Культурологічний словник

КАНОН (грец. kanon — палиця, переносно — норма, правило, зразок) — 1) У релігійному контексті — установлення щодо віровчення, догматики, культу, церковної організації, що ведуться від апостолів, Отців церкви або вироблені церковними соборами; церковна традиція як зразок. Має догматичний характер. У християнстві К. називають: а) Символ віри; б) учення Ісуса Христа та апостолів; в) книги Святого Письма (Старий Заповіт і Новий Заповіт); г) сукупність правил щодо богослужіння, обрядів, ієрархічних відносин тощо; д) церковні піснеспіви на честь святого чи свята. К. є джерелом і виявом віровчення, культу і церковного права. К. — установлене християнською церквою правило, яке не підлягає перевірці та сумнівам і повинно сприйматись як «богонатхнена» істина. 2) В образотворчому мистецтві — сукупність твердо встановлених правил, що визначають у художньому творі норми композиції та колориту, систему пропорцій або іконографію цього типу зображення, яке служить нормативним зразком. Теоретичні основи К. були розроблені давньогрецьким скульптором Поліклетом у творі «Канон» (2-га пол. V ст. до н. е.). Системи К., пов'язані з релігійними приписами, панували в мистецтві стародавніх культур Сходу, Африки, в середньовічному мистецтві Європи та Азії. Для античності та Відродження характерні спроби раціоналістичним шляхом знайти ідеальну закономірність у пропорціях людського тіла й вивести незмінні, математично обґрунтовані правила побудови людської фігури. 152





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити