БІОЛОГІЯ ЗНО 2018 - КОМПЛЕКСНЕ ВИДАННЯ

ПОПУЛЯЦІЙНО-ВИДОВИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ

Вид. Критерії виду. Структура виду

Вид — це основна систематична одиниця, що реально існує в природі, займає певний ареал і є сукупністю споріднених за походженням організмів, які схрещуються між собою з утворенням плодючих організмів, не схрещуються з іншими видами і якісно відмінні від них. Уся сукупність представників будь-якого виду складається з популяцій.

Критерії виду:

морфологічний — сукупність подібностей особин виду за будовою. До нього відносять усі матеріальні структури: від хромосом до особливостей будови органів та їхніх систем;

фізіологічний — подібність або відмінність у процесах життєдіяльності особин одного чи різних видів;

біохімічний — особливості хімічного складу та перебігу певних біохімічних реакцій, характерні для особин певного виду;

географічний — полягає в тому, що популяції кожного виду заселяють певну частину біосфери (ареал), яка відрізняється від ареалів близьких видів, і площа та контури ареалів є видовою ознакою;

екологічний — охоплює всі критерії, оскільки популяції кожного виду мають свою екологічну нішу в біогеоценозі;

генетичний — полягає у схожості ДНК окремих представників або груп особин.

Види, які не розрізняються за загальноприйнятими в діагностиці певної систематичної групи макроморфологічними критеріями, проте відрізняються за всіма іншими критеріями, відносять до видів-двійників.

На території, яку займає вид, окремі особини зібрані в більш-менш відмежовані одна від одної групи — популяції. Існування виду у формі популяцій пов’язане з нерівномірністю розподілу сприятливих умов існування по його ареалу. Наприклад, білка звичайна поширена в Євразії, але трапляється лише в лісах певних типів, які розділені іншими рослинними угрупованнями, річками, горами. Тому кожен з таких лісів має одну або кілька популяцій білки. Отже, що різноманітніші умови існування на території поширення виду, то більшою буде кількість популяцій, з яких він складається.

Ступінь відокремленості популяцій може бути різним. За значних географічних перешкод популяції одного виду можуть бути повністю відокремлені одна від одної (наприклад, популяції риб з різних озер). Якщо ж умови існування на території поширення виду відносно однорідні, то окремі популяції можуть бути відокремлені нечітко (популяції гризунів, які живуть у степах і пустелях).

Ареал. Екологічна ніша

Ареал (лат. area — площа, простір, поверхня, ділянка) — площа земної поверхні (океану), у межах якої трапляється певний таксон чи біоценоз. Отже, ареалом того чи іншого виду називають територію, у межах якої цей вид трапляється. Можна говорити про ареал не лише виду, а й роду, родини та інших таксономічних одиниць. Іноді говорять про ареал окремих рослинних угруповань (верхових боліт, ялинника тощо). У праці Д. В. Панфілова «Про будову та динаміку ареалу видів тварин» дано таке визначення ареалу: «Ареал виду — це простір, у якому особини виду здатні повністю завершити свій життєвий цикл». У зміст терміна «ареал» не включають місця випадкового потрапляння організмів, оскільки дуже часто в результаті пасивного або активного розселення окремі особини потраплять за межі ареалів.

Взаємодія популяцій виду з усім комплексом екологічних факторів певного середовища існування, у тому числі з популяціями інших видів, визначає місце його популяцій у системі біогеоценозу — екологічну нішу.

Екологічна ніша — це просторове і трофічне положення популяції певного виду в біогеоценозі, комплекс його взаємозв’язків з іншими видами і вимог до умов довкілля. Екологічна ніша популяції певного виду в даному біогеоценозі визначається як абіотичними факторами, так і біотичними (взаємодіями з популяціями інших видів). Від біотичних факторів залежить, наскільки екологічні можливості певного виду будуть реалізовані в умовах конкретного біогеоценозу. Що ближчі екологічні ніші популяцій різних видів в одному біогеоценозі, то гостріша між ними конкуренція за ресурси. Внаслідок такої конкуренції або один вид витискує інший з даного біогеоценозу, або їх вимоги до умов довкілля (характеру їжі, просторового розміщення, часу розмноження тощо) змінюються. Наприклад, ярусне розташування різних видів рослин у біогеоценозі знижує їх конкуренцію за світло.

Популяції видів із широкими екологічними можливостями в різних біогеоценозах можуть займати різні екологічні ніші. Сукупність екологічних ніш, які займають різні популяції певного виду в різних біогеоценозах, становить екологічну характеристику виду.

Поняття «екологічна ніша» не слід плутати з місцеіснуванням виду. Місцеіснування виду — це частина простору в біогеоценозах, заселена популяціями даного виду, яка забезпечує їх потрібними ресурсами.

Популяція. Характеристика та структура популяції

Популяцію можна визначити як сукупність організмів одного виду, що заселяють певну територію, вільно схрещуються між собою і певного мірою ізольовані від інших популяцій даного виду. Це форма існування виду в даних умовах. На основі генетичних змін у популяціях відбуваються мікроеволюційні процеси, які завершуються видоутворенням. Вивчення цих процесів має для теорії селекції та еволюційного вчення першорядне значення.

Вид є генетично закритою системою, популяція — система генетично відкрита. Тому процес видоутворення (у загальній формі) зводиться до перетворення генетично відкритих систем у генетично закриті. Незважаючи на дискретну будову спадкових факторів, мінливість організмів має безперервний характер, а еволюційний процес — тривалий у часі. Популяція і є його елементарною одиницею.

Фундаментальне значення для генетики популяцій мали роботи С. Четверикова. У 1926 році він опублікував статтю «Про деякі моменти еволюційного процесу з точки зору сучасної генетики», у якій обґрунтував вчення про генетичну структуру популяцій, розробив методи генетичного аналізу спадковості популяцій і довів, що всі еволюційні події відбуваються всередині популяції, яка «насичена» мутаціями. Після опублікування цієї роботи Н. Дубінін, С. Райт та інші вчені розгорнули експериментальні й теоретичні дослідження, на основі яких потім сформувалось вчення про генетику популяцій і виникла популяційна генетика. Вона вивчає закони динаміки генетичних перетворень, що відбуваються в природних і експериментальних популяціях тварин, рослин і мікроорганізмів.

У 1908 році англійський математик Г. Харді й.німецький лікар Н. Вайнберг незалежно один від одного встановили закон, якому підкоряється частота розподілу гетерозигот у популяції, представники якої вільно схрещуються, і представили його у вигляді алгебраїчної формули. З’ясували, що частота членів пари алельних генів у популяції розподіляється відповідно до коефіцієнта розкладу бінома Ньютона (р + g)2.

Закон Харді — Вайнберга виражає вірогідний розподіл генотипів у популяції, представники якої вільно схрещуються. Але дія цього закону передбачає виконання ряду обов’язкових умов:

1) популяція має необмежено велику чисельність;

2) усі організми в популяції можуть вільно схрещуватись (панміксія);

3) гомозиготні й гетерозиготні за даною парою алелей особини однаково плодючі, життєздатні і не піддаються добору;

4) прямі та зворотні мутації відбуваються (виникають) з однаковою частотою або так рідко, що ними можна знехтувати.

Цілком очевидно, що всі ці умови в реальних популяціях дотримати неможливо, тому закономірності, встановлені Харді та Вайнбергом, діють тільки в ідеальній популяції. Але цей закон є основою для аналізу динаміки генетичних перетворень в реальних природних популяціях у разі порушень, що обумовлені дією еволюційних факторів і добору, виникненням мутацій, обмеженням чисельності популяції тощо. Цей закон необхідний для вивчення будь-яких еволюційних процесів.

Розподіл алелей в необмежено великій популяції за вільного схрещування, відсутності добору і без виникнення мутацій встановлюється на основі концентрації генів, які є в популяції. Концентрація генів — це відносна частота їх в популяції.

Розгляньмо співвідношення генотипів у популяції за парою алельних генів А і а. Виразимо частоту гена А величиною р, а частоту його рецесивної алелі а — величиною g. Оскільки кожний ген однієї алельної пари може бути або А, або а, їх частоти в сумі дають: р + g = 1.

Отже, знаючи частоту одного гена, можна визначити частоту іншого. Звідси: якщо частота гена А дорівнює р, то частота гена а дорівнює 1 - р. У зв’язку з рівномірним розподілом генів між особинами, у них утворюється р яйцеклітин з геном А і g сперміїв з геном а. Оскільки схрещування відбувається вільно, в однаковій мірі можливе поєднання між собою всіх вказаних жіночих і чоловічих гамет.

Можливі комбінації гамет у популяції за вільного схрещування:

Спермії

Яйцеклітини

рА

qa

рА

Р2АА

pqAa

qa

pqAa

q2aa

У підсумку одержимо: р2АА + 2gAa + g2aa.

Цей вираз є формулою закону Харді — Вайнберга, з якого випливає, що:

1) кількість гомозиготних домінантних особин дорівнює квадрату частоти домінантного гена (р2);

2) кількість гомозиготних рецесивних особин дорівнює квадрату частоти рецесивного гена (g2);

3) кількість гетерозиготних особин дорівнює подвоєному добутку частот обох алелей (2pg).

Схрещування

Частота

Кількість гомозигот і гетерозигот у потомстві

AA

AA

АА

Аа

АА

аа

Аа

АА

Аа

Аа

Аа

аа

аа

АА

аа

Аа

аа

аа

Усього:

За законом Харді — Вайнберга в популяції, представники якої вільно схрещуються, вихідне співвідношення в потомстві гомозигот (домінантних і рецесивних) і гетерозигот залишається постійним. Наприклад, у популяції, у якій розподіляється одна пара алельних генів А і а, особини матимуть один із трьох генотипів: АА, Аа або аа. Інші поєднання цих генів неможливі.

Припустімо, що ці генотипи існують в популяції у співвідношенні 1/4АА + 1/2Аа + 1/4аа. Оскільки можливості для вільного схрещування між собою у носіїв всіх трьох генотипів однакові, то вихідне співвідношення гомозигот і гетерозигот повинно зберігатися в потомстві. Доведемо це, встановивши всі можливі схрещування та їх частоту.

Після скорочення одержимо:

1/4АА + 1/2Аа + 1/4аа.

Отже, популяція, у якій розподіл алельних генів А і а відповідає формулі р2АА + 2pgAa + g2aa, перебуває в стані генетичної рівноваги. Якщо в такій популяції не діє добір і не виникають мутації, вихідна відносна частота алелей зберігається в усіх наступних поколіннях. Використавши формулу Харді — Вайнберга, можна в найпростіших випадках визначити в популяції концентрацію генів певної алельної пари. Якщо в популяції відома частота вияву рецесивного генотипу, то можна обчислити частоту двох інших генотипів даної пари алелей.

Продемонструймо це на прикладі. На ділянці площею 0,25 га нарахували 10 000 проростків кукурудзи. З них 9996 були зеленими, а 4 — жовтими. Відомо, що це явище хлорофільної мутації пов’язане з переходом у гомозиготний стан рецесивного гена. Отже, у цій популяції частота домінантного фенотипу — 99,96%, а рецесивного — 0,04%. Оскільки рецесивний генотип повністю фенотипно виявляється, його частку в популяції можна обчислити:

аа = g2 = 0,0004.

Отже, концентрація рецесивного гена  Тоді концентрація (р) домінантного гена А становитиме: 1 - 0,02 = 0,98, або 98%. Тепер можна визначити співвідношення в популяції гомозигот (АА) і гетерозигот (Аа). Кількість гомозигот АА становитиме:

р2 = 0,982 = 0,9604, або 96,04%.

Гетерозиготні рослини Аа мають нормальне зелене забарвлення і ззовні не відрізняються від домінантних гомозиготних рослин АА, хоча несуть рецесивний ген а, який обумовлює утворення жовтих проростків. Визначаємо їх кількість у популяції:

Аа = 2pg = 2 х 0,98 х 0,02 = 0,0392, або 3,92%.

Отже, отримаємо такий розподіл генотипів у популяції кукурудзи:

АА (гомозиготні домінантні, зелені) — р2 = 96,04%;

Аа (гетерозиготні, зелені) — 2pg = 3,92%;

аа (гомозиготні рецесивні, жовті) — g2 = 0,04%.

Фенілкетонурія — небезпечне спадкове захворювання людини, під час якого амінокислота фенілаланін накопичується в крові і виділяється із сечею. Хворі на фенілкетонурію позбавлені однієї з двох фракцій білка, що необхідні для нормального перебігу складної біохімічної реакції перетворення фенілаланіну на тирозин. Встановлено, що фенілкетонурія передається рецесивним геном і виявляється тільки в гомозиготних рецесивних організмів. За даними медичної генетики, концентрація (g) цього гена становить 0,005, а частота гетерозигот — 0,01 (2pg = 2 х 0,995 х 0,005).

Отже, одна людина зі ста є носієм гена фенілкетонурії. Це захворювання супроводжується розумовою відсталістю. Але в разі ранньої діагностики, годування дитини спеціальною дієтою з пониженим вмістом фенілаланіну та регулювання його вмісту в сечі і крові можна помітно покращити стан хворого.

Дані про спадкування альбінізму в кукурудзи та фенілкетонурії в людини засвідчують, що, навіть за невеликої частоти небажаних рецесивних гомозигот, кількість гетерозигот, які є носіями цих генів, у популяції відносно велике. При інбридингу, а в людини у випадку споріднених шлюбів, вірогідність появи гомозигот, що мають шкідливі й летальні гени, різко зростає.

Залежність розподілу частот генотипів від концентрації алелей (за Лешем)

З формули р2АА + 2pgAa + g2aa випливає, що розподіл генотипів у популяції залежить від концентрації домінантного (р) і рецесивного (g) алельних генів. Залежність розподілу частот генотипів від концентрації алелей досліджена і виражена графічно Д. Лешем.

За даними рисунку можна встановити, що помітна зміна частоти гетерозиготних генотипів відбувається тільки у разі значної зміни концентрації алелей. Якщо концентрація алелей коливається в межах 0,35-0,65, відсоток гетерозигот у популяції змінюється несуттєво. У випадку комбінаційної мінливості генотипи можуть розподілятися за двома або кількома незалежними парами алелей. У цих випадках розподіл генотипів відбувається на основі рівновірогідних поєднань компонентів тричленних формул за кожною парою алелей.

Закон Харді — Вайнберга можна назвати законом рівноваги генних концентрацій у популяціях, що вільно схрещуються (панміксичних). Цей закон стверджує, що за відсутності чинників, які змінюють концентрацію генів, популяція може мати будь-які співвідношення алелей; при цьому відносні частоти кожного з них постійні в поколіннях. Якщо популяція з певної причини буде виведена зі стану рівноваги, тобто зміниться відносна концентрація алелей, то в наступному поколінні у ній знову на основі вільного схрещування встановлюється зрівноважений розподіл генотипів. Пояснімо це на такому прикладі.

Вихідні концентрації алелей у популяції становили:

А = р = 0,95;      

а = g = 0,05.

Рівномірний розподіл генотипів у популяції був таким:

АА = р2 = 0,9025;

Аа = 2pg = 0,0950;

аа = g2 = 0,0025.

Нехай у цій популяції встановились нові концентрації алелей:

А = р = 0,70;

а = g = 0,30.

Тоді в наступному поколінні після схрещування буде новий зрівноважений розподіл генотипів,

Ця рівновага генотипів буде зберігатися в популяції доти, доки під впливом якогось чинника знову зміниться концентрація алелей. Схрещування, у результаті якого старий зрівноважений розподіл генотипів перетворюється на новий на основі зміненої концентрації алелей, називають стабілізуючим схрещуванням. Постійна зміна станів рівноваги і перебудова генетичного складу популяції лежать в основі еволюції.

Установлення в популяції зрівноважених станів генотипів шляхом стабілізуючих схрещувань, згідно із законом Харді — Вайнберга, передбачає дотримання таких умов.

Установлення нової зрівноваженої частоти генотипів у поколіннях унаслідок зміни концентрації алелей

Покоління

Частота генотипів

Концентрація алелей

АА

Аа

аа

А

а

Вихідне

0,9025

0,095

0,0025

0,7

0,3

1-е

0,49

0,42

0,09

0,7

0,3

2-е

0,49

0,42

0,09

0,7

0,3

3-є

0,49

0,42

0,09

0,7

0,3

n

р2

2pg

g2

p

g

1. Концентрація алелей у популяції не повинна змінюватись під впливом прямих і зворотних мутацій. Ген А не змінюється на ген а і навпаки.

Іншими словами, популяція не повинна зазнавати тиску мутаційного процесу.

2. Популяція не повинна зазнавати на собі тиску добору. Особини, які мають різні генотипи (АА, Аа і аа), повинні мати однакову життєздатність і плодючість, інакше генетична структура популяції буде змінюватись у результаті добору.

3. На популяції не повинен відбиватись тиск міграції, тобто проникнення і входження у схрещування особин з інших популяцій, з іншими співвідношеннями генів.

4. Популяція повинна мати настільки велику чисельність, щоб на загальній картині концентрації генів не позначались випадкові відхилення, неминучі під час обмежених вибіркових досліджень.

5. На популяцію не повинні впливати чинники ізоляції. Схрещування між особинами повинні здійснюватись на основі випадкових рівновірогідних можливостей всіх генних поєднань популяції.

У реальних (як природних, так і селекційних) популяціях вищеназвані умови не виконуються. Генетична структура популяцій зазнає безперервних змін: одні генотипи замінюються іншими, у результаті чого в процесі еволюції і селекції змінюється спадковість видів, порід тварин і сортів рослин. Цей процес здійснюється через зміну генетичних структур популяцій під впливом мутацій, природного і штучного доборів, генетико-автоматичних процесів і міграцій.

Члени однієї популяції впливають один на одного не менше, ніж фізичні чинники середовища чи інші організми, які існують поряд.

Під час статевого розмноження між особинами популяції відбувається вільне схрещування й обмін генами, що перетворює популяцію у відносно цілісну генетичну систему. Якщо немає статевого запліднення, коли переважає вегетативне і партеногенетичне, генетичні зв’язки слабші й популяція складається із системи клонів чи чистих ліній, які спільно використовують середовище.

До основних показників характеристики популяцій належать:

• чисельність — загальна кількість особин на певній території;

• густота — середня кількість особин популяції на одиницю площі чи об’єму, який займає популяція в просторі;

• біомаса — маса особин популяції, що припадає на одиницю площі або об’єму, характеризує густоту популяції;

• народжуваність — число нових особин, які з’являються за одиницю часу внаслідок розмноження;

• смертність — показник, який відображає кількість померлих особин у популяції за одиницю часу;

• приріст — різниця між народжуваністю і смертністю; приріст популяції може бути як позитивним, так і негативним;

• темп росту — середній приріст за одиницю часу.

Статева структура популяції — це співвідношення особин за статтю, особливо частки здатних до розмноження самок. Співвідношення статевозрілих особин у популяціях різне і залежить від тривалості життя, часу настання статевої зрілості, інтенсивності розмноження.

У більшості видів стать майбутньої особини визначається в момент запліднення в результаті перекомбінації статевих хромосом. Теоретично співвідношення жіночих і чоловічих особин повинно бути рівним (1 : 1), але зчеплені зі статтю ознаки часто визначають значні відмінності. Наприклад, в ондатр у багатьох районах ареалу серед новонароджених у 1,5 разу більше самок, ніж самців.

На статеву структуру популяції значно впливають умови середовища — у популяціях деяких кажанів частка самок після зимової сплячки знижується інколи до 20 %; у фазанів, качки крижня, великої синиці, навпаки, вища смертність самців. Особливо умови середовища впливають на статеву структуру популяцій у видів із чергуванням статевих і партеногенетичних поколінь — попелиць, дафній.

Вікова структура популяції — це розподіл особин за віковими групами. Вона формується на основі біологічних властивостей виду, але завжди відображає силу взаємодії чинників навколишнього середовища і має пристосувальний характер.

Нерідко вікові екологічні відмінності в межах виду виражені значно більшою мірою, ніж розбіжності між видами (трав’яна жаба і пуголовок; метелики і гусінь).

Аналіз вікової структури популяції допомагає прогнозувати її чисельність протягом життя низки найближчих поколінь— різке скорочення частки нестатевозрілих особин свідчить про зниження чисельності популяції в майбутньому.

Просторова структура популяції — це просторове розташування організмів у популяції.

Розрізняють три основні типи просторового розміщення, які мають різну біологічну суть:

випадкове — різні фактори однаково впливають на особини, а популяція перебуває в оптимальних умовах;

регулярне — результат елімінації особин при гомогенних умовах;

групове — найпоширеніше, пов’язане з особливостями дисемінації (висипання важкого насіння, поширення плодів і насіння), вегетативним розмноженням, скупченням у найпридатніших і найвдаліших місцях.

Для виявлення типу розміщення найбільш доступним та ефективним є картування особин на облікових площинах.

Розміщення рослин у просторі через їх нерухомість має важливий біологічний зміст. У рослинних угрупованнях просторова структура популяцій виявляється через характерне розміщення особин даного виду; вони можуть виступати поодинці, парами, групами або ж скупченнями, їх розміщення залежить від біологічних особливостей виду, стадії розвитку популяції, умов місцезростання. Відносно ж тварин, то тут важливим фактором є пора року (лялечка зимує в лісовій підстилці, гусениця живе в кроні дерева).

Популяційні хвилі

Розміри популяції (просторові та за кількістю особин) завжди змінюються. Періодичні коливання чисельності популяції отримали назву хвилі життя, або популяційні хвилі. Поняття про популяційні хвилі розробив російський біолог С. С. Четвериков.

Чисельність популяції будь-якого виду тварин або рослин залежить, у першу чергу, від балансу народжуваності та смертності. Але в природі постійно є причини, які викликають хвилі життя: вороги, патогенні мікроорганізми, наявність їжі, конкуренти, волога, світло, температура, стихійні лиха тощо. Члени однієї популяції впливають один на одного не менше, ніж фізичні чинники середовища чи інші види організмів, які існують поряд.

Популяційні хвилі можуть бути: сезонними — пов’язаними зі щільністю популяції, спричинюються особливостями життєвих циклів або сезонною зміною кліматичних факторів (розмноження організмів у найбільш сприятливу пору року і підвищена смертність у несприятливий період); несезонними — зумовлюються змінами абіотичних (зміною клімату впродовж значного історичного періоду), біотичних (інтенсивний вплив хижаків або паразитів), антропогенних (господарська діяльність людини) чинників.

Популяція може зростати як унаслідок збільшення народжуваності, так і через зменшення кількості загиблих. Різниця між народжуваністю і смертністю визначає приріст популяції. Позитивний приріст — народжуваність перевищує смертність, негативний — навпаки. Тривалий негативний приріст популяції може спричинити її вимирання.

Низька густота популяції тварин сприяє підвищенню народжуваності, надмірна — виснаженню ресурсів існування. Популяція приречена на загибель, якщо густота падає нижче певного рівня, здатного забезпечити зустріч особин різної статі для розмноження.

Густота популяції залежить від ємності середовища існування, змін інтенсивності кліматичних умов, тривалості життя, взаємозв’язків з популяціями інших видів, поведінки особин у популяції, територіальності, стресовості поведінки, розселення, впливу людини тощо.

Популяції живих організмів прагнуть зберегти відносну динамічну збалансованість (постійність), тому її відновлення у випадку порушення можливе за допомогою власних регуляторних механізмів.

Гомеостаз популяції. Генофонд популяції

Унаслідок пристосування до умов середовища життя, у різних видів виробились різноманітні механізми, які дають змогу уникнути необмеженого зростання чисельності популяцій і відповідно — перенаселення та виснаження ресурсів довкілля. Ці механізми сприяють підтриманню густоти популяцій на відносно сталому рівні, особливо у видів із тривалими періодами індивідуального розвитку. Підтримання чисельності популяції на певному, оптимальному для даного середовища життя, рівні отримало назву гомеостаз популяції. На гомеостаз популяції впливають абіотичні фактори, а також міжвидові та внутрішньовидові взаємозв’язки.

Генофонд популяції — це сукупність усіх генних варіацій (алелей) певної популяції. Популяція володіє всіма своїми алелями для оптимального пристосування до умов навколишнього середовища. Якщо певного гена в усій популяції існує лише одна алель, то популяція у відношенні до цього гена є мономорфною. При наявності декількох різних версій гену в популяції, вона є поліморфною. При сильному інбрідінгу часто виникають мономорфні популяції лише з однією версією гена.

Одним з показників обсягу генофонду є ефективна величина популяції. У популяції з диплоїдним набором хромосом може бути максимально удвічі більше алелей одного гена, ніж індивідів. При цьому не враховуються статеві хромосоми. Алелі всієї популяції в ідеальному випадку розподілені за законом Харді — Вайнберга.

Великий генофонд з безліччю різних варіантів окремих генів веде до кращого пристосування потомства до мінливого навколишнього середовища. Різноманітність алелей дає змогу пристосуватись до змін значно швидше, якщо відповідні алелі вже є, ніж якщо вони повинні з’явитись внаслідок мутацій. Однак, у незмінному навколишньому середовищі менше число алелей може бути більш вигідним, оскільки при значній кількості шіелей можуть виникати їх несприятливі комбінації.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити