ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ

РОЗДІЛ 10

АНАЛІЗ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

 

10.1. Поняття ділової активності підприємства.

10.2. Аналіз і оцінка ділової активності підприємства за показниками економічного зростання.

10.3. Аналіз і оцінка ділової активності персоналу підприємства.

 

10.1. Поняття ділової активності підприємства

 

Поняття ділової активності підприємства безпосередньо пов’язане з категоріями «економічна динаміка», «економічне зростання» і «економічний розвиток». Розуміння цих аспектів є принципово важливим для обґрунтування методики фінансового аналізу ділової активності підприємства.

Категорія «економічна динаміка», уособлює найбільш загальні закономірності функціонування господарюючої системи: динамізм і повторюваність послідовних циклів процесу відтворення «ресурси виробництво кінцевий продукт використання кінцевого продукту». Це дає підстави тлумачити її як тривалу тенденцію циклів відтворення, що змінюють один одного, що має хвильовий і циклічний характер. Економічній динаміці притаманне закономірне і багаторазове повторення (чергування) періодів піднесення і спаду економічної активності.

Регулярне та стійке розширення масштабів економічної діяльності, яке виявляється в збільшенні обсягів доданої вартості і виробленого продукту, ідентифікують як економічне зростання. Економічне зростання підприємства слід розглядати як здатність його економіки до реалізації виробничих можливостей та розширення можливостей задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах.

Поняття «економічний розвиток», як суттєвого, необхідного руху і зміни чого-небудь у часі на відміну від економічного зростання, включає не тільки масштаби й динаміку господарської діяльності, а й удосконалення тих чи інших її елементів на основі прогресу — трансформації — еволюції.

Напрям розвитку, для якого характерними є поступальний рух (перехід) підприємства до більш досконалого його стану, більш високого рівня організації, розширення адаптаційних можливостей до навколишнього середовища, зростання еволюційних потенцій, визначають як економічний прогрес.

Фундаментом соціально-економічного поступу є науково- технологічний прогрес. Глобальні за своїм змістом технологічні революції викликають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили людської праці і способу взаємодії людини з природою та зміни в системі соціально-економічних відносин. Ключовими, домінантними компонентами прогресу є матеріальні стандарти життєвого рівня. Безперечно, господарська діяльність, в якій набуває ваги матеріальна складова, але занепадають моральні та етичні норми, погіршується стан довкілля, не може вважатися прогресивною.

Близькою за значенням до економічного розвитку є трансформація, характерною рисою якої для підприємств України стала їх діяльність в ринковій економіці.

Еволюція — це внутрішньо цілісна послідовність низки трансформацій, що закономірно випливають одна з одної і в сукупності протягом тривалого часу приводять до набуття об’єктом еволюції стійких, незворотних, нових для нього характерних рис, під дією і внаслідок яких підприємство змінює свою природу.

Так, ринкова трансформація підприємств забезпечила якісні прогресивні зрушення у формах власності, системі управління її організації виробництва. Вихідною базою економічного зростання є ресурсний потенціал підприємства.

Збільшення кінцевого продукту і доходу можна одержати шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. Залежно від співвідношення дії цих факторів вирізняють три типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний та детенсивний.

За екстенсивного типу підприємство розвивається внаслідок нарощування обсягів залучених у виробництво ресурсів та використання традиційних технологій; продуктивність праці та ефективність використання ресурсів залишаються при цьому незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання базується на впровадженні передових досягнень науки і техніки, застосуванні нових інноваційних технологій, підвищенні рівня освіти і кваліфікації працівників, поліпшенні форм і методів організації виробництва та економії витрат. Приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва та підвищення їх продуктивності.

У процесі розширеного відтворення інтенсивні й екстенсивні фактори економічного зростання співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип зростання. Підприємства України розвиваються переважно на екстенсивній основі. Так, енерговитрати підприємств на одиницю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, втричі — ніж у Західній Європі, а нафтомісткість української продукції в 10—12 разів вища, ніж у розвинених країнах.

Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини тощо) обмежені, а підприємствам властиве прогресивне економічне зростання, то необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу, спираючись на ресурсозберігаючі технології. Ресурсозбереження з погляду задоволення потреб підприємства адекватне розширенню виробничих можливостей, а з погляду екологічних наслідків — ефективніше за додаткове залучення ресурсів.

За детенсивного розвитку відбувається погіршення технічного й технологічного рівнів виробництва і підприємства стають банкрутами. Саме такий тип розвитку характерний для окремих підприємств України.

Аналізуючи економічне зростання, його темпи і середньодушові параметри, слід мати на увазі, що навіть незначна різниця в темпах приросту може мати досить суттєвий довготерміновий ефект. Помітна різниця в темпах приросту виявить ефект за відносно короткий період (рис. 10.1.1).

 

Рис. 10.1.1. Ефект різних темпів приросту

 

Розрахунки свідчать, що у 2000 р. чистий дохід ВАТ «Прогрес» становив 700 тис. грн., що в порівнянні з підприємством ВАТ «Промінь» в 1,4 рази більше. Середньорічні темпи приросту чистого доходу протягом десяти років становили: на підприємстві ВАТ «Промінь» — 8 %, на підприємстві ВАТ «Прогрес» — З %. За таких темпів приросту через 10 років чистий дохід ВАТ «Промінь» досяг рівня 1079 тис. грн., ВАТ «Прогрес» — 940 тис. грн., тобто різниця в темпах приросту привела до того, що чистий дохід у ВАТ «Промінь» перевищив цей показник у ВАТ «Прогрес» на 15 %.

Підприємству як системі притаманні такі ознаки: на «вході» — ресурси, а на «виході» — результат, тобто економічна вигода. Первісним чинником підприємства як системи є його здатність до відтворення. Ідеться про збалансованість і пропорціональність елементів його господарюючої системи, яка означає, що максимальний прибуток можна одержати тільки за умови досягнення оптимізації взаємодіючих факторів операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Виходячи з цього, для розкриття потенціалу сталого розвитку підприємства можна виділити два основні індикатори: фінансовий результат (підсумок попередньої діяльності) та запас ділової активності (здатність до відтворення власного капіталу у майбутньому).

Стала ділова активність підприємства забезпечується єдністю таких функцій господарської діяльності, як: 1) корисність (економічна вигода); 2) здатність до відтворення — забезпечення економічного зростання вартості підприємства з мінімальним ризиком; 3) безперервність — сталий розвиток підприємства на основі ефективного використання ресурсного потенціалу; 4) пропорційність — розподіл доданої вартості на основі гармонізації інтересів різних груп учасників економічних відносин.

Розвиток ділової активності підприємства формується за рахунок внутрішньої і зовнішньої ефективності. Внутрішня ефективність забезпечується організацією господарської діяльності, зовнішня — найкращим асортиментом готової продукції, товарів, робіт і послуг. Щодо переліку об’єктів діяльності підприємства, то виділяють дві концепції: маркетингову — виходячи з потреб ринку і технологічну — побудовану на інноваційних можливостях.

З метою уникнення кризових явищ у господарській діяльності та для забезпечення стійкого економічного зростання треба розвивати ділову активність підприємства, яка охоплює всі аспекти його роботи і мінімізує ризик щодо успіху в умовах економічної нестабільності ринкового середовища та конкуренції.

Оцінку ділової активності підприємства здійснюють за напрямами щодо мобілізації внутрішніх ресурсів економічного зростання та параметрами активності у зовнішньому економічному середовищі. Внутрішня активність виражається у зростанні економічного потенціалу підприємства чи підвищенні ефективності його використання.

Найбільш загальну оцінку ділової активності підприємства можна здійснити за показниками створення та розподілу його доданої вартості і елементів національного багатства.

Економічна природа доданої вартості визначається структурою її елементів.

Категорія «додана вартість» визначається як створена ресурсами підприємства сума оплати праці, витрат на соціальні заходи, нарахованої амортизації, податків і чистого прибутку. Виходячи з цього, використовувати ресурси необхідно якомога ефективніше, щоб задовольнити більше потреб всіх учасників господарюючих суб’єктів через створену додану вартість.

Сума доданих вартостей, створених сукупністю господарюючих суб’єктів держави, розглядається як валовий внутрішній продукт.

Розгляд фінансових ресурсів у тісному зв’язку з вартісною структурою доданої вартості підприємства має велике теоретичне і практичне значення. По-перше, стає можливим визначити рівень участі підприємства у розподільчих процесах і на цій основі дати характеристику його фінансового стану. По-друге, значно розширюється інформаційна база для аналітичного дослідження фінансових показників діяльності підприємства. По-третє, можна відстежити рух кожної складової доданої вартості від початкової — створення до кінцевої стадії — використання.

Формування доданої вартості і фінансових ресурсів підприємства є об’єктивно необхідною умовою стійкого фінансового стану. Зі структурою елементів, які створюють додану вартість, тісно пов’язана й структура використання фінансових ресурсів. Звичайно, використання фінансових ресурсів здійснюється відповідно до потреб фінансового стану підприємства, його економічної політики та з урахуванням інших факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Однак є загальні закономірності, обов’язкове дотримання яких — вимога системи управління економікою.

Різні напрями використання створених фінансових ресурсів відносно підприємства, у кінцевому підсумку, можна поділити на три групи. Перша— це формування фонду відшкодування. До нього належать фінансування витрат, пов’язаних із спожитою в господарській діяльності вартістю основних засобів та списання

збитків підприємства минулих періодів. До другої групи належать витрати, пов’язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на оплату праці, соціальні заходи, сплату податків та дивіденди. Третя група — це сукупність витрат на формування фонду нагромадження. Це витрати на приріст активів (необоротних і оборотних), а також створення резервного капіталу.

Економічний механізм формування фінансових ресурсів підприємства від господарської діяльності та їх використання зображено нарис. 10.1.2.

 

 

Рис. 10.1.2. Модель економічного механізму створення і використання фінансових ресурсів від господарської діяльності підприємства

 

Як видно із структурної моделі (рис. 10.1.2), у процесі формування витрат і доходів підприємства відбувається створення нової (доданої) вартості та здійснюється первинний її розподіл на споживання, нагромадження безпосередньо на підприємстві і поза ним та відшкодування спожитої вартості об’єктів амортизації. Нараховані амортизаційні відрахування використовуються на повне відновлення необоротних матеріальних і нематеріальних активів. Це відбувається у формі капітальних вкладень, з допомогою яких не лише завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування коштів у зв’язку з розширенням господарської діяльності та вдосконаленням її матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечене лише за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені, головним чином, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою забезпечуються чистим прибутком. Звісно, підприємство передбачає також пряме інвестування фінансових ресурсів у власний капітал та відчуження із нього.

Для здійснення порівняння елементів фінансових ресурсів у складі доданої вартості з напрямами їх використання потрібна інформація, подана у формі балансу. Баланс фінансових ресурсів є основою для прийняття управлінських рішень з питань поліпшення фінансового стану підприємства. Загалом питання складання балансу фінансових ресурсів є дуже перспективним для збиткових підприємств, де збитки порушують цільове використання фінансових ресурсів на оплату праці, податкові платежі, сплату коштів на соціальні заходи і особливо амортизаційні відрахування та створюють значну заборгованість в розрахунках з працівниками, бюджетом, органами соціальної сфери.

Проблеми формування фінансових ресурсів значною мірою перетинаються з проблемами розподілу доданої вартості окремими господарюючими суб’єктами між собою та між ними і державою.

В умовах ринкової економіки відбувається розподіл сумарного економічного ефекту між господарюючими суб’єктами, покупцями об’єктів їх діяльності і державою. Характер цього розподілу значною мірою визначає зацікавленість всіх учасників господарювання у досягненні суспільної ефективності, тобто наближення обсягів виробництва до точки оптимуму. При цьому очевидно, що господарюючий суб’єкт зацікавлений у максимізації різниці між доходом і витратами, а покупцю важливо максимізувати різницю між економічним ефектом від використання придбаних ресурсів та їх цінами.

За подібних умов державне регулювання повинно забезпечити таку організаційну систему функціонування господарюючих суб’єктів та їх відносин з покупцями, яка б використовувала ефективні методи вилучення частини доданої вартості для бюджету країни.

Отже, економічні інтереси учасників господарювання полягають в наступному:

де ЧПГ і ЧПп— чистий прибуток, відповідно, господарюючих суб’єктів і покупців; О0— обсяги реалізації об’єктів господарювання покупцям; Цт — ціна одиниці товару; Ор — обсяги використання ресурсів; Цр— ціна одиниці ресурсів; От— обсяги товарів, використаних покупцями; Цп — ціна на товари, використані покупцями при задоволенні своїх потреб; Дб — доход бюджету; Пс — податкові ставки.

Господарський ефект характеризується зв’язком вартості витрачених ресурсів у процесі діяльності і сумою доходів, отриманих від використання одержаних об’єктів. Легко помітити, що розширення господарської діяльності буде доцільним лише до межі, коли додаткові витрати не зрівняються з додатковим доходом. Збільшення доходу, одержаного від обсягів господарської діяльності підприємства при постійній вартості ресурсів, означає підвищення ефекту, і навпаки, зменшення — свідчить про зниження ефекту використання ресурсів.

На певний момент (дату) ділова активність підприємства визначається наявністю залученого в господарську діяльність національного багатства, що формується з елементів майна за вартістю чистих активів.

Ділова активність підприємства забезпечується приростом чистих активів та залученими фінансовими ресурсами за умови одержання від їх розміщення в об’єкти активів чистого прибутку.

Чисті активи можуть бути розміщені безпосередньо для виконання технологічного процесу при створенні об’єктів господарської діяльності на підприємстві, передані на умовах участі в капіталі іншим підприємствам та вилучені через дебіторську заборгованість.

Найбільш загальний перелік показників для оцінки внутрішньої ділової активності підприємства визначається наступною системою:

1. Абсолютних величин:

• чистого доходу від господарської діяльності;

• чистого прибутку;

• активів;

• основних засобів;

• чисельності працівників;

• чистих активів;

• доданої вартості.

2. Відносних величин:

• рентабельності: активів, чистих активів, чистого доходу, поточних витрат;

• продуктивності праці;

• оплати праці за одну годину робочого часу;

• капіталовіддачі;

• витратомісткості чистого доходу.

Наведені показники дають різновекторну оцінку ділової активності, а для узагальнення аналітичних висновків використовують дослідження їх в динаміці і методи інтегральної оцінки.

Активність підприємства у зовнішньому економічному середовищі оцінюється за параметрами:

а) питомої ваги на ринку об’єктів господарської діяльності;

б) обсягів відносин з покупцями та постачальниками;

в) зовнішньоекономічного обороту;

г) доходів найманих працівників і власників;

д) інвестиційної привабливості.

Якісними параметрами ділової активності підприємства у зовнішньому економічному середовищі можуть бути:

а) імідж підприємства (ділова репутація);

б) корпоративна соціальна відповідальність за зовнішніми і внутрішніми напрямами;

в) природоохоронна діяльність.

Рівень ділової активності підприємства оцінюється як за величиною досягнутих показників, так і в стратегічному вимірі Розвиток ділової активності дозволяє постійно підвищувати конкурентоспроможність підприємства.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.