НООСФЕРА — буквально "мисляча оболонка", сфера розуму, в межах якої розумова діяльність людини стає головним визначальним чинником розвитку природи і суспільства.

Поняттям Н. у сучасному розумінні світ зобов'язаний В.І. Вернадському, який вніс у нього матеріалістичний зміст. Н. є новою, вищою стадією біосфери,, пов'язана з виникненням і розвитком у ній людства, яке на основі пізнання законів природи і вдосконалення виробництва чинить визначальний вплив на хід процесів у охопленій його впливом сфері Землі (а згодом — і в навколишньому просторі), змінюючи його своєю діяльністю.

Становлення і розвиток людства як нової сили, що трансформує природу, супроводжується всезростаючим біогеохім. і фіз. впливом людини на біосферу. Нині її вплив поширюється на всі земні оболонки, а також їхні численні взаємозв'язки і взаємодії, колообіги речовин і потоки енергій, косм радіаційні та ін., що дає підставу виділити кілька оболонок — антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних і прир. об'єктів, змінених цілеспрямованою діяльністю людини) і навіть соціосферу, бо широке коло виявів, властивих сучасному суспільству, і видів людської діяльності прямо чи опосередковано визначає якісно новий тип характерних для Н. матер.-енергет. обмінів з навколишнім середовищем, з використанням її різноманітних ресурсів, формуванням сусп. ланки колообігу речовин і перетворення енергії з прогресуючим вторгненням їх у відповідні прир, процеси.

Основоположники вчення про Н. вірили, що інтелект людини, перетворюючись на планетарну геол. силу, приведе до впорядкування прир. і соц. діяльності, досконаліших форм існування, уникнення зла, загальної гармонії і соц. справедливості. Згідно з цими уявленнями, ціннісні характеристики Н. мають бути однозначно позитивними, однак це суперечить діалектиці життя. Справді, останнім часом із зростанням кількості екол. катастроф і прорахунків виявляються приховані протиріччя вчення про Н., що ґрунтуються на безмежній вірі в людський розум, ноосферну етику, здатних забезпечити гармонію природи і суспільства. Тривожні екол. тенденції сучасності змушують критично ставитись до цих стереотипів і визнавати, що глобальні негаразди — свідчення всього лиш істор. факту, що наше суспільство само ще перебуває на тій стадії еволюції, коли зберігаються значні недосконалості соц. форм та істотні соц. антагонізми.