ЖРЕЦТВО — суспільна (станова чи кастова) група людей, що виконували релігійні обряди. Найбільшого розвитку досягло в Єгипті, Індії, Іудеї та ін. На відміну від релігій Сходу, в Греції не було Ж. в загальноприйнятому розумінні: у полісах кожен громадянин міг приносити жертви, виконуючи очищення, узливання та інші священні дії. Жерця, як правило, обирали на рік або на кілька років, часом призначали жеребкуванням. Деякі «посади» жерців діставались у спадщину на ціле життя. В елліністичний період сан жерця можна було купити. Жерцем міг бути лише рівноправний громадянин, здоровий психічно й фізично. Жерці не брали особливої платні за свою роботу, але брали частину м'яса жертовних тварин та подарунки віруючих. В античній Греції державним культом відали найвищі службові особи, а не жерці. Римське Ж. відігравало більшу роль в житті суспільства, ніж грецьке. У Римі жерці були службовими особами, відали календарем, оберігали закони, вступали в міжнародні зносини, засідали с сенаті тощо.

У переносному значенні жрець — той, хто присвячує себе служінню чомусь: жрець Аполлона — митець, жрець Вакха — п'яниця, жрець Морфея — сплюх (жартівливе) тощо.