Культурологічний словник

СОФІЯ (з грец. знання, мудрість) — поняття-символ, міфологема в античній (Платон, Плотин) і середньовічній (Г. Су- зо, Я. Бьоме) філософії. У вітчизняній релігійно-філософській і богословській думці насамперед асіціювалася з біблійною «Премудрістю Божою» (Іларіон, Лука Жидята, Клим Смолятич, Іван Вишенський, Григорій Сковорода, Памфил Юркевич, о. Сергій Булгаков). С. знайшла відображення у богослужінні, храмовій архітектурі, іконопису. Її іпостасна природа зумовила розуміння С. як богині. Вона являє собою ідею вічної жіночності, яку греки пошановували в образах Афродіти, Деметри, а східні релігії обожнювали як Ізиду, Кібелу, Іштар. У слов'янській міфології вона відобразилася в культах Лади і Мокоші. Саме ця богиня давала назву першим християнським храмам в Україні-Русі. Оранта Софійського собору являє собою, за словами П. Флоренського, «нематеріальну сутність дому Софії Премудрості Божої», а не Богоматір, як вважають деякі дослідники, не помічаючи відсутність Немовляти, підняті руки, специфічну поставу тіла. Софію також дуже часто зображували на іконах св. С. як жіноче божество з піднятими крилами за спиною, що символізувало її єдність з божественним світом.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити