Культурологічний словник

ВІТЕР — символ духу, дихання Всесвіту; невловимості, неусвідомленості; швидкості; якоїсь звістки (як правило, однієї); шкоди, руйнації і водночас оновлення. В. — конкретне вираження однієї з основних стихій світобудови повітря (інші — Земля, Вода, Вогонь). У багатьох міфологіях йому приписують величезну міць руйнівного характеру. У давніх греків богом вважався Еол, що мешкав на острові Еолія у печері, де він стримував вітри. Починаючи з Гомера, образ Еола набирає поетичного характеру, що знаходить відображення в європейській літературі: сам Еол стає символом Вітру. Особливе значення мають вітри Борей та Зефір (у римській міфології — Аквілон та Фавоній), які часто вживаються у поетичній мові. У давньоіндійській міфології бог вітру Ваю — життєве дихання — виник із дихання Пуруши — першо-людин, з якої утворено елементи космосу та вселенської душі. У Старому Заповіті дихання Яхве пов'язано з безперервним створенням світу. Божественний подих надає людині незвичайних якостей — надзвичайної сили, яснобачення, дару пророцтва. В українському фольклорі і в поезії широко використовується народна символіка, пов'язана з вітром.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити