КАЛИНА — символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини нема України», — каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше — гільце (вільце) молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Етимологія слова «калина» пов'язана з поняттям вогню, — першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. В Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!» Одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода» («А Дівчина, як калина, личком рум'яная...»). Символізувала вона і вірне, довічне кохання («Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько»). Ламати калину означало виходити заміж, любити. «Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, — пише О. Братко-Кутинський, — калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України» (Братко-Кутинський О. Символік світобудови. Українська традиція //Людина і світ. — 1991. — № 11 — 38 с.). У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина: А ми тую червону калину та й підіймемо. А ми нашу славну Україну та й розвеселимо!... Червона калина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ «калинового мосту». «Калина — символ розквіту, — підкреслює Б. Ажнюк, — міст — життя, що з'єднує два береги: молодість і старість (ширше: народження і смерть). Перший берег вже за спиною (на...мості), попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя у хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає» (Ажнюк Б. М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О. О. Потебня і проблеми сучасної філології. — К., 1992. — 41 с.). Сумну символіку мала калина у хвилину вічної розлуки з дорогою людиною, її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. «Так символічно, — вказує С. Боруцький, — виражалася потреба постійного зв'язку людини з «тамтим світом», що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя» (Боруцький С. «А ми тую червону калину...» //Людина і світ. — 1993. — № 2. — 28 с.). І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя в рідні, народі, світлу пам'ять.