Ліве кейнсіанство — одна з течій кейнсіанського напрямку західної економічної думки, представники якої (Дж. Робінсон, П.Сраффа, Л .Пазінетті) виступають за обмеження влади монополій та їх прибутків, скорочення воєнних витрат і відповідне розширення соціальних програм (розвиток освіти, охорони здоров'я, соціальне страхування, житлове будівництво), за справедливий розподіл і перерозподіл національного доходу, за більш ефективну антициклічну та антикризову політику держави тощо. Теоретико-методологічною основою Л. к. є поєднання окремих положень західної економічної думки з елементами марксистської політичної економії. Лівокейнсіанці піддають гострій критиці ідеї неокласичної школи і насамперед концепцію граничної корисності, намагаються переосмислити ряд фундаментальних категорій політичної економії (вартість, ціна, капітал, прибуток, гроші тощо) шляхом синтезу позитивних сторін класичної школи політичної економії та марксистських поглядів.