Культурологічний словник

МОНАСТИР (від грец. monasterion — місце, житло усамітнених) — громада ченців, які об'єдналися на основі тотожних релігійних поглядів, ідеалів для спільного проживання за особливими правилами, зафіксованими у монастирських статутах. М. називають також певним чином організований комплекс культових, житлових та господарських приміщень, обнесений огорожею чи стіною. М. існують у православних, католицьких, греко- католицьких, вірмено-григоріанських церквах, а також у буддизмі, ламаїзмі та деяких інших. У християнстві М. виникли у ІІІ-IV ст. Поява М. спричинена прагненням найревніших послідовників тієї чи іншої конфесії ізолюватися від гріховного, на їхню думку, світу й організувати життя відповідно до власних уявлень про ідеал праведності. Розрізняють М. спільножитні і келіотства, звичайні і ставропігійні (особливо самостійні у діяльності), чоловічі і жіночі. Найпоширеніші — спільножитні, де життя регламентоване єдиним статутом, а ченці не мають власності. Очолює монастир настоятель (намісник).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити