ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ

 

У чому сутність методології раннього інституціоналізму?

Методологія інституціоналістів передбачала:

- широке використання описово-статистичного методу;

- застосування історико-генетичного методу;

- вихідними та основоположними категоріями інституту вони вважали сукупність правових норм, звичаїв, традицій. Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямом економічної думки. Він увібрав у себе кращі теоретико-методологічні дослідження кон'юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини (для дослідження проблем "соціальної психології" суспільства).

Подібні погляди мав М. Блауг, який вважав, що при спробі визначити сутність "інституціоналізму" ми виділяємо три суттєві риси в галузі його методології:

• невдоволення високим рівнем абстракції, притаманним неокласикам, особливо статичним характером ортодоксальної теорії ціни;

• прагнення до інтеграції економічної теорії з іншими суспільними науками або віра у переваги міждисциплінарного підходу;

• невдоволення недостатнім рівнем емпіризму класичної та неокласичної теорій, заклик до глибоких кількісних досліджень.

За деякими оцінками, виникнення інституціонального напряму в економічній думці припадає на час опублікування монографії Т. Веблена "Теорії дозвільного класу", тобто на 1899 р. Однак, ураховуючи пізніші не менш значущі публікації Дж. Коммонса й У. Мітчелла, які означали зародження нових течій у рамках інституціоналізму, чітке формування ідей і концепцій цього напряму економічної теорії в єдине ціле припадає все ж на 20—30-ті роки XX ст.