Культурологічний словник - 2020
ЗЕМЛЯ
ЗЕМЛЯ — символ астральний і космічний; матері-годувальниці; Вітчизни; духовності; життя; багатства; щедрості; родючості; плодючості; позитивного і негативного начала; світла і темряви; гріхопадіння, місця вигнання людини з раю. До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі — і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір (Булашев Г. О. Український народ. — С. 268). Наші предки зважали, що земля жива, бо «тілько живе може живому життє дати». А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. «Земля наша мати, всіх годує», «Земля дає все і забирає все», — стверджують прислів'я. «Земля — мати», а «Сонце — батько, Місяць — вітчим». Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Слово «земля» в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі — Вітчизни. Земля-мати — дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів (Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. — 28 с.).