ОРІЄНТАЦІЯ (франц. orientation, від лат. — схід) — визначення положення у системі просторово-часових координат (природних, соціальних, духовних) щодо певних орієнтирів (предметних, символічних) або напряму (заданого чи бажаного). У психофізіології О. — комплекс цілеспрямованих і узгоджених реакцій у відповідь на раптову зміну ситуації або новий подразник. У психології О. відбувається за допомогою випереджаючого відображення, передрішення. Орієнтаційна основа відіграє визначальну роль у формуванні розумових дій, її типи конституюються за критеріями узагальненості (конкретна — узагальнена), повноти (повна — неповна), способу отримання (готова — вироблена самостійно). Соціальна О. відбувається за основними видами життєдіяльності: праця (професійна О., включаючи відношення до праці, О. на зміст чи престиж професії), пізнання (О. на стереотипи чи на самостійне мислення), спілкування (О. на функціональне чи на самоцінне ставлення до іншого). Світоглядна О. — вищий блок у ієрархії рівнів О. полягає у самовизначенні особистості і соціальної групи (класи, партії, суспільство) щодо вищих цінностей, ідеалів, типів світогляду.