ЕКОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА — інтегральна міждисциплінарна наука, яка на якісно новому системному рівні вивчає взаємовідносини між суспільством і природою та розробляє наук, принципи гармонізації їхньої взаємодії на основі рац. природокористування. Е. с. формується на межі природничих, сусп. і техн. наук у різних країнах під різними назвами "енвайронментологія", "еконологія", "біосферологія", "ресуреологія", "геотехнія", "геотехнологія", "ноогенетика", "геосозологія", "геосоціологія", "натурсоціологія", "антропоценологія", "соціально-економічна екологія людини", "антропоекологія", "созіекологія", "глобальна екологія" тощо. Останнім часом за цією наукою закріплюється назва "соціоекологія" (екологія людського суспільства, соц. екологія), яка етимологічно найточніше відображає її зміст: вивчення взаємодії сусп. (societas) з довкіллям (оікоs). Предметом теор. Е. с. є вивчення закономірностей взаємодії суспільства з навколишнім прир. середовищем, розробляння заг. теорії збалансованої взаємодії сусп. і природи. Предметом прикладної Е. с. є комплексне вивчення та моделювання регіональних і локальних соціоекосистем з метою визначення їхньої оптим. функц. структури. Основним завданням Е. с. є гармонізація взаємовідносин між сусп. і природою, створення на цій основі нового прир. культ, середовища шляхом оптим. функц. структуризації регіональних і локальних екосистем. Головним завданням частини заг. екології, яка залучається в Е. с., є вивчення ролі людини, її техніки, технологій в соціоекології, дослідження поведінки людини та її впливу на ін. членів сусп. через сприйняття, соц.-психол. особисту і колективну оцінку людських взаємин на тлі об'єктивних властивостей середовища проживання і реактивності людського організму. Загалом термінологія у цій галузі знань не усталена.