Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Розділ VII

Культура України в період становлення

радянської влади

 

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

 

Як і літературі, музиці, театрі та інших сферах культурного будівництва, мистецтво у цей період було відносно вільним і мало регламентувалося. Партія намагалася поступово прибрати митців до своїх рук.

Першим кроком у цьому напрямку стала організація державного керівництва мистецтвом. При Наркомосі було створено Всеукраїнський відділ мистецтв з окремими комітетами: образотворчого мистецтва та охорони пам’яток мистецтва і старовини. У його відання передавалися всі історичні та мистецькі цінності, було націоналізовано музеї, музейні колекції. Сюди ж перейшла Українська Академія мистецтв. Наркомосу були підпорядковані також художні училища, технікуми і промислові школи. Поряд з вивченням класичного мистецтва актуальним стало мистецтво пропаганди, що слугувало виключно інтересам партії. Це політичні плакати, сатирична графіка, наочна агітація.

Помітний вплив на розвиток українського образотворчого мистецтва справляла створена Асоціація художників Червоної України (АХЧУ), яка головною своєю метою проголосила відбиття сучасності. Аналогічне за своїм спрямуванням було товариство ім. К. Костанді в Одесі. Інший характер мала Асоціація революційних митців України, створена в 1925 р. Вона об’єднувала митців різних напрямків, які декларували реалістичні традиції і орієнтувалися на новітнє західноєвропейське мистецтво.

Групою, що цікавилася передовим модерним малярством, було Об’єднання сучасних митців України (ОСМУ), організоване А.Петрицьким. На позиціях реалістичного мистецтва стояло активне в 1928—1930 рр. Об’єднання мистецької молоді України (ОММУ), до якого належали переважно студенти художніх інститутів.

Почав відроджуватися світський монументальний живопис, у якому найпомітнішою постаттю був М. Бойчук. Він орієнтувався на зразки стародавнього Єгипту, Італії, Візантії, Київської Русі. “Бойчуківці” брали участь у монументально-декоративному оформленні українського павільйону на першій Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві 1923 р.

Розпочалося становлення станкового живопису, до якого митці формалістичного спрямування ставилися негативно. До кращих належать твори Ф. Кричевського. Триптих “Життя” (1928) приніс художнику визнання на міжнародній виставці у Венеції. Високим рівнем відзначаються також його полотна “Довбуш” та “Переможці Врангеля”. У станковому живописі працював М. Самокиш. Він написав полотна “Бій Богуна з польським магнатом Чарнецьким”, “Бій за прапор”, “Атака” та ін. Багато художників присвятили свої картини темам індустріалізації країни. Окреме місце у розвитку українського портрета займає творчість А. Петрицького, який у 1932—1933 рр. виконав близько 150 портретів українських письменників та діячів культури і мистецтва. У жанрі пейзажу працювали митці старшого покоління. Багато зробив для його розвитку М. Бурачек, якого називали “співцем української природи”.

Живопис Галичини представляли насамперед художники І. Труш, О.Новаківський, П. Холодний, О. Курилас, Л. Гец, А. Монастирський, О. Кульчицька, Я. Музика, М. Бутович та ін.

Успішно розвивалася графіка; популярними стають офорт, гравюра на дереві, ліногравюра та літографія. Нових вершин сягає мистецтво оформлення книги, що було викликано збільшенням обсягу книгопродукції України. Крім І. Іжакевича, О. Сластіона, які раніше працювали в цьому напрямку, великих успіхів досягли митці школи Г.Нарбута — Л. Лозовський, М. Кирнарський, Л. Хижинський, М.Алексєєва. Виконувані ними ілюстрації та обкладинки досить повно розкривали зміст і стилістику літературного твору.

Українські художники, зокрема К. Трутовський, А. Ждаха, О.Сластіон, О. Налепинська-Бойчук, І. Падалка, І. Іжакевич, В. Касіян, М. Дерегус зробили значний внесок у розвиток графічної Шевченкіани.

Буквально з перших днів революції скульптори включилися до реалізації плану монументальної пропаганди, проголошеної в декреті від 14 квітня 1918 р. “Про зняття пам’ятників, споруджених на честь царів та їх слуг і вироблення проектів пам’ятників Російської соціалістичної революції”. У списку, доданому до декрету, було зазначено осіб, яким передбачалося встановити пам’ятники першочергово; серед них були прізвища двох геніїв українського народу — Т. Шевченка та Г. Сковороди. Ці пам’ятники було встановлено у Москві — за проектом С. Волнухіна, у Ленінграді — за проектом латвійського скульптора Т. Тільберга. В Україні також починається реалізація монументальної пропаганди — встановлюється погруддя Т. Шевченка у Києві (роботи Ф. Балавенського) і Ромнах (роботи І. Кавалерідзе). Пізніше споруджуються стаціонарні пам’ятники Кобзареві в Києві (1939), Каневі (1939), Харкові (1935). Б.Кратко виконав погруддя Г. Сковороди, встановлене у с.Сковородинівці. О. Сокол — автор монумента “Розкутий Прометей”, встановленого у Дніпродзержинську.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.