ЗАКОН УПОРЯДКОВАНОСТІ ЗАПОВНЕННЯ ПРОСТОРУ ТА ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ — заповнення простору всередині прир. системи завдяки взаємодії між її підсистемами упорядковане так, що дає змогу реалізуватися гомеостатичним властивостям системи з мінім, суперечностями між частинами в її середині. З цього закону випливає неможливість тривалого існування «непотрібних» випадковостей у природі, в т. ч. і створених людиною. Порушення прир. упорядкованості заповнення простору в прир. системах у процесі її використання потребує додаткових затрат і сил для її підтримання у продуктивному стані. Напр., надмірна оранка землі призводить до ерозії та спаду родючості ґрунтів, для поновлення якої треба додатково вносити добрива, застосовувати відновну меліорацію та вживати ін. заходів.