Історія економічних вчень - навчальний посібник
НЕОЛІБЕРАЛІЗМ
Розкрийте сутність теорії «соціального ринкового господарства». Які основні положення і практичні висновки цієї теорії?
Серцевиною німецького неолібералізму стала теорія «соціального ринкового господарства», основу якої розробив В. Ойкен, а деталізували його однодумці — В. Репке, Л. Ерхард, А. Рюстов, А. Мюллер-Армак.
До речі, саме останній і ввів поняття «соціальне ринкове господарство» в науковий обіг у праці «Господарське управління і ринкове господарство» (1947 р.), так визначивши його сутність: це господарство, де «принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання». За характеристикою В. Репке в книзі «Гуманне суспільство» (1950 р.) «соціальне ринкове господарство — це шлях до економічного гуманізму».
«Соціальне ринкове господарство» ґрунтується на чотирьох основних принципах, сформульованих В. Ойкеном у праці «Основи національної економіки»:
✵ забезпечення відкритості ринку, вільної конкуренції без монополістичних обмежень;
✵ свобода всіх господарських угод, тобто право підприємців продавати товари і купувати виробничі ресурси без будь-яких обмежень;
✵ приватна власність як основа вільної конкуренції і свободи угод;
✵ повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності.
Головною рушійною силою «соціального ринкового господарства» його фундатори вважали приватну підприємницьку ініціативу і вільну конкуренцію. Саме вони, на думку неолібералів, спроможні забезпечити потреби споживачів як у кількісному, так і в якісному відношеннях. Водночас, неоліберали відмовились від принципів свободи ринкового господарства класичного лібералізму. Неоліберали усвідомлюють, що повернення до економіки досконалої конкуренції сьогодні просто неможливе. Тому, заперечуючи необхідність всебічного і прямого державного втручання в економіку, вони вбачають у державному регулюванні гарантію створення умов для розширення конкуренції і відвернення небезпеки монополізації.
Розробники моделі «соціального ринкового господарства» вважають, що за його умов важливою є спеціальна соціально-економічна політика, яку держава має проводити за такими чотирма основними напрямками:
✵ по-перше, приймати закони, які б ставили під контроль монополії, олігополії і картелі (монопольні змови), і забезпечити простір конкуренції;
✵ по-друге, контролювати розподіл національного доходу для запобігання надмірній соціальній диференціації;
✵ по-третє, проводити активну кон'юнктурну політику, сприяти зайнятості населення, стабілізації цін, досягненню економічної рівноваги й активного платіжного балансу;
✵ по-четверте, залучати до власності широкі маси населення, впроваджуючи в життя принцип «власність — для всіх».