БІОЛОГІЯ ЗНО 2018 - КОМПЛЕКСНЕ ВИДАННЯ

ОХОРОНА ВИДОВОГО РІЗНОМАНІТТЯ ОРГАНІЗМІВ

Червона та Зелена книги

Перелік видів рослин та тварин, що потребують охорони, наводять у так званих Червоних книгах. Перша Червона книга була видана 1966 року за ініціативою Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОГІ). Крім того, наукове узагальнення інформації в галузі охорони окремих видів рослин, грибів, тварин, відображено в Європейському Червоному списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), Червоних книгах окремих країн.

Червона книга України — основний державний документ, у якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних рослин і тварин у країні, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

Мета заснування Червоної книги — покращення охорони рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного і тваринного світу; є основою для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин.

Перший том — «Червона книга України. Тваринний світ» — складається з 11 розділів, що включають статті про 382 види тварин.

Другий том Червоної книги України — «Рослинний світ» — вийшов з друку 1996 року. Він складається з 5 розділів, що включають статті про 541 вид (підвид, різновидність, форма) рослин і грибів.

Залежно від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин, рослин та грибів, занесених до Червоної книги України, їх поділяють на такі категорії:

зниклі (0) — види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх перебування в дикій природі;

зникаючі (І) — види, що перебувають під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме й надалі згубна дія факторів, що впливають на їх стан;

вразливі (II) — види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан;

рідкісні (III) — види, популяції яких невеликі, які у даний час не належать до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека;

невизначені (IV) — види, про які відомо, що вони належать до категорії «зникаючих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б давала змогу визначити, до якої із зазначених категорій вони належать, відсутня;

недостатньо відомі (V) — види, які можна було б віднести до однієї з перерахованих категорій, однак у зв’язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається не визначеним;

відновлені (VI) — види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

Стаття 10 законопроекту містить перелік заходів з охорони та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України.

Червона книга України про кожний з видів тварин і рослин містить такі відомості:

• категорія;

• поширення;

• основні місця поширення;

• чисельність у природі;

• відомості про розмноження або розведення в штучних умовах;

• заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони;

• джерела інформації;

• картосхеми поширення на території України;

• фотографії (малюнки);

Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин поділяють на такі категорії: зниклі; зникаючі; вразливі; рідкісні; невизначені; недостатньо відомі; відновлені.

Ведення Червоної книги України покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Ведення Червоної книги України фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Розділ VI законопроекту встановлює відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони, використання та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України.

Охорона та відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями, які є суб’єктами використання тваринного і рослинного світу, та громадянами відповідно до закону.

Охорона об’єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: установлення особливого правового статусу рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, заборони або обмеження їх використання; врахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно- правових актів; систематичної роботи з виявлення місць їх перебування (зростання), проведення постійного спостереження (моніторингу) за станом їх популяцій; пріоритетного створення заповідників, інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також екологічної мережі на територіях, де перебувають (зростають) об’єкти Червоної книги України, та на шляхах міграції рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу; створення центрів та «банків» для збереження генофонду зазначених об’єктів; розведення їх у спеціально створених умовах (зоологічних парках, розплідниках, ботанічних садах, дендрологічних парках тощо); врахування спеціальних вимог щодо охорони об’єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно- планувальної документації, проведення екологічної експертизи.

Відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: сприяння природному відновленню популяцій рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, інтродукції та реінтродукції таких видів у природні умови, де вони перебували (зростали); утримання і розведення в штучно створених умовах.

Охорона та відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечуються також шляхом: здійснення необхідних наукових досліджень з метою розроблення наукових засад їх охорони та відтворення; установлення підвищеної адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження об’єктів Червоної книги України, заподіяння шкоди середовищу їх перебування (зростання); проведення освітньої та виховної роботи серед населення; здійснення інших заходів відповідно до законодавства.

Перебування (зростання) на певній території рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, є підставою для оголошення її об’єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення. Щоб забезпечити вирішення транскордонних та інших проблем охорони і відтворення об’єктів Червоної книги України здійснюється міжнародна співпраця у цій сфері шляхом укладання і виконання відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод, організації біосферних заповідників, створення на територіях, суміжних з іншими державами, міждержавних заповідників, національних парків, заказників та інших територій і об’єктів природно- заповідного фонду, проведення спільних наукових досліджень, обміну їх результатами.

Види тваринного і рослинного світу, занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів і Європейського Червоного списку, які перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, можуть заносити до Червоної книги України або їм можуть надавати інший особливий статус відповідно до законодавства.

Отже, Червона книга України— це основний державний документ, який узагальнює відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення та заходи щодо їх збереження і відтворення на науково обґрунтованих засадах. Об’єктами Червоної книги України є тварини і рослини на всіх стадіях розвитку, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, види яких є рідкісними і перебувають під загрозою зникнення, а також гнізда та інші продукти цих тварин і рослин.

Чорний список — види, які зникли з нашої планети, починаючи з 1600 року. Підставою для занесення певного виду до Чорного списку є відсутність його достовірних знахідок принаймні протягом останніх 50 років.

Білий список — види, які мало вивчені.

Зелена книга України є державним документом, у якому зведені відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угрупувань України, що потребують охорони і мають важливе значення як складова частина біологічного різноманіття. Цей документ є основою для розробки заходів щодо охорони та невиснажливого використання природних рослинних угрупувань, визначає категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України.

Зелена книга України складається з окремих аркушів, які містять інформацію про кожне рослинне угруповання, занесене до неї (назва, мотиви та категорія, поширення у світі та в Україні, екологічні умови, будова та склад, причини скорочення/поширення, забезпеченість охороною та необхідні заходи охорони, джерела інформації), а також карту поширення цього угрупування в Україні.

Визначають п’ять категорій природних рослинних угрупувань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України:

1. Корінні рослинні угрупування, у складі яких домінують види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин.

2. Корінні рослинні угрупування, склад яких визначають типові види рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу.

3. Рослинні угрупування, що не пов’язані з природною зональністю (болота, луки, водні об’єкти тощо), які потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань.

4. Рослинні угрупування, взаємопов’язані зі зникаючими видами представників тваринного світу.

5. Рослинні угрупування, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.

Пропозиції щодо внесення до Зеленої книги України природних рослинних угрупувань подають відповідні науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, державні та громадські організації, окремі фахівці, науковці.

Природні рослинні угрупування, що увійшли до Зеленої книги України, підлягають особливій охороні на всій території України.

Охорона природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, передбачає збереження умов їх місцезростання та охорону від знищення й пошкодження.

Інформація про зміст Зеленої книги України, стан внесених до неї природних рослинних угрупувань підлягає широкому пропагуванню, у тому числі через засоби масової інформації, і доводиться до відома підприємств, наукових, освітніх, виховних та інших установ і організацій.

Державний контроль за додержанням вимог щодо охорони природних рослинних угрупувань, внесених до Зеленої книги України, здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Природоохоронні території

Природоохоронні об’єкти поділяють на національні парки, заповідники, заказники, пам’ятки природи.

Заповідник — територія (акваторія), що особливо охороняється законом. Заповідники повністю виключені з будь-якої господарської діяльності, закриті для відвідувачів з метою збереження у незайманому вигляді природних комплексів, охорони всіх видів живого та спостереження за природними ресурсами. У заповідниках дозволяються тільки заходи для підтримання природи, якщо їй загрожують зовнішні впливи.

Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, у яких охороняються всі шари біосфери; і доступ до яких вкрай обмежений. В Україні розташовані 4 біосферних заповідники: «Асканія-Нова», Дунайський, Карпатський, Чорноморський.

Природні заповідники України — це природо-охоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси та явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування.

Заказник — територія, на якій заборонена певна господарська діяльність. Заказники призначені для охорони рослин і тварин, екосистем, ландшафтів. Існують заказники орнітологічні, мисливські, ландшафтні, озерні та інші.

Національні парки — великі території, де охорона природи поєднується з відпочинком людей у природному, мало зміненому середовищі. У національних парках охороняються ландшафти, компоненти екосистеми, рідкісні види рослин і тварин.

Ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

Пам’ятки природи — природні території або об’єкти, часто пов’язані з історичними подіями, особистостями чи вирізняються своєю винятковістю.

В Україні існує система державних органів з охорони природи та її ресурсів. До них належать органи державного стандартного контролю, охорони вод, гірничого нагляду, лісоохорони, карантинної служби, рибного нагляду, комітету гідрометеорології та ін. Будь-яка діяльність, яка може призвести до небажаних змін природного середовища, обмежується або припиняється. Останні роки все більшого розвитку набуває міжнародна мережа особливих охоронних територій — біосферних заповідників (біосферних резерватів). У ранг біосферних ХХ-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО (1985) віднесено два природних заповідники на території України — «Асканія-Нова» та Чорноморський.

Найбільшими та найвідомішими державними природними заповідниками, крім згаданих біосферних, є Карпатський, Поліський, Канівський, Український степовий, Луганський, Ялтинський та ін. Крім того, є численні заповідно-промислові господарства, багато ландшафтних, зоологічних, ботанічних і геологічних заказників і окремих пам’яток природи, які охороняються.

Діяльність цих установ має величезне як наукове, так і практичне значення для майбутнього, оскільки всі рослини і тварини, які живуть за природних умов, є дорогоцінним генофондом, що необхідний для людства.

Поняття про екологічну мережу

Екологічна мережа (екомережа) України — це єдина територіальна система, яка створюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля; підвищення природно-ресурсного потенціалу території України; збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні.

Відносини, пов’язані з формуванням в Україні екомережі, регулюють закони України «Про екологічну мережу України» (2004), «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (2000), «Про Генеральну схему планування території України» (2002); Земельний кодекс України, а також законами України про окремі типи територій та об’єктів, що підлягають особливій державній охороні; інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них.

Об’єкти екомережі міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів України, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів (1971), Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (1979), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992), Конвенції про біологічне різноманіття (1992), Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995), Конвенції про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер (1999).

Передбачається формування екомережі України шляхом створення єдиної територіальної системи, яка б складалась із структурних елементів чотирьох типів: ключові, сполучні, буферні та відновлювані території.

Ключовими територіями у складі екомережі мають стати території та об’єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об’єктів особливої державної охорони. Це, насамперед, території та об’єкти природно-заповідного фонду; водно-болотні угіддя міжнародного значення; водо-охоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які використовують для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книш України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України, та деякі інші. Саме ці території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для цього регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Крім того, передбачається віднесення до складу ключових територій екомережі деяких категорій сільсько-господарських угідь екстенсивного використання (пасовиша, сіножаті, ділянки степової рослинності, кам’яні розсипи, піски, солончаки, що мають особливу природну цінність).

Сполучні території (екокоридори) поєднають між собою ключові території, забезпечать міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу.

Буферні території — це місцевості із природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

До складу відновлюваних територій планується віднести території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану Це, передусім, законсервовані землі, тобто такі, що виведені з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні. До відновлюваних територій екомережі увійдуть території, що становлять порушені, деградовані і малопродуктивні землі, а також землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, зокрема радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають охороні як природні регіони з окремим статусом.

Проектування екомережі передбачає:

а) нанесення на планово-картографічні матеріали територій та об’єктів, включених до переліків екомережі;

б) визначення територій, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законом обмежень на їх планування, забудову та інше використання;

в) обґрунтування необхідності включення територій та об’єктів до переліків екомережі, резервування територій для цих потреб, надання природоохоронного статусу, введення обмежень (обтяжень) для відновлюваних, буферних та сполучних територій задля забезпечення формування екомережі як єдиної просторової системи;

г) розроблення рекомендацій щодо визначення режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлатають особливій охороні, відновлюваних, буферних та сполучних територій, які пропонується створити, а також щодо необхідності вилучення і викупу земельних ділянок;

д) узгодження регіональних і місцевих схем формування екомережі зі Зведеною схемою формування екомережі України; поєднання її із Всеєвропейською схемою формування екомережі та із затвердженою проектною документацією з урахуванням державних, громадських і приватних інтересів; визначення перспективних напрямів забезпечення збереження та невиснажливого використання цінних ландшафтів та інших природних комплексів, об’єктів і територій.

Проектування екомережі здійснюється шляхом розроблення регіональних схем формування еко-мережі Автономної Республіки Крим та областей, а також місцевих схем формування екомережі районів, населених пунктів та інших територій України. Регіональні та місцеві схеми формування екомережі затверджують відповідні ради після їх погодження з територіальними органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. А Зведена схема формування екомережі України входить складовою частиною до Генеральної схеми планування території України і затверджується Верховною Радою України. До Зведеної схеми формування екомережі України, а також регіональних та місцевих схем формування екомережі періодично, у міру розширення можливостей для розвитку такої мережі, але не рідше одного разу на десять років, вносяться зміни органами, до повноважень яких віднесено затвердження зазначених схем. Зведена схема формування екомережі України, відповідні регіональні та місцеві схеми є основою для розроблення всіх видів проектної документації при здійсненні землеустрою, розробці містобудівної документації, а також у процесі здійснення господарської та іншої діяльності.

Закон України «Про екологічну мережу України» встановлює важливу норму: включення територій та об’єктів до переліку територій та об’єктів екомережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні природні ресурси, їх власника чи користувача. Включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів екомережі не завдає шкоди правам тих, на чиїй території вони розташовані. Одночасно власники і користувачі територій та об’єктів, включених до переліків територій та об’єктів екомережі, зобов’язані забезпечувати їх використання за цільовим призначенням. Із цією метою вони беруть на себе зобов’язання щодо збереження природних ресурсів, їх екологічно збалансованого та раціонального використання.

Території та об’єкти екомережі підлягають і державному обліку. Такий облік є складовою державного земельного кадастру, державних кадастрів інших природних ресурсів, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, державної статистичної звітності і здійснюється в порядку, який визначає закон.

Природоохоронне законодавство України

Збереження і покращення стану навколишнього природного середовища неможливе без збереження видового різноманіття організмів, які населяють нашу планету. Для цього потрібно всебічно вивчати видовий склад організмів різних регіонів Землі, приділяючи при цьому особливу увагу тим видам, яким загрожує зникнення. На підставі цих досліджень розробляють основи раціонального використання видів, за якого їхні популяції могли б відновлювати свою чисельність. Для збереження видового різноманіття уряди різних країн (у тім числі й України) приєднались до розробленої МСОП Всесвітньої стратегії охорони природи: її теоретичною базою є розуміння, що кожен вид організмів є необхідним і унікальним компонентом біосфери.

Важливість охорони біологічного різноманіття підкреслює і ратифікована урядами різних країн (серед них і Україна) Конвенція про охорону біологічного різноманіття, а також створена на її основі Концепція збереження біологічного різноманіття України (1997).

Для реалізації цих документів розроблено Національну програму збереження біологічного різноманіття України на 1998-2015 рр. Її основні положення такі:

— збереження, покращення стану, відновлення природних і порушених екосистем, існувань окремих видів тварин, рослин, грибів і компонентів ландшафтів;

— сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів, зменшення негативного впливу на екосистеми;

— посилення відповідальності за збереження біологічного різноманіття з боку підприємств і громадян, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан навколишнього середовища.

Із прийняттям цих документів розпочато новий етап в охороні довкілля і його мешканців. Згідно з ними, біологічне різноманіття України слід охороняти як національне багатство; його збереження і раціональне використання є важливою умовою стабільного розвитку країни. Охорона навколишнього середовища є одним з основних напрямів політики нашого уряду. При цьому визнано необхідність охорони всіх організмів незалежно від того, постійно чи тимчасово вони перебувають на території України.

Для реалізації Національної програми збереження біологічного різноманіття України вдосконалюється і законодавча база, спрямована на охорону навколишнього природного середовища.

Зокрема, прийнято такі закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), «Про тваринний світ» (1993) (розроблений і аналогічний закон про рослинний світ) і багато інших законодавчих актів. Нагадаємо, що природоохоронну діяльність забезпечує Основний Закон нашої країни — Конституція України. Зокрема, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни є обов’язком держави, а кожен громадянин зобов’язаний не завдавати шкоди природі й компенсувати завдані збитки. В Україні організацію охорони довкілля і керівництво природоохоронними заходами здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки.

Міжнародна співпраця в галузі охорони природи

При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є наявність та дотримання міжнародних домовленостей: їх спільне застосування має супроводжуватись співпрацею, а не протиборством. Та й розвідка, раціональний видобуток і використання невідновлюваних ресурсів, охорона та відтворення відновлюваних ресурсів, у міру їх вичерпання та забруднення, усе більше будуть перетворюватись із внутрішньої справи кожної країни в загальнолюдську проблему забезпечення виживання.

Вирішення цих проблем можливе лише на базі міжнародної співпраці, здійснюваної на двосторонній і багатосторонній основах. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони природи; укладання офіційних договорів та угод, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій.

Історія міжнародної екологічної співпраці почалась понад 100 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. У 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання й охорону морських котиків у Тихому океані.

Перша міжнародна Конвенція про охорону птахів, корисних для сільського господарства була укладена деякими європейськими країнами 1902 року в Парижі. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів «шкідливих» птахів. У 1950 році в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. До них належать спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забрудненню під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін.

Особливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточуючого середовища.

Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації, у тому числі ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), створена 1973 року, яка координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього природного середовища, розробляє програми подальших спільних дій в цій галузі; ВМО (Всесвітня метеорологічна організація); ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури); ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я); ЄЕК (Європейська економічна комісія); ММО (Міжнародна морська організація); МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічного захисту); МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів).

Із громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить «Greenpeace»— «Зелений світ», з якою співпрацюють представники громадськості нашої країни. Її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утворена 1971 року в Північній Америці. Вона діє в ЗО країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 році.

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів — Стокгольмської конференції ООЕІ з навколишнього середовища (1972), день відкриття якої— 6 червня — був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 рік); Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД, або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік).

Одне з перших починань ЮНЕП — створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Під егідою ЮНЕП разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році в Ризі, в 1981 році в Тбілісі, а в 1983 році в Таллінні міжнародні симпозіуми з комплексного глобального моніторингу забруднення навколишнього середовища. Роботи щодо проекту «Біосферні заповідники» передбачають спостереження за станом біосфери на фоновому рівні. Перший Міжнародний конгрес у справі біосферних заповідників було проведено у Мінську в 1983 році. У світову мережу було включено 17 вели-ких заповідників СРСР.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Декларація про розвиток довкілля, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД — «Порядок денний на XXI століття» — всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами — з іншого.

Таким чином, екологічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах.

Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України «Про біосферні заповідники», яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 року таких заповідників було три: «Асканія-Нова» (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству закордонних справ України й Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника «Східні Карпати».

Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн: спільними силами ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

Тренувальні тести

1. Живі організми забезпечують у біосфері:

А парниковий ефект;

Б потік енергії;

В перетворення геологічних оболонок Землі;

Г кислотні дощі.

2. Нижній шар атмосфери — це:

А стратосфера;

Б тропосфера;

В іоносфера;

Г озоновий екран.

3. Проникнення організмів углиб літосфери обмежене переважно:

А кількістю вологи;                    

Б освітленістю;

В температурою;                       

Г атмосферним тиском.

4. Ноосферу можна охарактеризувати як:

А сферу розуму людини;     

Б біосферу, перетворену розумною діяльністю людини;

В етап еволюції біосфери;    

Г сукупність біосфери і космосу.

5. Елементарною структурною одиницею біосфери є:

А літосфера;                              

Б атмосфера;

В геологічні оболонки Землі;      

Г біогеоценоз.

6. Біосфера — це:

А частина геологічних оболонок Землі, заселена живими організмами;

Б тільки неживі компоненти навколишнього середовища;

В глобальна екологічна система Світового океану;

Г сукупність усіх живих організмів.

7. Поширення організмів в атмосфері обмежене переважно:

А температурою;                

Б інтенсивністю ультрафіолетових променів;

В атмосферним тиском;      

Г інтенсивністю інфрачервоного випромінювання.

8. Найбільша біомаса в біосфері зосереджена в:

А літосфері;                              

Б гідросфері;

В атмосфері;                             

Г на стику цих сфер.

9. Найдавнішою геологічною оболонкою Землі є:

А літосфера;                             

Б біосфера;

В атмосфера;                            

Г гідросфера.

10. Провідну роль у кругообігу Нітрогену відіграють:

А тварини;                                

Б гриби;

В рослини;                                

Г азотфіксуючі прокаріоти.

11. До Червоної Книги України занесено види рослин і тварин:

А що складають основу флори;

Б невизначені та недостатньо вивчені;

В мутантні;

Г зникаючі та рідкісні.

12. Провідну роль у кругообігу Карбону відіграють:

А тварини;

В рослини;

Б аеробні мікроорганізми;

Г гриби.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити