Історія економічних вчень

НЕОЛІБЕРАЛІЗМ

 

Розкрийте сутність теорії "соціального ринкового господарства". Які основні положення і практичні висновки цієї теорії?

Серцевиною німецького неолібералізму стала теорія "соціального ринкового господарства", основу якої розробив В. Ойкен, а деталізували його однодумці — В. Репке, Л. Ерхард, А. Рюстов, А. Мюллер-Армак.

До речі, саме останній і ввів поняття "соціальне ринкове господарство" в науковий обіг у праці "Господарське управління і ринкове господарство" (1947 р.), так визначивши його сутність: це господарство, де "принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання". За характеристикою В. Репке в книзі "Гуманне суспільство" (1950 р.) "соціальне ринкове господарство — це шлях до економічного гуманізму".

"Соціальне ринкове господарство" ґрунтується на чотирьох основних принципах, сформульованих В. Ойкеном у праці "Основи національної економіки":

• забезпечення відкритості ринку, вільної конкуренції без монополістичних обмежень;

• свобода всіх господарських угод, тобто право підприємців продавати товари і купувати виробничі ресурси без будь-яких обмежень;

• приватна власність як основа вільної конкуренції і свободи угод;

• повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності.

Головною рушійною силою "соціального ринкового господарства" його фундатори вважали приватну підприємницьку ініціативу і вільну конкуренцію. Саме вони, на думку неолібералів, спроможні забезпечити потреби споживачів як у кількісному, так і в якісному відношеннях. Водночас, неоліберали відмовились від принципів свободи ринкового господарства класичного лібералізму. Неоліберали усвідомлюють, що повернення до економіки досконалої конкуренції сьогодні просто неможливе. Тому, заперечуючи необхідність всебічного і прямого державного втручання в економіку, вони вбачають у державному регулюванні гарантію створення умов для розширення конкуренції і відвернення небезпеки монополізації.

Розробники моделі "соціального ринкового господарства" вважають, що за його умов важливою є спеціальна соціально-економічна політика, яку держава має проводити за такими чотирма основними напрямками:

• по-перше, приймати закони, які б ставили під контроль монополії, олігополії і картелі (монопольні змови), і забезпечити простір конкуренції;

• по-друге, контролювати розподіл національного доходу для запобігання надмірній соціальній диференціації;

• по-третє, проводити активну кон'юнктурну політику, сприяти зайнятості населення, стабілізації цін, досягненню економічної рівноваги й активного платіжного балансу;

• по-четверте, залучати до власності широкі маси населення, впроваджуючи в життя принцип "власність — для всіх".





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити