БІОЛОГІЯ ЗНО 2018 - КОМПЛЕКСНЕ ВИДАННЯ

ЛЮДИНА

Вища нервова діяльність людини

Поведінка людини набагато складніша за поведінку будь-якої тварини. Тільки для людини характерна високорозвинена психічна діяльність, свідомість, мислення, здатність до абстрагування. Особливості вищої] нервової діяльності людини розвинулись історично в ході її трудової діяльності та необхідності спілкування.

І. П. Павлов, вивчаючи особливості вищої нервової діяльності людини і тварин, розвинув вчення про дві сигнальні системи. Будь-які зовнішні подразники, у тому числі й умовні, що є сигналами безумовних подразників, створюють першу сигнальну систему, характерну для високоорганізованих тварин і людини. У немовляти з перших днів життя виробляються різноманітні умовні рефлекси на положення тіла, вигляд матері, час тощо. Поступово їх стає все більше. Дитина чує слова матері, і вони в неї поєднуються з певними процедурами — годуванням, купанням тощо. На ці слова теж виробляються умовні рефлекси. Ці умовні рефлекси нічим не відрізняються від умовних рефлексів тварин і є компонентами першої сигнальної системи.

Поступово в дитини збільшується запас слів, з них вона будує речення. Слова починають втрачати своє вузьке конкретне значення, у них вкладається ширший узагальнюючий зміст, виникають поняття. Спочатку слово «каша» для дитини означало лише певну, наприклад манну, кашу. З набуттям досвіду і в міру узагальнення, це слово почало означати поняття різних каш і для уточнення поняття необхідно було вживати додаткові пояснювальні слова (гречана, манна). Узагальненню підлягали не тільки слова, що означають предмети, явища природи, а й наші відчуття, переживання, дії. Так виникали абстрактні поняття, а з ними — абстрактне мислення. На цьому етапі в людини виникає друга сигнальна система, у якій слово відіграє роль не просто умовного подразника, а його сигналу, тобто воно є сигналом сигналу. У людини захисний умовний рефлекс, що проявляється у відсмикуванні пальця руки від електродів з електричним струмом під час звучання дзвоника, виникає не тільки на дію самого дзвоника, а й тоді, коли експериментатор вимовляє слово «дзвоник».

У тварин, так само як і в малої дитини, можна виробити умовні рефлекси на слова (наприклад, собака виконує накази хазяїна). Проте ці рефлекси є реакціями на звуковий подразник, на сполучення звуків, а не на зміст слова, якого тварина не розуміє.

Коли людина починає розуміти зміст слова, коли слова починають означати певні поняття, узагальнення, тоді вони створюють другу сигнальну систему, характерну лише для людини. Людина мислить словами, тому мислення нерозривно пов’язане із другою сигнальною системою, яка є виявом розумової діяльності людини. У зв’язку з розвитком другої сигнальної системи в людини виникли центри мови. Вони непарні і містяться в більшості людей у корі лівої півкулі головного мозку. Їх функція полягає в аналізі й розумінні усної та письмової мови, керуванні осмисленим вимовлянням слів.

Залежно від переважання першої чи другої сигнальної системи, людей поділяють на типи: художній (домінує перша сигнальна система, образне мислення), розумовий (переважання другої сигнальної системи, словесне мислення, виражена здатність до абстрагування) і середній тип, для якого характерна взаємна зрівноваженість обох сигнальних систем і до якої належить більшість людей.

Ці відмінності людських типів вищої нервової діяльності пов’язані з явищем функціональної асиметрії головного мозку, яке проявляється в тому, що права та ліва півкулі мозку виконують різні функції. Ліва півкуля відповідає переважно за логічне, абстрактне мислення, словесне сприйняття, а права — за образне сприйняття й мислення, емоційність психічних процесів.

Уся вища нервова діяльність тварин і людини, у тому числі й мислення людини, здійснюється за участі кори великих півкуль головного мозку і є результатом дуже складної взаємодії її нейронів.

Безумовні та умовні рефлекси

Основою вищої нервової діяльності є рефлекси.

Рефлекс — це реакція організму у відповідь на подразнення, яка здійснюється і контролюється центральною нервовою системою. Рефлекторна дуга — це шлях, по якому проходять нервові імпульси під час прояву рефлексу.

Безумовні рефлекси — це природжені, відносно постійні стереотипні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовищ, що здійснюються за допомогою центральної нервової системи. Безумовні рефлекси поділяють на харчові, статеві та орієнтувальні. Безумовні рефлекси є природженими. Вони проявляються завжди, коли є адекватний подразник.

Систему природжених безумовно-рефлекторних поведінкових реакцій, пов’язаних із продовженням і збереженням виду, називають інстинктами (наприклад, харчовий, розмноження тощо).

Безумовні рефлекси є основою утворення умовних рефлексів.

Умовні рефлекси дають змогу людині пристосувати свою поведінку відповідно до змін зовнішнього середовища. Основою механізму утворення умовних рефлексів є встановлення тимчасових нервових зв’язків у корі великого мозку між нервовими центрами безумовного й умовного подразника.

Для утворення умовного рефлексу потрібен байдужий подразник. Для того щоб він перетворився на умовний рефлекс, необхідна сукупність певних чинників. По-перше, умовний подразник повинен передувати безумовному. По-друге, умовний подразник має бути слабкішим за безумовний. По-третє, між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним. Необхідне також періодичне повторення дії для закріплення умовного рефлексу. Крім того, умовний подразник обов’язково має бути підкріплений безумовним, оскільки якщо певний час умовний подразник не підкріплювати, то умовний рефлекс згасає.

Фізіологічний механізм виникнення умовного рефлексу пояснюється тим, що під час дії умовного та безумовного подразників відбувається збудження певних ділянок кори головного мозку. При періодичному повторенні сполучення умовного та безумовного подразників збудження, яке виникає внаслідок дії умовного подразника, передається через вставні нейрони на відповідний нервовий центр, який збуджується ще до того, як проявиться дія безумовного подразника. Таким чином, оскільки інтервал між умовним і безумовним подразниками незначний, то відповідними нервовими центрами утворюються тимчасові зв’язки. Це було виявлено дослідженнями І. П. Павлова.

Механізм утворення умовних рефлексів

Умовні рефлекси здійснюються за участі кори великих півкуль головного мозку. Будь-які сигнали із зовнішнього чи внутрішнього середовища надходять до кори головного мозку. У разі подразнення рецепторів рота їжею збудження по чутливих нервових волокнах лицевого нерва надходить до центру в довгастому мозку, а звідти по рухових волокнах цього ж нерва надходить до слинної залози й стимулює слиновиділення. Одночасно збудження від центру в довгастому мозку надходить також у ділянку кори півкуль, де міститься харчовий центр. У разі дії світлового подразника збудження від сітківки також потрапляє в кору півкуль до зорового центру. Якщо одночасне збудження цих двох кіркових центрів повторюється доволі часто, між ними встановлюється тимчасовий зв’язок, в утворення якого включається багато нейронів. Унаслідок цього збудження кіркового зорового центру, що виникає під час дії світла на око, передається на кірковий харчовий центр, звідти — на центр слиновиділення в довгастому мозку і через нього — до слинних залоз; виникає умовний рефлекс.

Дослідження, проведені сучасними методами, зокрема електрофізіологічними, дали змогу глибше проникнути в процеси, що лежать в основі механізму утворення умовних рефлексів. За допомогою методу екстирпації (видалення) або тимчасового виключення кори великих півкуль встановлено, що кора необхідна для вироблення умовного рефлексу, але його відтворення може відбуватись і без участі кори, за рахунок активності підкіркових структур.

Реєстрація потенціалів дії окремих нейронів головного мозку за допомогою мікроелектродів показала, що ще до вироблення умовного рефлексу кожний з подразників (умовний та безумовний) активує певні системи нейронів, розташованих на різних рівнях ЦНС. Якщо на нижчих рівнях аналіз цих подразників здійснюють різні нейрони, то в корі головного мозку та в деяких підкіркових утвореннях більшість нейронів реагує на обидва подразники. Нейрони, що відповідають збудженням на подразнення різних рецепторів, називають полісенсортти. Імовірно, вони відіграють найважливішу роль в утворенні умовного рефлексу.

Тимчасовий нервовий зв’язок

Безумовні рефлекси спричинені безумовними подразниками, тобто такими, які, діючи на відповідні рецептори (смаковий, дотиковий та інші), спричиняють відповідні реакції організму. Безумовні рефлекси не зникають і весь час діють при нормальному стані організму. Складна система безумовних рефлексів являє собою ту діяльність, яку називають інстинктивною.

Безумовні рефлекси не можуть задовольнити потреб людини, що живе за складних умов. Безумовні рефлекси могли б забезпечити потреби організму лише при абсолютній постійності зовнішнього середовища. Але оскільки зовнішнє середовище весь час змінюється, то пристосування до нього за допомогою одних лише безумовних рефлексів неможливе. Необхідне доповнення їх тимчасовими зв’язками, які утворюються в людини протягом життя.

Головний принцип роботи великих півкуль, як довів І. П. Павлов,— утворення тимчасових нервових зв’язків, або умовних рефлексів. Під час своїх досліджень він помітив, що за певних умов у тварин виникають рефлекси і за відсутності безумовних подразників, наприклад іноді слина в собаки починає виділятись при появі людини, яка його годує, хоча в цей момент їжі собаці й не дають.

Рефлекси в таких випадках виникають під впливом подразників, які названі умовними рефлексами; коли на тварину одночасно діють два подразники — один безумовний, наприклад їжа, і другий умовний, який сам не викликає рефлексу, наприклад дзвінок, то в головному мозку виникають два збудження — від їжі і від дзвінка.

Через те що вони діють одночасно, між збудженими нервовими центрами утворюється замикання, тобто встановлюється нервовий зв’язок. Унаслідок цього зв’язку умовний подразник починає викликати рефлекторну реакцію, як і безумовний. Такі рефлекси названі умовними рефлексами.

Зі зміною умов життя змінюються рефлекси. Вони зникають, тобто гальмуються, якщо умовний подразник не підкріплювати безумовним, і поновлюються, якщо умовний подразник знову підкріпити безумовним.

Гальмування умовних рефлексів

І. П. Павлов виділив два види гальмування умовних рефлексів — зовнішнє і внутрішнє.

Зовнішнє гальмування. Сильний сторонній подразник, не зв’язаний з певним умовним рефлексом, обумовлює його гальмування. Це гальмування називають зовнішнім тому, що воно розвивається внаслідок процесів, які відбуваються в ділянках кори, що не беруть участі у виконанні цього умовного рефлексу. Так, якщо під час харчового умовного рефлексу на запалювання лампочки увімкнути дзвоник, то під впливом цього стороннього подразника виникне збудження в слуховому центрі кори, а зоровий центр загальмується і відповідно загальмується умовний рефлекс, що здійснюється через цей центр. Ось чому під час вироблення та дослідження умовних рефлексів тварину треба ізолювати від будь-яких сторонніх подразників, що викликають орієнтовний рефлекс і гальмують умовно-рефлекторну діяльність.

Внутрішнє гальмування є результатом складних процесів, які відбуваються в тих же центрах кори головного мозку, що й певний умовний рефлекс. Коли тварині з уже виробленим і закріпленим слиновидільним умовним рефлексом на запалювання лампочки давати лише умовний подразник і не підкріплювати його їжею, щоразу кількість слини у відповідь на запалювання лампочки буде зменшуватись, поки реакція не зникне зовсім. Однак умовний рефлекс не зникає безслідно — він загальмовується. Про те що це гальмування умовного рефлексу, а не його руйнування, свідчить відновлення рефлексу наступного дня, коли гальмування минуло. А якщо умовний рефлекс згашувати (не підкріплювати його їжею) кілька днів поспіль, він може зникнути зовсім.

Існує кілька різновидів внутрішнього гальмування. Розглянута вище форма гальмування називається згашувальним гальмуванням. Це гальмування лежить в основі зникнення непотрібних умовних рефлексів. Інший різновид — диференціювальне (розрізняльне) гальмування. Якщо в собаки виробити харчовий слиновидільний умовний рефлекс на удари метронома частотою 60 разів на хвилину, тварина спочатку буде реагувати виділенням слини на удари метронома будь-якої частоти. Якщо дати тварині два подразники — ударами метронома частотою 60 і 100 разів на хвилину і перший з них підкріплювати їжею, а другий ні, поступово виділення слини на частоту 100 ударів зникне і залишиться лише на 60. Це і є диференціювання, або розрізняння, подразників, в основі якого лежить процес внутрішнього гальмування.

За допомогою описаного прийому вдалося визначити розрізняльну здатність різних органів чуття у тварин. Так, встановлено, що собака не розрізняє кольорів, але дуже добре розрізняє звуки. Вона має абсолютний слух і здатна відрізнити 1/8 музичного тону.

Явище гальмування. Відомо, що сторонні подразники зумовлюють гальмування умовних рефлексів. Якщо ж сторонній подразник виникне під час дії гальмівного подразника, наприклад від удару метронома частотою 100 разів на хвилину, як в попередньому випадку, це спричинить протилежну реакцію — потече слина. Це явище І. П. Павлов назвав розгальмовуванням і пояснив його тим, що сторонній подразник, викликаючи орієнтовний рефлекс, гальмує будь-який інший процес, що відбувається в цей момент у центрах умовного рефлексу. Якщо сповільнюється процес гальмування, це спричиняє збудження та здійснення умовного рефлексу. Явище розгальмовування також вказує на гальмівну природу процесів розрізняння і згашування умовних рефлексів.

Динамічний стереотип

Більшість основних видів трудової та побутової діяльності людина повторює в певній послідовності впродовж тривалого часу. Це сприяє утворенню єдиного ланцюга рефлексів, у якому рефлекторна реакція на перший подразник є пусковим моментом для всього ланцюга. Таку систему послідовних умовних рефлексів названо динамічним стереотипом. Яскравим прикладом динамічних стереотипів є різноманітні рухові навички. Ходьба, біг, плавання, катання на лижах та велосипеді, гра на музичних інструментах, уміння писати і навіть користуватись ложкою, виделкою та ножем — усе це навички, в основі яких лежить утворення динамічних стереотипів. Проявом внутрішнього динамічного стереотипу є періодична зміна діяльності фізіологічних систем організму протягом доби. Так, у години, коли людина працює, підвищується працездатність нервової та інших фізіологічних систем. У години, коли людина зазвичай вживає їжу, умовно-рефлекторно завчасно виділяються травні соки.

Отже, динамічний стереотип — це система послідовних закріплених тимчасових нервових зв’язків (умовних рефлексів), що утворились у відповідь на постійно повторювану систему умовних подразників. Він дає змогу людині виконувати певні дії без значного напруження нервових центрів кори півкуль мозку.

І. П. Павлов застосовував поняття «динамічний стереотип» дуже широко: від оволодіння людиною найпростішими прийомами трудової діяльності до способу її життя та мислення. Динамічні стереотипи полегшують виконання багаторазово повторюваних дій. Багаторазове повторення одних і тих же процесів у центральній нервовій системі призводить до їх максимального розчленування, робить їх легкими, економними, автоматичними. Водночас це звільняє решту відділів мозку для творчої роботи.

Динамічні стереотипи забезпечують тривале зберігання досвіду виконання певних дій у звичних умовах, а також — у випадку, коли ці умови виникнуть у майбутньому. Завдяки їм можливе використання минулого досвіду в нових умовах для утворення нових зв’язків. Тобто динамічні стереотипи підлягають видозмінам, що має пристосувальне значення.

Фізіологічні основи мовлення

Мова — це не тільки спосіб передачі інформації від однієї людини до іншої, а й знаряддя для передавання досвіду від одного покоління до наступного. У результаті у людей з’являється (крім генетичної) ще й соціальна інформація про досвід, накопичений за тисячі років. Передача її від одного покоління до іншого відбувається за допомогою писемності і творів мистецтва.

Мова з’явилась у результаті спілкування людей при виконанні спільних дій. Мовні функції людини пов’язані з функціонуванням багатьох структур мозку — формування усного мовлення відбувається переважно за рахунок роботи лобної частки лівої півкулі головного мозку, письмового — скроневих і тім’яних часток. Слова, які людина вимовляє, чує чи бачить написаними, є умовними подразниками, які сприймає і розпізнає кора великих півкуль головного мозку. Це сигнали, символи конкретних предметів і явищ навколишнього середовища. Словом позначається все, що сприймає людина за допомогою органів чуттів. Разом з тим слову притаманна узагальнююча функція. Слова для людини — це не тільки звуки (подразники), але й поняття. Людина узагальнює поняття не тільки про предмети, їх властивості, явища навколишнього світу, але й свої відчуття, переживання, почуття. Людина думає словами, завдяки чому абстрагується від дійсності (абстрактне мислення). За допомогою мови здійснюється аналіз і узагальнення інформації, міркування, висновки. Усне і писемне мовлення допомагає людині ознайомитись із соціально-історичним досвідом людства, досвідом інших людей, спілкуватися з ними. Через нервову систему слова діють на функції внутрішніх органів, що дає змогу лікувати їх психотерапевтичними методами. Здатністю до вивчення мови людина наділена від народження, але якщо дитина з якихось причин виявиться ізольованою від інших людей, то ця здатність не реалізується.

Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, «сигнали сигналів» (І. Павлов), що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає в трьох формах: слово почуте; слово побачене; слово вимовлене. Функціонування слова пов’язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів. Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з трьох частин: легень, бронхів, трахеї; гортані; глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язика, зубів і губ. Кожний з цих органів відіграє певну роль в утворенні звуків мови. Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якого вона є. Ця функція властива лише людському мозку. Мовні зони кори становлять собою кілька аналізаторів, які взаємодіють і координаційно пов’язані з усією діяльністю нервової системи.

Мовлення як рефлекторний за природою процес здійснюється за участі другої сигнальної системи в тісному взаємозв’язку з першою сигнальною системою. Слово завдяки попередньому психічному досвіду людини пов’язане з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять до кори великих півкуль, і може сигналізувати про них, змінювати їх чи викликати певні реакції на них. У результаті в корі утворюються відповідні системи тимчасових нервових зв’язків. В утворенні цих зв’язків беруть участь зоровий, слуховий і руховий аналізатори.

Кора великих півкуль двобічно-еферентними та аферентними шляхами пов’язана з різними частинами периферійного мовленнєвого апарату. Хоча процес мовлення залежить від роботи всієї кори великих півкуль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, яка полягає в локалізації у них мозкових закінчень аналізаторів, що регулюють процес слухання та мовлення. Встановлено, що центри мовлення розташовані в скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов’язана з різними мовно-руховими механізмами мовлення. Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової закрутки лівої півкулі, призводить до порушення мовної артикуляції — так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкодженим. П. Брока дійшов висновку, що ця ділянка є центром «моторних образів слів». Дещо пізніше К. Верніке встановив, що внаслідок ураження верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого порушується розуміння мови. Він зробив висновок, що в цій частині лівої півкулі локалізуються «сенсорні образи слова».

У разі ушкодження цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в порушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, хвора людина не може пов’язати звучання з певним значенням. Ці та інші ділянки кори, пов’язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного процесу, а лише окремими ланками складного нервового процесу мовної діяльності. Дослідження П. Брока та К. Верніке породили цілу низку аналогічних тверджень, у яких усі психічні функції, пов’язані з мовленням, «розподілялися» між певними ділянками кори. Проте численними дослідженнями фізіологів і психологів доведено, що таке розуміння фізіологічного підґрунтя мовної діяльності недостатнє для її інтерпретації. Так, дослідженнями М. Жинкіна, присвяченими з’ясуванню механізму мовлення, доведено існування кількох таких механізмів. Перш ніж будувати мовний акт, зазначає М. Жинкін, людина будує його смисловий кістяк (за допомогою предметно-зображувального кола уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування висловлювання. Далі включається група механізмів, пов’язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної') структури речення. До цієї групи належать механізм граматичного прогнозування синтаксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам’ятовування, зберігання та реалізацію граматичних характерних слів, механізм переходу від одного типу конструкцій до іншого (трансформація), механізм розгортання елементів програми в граматичні конструкції тощо.

Окрім названих, М. Жинкін виокремлює ще механізми, які забезпечують пошуки потрібного слова за смисловими та звуковими ознаками, механізм вибору необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення. Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підґрунтя процесу мовлення доволі складне, воно розгортається в певній послідовності та в часі. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі великих півкуль головного мозку всіх боків мовного акту недоцільно. Сприймання мовлення забезпечується в мозку тими ж механізмами, що й говоріння. Сприймання мовлення — це також поетапне переведення сприйнятого на смисловий (предметно-зображувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз із мовним досвідом.

Розуміння мовлення є завершальною стадією процесу переведення, коли людина співвідносить зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст тощо) зі змістом свідомості та різними чинниками діяльності. Такі уявлення пре фізіологічне підґрунтя та механізми мовлення підтверджують сучасні дослідження мовної діяльності, афазій, що виникають при пораненнях, пухлинах та інших порушеннях діяльності тих чи інших ділянок кори великих півкуль. Істотний внесок в їх характеристику на рівні різних механізмів зробив психолог О. Лурія. Він виокремив динамічну афазію, пов’язану з порушенням здатності говорити фразами, хоча хворий не відчуває труднощів ні в повторенні слів, ні в називанні предметів, ні в розумінні мови. Це є наслідком порушення або механізму програмування висловлювання, або механізму граматично-семантичної організації. Сенсорна афазія виявляється у втраті фонематичного слуху, тобто в порушенні зв’язку між звуковим складом і значенням слова, що є наслідком порушення звукового аналізу слова.

Семантична афазія — це порушення, що виявляється в труднощах знаходити слово та в розумінні семантичних відношень між словами. Наприклад, хворий розуміє слова «батько», «сестра», але не може зрозуміти, що означає словосполучення «сестра батька». Еферентна моторна афазія характеризується руйнуванням структури висловлювання при збереженні окремих слів і відсутності здатності поєднувати слова у певній послідовності. Тут порушено принцип сукцесивності. Близькою за характеристикою є аферентна моторна афазія, яка виявляється в порушенні членоподільних мовних артикуляцій, у труднощах підбору потрібного звука. Крім розладів мовлення, що пояснюються ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні його розлади, пов’язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним з них є заїкання, яке спричиняють судоми мовленнєвих м’язів. До них можуть приєднуватися судоми обличчя, рук тощо. Заїкання виникає з різних причин: сильного нервового збудження, нервової травми, інфекції, успадкування.

Перша і друга сигнальні системи

Вчення про дві сигнальні системи сформував І. П. Павлов, досліджуючи особливості вищої нервової діяльності людини і тварин.

Сигнальні системи — два основні фізіологічні механізми діяльності головного мозку. Будь-які зовнішні подразнення, зокрема й умовні, що є сигналами безумовних рефлексів, утворюють першу сигнальну систему, характерну для високоорганізованих тварин і людини. У немовляти з перших днів життя виробляються різноманітні умовні рефлекси на положення тіла, вигляд матері, пляшечки з їжею, час годування тощо. Поступово їх стає дедалі більше. Дитина чує слова матері і вони поєднуються з певними процедурами — годуванням, прогулянкою, купанням. На слова теж виробляються умовні рефлекси. Ці умовні рефлекси нічим не відрізняються від умовних рефлексів тварин і є компонентами першої сигнальної системи.

Але поступово в дитини збільшується запас слів, з них вона будує речення. Слова починають втрачати своє вузьке конкретне значення, у них вкладається значно ширший, узагальнюючий зміст, виникають поняття. Узагальненню підлягають не тільки слова, що означають предмети, явища природи, а й наші відчуття, переживання, дії. Так виникли абстрактні поняття, а з ними — абстрактне мислення. На цьому етапі в людини виникає друга сигнальна система, в якій слово відіграє роль не просто умовного подразника, а його сигналу, тобто воно є сигналом сигналу.

У тварин, як і в малої дитини, можна виробити умовні рефлекси на слова. Наприклад, собака виконує накази хазяїна. Але ці рефлекси є реакціями на звуковий подразник, а не на зміст слова, якого тварина не розуміє. Коли людина починає розуміти зміст слова, узагальнення, тоді слова створюють другу сигнальну систему, характерну лише для людини. Людина мислить словами, тому мислення нерозривно пов’язане з діяльністю людини. У зв’язку з розвитком другої сигнальної системи в людини виникли центри мовлення. Вони непарні і містяться в більшості людей у корі лівої півкулі головного мозку. їх функція полягає в аналізі та розумінні усного та писемного мовлення, керуванні осмисленим вимовлянням слів.

Залежно від переважання першої чи другої сигнальної систем, людей поділяють на типи: художній (домінує перша сигнальна система, образне мислення), розумовий (переважає друга сигнальна система, словесне мислення, здатність до абстрагування) і середній тип, для якого характерна взаємна зрівноваженість обох сигнальних систем —до нього належить більшість людей.

Ці відмінності людських типів вищої нервової діяльності пов’язані з явищем функціональної асиметрії мозку, яке виявляється в тому, що права та ліва півкулі виконують різні функції. Ліва півкуля відповідає переважно за логічне, абстрактне мислення, словесне сприйняття, а права — за образне сприйняття та мислення, емоційність психічних процесів.

Мислення і свідомість

Мислення — це процес пізнавальної діяльності, під час якої головний мозок людини виконує складні розумові (мисленнєві) операції, використовуючи поняття, судження, умовиводи, результатом яких є припущення, прогнози, прийняття рішення. Суть мислення полягає у виконанні розумових операцій. Виконання розумових операцій ґрунтується на різних формах мислення.

Виконання розумових операцій залежить від індивідуальних особливостей мислення конкретної людини. Важливою характеристикою індивідуальності мислення є: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість. У прояві індивідуальності важливе значення має самостійність мислення, а саме: здатність людини ставити нові завдання й розв’язувати їх, не звертаючись за допомогою до інших, опрацьовувати отриману інформацію, формувати власну думку та керуватись нею. Самостійність мислення тісно пов’язана з критичністю. Критичність мислення виявляється в здатності людини не потрапляти під вплив чужих думок, оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти цінне в них. Людина з критичним мисленням вимогливо оцінює власні думки, рішення, вчинки і виявляє самокритичне ставлення до своїх дій. Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії в разі зміни ситуації. Людина з гнучким мисленням набагато швидше пристосовується до змін оточення. Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Широта мислення виявляється в здатності охопити широке коло питань. Не менш важливою властивістю є послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримуватись логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Швидкість мислення виражається в здатності швидко розібратись у складній ситуації, швидко прийняти правильне рішення.

Усі властивості мислення є надзвичайно важливими для формування особистості. Іноді людина підключає уяву — це психічні процеси, що базуються на досвіді людини. У результаті такої складної роботи мозку в людини формується уявлення — наочний образ предмета, явища, можлива схема рішення, яку можна перевірити в діях, на практиці. Отже, друга сигнальна система дає змогу позначати словом не лише безпосередні подразники, а й їх складні взаємозв’язки, оперувати словами під час аналізу та синтезу явищ навколишнього світу; вона створила підґрунтя абстрактного мислення. Вона узагальнює сигнали першої сигнальної системи. Наприклад, слово «дерево» узагальнює багато конкретних порід дерев: дуб, липа, береза та інших. Мовлення і мислення відіграють важливу роль у становленні свідомості людини, розвитку її психіки.

Свідомість — це вища, властива тільки людині і пов’язана з мовою функція мозку, яка зумовлює здатність ідеально відтворювати дійсність у мисленні, відображати її у вигляді знань, закріплених у мовленні, в усіх її смислах і значеннях, які можуть бути повідомлені, передані іншим людям; передбачати результати, регулювати та самостійно контролювати свою поведінку. Свідомість виникає тільки в суспільстві. Свідомість — це результат діяльності цілісного мозку, тісної взаємодії кори і підкіркових центрів, але переважають процеси, що відбуваються в корі. Важливу роль у процесах свідомості відіграє ретикулярна формація. Її функція тісно поєднана з функцією кори великих півкуль мозку. Лише кора визначає доцільність сигналу, який надходить у ту чи іншу зону кори, і лише вона «дає згоду» ретикулярній формації активізувати й підтримувати активність не лише безпосередньо задіяних зон, а й інших. Завдяки активації процесів у корі виникають необхідні психічні процеси, які й сприяють появі усвідомлених дій. Гальмування діяльності нейронів ретикулярної формації знижує здатність усвідомлення сигналів. Наприклад, коли ми втомлюємось, настає стан дрімоти, який, заважає відслідковувати все, що відбувається навколо нас, заважає думати.

Свідомість має вирішальне значення в будь-якій сфері людської діяльності. Ще до того як розпочати будь-яку роботу, ми попередньо обмірковуємо план, вибираємо потрібні засоби праці, збираємо потрібну інформацію, спілкуємось з іншими людьми. Якщо робота колективна, перевіряємо свої успіхи на проміжних етапах роботи, виправляємо допущені помилки і наполегливо долаємо перешкоди, що з’являються на шляху досягнення поставленої мети. Свідомість супроводжує весь шлях цієї діяльності. Тож ця діяльність усвідомлена. Наша свідомість була б надмірно перевантажена, якби кожна нова діяльність відбувалась під її контролем. Тому значна частина наших дій відбувається підсвідомо.

Відчуття та сприйняття

Тепло і холод, кольори і звуки, запахи й смаки, гладкість і шорсткість та інші якості предметів і явищ ми пізнаємо завдяки особливому психічному процесу, який називають відчуттям.

Відчуття — це психічний процес, що полягає у відображенні мозком окремих властивостей предметів та явищ об’єктивного світу і станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуттів. Відчуття виникають у той момент, коли подразник діє на органи чуттів. Органи чуттів — єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомість. Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну природу. Це нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Процес зорового відчуття не лише починається в оці, а й завершується в ньому. Те саме характерне і для інших аналізаторів.

Аналізатор — це складний нервовий механізм, який здійснює тонкий аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, що виділяє окремі стимули. Аналізатор складається із трьох частин: периферійний відділ (рецептори) органів чуттів; аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви — це провідні шляхи, що з’єднують периферійний відділ аналізатора з центральним.

Найголовніша риса відчуттів та, що вони дають інформацію про окремі якості і властивості предмета.

У реальному житті важко виділити відчуття в чистому вигляді. Вони входять у структуру більш складного психічного процесу сприйняття.

Сприйняття — це відображення предметів і явищ у цілому при їх безпосередній дії на органи чуттів з розумінням цілісності відображуваного.

На відміну від відчуттів, які відображають окремі властивості і якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об’єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Залежно від превалюючої ролі того чи іншого аналізатора, можна виділити: зорове, слухове, тактильне, нюхове сприйняття.

У будь-якій діяльності, а особливо в навчальній, від якості сприйняття значною мірою залежить багатство знань і вмінь людини.

При цьому слід враховувати такі важливі психологічні фактори: настанова (установка) на сприймання, інтерес, значимість інформації, що сприймається.

Добре, якщо установка позитивна (ця інформація важлива, необхідна, матеріал доступний для розуміння; негативна інформація непотрібна). Матеріал сприймається набагато ефективніше, якщо до нього виявляється зацікавлення. При сприйманні важливе значення мають фон і фігура, тобто вміння виділяти із загального найважливіше.

Наприклад, для кращого опрацювання свого конспекту кожному з вас необхідно зробити поля, виділяти абзаци — ні в якому разі текст не повинен бути суцільним, терміни треба виділяти червоним (або іншим відмінним від синього) кольором, залишати місце після кожного питання для нової інформації — цікавих фактів. Скорочення повинні бути зрозумілими, бажано завести на початку зошита словничок скорочень.

Властивості сприйняття

Предметність — різні за якістю відчуття поєднуються і дають інформацію про річ, що має певне призначення (яблуко — червоне, гладке, пахуче, кругле, велике).

Цілісність та структурність — предмет чи явище сприймається цілісно, якщо випадають окремі елементи (одна і та ж мелодія на різних музичних інструментах та в різних регістрах сприймається однаково).

Константність (постійність) — при зміні умов спостереження предмет сприймається однаково (дім з висоти ми сприймаємо як дім, а не сірникову коробку —тут включаються інтелектуальні можливості, досвід).

Вибірковість — найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

Усім людям в певних умовах властиве неадекватне, помилкове відображення предметів, яке названо ілюзією. Наприклад, світлі предмети здаються більшими порівняно з темними. Ілюзії слід відрізняти від галюцинацій.

Галюцинації — це патопсихологічний симптом. Під час галюцинацій людина нічого не сприймає, це слід минулого сприяння, хворобливе уявлення, що виникає у свідомості.

Увага

Увага — це зосередженість, вибіркова спрямованість пізнавальної діяльності людини на певний об’єкт, значущий у даний момент, з можливістю відповісти на нього активною діяльністю. Це перша необхідна умова відбору інформації для будь-якої форми вищої нервової діяльності. Розрізняють два види уваги: мимовільну і довільну. Мимовільна увага пов’язана з безумовними рефлексами, незалежна від волі та свідомості, виникає без будь-яких зусиль з боку людини. Важливим джерелом мимовільної уваги є інтерес людини до певних предметів або явищ. Наприклад, читання цікавої книги, перегляд фільму. Довільна увага — це нервовий процес спрямованої свідомості, який є продуктом соціального розвитку особистості, що залежить від волі; вона цілеспрямована, виникає внаслідок свідомо поставленої мети і потребує певних вольових зусиль. Здійснюється на фоні загальної бадьорості і полягає у відбиранні інформації через усвідомлення її значення.

Мимовільна увага не залежить від волі та свідомості людини, виникає без будь-яких зусиль з її боку. Важливим джерелом мимовільної уваги є інтерес до певних предметів або явищ (читання цікавої книжки, перегляд цікавого фільму).

Біологічною основою мимовільної уваги є орієнтувальний рефлекс, який виникає щоразу, коли діє новий подразник або змінюється дія чинних.

Довільна увага зумовлена метою діяльності, залежить від нашої волі та свідомості. Вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі.

Фізіологічною основою довільної уваги є активний вплив ретикулярної формації (сукупність нервових клітин у стовбуровому відділенні мозку) на нервові клітини кори великого мозку; особливо лобної частки.

Властивості уваги

Розрізняють такі властивості уваги: здатність до концентрації, розподілення або перемикання, обсяг, інтенсивність, стійкість.

Концентрація уваги — це ступінь зосередженості на об’єкті. Вона залежить від факторів, які впливають на людину в момент роботи. Фізіологічною основою концентрації уваги є домінуюча ділянка збудження в корі великого мозку.

Розподілення уваги — це можливість людини зосередити увагу одночасно на кількох різних об’єктах або виконувати складну роботу, пов’язану з багатьма операціями. Розподілення уваги погрібне кожній людині.

Обсяг уваги — це кількість об’єктів або їх елементів, які людина може одночасно сприйняти з однаковим рівнем якості й чіткості.

Інтенсивність уваги характеризується відносно великою затратою енергії на виконання певного виду діяльності; психічні процеси відбуваються з більшою якістю, чіткістю і швидкістю.

Стійкість уваги — це її здатність затримуватися на сприйнятті даного об’єкта.

Перемикання уваги — це вміння швидко налаштовуватися з одного предмета на інший, з одного виду діяльності на інший.

Отже, увага є керівним фактором при виборі інформації для сприйняття. Пам’ять і увага лежать в основі розумових здібностей. Відносно стійку структуру розумових здібностей особистості називають інтелектом.

Пам’ять та її види

Ефективність пристосувальної поведінки тварин і успіх свідомої діяльності людини залежать від того, в якій мірі тварини використовують свій життєвий досвід, а людина — отримані раніше знання для того, щоб приймати правильні рішення й уникати помилкових. Ці знання отримуються з пам'яті. І хоча в її основі лежить нейрофізіологічний механізм утворення тимчасових зв’язків, поняття пам’яті має ширше значення. Механізми утворення тимчасового зв’язку розкривають лише одну початкову частину явищ пам’яті, пояснюють, що означає запам'ятовувати. Інша, очевидно, важливіша частина явищ пам’яті полягає в утриманні на тривалий час утворених нервових зв’язків, у здатності пам'ятати. Нерідко саме під цією властивістю розуміють пам’ять. Однак для того щоб скористатись отриманою раніше корисною інформацією, необхідно не тільки зафіксувати її в нових нервових зв’язках, не тільки зберегти ці зв’язки, але й мати можливість відтворити їх в необхідний момент, тобто пригадати.

Пам’ять — це здатність живих організмів до надбання та використання досвіду. Фізіологічний механізм онтогенетичної пам’яті полягає у формуванні, фіксації, збереженні та відтворенні за необхідності тимчасових зв’язків.

В основі довгочасової пам’яті лежать доволі складні структурно-хімічні перетворення на системному та клітинному рівнях головного мозку.

Розрізняють образну, умовно-рефлекторну і словесно-логічну пам’ять.

Під образною пам’яттю людини і тварин розуміють збереження і репродукцію одноразово сприйнятого життєво важливого об’єкта. Емоційна пам’ять — це відтворення пережитого раніше емоційного стану при повторному впливі подразників, які зумовили первинне переживання цього стану. Умовно-рефлекторна пам’ять проявляється у вигляді відтворення умовних рухових та секреторних реакцій чи завчених звичних рухів, коли минув тривалий час після їх утворення.

Словесно-логічна (семантична) пам’ять — пам’ять на словесні сигнали, які позначають як зовнішні об’єкти та події, такі внутрішні переживання і власні дії.

Емоції

Емоції — психічні стани та процеси в людини і тварин, у яких реалізовуються їхні ситуативні переживання. Це одна з форм відображення об’єктивної дійсності, за якої переважає суб’єктивний, тобто властивий конкретній людині, характер психічних процесів.

Емоції — це суб’єктивні реакції, що виникають у відповідь на дію зовнішніх і внутрішніх подразників, які проявляються у вигляді задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо.

Емоції людини впливають на процеси сприйняття, пам’яті, мислення, свідомості, навчання, визначають ставлення людини до навколишнього середовища і самого себе й тим самим — поведінку людини.

Фізіологічною основою емоцій, за вченням І. П. Павлова, є безумовні рефлекси. Виникнення емоцій залежить і від емоційності людини.

Класифікація емоцій здійснюється залежно від структури (прості, складні), забарвленості (позитивні, негативні), соціальної наповненості (моральні, інтелектуальні, естетичні).

Позитивні емоції зумовлюють розширення кровоносних судин, підвищення інтенсивності енергетичного обміну, температури тіла, розумової та фізичної працездатності. Вони спонукають людину до діяльності й досягнення корисного результату.

Негативні емоції мають протилежний ефект. Проте вони теж стимулюють активність людини, спрямовуючи її на подолання перешкод.

Емоції зумовлюють настрій людини. Настрій — стійкий, доволі тривалий емоційний стан душевної орієнтації. У тварин настрій має тільки емоційне й ситуативне визначення, у людини — детермінується почуттями.

Емоційні реакції — посмішка, сміх, плач, схвильованість, імпульсивність дії або ж повна нерухомість — тісно пов’язані з подіями, що їх зумовили. В екстремальних умовах, коли людина не може оволодіти певного ситуацією, розвиваються так звані афекти — особливий вид емоцій, які супроводжуються бурхливою реакцією (страх, лють тощо). Ці реакції не контролюються свідомістю, тому їх важко сприймати.

Емоційні стани — більш-менш тривалі переживання — збудження, пригнічення (депресія), страх, тривога. Це змінне психічне явище: веселий настрій може змінитись на сумний, спокійний — на тривожний, пригнічення — активністю.

Керування емоціями. Емоції є важливою рисою людини. На емоціях ґрунтується можливість розуміння стану інших людей, співчуття. Бурхливі негативні емоційні реакції призводять до розвитку різноманітних психічних і соматичних захворювань, завдають шкоди людям, що поряд. Запобігання розвиткові негативних емоцій досягається шляхом виховання стриманості, волі.

Воля — свідома саморегуляція людиною своєї поведінки, активізація діяльності на здійснення задуманого. Вольовими зусиллями людина може гальмувати дію, якщо вона не доцільна. Постійне стримування тривалих негативних емоцій (страх, тривога, смуток, туга) може призвести до психічних і фізичних розладів в організмі.

Основними способами запобігання значним негативним емоційним реакціям і станам є виховання вольових якостей, самоаналіз, зміна діяльності й оточення, помірна фізична активність, молитва.

Особистість

Кожна людина є неповторною, соціальним індивідом, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно-значущого та індивідуального. Особистість є суб’єктом пізнання й активного перетворення світу. Вона має індивідуальні характеристики показників фізіологічних процесів психічної діяльності.

Знання основних якостей особистості, зумовлених відповідним типом нервової системи, дає змогу краще зрозуміти поведінку людини вдома, під час навчання, у трудових колективах. Головною метою виховання людини в демократичному суспільстві є формування гармонійно та всебічно розвиненої особистості.

Особистість є об’єктом вивчення багатьох наук — філософії, соціології, психології особистості, соціальної психології. Вчення про індивідуальність людини бере свій початок в індійській, китайській та античній медицині і пов’язане з темпераментом.

Типи темпераменту

Основні види темпераменту отримали свої назви за тими рідинами, які, згідно з вченням древньогрецьких філософів, переважають в організмі людини: сангвінічний пов’язаний з переважанням крові (sanquis), холеричний — жовчі (chole), меланхолічний — чорної жовчі (melaina chole), флегматичний — слизу (phlegma).

Для сангвініка характерні достатньо висока психічна, емоційна активність, багата жестикуляція. Він рухливий, вразливий, швидко відгукується на довколишні події, порівняно легко переживає невдачі та неприємності.

Поведінка холерика відзначається високим рівнем активності, енергійністю дій, різкістю і стрімкістю рухів, сильними, імпульсивними та яскраво вираженими емоційними переживаннями. Він нестриманий, запальний, неконтрольований в емоційних ситуаціях.

Темперамент меланхоліка характеризується низьким рівнем нервово-психічної активності, високою емоційною реактивністю; звідси емоційна вразливість, знижений рівень рухової та мовної активності. Меланхолік замкнутий, схильний до важких внутрішніх переживань при відсутності серйозних причин.

Флегматику властивий низький рівень поведінкової активності. Він повільний, спокійний, врівноважений. Йому важко переключатись з одного виду діяльності на інший. Його відчуття та настрої є сталими.

Темперамент — це природжені динамічні особливості психічних процесів індивіда (інтенсивність, швидкість, темп, ритм).

Темперамент відносно стійкий і мало змінюється під впливом середовища протягом життя. Значною заслугою І. П. Павлова було те, що він пов'язав чотири типи темпераменту, виділених античною класифікацією, з властивостями нервової системи, виокремивши серед них силу, зрівноваженість і рухливість збудливого та гальмівного процесів. Чотири основні комбінації цих властивостей І. П. Павлов описав як чотири типи вищої нервової діяльності, співвідносні з типами темпераменту Гіппократа. Він виділив чотири типові поєднання основних властивостей нервової системи — сили, рухливості і врівноваженості збудливого і гальмівного процесів, які є основою індивідуальних відмінностей нервової діяльності:

• сильний, врівноважений, рухливий тип («живий») — сангвінік — відзначається високою психічною активністю, енергійністю, високою працездатністю, швидкістю та жвавістю рухів, різноманітною багатою мімікою. Намагається часто змінювати враження, багато спілкується, емоції здебільшого позитивні, легко і швидко переживає невдачі;

• сильний, врівноважений, інертний тип («спокійний») — флегматик — наділений низьким рівнем психічної активності, повільністю в рухах, невиразною мімікою, утрудненням переключення з одного виду діяльності на інший і адаптації до нової обстановки, переважанням рівного, спокійного настрою;

• сильний, неврівноважений тип («нестримний») — холерик — характеризується високим рівнем психічної активності, енергійністю дій, різкістю рухів, нетерпимістю, різкими змінами настрою;

• слабкий тип («слабкий») — меланхолік — має низький рівень психічної активності, загальмовані рухи, стриману моторику й мовлення, швидко втомлюється. Спостерігається висока емоційна сенситивність, переважають негативні емоції.

Як вроджені типи були виділені художній, мислительний та проміжний залежно від домінування першої чи другої сигнальної систем.

Художній тип (правопівкульний, превалює розвиток першої сигнальної системи): відзначається образним сприйняттям світу, синтетичним мисленням, емоційністю. Для мислительного типу(лівопівкульний, превалює розвиток другої сигнальної системи) характерним є аналітичний тип мислення, поміркованість почуттів. Набагато частіше (у 80 % випадків) трапляється середній (проміжний) тип особистості з урівноваженою діяльністю сигнальних систем.

Характер

Типи нервових процесів і типи темпераменту в людини зумовлені генетично. Під впливом зовнішніх умов, виховання і навчання, на базі успадкованих особливостей формується певний тип поведінки або характеру.

Характер — комплекс відносно сталих психологічних рис людини, які виявляються в різноманітних сферах її духовного життя і діяльності. Це одна з найважливіших характеристик індивідуальності людини, він відображає неповторну своєрідність її особистості.

Важливе значення у визначенні характеру мають почуття людини, її ставлення до інших людей. За характером люди бувають щирі, товариські (або замкнуті), відверті (або потайливі), чуйні (нечуйні), доброзичливі, ввічливі, довірливі (або недовірливі), похмурі.

Риси, що визначають ставлення людини до самої себе: почуття власної гідності, скромність, образливість, егоїзм; риси, що виражають ставлення людини до праці, своєї справи: ініціативність, наполегливість, працелюбність, добросовісність, акуратність тощо.

Багато рис характеру закладаються ще з раннього дитинства і можуть проявлятися впродовж життя.

Вольові якості людини є важливою складовою частиною її характеру. Вольовим людям притаманні такі риси, як цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, стриманість, дисциплінованість, надійність.

Обдарованість. Здібність

Обдарованість — високий рівень задатків, схильностей, вияв природних можливостей людини, що значно перевищують середній рівень. Матеріальною основою цих можливостей є особливості будови і функціональні властивості головного мозку й окремих його аналізаторів.

Обдарованість може виявитись в усі періоди розвитку людини та в різних видах діяльності. Характерні риси обдарованих людей: добра пам’ять, увага, логічне або ж образне мислення; дітей — рання мова, значний словниковий запас, допитливість, енергійність, самостійність.

Розрізняють: загальну обдарованість — здатність людини швидко досягати успіхів у багатьох видах праці та мистецтва; і спеціальну обдарованість, яка виявляється в одному з видів діяльності (математичній, технічній, музичній, художній). Високий рівень спеціальної обдарованості називають талантом.

Обдарованість є сплавом природженого й набутого індивідом. Вона визначається спадковістю, а її розвиток — навчанням і вихованням.

Здібності — психічні властивості індивіда, необхідні для успішного виконання одного або кількох видів діяльності. Виділяють загальні та спеціальні здібності, фізичні й розумові.

Загальні здібності тією чи іншою мірою виявляються в усіх видах людської діяльності (загальні розумові здібності, пам’ять, увага та ін.).

Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява — для конструктора та ін.).

Фізичні здібності значною мірою залежать від особливостей будови тіла, його природних даних. Провідне місце в житті людини займають розумові здібності. Здібності є не природженими, а соціально-набутими.

Схильність — це потяг, прагнення до якого-небудь виду діяльності, стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю. Схильність і здібності часто відповідають одне одному й розвиваються разом (схильність до музики тощо).

У дитячому віці схильність є певним показником здібностей. Схильність формується і розвивається під впливом умов життя, навчання та виховання.

Визначення здібностей. У результаті численних досліджень доведено, що здібності людини зумовлені однаково як спадковістю, так і вихованням. Індивідуальні особливості в будові та функціональних можливостях головного мозку та органів чуттів успадковуються і зумовлюють ті властивості, що є необхідною передумовою для розвитку здібностей та схильностей людини.

Будь-який тип поведінки формується в межах генетично визначеної норми реакції, але конкретна його реалізація залежить від умов середовища, навчання і виховання. Які б великі здібності не мала людина, без постійної праці вони не реалізуються.

Сон і його значення

Природа сну ще й досі вивчена недостатньо. Сон — специфічний стан центральної нервової системи, який супроводжується складними фізіологічними реакціями. Під час сну настає порушення свідомої діяльності, відносний спокій більшості систем організму, втрачається активний зв’язок з навколишнім середовищем. Сон є циклічним фізіологічним процесом з послідовною зміною фаз. Електрофізіологічними дослідженнями встановлено наявність двох фаз сну. У стадії повільного сну, яка настає відразу після засинання, зменшується частота дихання і скорочень серця, знижуються тонус скелетних м’язів і температура тіла, сповільнюється обмін речовин і енергії.

Під час повільного сну здійснюються відновні обмінні (анаболічні) процеси в тканинах організму, впорядковується й організовується за ступенем значущості інформація, отримана протягом дня, усувається інформаційне перевантаження — унаслідок запуску довготривалої пам’яті в оперативній пам’яті залишається лише інформація, необхідна для успішної подальшої діяльності. Повільний сон виконує функцію емоційної розрядки, яка сприяє зменшенню психічного напруження в стані поза сном.

Через 1—1,5 години повільний сон, змінюється швидким (парадоксальним), коли дихання і скорочення серця прискорюються, активізується діяльність внутрішніх органів, спостерігаються швидкі рухи очей і окремі мимовільні скорочення деяких груп м’язів. Швидкий сон триває 10-15 хвилин. За 7-8 годин сну настає 4-5 змін циклів сну залежно від його тривалості в конкретної людини. У період швидкого сну виникають сновидіння. Як функції швидкого сну розглядають: підвищення готовності взаємодіяти з невирішеною проблемою; відновлення почуття власної компетентності; зникнення почуття безпорадності; тренування механізму пошукової активності. Фактично швидкий сон підвищує стійкість організму до стресів. У маленьких дітей сновидіння виконують функцію безпосереднього реагування, символічного задоволення незадоволення потреб. У дорослих у сновидіннях відбувається пошук шляхів взаємного примирення потреб, які визначають соціальну поведінку, з тими, які суперечать їм і тому витіснені зі свідомості.

Сновидіння. У парадоксальній фазі сну людина бачить найяскравіші, емоційно забарвлені сни. Розбуджена в цей час, людина може розповісти зміст свого сну.

Діти в парадоксальному сні неспокійніші, ніж дорослі, — у них постійно посмикуються руки, ноги, а також м’язи обличчя. Недоношені діти бувають настільки активними, що важко визначити перебувають вони в стані парадоксального сну чи бадьорості.

Немає людей, що не бачать снів, є лише люди, що їх не запам’ятовують. У більшості випадків сни банальні й малоцікаві, лише незначний їх відсоток містить дивні й фантастичні елементи. Примітно, що повсякденні рутинні заняття рідко фіксуються уві сні. Раціональні й реалістичні елементи, подібні до мислення під час бадьорості, домінують при глибокій повільній фазі сну. У парадоксальній фазі домінують складніші, яскраві, фантастичні сни. Нерідко буває, що в сні людина знаходить потрібне рішення раніше нерозв’язної проблеми, наче продовжуючи творчий процес стану бадьорості. Уві сні можуть переборюватись конфліктні ситуації психологічної природи. Зміст снів частіше негативний, ніж позитивний: поразки й невдачі, зіткнення з жорстокістю й агресивністю. Більше третини звітів про сновидіння містить емоції страху й тривоги. Але навіть при дуже бентежних подіях уві сні емоції, що його супроводжують, сильно приглушені. Нерідко сплячий скрикує й пробуджується від жаху, вкритий липким потом. Діти також часто прокидаються від страшних сновидінь і важко засинають після цього, причому неприємні теми й конфлікти частіше виникають у хлопчиків.

Важливою рисою сновидінь є здатність захоплювати увагу певними подіями або об’єктами, від яких неможливо звільнитись — не можна змусити увагу перемкнутись на щось інше. Це обумовлено тим, що в сновидіннях відсутні елементи уяви —.свідомість зосереджена на чомусь конкретному.

• Для повноцінного сну необхідно дотримувати таких правил:

• найкраще спати в просторій, затемненій, попередньо провітреній кімнаті, де температура не перевищує +18 °С;

• матрац на ліжку має бути твердим, а подушка — низькою;

• лягати спати і вставати найкраще (і не лише дітям) в один і той же час;

• перед сном бажано зробити невелику прогулянку, подихати свіжим повітрям, у крайньому разі — з балкона квартири. Теплий душ і трав’яний чай сприяють розслабленню і готують організм до засинання;

• ліжко необхідно використовувати лише за конкретним призначенням — у ньому не слід читати або їсти;

• за годину до нічного відпочинку не варто переглядати телепередачі, слухати гучну музику, читати газети або книги, які збуджують уяву;

• лягаючи в ліжко, усі буденні турботи слід залишати за дверима спальні.

Дотримання цих правил забезпечить не лише міцний і здоровий сон, а й повноцінний наступний день.

Вплив алкоголю, наркотиків і куріння на організм людини

Наркотики — це група хімічних речовин (рослинного або штучного походження), вживання яких призводить до розвитку наркоманії. Наркоманія — це смертельно небезпечне захворювання, спричинене вживанням наркотиків з облудною метою зміни свого нормального психічного стану. Вона характеризується непереборним бажанням до повторного введення наркотиків, поступовим підвищенням дози й, у більшості випадків — смертю.

Наркоманія є одним з найнебезпечніших соціальних явищ. «Біла смерть» щороку забирає життя мільйонів людей, переважно молодого віку. Понад 30 % злочинів скоєні під впливом наркотиків або ж заради того, щоб їх здобути. До наркоманії, як правило, схильні емоційно нестійкі, психічно незрілі, з обмеженим колом інтересів, егоїстичні та примітивні індивіди.

У головному мозку існують нейросекреторні клітини, які синтезують і виділяють біологічно активні речовини, що регулюють діяльність інших нервових клітин. Деякі з цих речовин за своєю дією подібні до морфіну, тому їх назвали ендорфінами, або внутрішніми морфінами. Ендорфіни діють на чутливі до них нервові клітини, які регулюють емоції людини. У нормальному стані всі фізіологічні процеси в мозку збалансовані, тому виділяється така кількість ендорфінів і лише ті, які забезпечують необхідну працездатність нервових клітин і врівноважений емоційний стан організму. Психофізіологічна залежність від наркотиків виникає поступово. Розвивається спочатку психічна, а потім і фізіологічна залежність від них. Вживання наркотиків супроводжується значними патологічними змінами всіх органів і систем. Змінюється будова клітинних ядер. Частина клітин гине. Патологічні зміни в нервовій системі зумовлюють порушення психіки людини: послаблюється пам’ять, інтелект, з’являються ознаки ідіотизму, переслідують нав’язливі страхи, нічні жахи. Наркомани стають озлобленими, підозрілими, схильними до антисоціальних вчинків. Унаслідок послаблення пам’яті, інтелекту й фізичної сили вони втрачають здатність до трудової діяльності. А необхідність діставати чергову дозу наркотиків спонукає їх до крадіжок і тяжких злочинів, що закінчується ув’язненням.

Більшість наркоманів «згоряє» протягом 3-7 років від початку вживання наркотиків. Смертельну помилку роблять ті, хто «заради цікавості» пробують наркотики: для більшості з них уже немає вороття — пастка триматиме таких «мертвою хваткою» до скону.

Потрібно відмітити, що у більшості країн світу вживання наркотиків вважається умисним злочином проти держави і карається величезними штрафами або позбавленням волі навіть до 20 років.

Для торговців наркотиками (цих воістину «сіячів смерті») покарання ще суворіші: довічне ув’язнення (Греція, Австралія, Великобританія), повішання (Індія, Бангладеш, Єгипет), розстріл (Китай, Іран, Туреччина, Сінгапур), відрубання голови (Саудівська Аравія, Оман). Вирок виконують в багатолюдному місці. Майно злочинця конфіскують на користь держави.

Токсикоманія — зловживання деякими лікарськими препаратами і продуктами побутової хімії. Ці речовини, як правило, діють повільно і звикання до них відбувається непомітно. Вони спричиняють гостру реакцію організму зі значними порушеннями центральної нервової системи.

Алкоголізм — це захворювання, що виникає під час систематичного вживання алкогольних напоїв. Характеризується патологічним занепадом психічної діяльності — алкогольною деградацією.

Крім психічних змін, в організмі відбуваються і фізіологічні зміни: хворі стають кволими, малоініціативними, у них зникає цікавість до життя, порушується нічний сон, виникають захворювання шлунково-кишкового тракту (гастрит, коліт, цироз печінки), розлади серцево-судинної системи, статева слабкість тощо.

Алкоголізм здебільшого є наслідком побутового пияцтва, впливу низки негативних факторів конкретного мікросоціального середовища в поєднанні з певними особливостями особи й у багатьох випадках закінчується передчасною смертю.

«Цигарки — єдиний дозволений для продажу продукт, використання якого спрямоване на те, щоб убити споживача», — каже міністр охорони здоров’я СІНА Л. Саллівен. — «Компанії продають смерть заради одержання прибутків». Але найвлучніше охарактеризував проблему англійський драматург Бернард Шоу: «Цигарка — це бікфордів шур: з одного кінця — вогник, а з другого — дурник».

Особливої шкоди завдає куріння жіночому організму. Абсолютно неприпустиме куріння для вагітних жінок— це в 100% випадків призводить до ненормального розвитку дитини, появи аномалій, зокрема й генетичних, передчасного переривання вагітності тощо.

Величезної шкоди завдає пасивне куріння, коли людина, що не курить, змушена вдихати повітря, отруєне тютюновим димом. Тютюновий дим — це вид забруднення повітря, що в сотні тисяч разів перевищує забруднення будь-якого металургійного чи хімічного комбінату, проте люди свідомо вдихають таке повітря. Підраховано, що людина, яка курить цигарку, вдихає повітря, забруднення якого в 384 000 разів перевищує гранично допустимі концентрації шкідливих речовин. Вдихати тютюновий дим у чотири рази шкідливіше, ніж вихлопні гази автомобіля безпосередньо з вихлопної труби. У тютюновому димі, крім слабкого наркотику нікотину, міститься близько 200 особливо отруйних речовин, що спричиняють рак.

Фізична та психологічна залежність від нікотину розвивається набагато швидше, ніж від алкоголю.

Куріння та його вплив на організм людини стають сьогодні соціальною і медичною проблемами. Доведено, що куріння тютюну є великою небезпекою для здоров’я і призводить до виникнення різних захворювань, які спричиняють передчасну смерть людей. Виявляється, що смертність від раку легень серед курців у 20 разів вища, ніж серед тих, що не курять. Також курці в 13 разів частіше хворіють на стенокардію (захворювання серця) і в 10 разів частіше — на виразкову хворобу шлунка. Як правило, курець живе на 6-8 років менше, ніж його ровесник, який не курить.

Тренувальні тести

1. Позначте розумову операцію, яка є результатом виявлення відмінних ознак:

А порівняння;

В узагальнення;

Б аналіз;

Г синтез.

2. Укажіть сигнал, який людина визначає за смисловим значенням:

А звук;

В світло;

Б слово;

Г температура.

3. Позитивні емоції позначені літерою:

А інтерес, допитливість;

В нудьга, голод, біль;

Б похмурість, гнів, агресивність;

Г радість, інтерес, туга.

4. Укажіть, якими якостями відзначається безумовний рефлекс:

А вроджений, тимчасовий, видовий;     

Б набутий, постійний, видовий;

В набутий, тимчасовий, індивідуальний;

Г вроджений, постійний, видовий.

5. Укажіть, де правильно наведено оптимальні умови для утворення умовного рефлексу:

А розбіжність у часі двох подразників, умовний подразник сильніший за безумовний;

Б повний збіг у часі дії двох подразників, умовний подразник сильніший за безумовний;

В збіг у часі двох подразників з передуючою дією умовного, умовний подразник слабший за безумовний;

Г збіг у часі двох подразників з передуючою дією безумовного, умовний подразник слабший за безумовний.

6. Укажіть, якому темпераменту (за класифікацією Гіппократа) відповідає сильний, зрівноважений, інертний тип нервової системи (за класифікацією І. П. Павлова):

А флегматичному;

Б сангвінічному;

В меланхолічному;

Г холеричному.

7. Укажіть, якими якостями відзначається умовний рефлекс:

А вроджений, тимчасовий, видовий;     

Б вроджений, постійний, видовий;

В набутий, постійний, видовий;

Г набутий, тимчасовий, індивідуальний.

8. Укажіть твердження, у якому найповніше розкрита роль вищої нервової діяльності:

А забезпечує інтегративну діяльність вищих відділів мозку, які здійснюють індивідуальні поведінкові пристосування людини до умов зовнішнього та внутрішнього середовищ;

Б здійснює рефлекторну регуляцію внутрішнього стану;

В забезпечує сталість внутрішнього середовища і контроль видоспецифічних реакцій, спрямованих на збереження виду;

Г забезпечує адаптацію фізіологічних систем — здатність органів і тканин змінювати свою активність.

9. Укажіть, що не може бути використане як індиферентний сигнальний подразник для вироблення умовного слиновидільного рефлексу в собаки:

А спалахи лампочки;                

Б дзеленчання дзвінка;

В запах м’яса;                          

Г стук метронома.

10. Укажіть, у якій з відповідей правильно вказані типи темпераменту людини за Гіппократом:

А інтроверт, екстраверт, мезоверт, ультраверт;

Б врівноважений, неврівноважений, стихійний, байдужий;

В холерик, меланхолік, сангвінік, флегматик;

Г мислительний, художній, творчий, дослідницький.

11. Позначте приклад штучного умовного рефлексу:

А слиновидільний рефлекс собаки на запах м’яса;

Б слиновидільний рефлекс собаки на вигляд їжі;

В слиновиділення в собаки на спалах лампочки;

Г слиновиділення в людини при уявленні їжі.

12. Укажіть, як класифікують умовні рефлекси за природою умовного сигналу:

А натуральні та штучні;            

Б вегетативні та соматичні;

В позитивні та негативні;         

Г наявні та слідові.

13. Укажіть, що розуміють під терміном «сомнамбулізм»:

А здатність людини піддаватись гіпнозу;

Б здатність людини протистояти гіпнозу;

В сон, який супроводжується сновидіннями;

Г глибокий сон, який характеризується повним блокуванням волі людини й амнезією після пробудження.

14. Укажіть правильну класифікацію довготривалої пам’яті:

А моторна, образна, чуттєва;

Б моторна, словесно-логічна, емоційна, чуттєва;

В словесно-логічна, моторна, чуттєва;

Г моторна, образна, словесно-логічна, емоційна.

15. Чи можна назвати рефлекторними рухи найпростіших тварин (амеби), спричинені хімічними, механічними, світловими впливами:

А так, оскільки реакція на подразнення існує;

Б ні, тому що в них відсутня центральна нервова система;

В можна, але лише ті, що зумовлені зміною хімічного складу навколишнього середовища;

Г можна, але лише ті, що спричинені світловими впливами?

16. Укажіть, який відділ головного мозку є центром формування емоцій:

А середній мозок;                     

Б мозочок;

В довгастий мозок;                   

Г лімбічна система.

17. Укажіть, для якого періоду сну характерні такі ознаки: звуження зіниць, почервоніння шкіри, посилення потовиділення, зниження активності серцево-судинної, травної, дихальної та видільної систем:

А дрімота;                                

Б поверхневий сон;

В повільний сон;                       

Г швидкий сон.

18. Укажіть, у якій з відповідей правильно вказані види емоційних процесів:

А афекти, власне емоції, відчуття;

Б власне емоції, почуття, афекти;

В враження, афекти, відчуття;

Г почуття, власне емоції, враження.

19. Укажіть, яка фаза сну супроводжується сновидіннями:

А глибокий сон;                        

Б швидкий сон;

В поверхневий сон;                  

Г дрімання.

20. Укажіть, у чому полягає механізм утворення умовних рефлексів:

А у виникненні в корі великих півкуль єдиного осередку збудження у відповідь на дію умовного подразника;

Б у виникненні в корі великих півкуль єдиного осередку збудження у відповідь на дію безумовного подразника;

В у формуванні в корі великих півкуль зв’язку між двома осередками збудження, що виникають (один) у відповідь на дію умовного і (другий) безумовного подразника;

Г у виникненні реверберації (циркуляції по колу) імпульсів по замкненій системі нейронів.

21. Позначте частину психічного процесу, що протікає в мозку людини, яка сприяє утриманню інформації для розвантаження свідомості:

А підсвідомість;                         

Б надсвідомість;

В самосвідомість;                      

Г свідомість.

22. Укажіть, який рефлекс з’являється в новонародженого першим:

А хапальний;                            

Б смоктальний;

В дихальний;                            

Г жувальний.

23. Позначте категорію, яка визначає здатність людини пізнавати себе:

А свідомість;                             

Б самосвідомість;

В підсвідомість;                         

Г надсвідомість.

24. Укажіть складову психічного процесу, яка відповідальна за автоматичні дії:

А надсвідомість;                        

Б свідомість;

В самосвідомість;                      

Г підсвідомість.

25. Виберіть визначення розумової операції «узагальнення»:

А розчленування складного об’єкта на складові;

Б об’єднання частин до цілого;

В зіставлення об’єктів, їх ознак один з одним і виявлення спільного або відмінного між ними;

Г поєднання об’єктів за їх спільними та істотними ознаками.

26. Укажіть твердження, що відповідає поняттю «функціональна асиметрія півкуль»:

А значна відмінність півкуль за будовою та подібність за функціями;

Б відмінності в будові, масі й розмірах правої та лівої півкуль;

В функціональний зв’язок між правою та лівою півкулями;

Г незначна відмінність в анатомічній та гістологічній будові великих півкуль, їх різна спеціалізація щодо психічних функцій організму.

27. Укажіть, який з умовних подразників є натуральним:

А свисток тренера;                  

Б білий халат лікаря;

В спалах лампочки;                 

Г запах апельсина.

28. Позначте правильне твердження:

А рефлексом називають відповідь організму на подразнення, що здійснюється за участі ендокринної системи;

Б рефлекси поділяють на умовні, безумовні та штучні; 

В рефлексом називають відповідь організму на будь-яке подразнення, що здійснюється за участі нервової системи;

Г умовні рефлекси виробляються від народження до п’ятирічного віку й потім не змінюються.

29. Установіть відповідність між видами гальмування умовного рефлексу та їх прикладами:

1 зовнішнє;

2 внутрішнє запізнювальне;

3 внутрішнє умовне;

4 позамежове.

А правила в баскетболі, що є додатковими умовними обмежувачами виконання дій;

Б засинання під час довгого читання, захист кори мозку від перевантажень;

В дзвінок телефону під час виконання певної дії;

Г у зв’язку зі значним запізненням подачі їжі в кафе, пізніше вироблення шлункового соку;

Д вироблення слини на вигляд улюбленої страви, а на інші — ні.

30. Установіть відповідність між поняттями та їх означеннями:

1 динамічний стереотип;

2 інстинкт;

3 рухова навичка;

4 іррадіація.

А поява автоматизму дії після її багаторазового повторення;

Б типові для людини дії, що стали її потребою;

В система безумовних рефлексів, що пов’язана зі збереженням виду;

Г поширення джерела збудження (гальмування) у нервовій системі (корі мозку);

Д система послідовних умовних рефлексів, що виникають на послідовну систему умовних подразників.

31. Установіть відповідність між видами пам’яті та їх ознаками:

1 логічна;

А поява сліз під час пригадування сумної події в житті;

2 образна;

Б запам’ятовування рухів під час плавання брасом;

3 емоційна;

В протилежний до пам’яті процес;

4 моторна.

Г запам’ятовування вигляду, форми, кольору, будови нового авто; 

Д відтворення тексту, складання до нього плану.

32. Установіть відповідність між властивостями уваги та їх прикладами:

1 обсяг;

А швидке переключення з одного виду діяльності на інший;

2 стійкість;

Б охоплення увагою кількох об’єктів, контроль за ними;

3 переключення;

В можливість виконувати кілька дій одночасно, зосереджуватись на них;

4 розподілення.

Г здатність затримуватись на сприйнятті об’єкта тривалий час; 

Д зосереджена сконцентрована робота над об’єктом, його деталями.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити