РОЗДІЛ V

РЕЗУЛЬТАТИ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА

 

ТЕМА 24

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА, СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

24.5. Показники собівартості виготовленої продукції

 

Важливий узагальнюючий показник собівартості виготовленої продукції — витрати на гривню товарної продукції — дуже універсальний, тому що може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва та наочно показує прямий зв’язок між собівартістю й прибутком. На його рівень впливають об’єктивні та суб’єктивні, зовнішні та внутрішні фактори. Обчислюється він як відношення загальної суми витрат на виробництво й реалізацію продукції до вартості виробленої товарної продукції в діючих цінах. Цей показник можна використовувати для розрахунку витрат на 1 грн. товарної продукції в базовому та плановому році:

а) базовий рік

де В_б — витрати на 1 грн. товарної продукції;

С_б — собівартість товарної продукції;

О_б — обсяг товарної продукції.

б) плановий рік

де В_пл — витрати на 1 грн. товарної продукції;

С_пл — собівартість товарної продукції;

О_пл — обсяг товарної продукції.

Також розраховують відсоток зниження витрат на 1 грн. товарної продукції:

де П_зн — відсоток зниження витрат на 1 грн. товарної продукції.

Серед важливих показників, що характеризують собівартість продукції, можна виокремити такі:

1) вихідна собівартість товарної продукції в плановому році:

де С_вих — вихідна собівартість товарної продукції в плановому році;

2) планова собівартість продукції:

де Е_вит — сума економії витрат з усіх техніко-економічних факторів.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу частку у її структурі:

а) зниження собівартості продукції (С_м, грн.) унаслідок зменшення витрат на матеріали та сировину можна розрахувати за такою формулою:

де Н₁ — норма витрат матеріалів до здійснення заходу;

Н₂ — норма витрат матеріалів після здійснення заходу;

Ц_од — ціна одиниці матеріального ресурсу;

О — обсяг випуску продукції після здійснення заходу.

Для розрахунку цього показника можна застосовувати індексний метод (С_м, %), який може вплинути на всі чинники:

де І_м — індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;

І_ц — індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

П_м — частка матеріальних витрат у собівартості продукції;

б) зниження собівартості продукції за рахунок зростання продуктивності праці (С_п, %), що має місце лише при випередженні цим показником темпів зростання заробітної плати, або зниженні трудомісткості виготовлення продукції (С_т, грн.). Розрахунок проводиться за такою формулою:

де Т — трудомісткість одиниці продукції до здійснення заходу;

ТС₁ — середньогодинна тарифна ставка робітників до здійснення заходу;

ТС₂ — середньогодинна тарифна ставка робітників після здійснення заходу;

П_д.з/п — середній відсоток додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;

П_в.з/п — встановлений процент відрахувань на соціальні заходи.

Для розрахунку зростання продуктивності праці застосовують індексний метод:

де І_с.з/п — індекс зростання середньої заробітної плати;

І_р.п/п — індекс зростання продуктивності праці;

П_3/п — частка заробітної плати в собівартості продукції;

в) зниження собівартості продукції (С_у-п грн.) унаслідок зміни структури й обсягу продукції, що спричинює зниження умовно- постійних витрат, можна розрахувати за такою формулою:

де ∆О_пл — приріст обсягу випуску продукції у плановому році;

В_у-п — сума умовно-постійних витрат у базовому році.

Для розрахунку цього показника можна застосовувати індексний метод (С_у-п, %):

де І_у-п — індекс зростання умовно-постійних витрат;

І_о — індекс зростання обсягу виробництва;

П_у-п — частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції.

Скорочення довготривалості виробництва спричинює зменшення непрямих витрат (С_д) на величину:

де К_т — частина умовно-змінної (залежної від тривалості виробництва) складової накладних витрат;

Н_н._в — величина непрямих витрат у відсотках до собівартості продукції;

Т_пл — планова тривалість виробництва;

Т_б.р — тривалість виробництва в базисному періоді.

Зростання виробітки робітників порівняно з виробітком у базисному періоді зменшить непрямі витрати на величину (С_в):

де К_в — коефіцієнт, за яким визначають частку непрямих витрат, що залежать від виробітку;

В_пл — середній виробіток одного робітника за планом;

В_б.р — середній виробіток одного робітника в базисному періоді.

Зниження рівня непрямих витрат від зменшення частки основної заробітної плати робітників (С₃) можна знайти за такою формулою:

де К₃ — коефіцієнт, за яким визначають частку непрямих витрат, що залежать від частки основної заробітної плати;

З_пл — частка основної заробітної плати за планом;

З_б.р — частка основної заробітної плати в базисному періоді.

Коефіцієнти К_т, К_в, К₃, що входять до складу трьох останніх формул, визначаються для кожного підприємства, виходячи з його особливостей. Орієнтовно можна прийняти К_т = 50 %, К_в = 16 %, К₃ = 22 % від загального добутку непрямих витрат.

На підприємстві можуть застосовуватися й інші заходи щодо зниження собівартості продукції, наприклад, за рахунок підвищення рівня механізації робіт, зниження частки запасів тощо.