МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ

 

8.2. Маржинальна революція

Маржиналізм (marginale — з фр. "додатковий") — напрям економічної теорії кінця XIX ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничні величини.

Маржинальна революція — перехід від концепції класичної економічної школи до неокласичної теорії (маржиналізму).

Основні положення маржиналізму такі:

- використання граничних величин як інструментів для аналізу змін економічних явищ;

- основа вивчення — поведінка окремих фірм і поняття потреби споживача;

- дослідження раціонального розподілу ресурсів і знаходження оптимального використання цих коштів;

- предмет аналізу — досягнення економікою стійкого стану не тільки на макро-, а й на мікрорівні;

- широке застосування математичних методів для оптимального розв'язку статистичних задач;

- гедонізм, тобто життя заради щастя.

Перший етап маржиналізму (70—80-ті роки XIX ст.) пов'язаний з іменами Уїльяма Стенлі Джевонса (1835—1882) — фундатора математичної школи, Карла Менгера (1840—1921) — фундатора австрійської школи, Леона Вальраса (1834—1910) — фундатора лозаннської школи. Цей етап отримав назву "суб'єктивного напряму" в політичній економії внаслідок застосування теорії граничної корисності товару як умови визначення цінності товару. Останнє трактувалося з позиції конкретного споживача на психологічному рівні.

До недоліків цього етапу відносять такі:

- категорія корисності товару розглядалась як незалежна від кількості інших товарів;

- оптимальний розподіл ресурсів зводився до максимізації сукупності корисності для суспільства в кількісному вираженні.

Другий етап маржинальної революції відносять до 90-х років XIX ст. Виразниками ідей цього етапу є Альфред Маршалл (1842—1924) — професор політичної економії Кембриджського університету, фундатор кембриджської школи; Джон Бейте Кларк (1847—1938) — професор Колумбійського університету, представник американської школи маржиналізму.

Для другого етапу характерна відмова від "суб'єктивного напряму" політичної економії і відкидання психологічного аспекту оцінки корисності речей.

Заслугою маржиналістів є обґрунтування необхідності спільного вивчення попиту і пропозиції (на першому етапі вивчалися проблеми попиту, а класики віддавали пріоритет проблемам виробництва (пропозиції)).

Маржиналісти сформулювали двокритеріальну теорію вартості, базою якої були як граничні витрати, так і гранична корисність.

Для досягнення рівноважного стану економіки на мікрорівні маржиналісти застосовували математичне моделювання процесів.