Українська мова - Великий довідник школяра - 2019

Синтаксис
Пряма мова, непряма і невласне-пряма мова
Пряма мова

В українській мові є три способи передачі чужої мови: пряма, непряма і невласне-пряма.

Пряма мова

Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова автора, їх називають авторським введенням.

Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення (А, а — слова автора; П — пряма мова).

А: «П».

А: «П!»

А: «П?»

«П», — а.

«П!» — а.

«П?» — а.

«П,— а,— п».

«П? — а.— П!»

«П!— а,— П».

«П,— а.— П».

Пряма мова може стояти:

1.  Після слів автора:

    Про Івана Франка Максим Рильський сказав: «Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й талану спрямувати якимось одним річищем... Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків— але, зрештою, все зливається в світлу гармонію».

2.  Перед словами автора:

    «В умовах власної держави Довженко виріс би на світового генія», — сказав у своєму виступі на урочистому зібранні Євген Маланюк.

3.  Перед словами автора і після них, отже, ніби розриватися словами автора:

    «Життя мені всміхалося, — говорив Іван Франко, — а діти були тим весняним промінням, яке зігрівало моє серце».

Пряма мова може оформлятися у виді діалогу, якщо передається розмова, суперечка двох осіб, і полілогу, якщо в розмові беруть участь кілька чи багато осіб:

–Хіба це горщик?! — вихваляє гончар якійсь молодиці своє череп’я. — В ньому більше дзвону й приварку, нід в іншій голові...

–Ось Варвара, що ніч обірвала, а день доточила! — вигукує маляр і показує жіноцтву молодісіньку веселооку в стрічках Варвару, що зовсім не схожа на святу.

–Чого ж твоя Варвара в стрічках? — підозріло допитується немолода жінка.

–Бо вона ще не дожила до ваших років. Їй теж хочеться подівувати...

–Беріть, чоловіче, дешевше за кадуб.

–Ніяк не можу дешевше, — впирається статечний бондар з вусами Тараса Бульби. (Стельм.)

У драматичних творах діалоги й полілоги складають основний текст, тому там лапки й тире не ставляться, а називаються імена персонажів:

Гаральд: Щоправда, є одна у мене шана,   Я пам’ятав священний заповіт   Зірвать тобі з могили Іоанна   Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт.   Але пізнай, моя Єлизавето,   Хай не сумує серце золоте:   Немає квітів на труні поета.   Один лиш терен дикий там росте.

Єлизавета:  Така судьба усіх свівців   чудових – Їх тернами увінчує життя...

Гаральд:  Зате не в’яне цей вінок терновий,   Для тебе я зірвав оце гілля   І в золото оправив та рубіни.

  (І. Кочерга)

Якщо немає можливості виділити ім’я чи назву дійової особи, то після них ставлять двокрапку:

    Марія: Куди ви, дівчата? Галя: В бібліотеку.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити