Африці. Живляться рослинами і тримаються табунами. У бегемотів великі, широко розставлені зуби (особливо ікла). Нині бегемоти збереглися переважно в національних парках і заповідниках.

Жуйні парнокопитні характеризуються стрункими кінцівками й особливою будовою шлунка. Вони живляться рослинною їжею, яку зрізують за допомогою різців. У ротовій порожнині їжа зволожується слиною, що містить травні соки, і пережовується за допомогою кутніх зубів. Після цього вона надходить у шлунок, який складається із чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки та сичуга. У рубці їжа перетравлюється під дією слини та симбіотичних бактерій, які там живуть. З рубця їжа надходить до сітки, звідки відригується до ротової порожнини, де вона ще певний час пережовується і знову зволожується слиною. Внаслідок цього утворюється жуйка, що через стравохід надходить до книжки. Стінки цього відділу шлунка мають складки, що нагадують сторінки книги. Звідти їжа надходить до сичуга, де перетравлюється під дією підшлункового соку. Така будова травної системи сприяє кращому засвоєнню рослинної їжі. До жуйних належать олені, козли, барани, бики, жирафи тощо. Найбільший представник оленів — лось (маса тіла — до 600 кг) — має довгі кінцівки, велику голову та широкі роги. Тримаються ці тварини поодинці, рідше — невеликими групами. Живуть лосі до 25 років.

В Україні також мешкають благородний олень (у Криму) і козуля європейська. Козулі нагадують маленьких оленів (тіло заввишки до 90 см, маса — до 40 кг). На території нашої країни був акліматизований плямистий олень (поширений у Південно-Східній та Східній Азії). Таку назву вид отримав завдяки плямистому забарвленню шерсті. Плямистий олень — об’єкт мисливського полювання через смачне м’ясо. Молоді роги оленів (панти) використовують для виготовлення тонізуючих ліків. На півночі Євразії й Америки поширені північні олені. Цих тварин одомашнила людина.

На відміну від оленів, чиї кісткові роги щорічно замінюються, інші представники жуйних мають порожнисті нерозгалужені роги. Вони утворені роговими чохлами, розташованими на виростах кісток черепа. Такі роги ростуть упродовж усього життя. Серед порожнисторогих парнокопитних є багато промислових видів: джейрани, сайгаки, дикі козли та барани (муфлони, архари). Найбільші серед порожнисторогих бики. Ці сильні тварини мають могутнє тіло, товсті й короткі роги, які є і в самців, і в самок. Маса тіла самців буйволів індійського й африканського сягає або навіть перевищує 1 т.

До Червоної книги України та Міжнародної Червоної книги занесено зубра (тіло завдовжки до 3 м, маса — до 1 т). Цей лісовий велетень в Україні вільно мешкав до початку XVIII століття. На початку XX століття він зберігся тільки в заповідниках (у 20-х роках залишилося лише близько 50 особин). Завдяки заходам охорони та розселенню ці тварини нині поширені в природних умовах.

Диких кіз, овець, биків приручила людина, створивши багато порід дрібної та великої рогатої худоби.

До ряду Хижі належать тварини, які живляться переважно тваринною їжею. Вони мають добре розвинені ікла, один кутній зуб з кожного боку щелепи перетворюється на так званий хижий. Він великий за розмірами, з гострим ріжучим краєм: за його допомогою тварини подрібнюють кістки, перерізають сухожилки тощо. Довжина тіла хижих — від 12-30 см (маса тіла ласки від 40 до 100 г) до 3 м (маса тіла білого ведмедя сягає 1 т). Головний мозок добре розвинений і доволі об’ємний: кора півкуль утворює борозни і звивини; це зумовлює складні форми поведінки.

Відомо близько 240 видів тварин з ряду Хижі (в Україні — 17). Вони поширені на всіх континентах, за винятком Антарктиди (до Австралії хижі потрапили після її колонізації). Більшість хижих веде наземний спосіб життя.

Родина Вовчі. До цієї родини належать вовк, собака, песець, шакал, лисиця, єнотоподібний собака тощо. Це середні за розмірами тварини, мають довгі кінцівки з невтяжними кігтями; під час бігу вони спираються лише на пальці. Здатні тривалий час переслідувати здобич.

Вовк поширений майже всюди в Україні. Це сильний і спритний хижак: тіло може сягати завдовжки 160 см і маса — до 79 кг. Вовки утворюють зграї до 20-40 особин. Пару створюють на тривалий час. Лігво влаштовують у важкодоступних місцях: розколинах скель, під вивернутими коренями дерев, інколи риють нори або займають нори інших тварин. У роки масового розмноження вовки становлять небезпеку для тваринництва та мисливства. Зграї вовків можуть нападати на людину. Вовка вважають предком собаки.

Родина Котячі. Ця родина об’єднує тварин середніх і великих розмірів з довгими кінцівками та втяжними кігтями. На відміну від вовчих, котячі зазвичай чатують на здобич, а не наздоганяють її. У котячих, порівняно з вовчими, гірший нюх, але добре розвинені зір і слух.

Найбільший представник котячих — тигр (тіло завдовжки до 3 м, маса — до 270 кг), що трапляється у Південній Азії та на півдні Далекого Сходу Росії. Лев поширений у Центральній Африці та Південній Азії; він дрібніший за тигра (тіло завдовжки до 2,5 м, маса — до 230 кг). Леви тримаються родинними групами — прайдами, до складу яких входить самець і кілька самок. Ці види потребують охорони, їх занесено до Міжнародної Червоної книги.

Рись живе у лісовій зоні Євразії та Північної Америки. В Україні трапляється на Поліссі та в Карпатах. Цю тварину можна розпізнати за китицями на верхівках вушних раковин і коротким хвостом. Живляться рисі тваринами різних розмірів: від мишоподібних гризунів до великих копитних тварин.

Кіт лісовий зовні нагадує свійського кота, але відрізняється від нього більшими розмірами (тіло завдовжки до 80 см, його маса— до 6 кг) та відносно коротким хвостом. Живе в дуплах, ущелинах скель, а також норах борсуків і лисиць. Живиться гризунами та дрібними птахами. Поширений у Західній Європі та деяких місцевостях Азії. В Україні цей рідкісний вид трапляється у гірських лісах Карпат і Закарпаття, а також на Буковині.

Родина Куницеві — дрібні та середніх розмірів тварини із вкороченими кінцівками й видовженим гнучким тілом. Більшість видів веде наземний спосіб життя, багато з них добре лазить по деревах. Борсуки більшість життя проводять у глибоких норах.

Річкова видра та морська видра, або калан, — представники куницевих, які на здобич полюють у воді. Річкова видра живе в чистих водоймах України і живиться переважно рибою та жабами. Річкова видра та калан мають цінне хутро.

Серед куницевих є багато цінних хутрових звірів, які є об’єктом промислу. Це соболь, тхір, норка, горностай, ласка тощо. Мешкають у лісах, живляться здебільшого дрібними птахами та гризунами.

Родина Ведмежі. До цієї родини належать великі хижі тварини, які мають дуже короткий хвіст, рухаючись, спираються на всю стопу, а не на пальці, як вовчі чи котячі.

Тіло бурого ведмедя сягає 2,5 м завдовжки, маса — до 750 кг. Він віддає перевагу глухим лісам, а живиться на відкритих ділянках рослинною їжею, хоча може нападати і на тварин— лосів, оленів, кабанів тощо. При цьому здатен тривалий час переслідувати свою здобич. Живе в барлогах, у гірських районах — у печерах. Взимку впадає у сплячку. Під час відлиги або за нестачі їжі ведмідь може прокинутись. Такі тварини («шатуни») дуже небезпечні для свійських тварин і людини. В Україні бурий ведмідь трапляється в Карпатах. Найбільший з ведмедів — білий — трапляється в Арктиці. Він добре плаває і пірнає, полюючи на рибу та ластоногих.

Багато видів хижих потребують охорони. До Червоної книги України занесені: горностай, тхір степовий, норка європейська, перев’язка звичайна, борсук, видра річкова, кіт лісовий і рись звичайна.

Ряди Ластоногі та Китоподібні — це ссавці, життя яких здебільшого (ластоногі) або повністю (китоподібні) пов’язане з водним середовищем. У зв’язку із цим вони мають обтічну форму тіла, голова плавно переходить у тулуб, а шия не виражена. Кінцівки ластоногих і китоподібних перетворились на ласти, що нагадують плавці риб. У цих тварин добре розвинений підшкірний прошарок жиру, що захищає організм від переохолодження та підвищує плавучість тіла, оскільки жир легший за воду.

Більшу частину життя ластоногі проводять у воді, на суходіл виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння. Волосяний покрив цих тварин частково редукований. Більшість видів не має вушної раковини, але слух у них розвинений добре. Зуби поділені на різці, ікла та кутні, але не так чітко, як у хижих. Живляться ластоногі переважно рибою, молюсками чи ракоподібними. Морський леопард може споживати й водоплавних птахів (пінгвінів) чи дрібних тюленів. Деякі види мігрують (наприклад, гренландський тюлень, котики), інші (наприклад, морський заєць) ведуть осілий спосіб життя.

Найбільші за розмірами серед ластоногих — морські слони (тіло завдовжки до 6 м, маса — до 2,5 т) та моржі (відповідно 4,5 м і 1,8 т). Відомо приблизно ЗО видів ластоногих.. Ластоногі — промислові тварини. Людина цінує їхнє хутро, м’ясо та жир. Передні кінцівки китоподібних перетворились на ласти, задні зникли, а хвостовий плавець— це згортка шкіри, що рухається у вертикальній площині. На спині згортка шкіри часто утворює спинний плавець, який надає тілу стабільного положення у воді. Шкіра китоподібних майже позбавлена волосяного покриву, відсутність якого компенсується добре розвиненим підшкірним жировим прошарком (його товщина може перевищувати 50 см). Легені мають великий об’єм (у синього кита — до 14 000 л), що дає змогу тваринам тривалий час (від 15 хв до і,5 год) перебувати під водою. Ніздрі зсунуті на тім’я, відкриваються лише під час вдиху та видиху, решту часу — закриті клапанами.

У китоподібних добре розвинені зір і слух. Зубаті кити здатні до ехолокації. Кити народжують сформованих малят, що відразу можуть плисти за матір’ю. Опинившись на суходолі, ці тварини, незважаючи на легеневе дихання, гинуть, бо не здатні самостійно повернутись до води.

Відомо близько 80 видів китоподібних (в Україні — 3), яких поділяють на два види: беззубі, або вусаті, і зубаті кити.

Беззубі, або вусаті, кити. Представники цієї групи замість зубів мають рогові пластинки (180-400 пар): вони розташовані на верхній щелепі та піднебінні й утворюють цідильний апарат (так званий китовий вус). Голова велика, іноді становить до 1/3 довжини тіла. Вусаті кити поширені в морях і океанах, передусім холодного та помірного поясів. Зазвичай тримаються невеликими групами (по 5-8 особин), можуть здійснювати регулярні міграції. Наприклад, гренландський, сірий та горбатий кити живляться планктоном, проціджуючи через китовий вус значну кількість води. Проціджена їжа (переважно планктонні рачки) за допомогою язика спрямовується до глотки. До вусатих китів належить найбільша тварина з усіх, що мешкають на Землі, — синій кит. Значні розміри має і фінвал (тіло завдовжки до 27 м). На відміну від синього кита, який живиться виключно дрібними планктонними ракоподібними, фінвал споживає головоногих молюсків і дрібну рибу.

Інтенсивний промисел вусатих китів, яких здобували заради м’яса, жиру та китового вуса, призвів до значного зменшення чисельності цих тварин. На деякі види (наприклад, синього кита) полювання заборонено взагалі, на інші види — обмежене. П’ять видів вусатих китів занесено до Міжнародної Червоної книги.

Зубаті кити мають багато зубів однакової будови. Ці зуби конічної форми і слугують для захоплення й утримання здобичі. Це хижаки, що живляться рибою, головоногими молюсками, тюленями тощо. Можуть розвивати значну швидкість (косатка, наприклад, до 55 км/год). До зубатих китів належать дельфіни, кашалоти, косатки.

Найбільші розміри має кашалот (тіло завдовжки до 21 м, маса — до 80 т). Живе в теплих морях. Може пірнати на великі глибини (до 2 км), перебуваючи під водою до півтори години.

Дельфіни поширені переважно в теплих морях, утворюють зграї, їхнє тіло завдовжки до 10 м. Мають добре розвинений головний мозок, який визначає складну поведінку цих тварин.

Найбільший представник дельфінів — косатка (тіло самців завдовжки до 10 м, маса — до 8 т). Цей вид поширений у різних морях: від Арктики до Антарктики, може нападати і на теплокровних тварин, зокрема інших китоподібних, тюленів, пінгвінів. На горбатих китів косатки нападають зграями, топлячи здобич і не даючи можливості спливати до поверхні води для дихання. Як і інших дельфінів, косаток можна приручати й утримувати в морських акваріумах (океанаріумах), де вивчають їхню поведінку, пристосованість до швидкого плавання.

В Україні трапляються афаліна чорноморська, морська свиня, або питун, та білобочка чорноморська.

Промисел зубатих китів заборонено, багато видів занесено до Міжнародної Червоної книги. Усі три види дельфінів фауни України занесені до Червоної книги України.

Ряд Примати — група ссавців (близько 200 видів), до якої належить і вид Людина розумна.

Спільною ознакою приматів є дуже рухливі п’ятипалі кінцівки хапального типу. Великий палець протистоїть іншим, що дає змогу урізноманітнити хапальні рухи. Свободу дії забезпечує наявність ключиць у поясі верхніх кінцівок. Під час пересування по землі примати спираються на всю стопу. Добре розвинений головний мозок, у більшості видів поверхня великих півкуль вкрита борознами й звивинами. Мозковий відділ черепа збільшений, щелепи вкорочені. З органів чуттів найкраще розвинені слух та зір. Поширені примати в тропічних і субтропічних частинах Азії, Африки, Південної та Центральної Америки. Лише один вид мавп у природних умовах трапляється на півдні Європи (Іспанія).

Напівмавпи — тварини дрібних і середніх розмірів (тіло завдовжки від 8 см до 1 м). Очі широко розставлені, хвіст довгий, пухнастий. Пальці часто закінчуються не нігтями, а гачкуватими кігтями. Поверхня півкуль може бути гладенькою або з невеликою кількістю борозен. Більшість видів напівмавп веде нічний або сутінковий спосіб життя. Відомо 52 сучасні види, поширені в тропічних областях Азії (Південно-Східна Азія, Індонезія), Африки та на острові Мадагаскар.

Лемури — тварини, які ведуть переважно нічний спосіб життя, тому мають великі очі. Живуть на деревах, живляться плодами, комахами, яйцями птахів, дрібними земноводними та плазунами. Мають довгий пухнастий хвіст.

Своєрідною групою напівмавп є довгоп'яти — дрібні тварини, що активні, як і лемури, переважно вночі, живуть на деревах і мають великі очі. Цих тварин так називають тому, що на їхніх задніх кінцівках видовжений п’ятковий відділ. На пальцях є присоски, які допомагають утримуватись на гілках. Живляться довгоп’яти комахами.

Мавпи відрізняються від напівмавп розвиненішим головним мозком. Очні заглибини спрямовані вперед, забезпечуючи так званий об’ємний зір (коли поля зору правого та лівого очей перекриваються). Пальці закінчуються нігтями. Розміри тіла — від 15 см (карликова ігрунка) до 2 м (горила). Мавп поділяють на широконосих і вузьконосих.

Широконосі мавпи (ігрунки, ревуни, павукоподібні мавпи) мешкають у Південній та Центральній Америці. Вони мають широку носову перетинку між носовими отворами (звідки й походить їхня назва). Живуть на деревах, мають довгий цупкий хвіст. Живляться плодами рослин, комахами, дрібними пташками.

Вузьконосим мавпам властива вузька носова перетинка; трапляються в Південній Азії й Африці, а безхвості макаки поширені і на півдні Європи (Іспанія, Гібралтар).

Макаки мають довгий хвіст, ведуть груповий наземний спосіб життя або живуть на деревах. Поширені у лісах і горах Африки й Азії, живляться рослинною і тваринною їжею. Інколи можуть шкодити садам і посівам культурних рослин. Серед них найвідоміший макак-резус, який мешкає у Південній Азії.

Мартишки живуть у тропічних лісах Африки. Живляться рослинною їжею. Часто мають довгі вуса чи бороду (зелена мартишка).

Павіани поширені в гірських місцевостях тропічної Африки, тримаються зграями. Це великі тварини: маса тіла самців може перевищувати 25 кг. Всеїдні, живуть стадами із чіткою ієрархією. Це означає, що кожна особина має в стаді певну чергу при споживанні їжі, певне місце під час пересування зграї тощо. Зграєю керує вожак — сильний самець, якому підпорядковуються всі інші особини. Павіанів ще називають собакоголовими мавпами, бо їхня голова схожа на собачу. Усі ці мавпи мають защічні мішки та сідничні мозолі — загрубілі ділянки сідниць, що слугують для сидіння на твердих жорстких поверхнях.

Для людиноподібних мавп характерною ознакою є відсутність хвоста. Головний мозок дуже добре розвинений, півкулі переднього мозку повністю вкриті борознами та звивинами. До них належать гібони, орангутан, шимпанзе та горила.

Гібони мають довгі передні кінцівки, за допомогою яких вони стрибають з гілки на гілку. Живуть у лісах Південної та Південно-Східної Азії. Тіло завдовжки до 65 см і маса — до 8 кг.

Орангутан — велика (до 1,4 м заввишки, маса тіла — до 250 кг) мавпа з видовженими кінцівками (розмах передніх кінцівок сягає 3 м), вкрита рудою шерстю. Живе на деревах і дуже рідко спускається на землю. Поширений у вологих тропічних лісах островів Суматра та Калімантан (Індонезія). Живиться плодами рослин, а також яйцями птахів і пташенятами. Живе до 30 років. Вид занесено до Міжнародної Червоної книги.

Шимпанзе звичайний — мавпа заввишки до 150 см, маса тіла — до 80 кг. Має густий чорний волосяний покрив. Лицьовий відділ черепа ледь виступає вперед. На відміну від орангутана, у шимпанзе великі вушні раковини. Поширений у лісах і на відкритих просторах Екваторіальної Африки, живиться переважно рослинною їжею. Як і павіани, шимпанзе тримаються групами, які очолює самець-вожак. Тривалість життя — до 60 років. У шимпанзе добре виражені емоції, хороша пам’ять, швидко виробляються умовні рефлекси. У 30-х роках XX століття відкрито карликового шимпанзе, або бонобо. Шимпанзе занесено до Міжнародної Червоної книги.

Горила — найбільша з людиноподібних мавп (самці заввишки до 2 м, маса тіла — до 260 кг). Шкіра і шерсть, яка вкриває тіло, чорні. Велика голова з низьким лобом, суцільним кістковим валком над очима та масивними щелепами. Маса головного мозку горили найбільша серед мавп і сягає 600 г. Живуть горили невеликими групами на території Екваторіальної Африки. Їхній спосіб життя мало пов’язаний з деревами; це переважно наземні тварини. Живляться рослинною їжею. Горилу також занесено до Міжнародної Червоної книги.

Людиноподібні мавпи за особливостями своєї будови і процесів життєдіяльності дуже близькі до людини. Одним з перших це помітив ще в середині XVIII століття видатний шведський учений К. Лінней, який включив людиноподібних мавп і людину до ряду Примати. Ознаки подібності стосуються особливостей не лише зовнішньої будови, але й внутрішньої.

Людиноподібні мавпи мають такі ж групи крові, що й людина. У них є спільні з людиною захворювання, паразити тощо. Складна будова головного мозку людиноподібних мавп зумовлює й складну поведінку.

Найближчі до людини за біологічними показниками та спадковою інформацією горила і шимпанзе.

Значення ссавців у природі та житті людини

Заселивши практично всю Землю, ссавці відіграють велику роль у біоценозах суші й морів. Ссавці- фітофаги трансформують рослинні корми в цінний білковий продукт. Вони, як комахи та птахи, впливають на поширення та розвиток рослин. У рослин розвиваються пристосування, що захищають їх від поїдання ссавцями (колючки, алкалоїди та ін.), а також — до перенесення ними насіння, спор і плодів. При значній чисельності ссавців-фітофагів спостерігається їх негативний вплив на рослинний світ: витоптують пасовиська, сповільнюють відновлення лісів та ін. Так, лосі при надмірній щільності завдають відчутної шкоди лісові: об’їдають верхівки молодих сосен, дубків та інших дерев, обгризають кору. Доведено, що для нормального відновлення лісу щільність лося повинна бути 2-4 тварини на 1000 га лісових угідь. У тих біоценозах, де чисельність лосів надмірна, необхідно її регулювати полюванням.

Рукокрилі ссавці, представники ряду Комахоїдні та деякі інші тією або іншою мірою регулюють чисельність комах. Помічено, що одна колонія кажанів чисельністю до 40 тис. щоночі знищує близько 1,5 мільйона комах, серед яких переважають шкідники сільського і лісового господарства та кровососи.

Мишоподібні гризуни та кроти, прокладаючи ходи в ґрунті, сприяють проникненню в нього повітря і води, збагачують ґрунт органічними речовинами.

Хижі звірі підтримують рівновагу в природі, регулюючи чисельність своїх жертв. Хижакам притаманна вибірковість вилучення тварин: їхніми жертвами стають неповноцінні особини, насамперед, хворі та ослаблені. Регуляторами чисельності мишоподібних гризунів виступають тхорі, ласка, горностай, лисиця; диких копитних — вовк, тигр. Так, степовий тхір знищує за рік у середньому до 120 ховрахів і 2000 мишей; у харчовому раціоні лисиці мишоподібні гризуни становлять 75-85 %.

Господарське значення ссавців. Значення ссавців у житті людини різнобічне. Серед одомашнених тварин більшість — звірі. Від них одержують цінне хутро, шкіру, м’ясо, жир, ліки та інші речовини. Цінними хутровими звірами є соболь, песець, лисиця, норка, бобер, ондатра, зайці, куниці, морський котик та ін. Успішно розвивається хутрове звірівництво.

Практичне значення має промисел копитних, від яких одержують м’ясо та шкіру. Роги деяких копитних використовують як прикрасу при оздобленні інтер’єру. З молодих рогів (пантів) марала, плямистого оленя виготовляють ліки пантокрин. Тому цих тварин утримують у спеціальних господарствах і розводять у розплідниках.

Проте деякі ссавці завдають людині шкоди. Так, більшість мишоподібних гризунів (миші, полівки, ховрахи, хом’яки) є шкідниками сільського і лісового господарства. Під час спалаху чисельності вони знищують значну частину врожаю. Пацюки, миші поселяються також у житлах людини, тваринницьких спорудах, зерносховищах, пошкоджують продовольчі і фуражні запаси, псують будівлі, меблі, текстиль, хутро, книги. Для боротьби з мишоподібними гризунами використовують хімічні, біологічні та механічні методи.

Зайці інколи обгризають кору молодих плодових та лісових дерев, шкодять у лісорозсадниках. Це буває в окремі зими, коли глибокий сніг зверху вкривається льодяною кіркою, і зайці не можуть добути їжу з-під снігу. Щоб запобігти пошкодженню плодових дерев, досить з осені їх стовбури обв’язати бадиллям кукурудзи або тонкими сухими гілками до висоти 120 см від землі.

В Україні небезпечним шкідником є вовк. Він, знищує диких копитних, зайців. Найчисленніший вовк у Поліссі й Карпатах. В останні роки його чисельність зросла і становить до 1,5 тис. особин.

Багато ссавців мають епідеміологічне значення як зберігані та переносники збудників небезпечних хвороб людини і тварин (туляремії, чуми, лейшманіозу, кліщового зворотного тифу, енцефаліту та ін.). Це, насамперед, мишоподібні гризуни та дикі копитні. Хижі звірі (вовк, лисиця, єнотоподібний собака) беруть участь у циркуляції в природі вірусу сказу.

Охорона ссавців. Зникаючі види

Інтенсивний промисел багатьох видів ссавців, а також руйнування місць їхнього існування та розмноження призвели до того, що лише за останні 300 років повністю вимерло понад 60 видів ссавців. Це, зокрема, стелерова корова — великий рослиноїдний морський звір, дикий бик тур, дикий кінь тарпан, сумчастий вовк та інші. Крім того, зникло понад 60 підвидів ссавців, зокрема 9 підвидів вовка, 3 — лева, 2 — тигра, 10 — оленя тощо. Понад 350 видів ссавців перебувають під загрозою зникнення і потребують негайних заходів охорони. їх занесено до Міжнародної та національних Червоних книг. Так, до Міжнародної Червоної книги занесено, наприклад, хохулю звичайну, панду, тигра, гепарда, тюленя-монаха, зубра, усі види носорогів, кулана, шимпанзе, орангутана, горилу тощо.

До Червоної книги України занесено 41 вид ссавців, зокрема 4 види комахоїдних (їжака вухатого, хохулю звичайну, бурозубку альпійську та кутору малу), 12 — рукокрилих (великого і малого підковоноса, довгокрила звичайного, нетопира середземноморського, нічницю триколірну і ставкову, вечірницю велетенську тощо), 11 — гризунів (полівку снігову, сліпака білозубого, буковинського, піщаного, подільського, соню садову, ховраха європейського тощо), 1 — зайцеподібних (зайця білого), 3 — китоподібних (афаліну чорноморську, біло- бочку чорноморську, пихтуна), 1 — ластоногих (тюленя-монаха), 8 — хижих (тхора степового, перегузню, горностая, норку європейську, видру річкову, борсука, рись звичайну, кота лісового) та 1 — парнокопитних (зубра).

Для збереження цих видів і їхнього розмноження велике значення мають природоохоронні території (заповідники, заказники, національні природні парки). Важлива роль у справі охорони ссавців належить і зоопаркам. Там можуть розмножуватись певні рідкісні види ссавців, яких згодом повертають у ті місцевості, де вони жили раніше, або де їх чисельність дуже низька. Наприклад, чисельність бобрів і зубрів, які свого часу були дуже рідкісними в Україні, вже вдалося збільшити. Проте тюлень-монах, на жаль, практично зник із фауни України.

Деякі види тварин були успішно акліматизовані в Україні (нутрія, ондатра, єнотоподібний собака).

Для збереження видового різноманіття ссавців і підтримання їхньої чисельності потрібне їхнє раціональне використання. Це означає науково обґрунтоване використання певних видів організмів, за якого вони можуть підтримувати чисельність, сприятливу для їхнього існування. Для промислових ссавців, наприклад, регулюють терміни полювання, максимальну кількість особин, яку можна вполювати. Зокрема, заборонено полювати в періоди розмноження тварин та вигодовування ними малят. Крім того, обмежують застосування отрутохімікатів, які призводять до загибелі тварин; розробляють заходи зі збереження місць поширення та розмноження рідкісних видів, навіть якщо ці місця розташовані за межами заповідників чи заказників.

Тваринництво

Людина з давніх-давен приручила деякі види диких ссавців (бика-тура, тарпана, кабана, вовка тощо) і штучно розводить цих тварин. Свійські ссавці — джерело харчових продуктів, сировини для промисловості та медицини тощо.

Людина створила близько 500 порід собак: службових, мисливських, декоративних. Незважаючи на різні розміри та вигляд, усі вони належать до одного виду. Численні й породи великої рогатої худоби: молочні, м’ясні, м’ясо-молочні. Показники деяких молочних порід (ярославської, холмогорської, чорно-рябої та червоної степової) становлять до 4,5 тис. літрів молока на рік. М’ясні породи (герефордська, астраханська, калмицька та шортгорнська) мають масивне тіло, а представники м’ясо-молочних порід (симентальської, костромської та ін.) поєднують риси і молочних, і м’ясних порід великої рогатої худоби.

Від овець людина отримує м’ясо, вовну, хутро. Це забезпечують такі групи порід: вовнові, м’ясо-вовнові, м’ясо-хутрові, шубні тощо. Предками свійських овець вважають диких баранів — муфлона й архара. В Україні, зокрема, розводять асканійську, цигейську, каракульську, сокільську, гірськокарпатську породи овець. Сучасні породи кіз, від яких людина отримує молоко, м’ясо та пух (кашмірська, ангорська тощо), є нащадками диких гірських козлів, зокрема бородатого, або безоарового. Відомо багато порід свиней (в Україні — велика біла, миргородська, українські степова, біла та ряба), яких розводять заради м’яса, сала, шкіри.

З відомих понад 200 порід свійського коня в Україні поширені: орловська рисиста, чистокровна верхова, арабська, будьонівська, гуцульська та інші. Коней і тепер використовують як транспортний засіб для перевезення людей або вантажів. В усьому світі дуже популярний кінний спорт. Крім того, людина споживає в їжу м’ясо та молоко коней. Так, кумис — скисле молоко кобил— відомий лікувальний засіб проти туберкульозу та інших важких захворювань. Як тяглову силу людина здавна використовує й осла. Внаслідок схрещування коня й осла одержують мула— невибагливу, сильну та витривалу тварину. Тож життя людини уявити нині без одомашнених тварин неможливо.

Свійських тварин (свиней, дрібну та велику рогату худобу, коней) розводять на спеціалізованих фермах і у тваринницьких комплексах. Годують комбікормами — сумішшю поживних речовин, що забезпечує повноцінне живлення тварин. Завдяки комбікормам свійські тварини ростуть швидше. За здоров’ям тварин стежить ветеринарна служба.

Хутрових хижих тварин (норок, соболів, песців, лисиць, єнотоподібного собаку) та гризунів (нутрій, ондатр) розводять на звірофермах.

Тренувальні тести

1. Укажіть, який тип дихання характерний для

А сходжеиий;

В відокремлений;

птахів:

Б подвійний;

Г потрійний.

2. До Плацентарних належать:

А коала, рись, гібон, сумчастий вовк;

В кенгуру, слон, росомаха, тарпан, бізон;

Б морська свинка, морський лев, дельфін;

Г морська видра, вомбат, кріт, опосум.

3. До підкласу Першозвірі належить:

А видра;                                    

Б кенгуру;

В єхидна;                                  

Г сумчастий вовк.

4. Виберіть і вставте потрібний термін: За допомогою ... зародок одержую живлення від організму матері.

А сумки;                                    

Б діафрагми;

В плаценти;

Г зародкової оболонки.

5. До хижих птахів належать:

А пугач, білоголовий сип, сич, балобан, сокіл;

Б чайка, перепел, гриф чорний, беркут;

В яструб, рінник, крук, одуд, кондор;   

Г сова, куріпка, сапсан, чапля, лунь болотний,

6. Літерою X на рисунку скелета голуба позначено:

А грудину;

Б воронячу кістку;

В вилочкову кістку;

Г ключицю.

7. Головний мозок птаха складається з:

А великої та середньої півкуль, мозочка, довгастого мозку, середнього та проміжного мозку;

Б великої та малої півкуль, мозочка, довгастого, середнього та проміжного мозку;

В переднього, довгастого, середнього та проміжного мозку;

Г переднього мозку, мозочка, довгастого, середнього і проміжного мозку.

8. Серце в птахів:

А однокамерне;                        

Б трикамерне;

В двокамерне;                         

Г чотирикамерне.

9. Укажіть назву ряду, представники якого становлять близько 2/3 усіх видів птахів:

А Лелекоподібні;                      

Б Совоподібні;

В Горобцеподібні;                     

Г Куроподібні.

10. До нежуйних ссавців належить:

А бегемот;

Б антилопа кана;

В північний олень;

Г джейран.

11. До непарнокопитних ссавців належить:

А тапір;

Б ізюбр;

В архар;

Г сайгак.

12. На рисунку зображений представник ряду:

А Непарнокопитні;

Б Парнокопитні;

В Гризуни;

Г Куницеві.

13. До першозвірів належить:

А коала;                                 

Б вомбат;

В кенгуру;                             

Г качкодзьоб.

14. Укажіть найменш рухливий відділ хребта у ссавців:

А шийний;

Б поперековий;

В грудний;

Г хвостовий.

15. До сумчастих належать:

А коала, вомбат, кенгуру, опосум;

В кабарга, слон, росомаха, тарпан, тур;

Б морська свинка, лев, дельфін, білка, зубр;

Г шакал, морська видра, рись, кріт, гібон.

16. Укажіть правильне твердження:

А птахи — пойкілотермні тварини;

Б інтенсивність дихання птахів забезпечує механізм потрійного дихання;

В у птахів відсутні зуби і сечовий міхур, кишечник укорочений;

Г розвиток яйцеклітини в птахів починається після відкладання яйця.

17. Хвостовий відділ хребта птахів складається з:

А трьох вільних хребців і стегнової кістки;

Б чотирьох вільних хребців і плечової кістки;

В десяти вільних хребців і кіля;

Г шести вільних хребців і куприкової кістки.

18. Укажіть правильне твердження:

А до лелекоподібних належать лелеки та пастушки;

Б дзьоб птахів зверху вкритий міцним хітиновим чохлом;

В схожість лелекоподібних та журавлеподібних обумовлена подібністю умов існування;

Г до журавлеподібних належать журавлі та чаплі.

19. Укажіть правильне твердження:

А у птахів чотирикамерне серце, кров розділена на артеріальну та венозну;

Б у птахів трикамерне серце, кров розділена на артеріальну та венозну;

В у птахів чотирикамерне серце, артеріальна та венозна кров змішується;

Г у птахів трикамерне серце, артеріальна та венозна кров змішується.

20. Літерою X на рисунку позначено:

А пухове перо;

Б пух;

В покривне перо;

Г махове перо.

21. Установіть відповідність між назвами рядів і назвами птахів, що до них належать:

1 Совоподібні;

А крук;

2 Лелекоподібні;

Б пугач;

3 Соколоподібні;

В боривітер;

4 Горобцеподібні.

Г марабу; 

Д крутиголовка.

22. Установіть відповідність між місцезнаходженнями гнізд та назвами їхніх власників:

1 міська ластівка;

А на тонкій гілці дерева; нагадує формою бджолину дуплянку;

2 норець;

Б між гілками крони дерева;

3 вивільга;

В під дахом на стіні будинку;

4 ремез.

Г плаває на воді; 

Д у мірках на полях.

23. Установіть відповідність між назвами ссавців і назвами рядів, до яких вони належать:

1 морський лев;

А Ластоногі;

2 афаліна;

Б Китоподібні;

3 кабарга;

В Парнокопитні;

4 носоріг губатий.

Г Примати; 

Д Непарнокопитні.

24. Установіть відповідність між термінами та їх визначеннями:

1 плацента;

2 пігменти;

3 емаль;

4 вібриси.

А розширена передротова порожнина, у якій тимчасово може зберігатись їжа;

Б зовнішній міцний покрив зубів ссавців;

В речовини, що виробляються у шкірі ссавців і забарвлюють шкіру та волосяний покрив;

Г орган, що забезпечує зв’язок між організмом матері та зародком;

Д органи дотику.

25. Визначте систематичне положення тварини, зображеної на рисунку.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити