Паблик рилейшнз

ЛОБІЮВАННЯ

У ФРН тільки в західних землях різноманітних «груп інтересів» нараховується від чотирьох до п’яти тисяч. Взаємодія між державними установами і групами інтересів відбувається у формі консультацій. Різноманітні дорадчі ради, комітети і комісії функціонують при всіх федеральних відомствах. Велика частина з них (близько 90) діють при міністерствах економіки і праці. Як зазначає Кирило В’яткін, «форми і методи впливу груп інтересів на парламентські партії ФРН немалою мірою залежать від того, наскільки близькі чергові вибори до Бундестагу чи Ландтагу. Наприклад, у переддень виборів особливого значення набувають такі фактори, як розміри фінансових коштів союзу, які можуть бути спрямовані на підтримку передвиборчої кампанії тієї чи іншої партії, можливість союзу здійснювати цілеспрямований вплив на настрої достатньо численних груп населення, доступ з цією метою до засобів масової інформації». Відповідно із законом 1972 р. має публікуватися «лобістський список», в якому перелічуються всі ті об’єднання й організації, які хочуть мати офіційний доступ до парламенту і федерального уряду. За Кодексом поведінки члена Бундестагу депутат повинен реєструвати як своє попереднє співробітництво із союзами, так і нинішні контакти та угоди з ними.

Найбільш сильними лобі у ФРН є аграрне, хімічне, автомобільне і ВПК. Досить значуща також профспілка державних службовців внаслідок можливостей особливого впливу на процеси прийняття рішень.

Лобісти в США реєструються згідно з актом від 1946 р. Закон вимагає, щоб будь-яка особа, основною метою якої є вплив на законодавчі процеси, зобов’язана зареєструватися в Конгресі й раз на квартал повідомляти про свої фінансові надходження. Зареєстровані лобісти повинні повідомляти про всі надходження від п’ятисот доларів і більше із зазначенням того, хто заплатив ці гроші. Витрати вказують уже з рівня десять доларів, також із зазначенням імені й мети витрат.

Лобісти спираються на підтримку демонстрантів, організовують кампанії в пресі, намагаючись будь-якими способами посилити тиск на законодавців та урядові служби.

Світлана Свєтова розмежовує прямі и непрямі методи дії любістів. Прямі прийоми включають:

- приватні зустрічі із законодавцями;

- проведення досліджень і підготовку презентацій перед пі по подавцями;

- присутність і виступи на слуханнях; надання професійних порад, допомоги в підготовці законопроектів;

- запрошення законодавців на всілякі зустрічі; внесення грошей на виборчі кампанії.

Останній варіант завжди є потенційно небезпечним. Скандали цього плану виникли з виборчою кампанією Б. Клінтона, Б. Єльцина. Інший скандал пов’язаний з іменем М. Тетчер. Так, затриманий в Британії торгівець зброєю, іранець за походженням, Мухамед Хашемі готовий розповісти скандальні речі: «наприклад, що «внесок» 145 тис. доларів, зроблений на початку 90-х до скарбниці консерваторів, відкрив йому двері прямісінько в кабінет прем’єра. Він успішно лобіював інтереси Ірану, зокрема схиляючи М. Тетчер посприяти послабленню санкцій. Їй же безпосередньо він нібито передавав і послання від іранського президента Хашемі Рафсанджані».

Непрямі методи дії включають:

— вплив громадськості;

— опитування населення;

— залучення виборців;

— об’єднання всіляких груп, які заінтересовані в даному законі.

Загальна закономірність така, що люди з чіткими інтересами легше об’єднуються в групи, в результаті вони намагаються проводити свою політику, щоб одержати виграш. При цьому вони перекладають негатив на населення взагалі, яке, не маючи таких чітких об’єднуючих інтересів, не може виступити як єдине ціле і захистити свої інтереси. Є ще один феномен, який лежить в основі лобіювання. Справа в тому, що серйозна представленість організованих інтересів і союзів в урядовій системі служить гарантом того, що за будь-яких різких політичних змін не відбудеться відповідного відхилення у виробничій сфері, оскільки воно буде максимально пригашеним завдяки розглянутій системі.

Для визначення спрямованості дій слід враховувати такі аспекти:

1. Хто приймає рішення з даного питання?

2. Хто, найімовірніше, зможе підтримати позицію організації?

3. Хто, найімовірніше, не зробить цього?

4. На кого слід впливати як на цільову аудиторію, щоб найкращим чином просунути позиції організації?

Відповідно відбувається визначення лідерів думки, щоб полегшити проблеми впливу на публіку:

1. До кого звертаються члени групи за порадою з даного питання?

2. Кому повірить публіка з даного питання?

3. У кого найкращий кредит довіри для висування вашої позиції з даної проблеми?

4. Хто найбільш схильний до вашої позиції?

Підкреслюючи необхідність не реактивної, а проактивної позиції, що передбачає майбутній розвиток подій, автори говорять: «Навіть у Франції, де «le lobbying» все ще не зовсім зрозуміле, компанії працюють все ефективніше, щоб висловити свій погляд і прийти до консенсусу, який відповідає інтересам усіх зацікавлених осіб. Більше того, компанії вчаться тому, що вони мають розповідати про свою позицію напередодні криз чи проблем».

Дні опору і реагування минули. Раніше, коли у приватного сектору не було комунікацій, уряди зверталися до інших джерел інформації, орієнтуючись на інші напрями: організації ООН, групи споживачів, екологів, академічну громадськість.

Ще одним напрямком для цієї сфери стають «public affairs», які, як вважає Пітер Грін, є найбільш зростаючою галуззю, поряд з такими, як менеджмент кризи і відносини з інвесторами. При цьому Британія не має формальної структури, схожої зі структурою лобіювання у США, хоча функції цього виду ПР виконуються. Хто працює на цій ниві? «Зазвичай наймаються люди з особистим і прямим знанням роботи парламенту і державних служб і, як правило, колишні ч лени парламенту чи співробітники політичних партій. Сюди можна також прирахувати певну кількість членів парламенту з оплатою як консультантів чи не виконавчих директорів. Члени парламенту повинні продекларувати свої комерційні інтереси, але зробивши це, вони можуть діяти зовсім відкрито на користь клієнтів...»

Завданням ПР-відділу стає визначення тих груп інтересів, які мають вплив на поведінку організації. Для більш точного визначення таких груп необхідно:

знаючи інтереси і мету організації, з’ясувати, які групи тиску можуть бути зацікавлені в них?

ідентифікувавши групи, слід отримати інформацію про них: хто лідери? на чому базуються їхні позиції? наскільки вони ефективні? чи мають вони вплив?

чи можна з ними працювати, наскільки зафіксовані вони на своїх аргументах?

чи слід організації узгоджувати, враховувати, перевіряти аргументи груп тиску?

Ми поступово перейшли на іншу позицію: не того, хто лобіює, а того, кого цікавить, як захищатися від тиску збоку. Ми живемо в дуже взаємозалежному світі й часто доводиться реагувати на численні зовнішні подразники. Вони уявляються незначущими, однак у підсумку часто виявляється, що це не так. Невелика стаття в газеті чи інтерв’ю по телебаченню можуть завдати досить болючого удару. Дж. Уайт і Л. Мазур пишуть з такого приводу: «Розгляд ролі груп тиску і відповіді компанії націлює практиків на аналіз соціальної і політичної дійсності, аналіз того, як ситуація реально розвивається в конкретному суспільстві і хто справляє на це вплив. Групи тиску з однієї проблеми можуть наводити свої аргументи, не думаючи про труднощі, які з ними пов’язані. Гарним прикладом є проблема паління і здоров’я. Групи анти-курців можуть наводити сильні аргументи: паління шкідливе для здоров’я, і продаж тютюнових виробів має бути обмежено і, врешті-решт, заборонено. Для цих груп немає значення, що тютюнова промисловість приносить роботу для багатьох і дохід тим країнам, які вирощують великі обсяги тютюну».

Або такий приклад: 50 релігійних, цивільних і споживчих організацій Південної Кореї виступили з протестом проти запланованих концертів Майкла Джексона, які можуть завдати моральних збитків корейській молоді. «Вони пригрозили, що оголосять бойкот продукції фірм, які є спонсорами програми. В 1944 році подібний концерт у Сеулі через міркування боротьби за моральність було вже відмінено».

Що роблять лобісти? На це запитання Фрейзер Зейтель відповідає так: «Лобісти інформують і діють». Вони беруть активну участь, як він вважає, в такому переліку дій:

Пошук фактів — уряд володіє великим числом економічних даних, рішень, статистики.

Інтерпретація дій уряду — це необхідно для передбачення майбутніх дій уряду і дотримування такого розвитку подій заздалегідь.

Інтерпретація дій компанії — лобіст має добре відчувати ставлення своєї організації до тих чи інших дій уряду.

Захист позиції — лобіст не тільки надає факти, він захищає позицію клієнта.

Трамплін для відомості — оскільки всі новини йдуть із столиці й тут сконцентровано всю пресу, перед лобістом відкриваються блискучі можливості для запуску потрібної інформації.

Підтримка продажу компанії — уряд завжди є головним покупцем. Лобіст, який перебуває в гарних стосунках з урядовими чиновниками, може дуже допомогти будь-якій компанії.

Фрейзер Зейтель підкреслює особливу роль «зростаючого лобіювання» (grass-roots lobbying), при якому відбувається мобілізація місцевих сил для тиску на законодавців.

Один з ветеранів американських урядових ПР Пет Чоат підкреслює такі «міні-правила» для тих, хто хоче бути поміченим законодавцями:

будьте незалежними: законодавцям подобаються незалежні думки;

будьте інформованими: глибоке знання предмета завжди допомагає;

будьте поза політикою, залиште її справжнім політикам;

друкуйтеся: гарні статті бачать усі;

керуйтеся загальними інтересами, не обмежуйтеся вузькою метою;

будьте наполегливі: вплив потребує часу й зусиль;

будьте практичні: політики цінують практичні рекомендації;

будьте чесні, оскільки чесність завжди цінується.

Лобіювання в країнах СНД зміщується в бік легалізації своєї діяльності, що остаточно відбудеться після прийняття відповідних законів парламентами. Сьогодні ми маємо ту саму практику, але поза рамками цивілізованого закону. У США число лобістів за останні двадцять років подвоїлося, що говорить про цілком цивілізовані рамки цієї комунікативної практики.

Е. Л. Доценко

Психология манипуляции. Феномены, механизмы, защита

М.: ЧеРо, Изд-во МГУ, 1996. — 344 с.

Книга є дуже детальним розглядом різноманітних видів маніпулятивної дії, що показують назви таких глав: «Маніпулятивні технології», «Механізми маніпулятивного впливу», «Захист від маніпуляції», «Дослідження маніпулятивної взаємодії». Автор — психолог, тому особливої значущості набирає психологічний аспект маніпуляції.

Polly Bird

Sell Yourself. Persuasive tactics to boost your image

London: Pitman, 1994. — 192 p.

Полі Берд є лектором і активно виступає по радіо і телебаченню. Книга присвячена тому, як побудувати свій імідж і закріпити його.

Автор починає з поради оцінити самого себе, виходячи з того, що інші думають про вас, як змінити цю думку. Імідж має будуватися немовби з опорою на погляд групи людей, на котрих ви хочете впливати. Так, на роботі треба мати сприятливий імідж в очах колег і співробітників.

«Не вірте тим, — пише Полі Берд (С. 98), — хто вважає, що те, що і як ви говорите, не має значення, поки ви робите свою роботу. Ми є соціальними тваринами, які користуються словами як найважливішим засобом комунікації».

Кожну главу супроводжує досить детальна розповідь ПР-професіонала з обговорюваних питань, що додає проблемі, яка розглядається, цілком новий погляд.

С. К. Рощин

Психология и журналистика

М.: Наука, 1989. — 192 с.

Це гарна робота, що розкриває психологічні особливості інформаційних потреб масової аудиторії. Окремому розгляду піддаються такі теми: «Побудова інформації та її сприйняття», «Особистість комунікатора», «Інформаційні потреби аудиторії і зміст інформації», «Акценти та імпліцитна форма впливу», «Соціальна установка, стереотип, забобон». Хоча книга вийшла давно, вона практично не старіє, оскільки побудована на досягненнях сучасної світової науки.

Thomas Е. Patterson Our of order

N.Y.: Knopf, 1993. — 302 p.

Томас Паттерсон — професор політичних наук у Сіракузькому університеті (США). Багато його робіт присвячено ролі мас-медіа у виборах.

У книзі розглянуто деякі нинішні схеми інтерпретації виборів у журналістиці. У людей немає часу вникати в політику, опитування громадської думки показує, що більше половини американців не можуть назвати імен офіційних осіб. Журналісти і виборці інтерпретують дійсність за різними схемами. Журналістів цікавить боротьба за крісло, виборці розглядають кандидатів як тих, хто зможе вирішити їхні проблеми. Автор називає ці дві орієнтації як стратегічну гру і як орієнтацію на проблеми. Пресу цікавлять, у першу чергу, полемічні питання: чим їх більше, тим більша увага преси. При цьому з кожними новими президентськими виборами скорочується час, протягом якого в середньому говорить з екрана кандидат, і збільшується час, відданий для інтерпретації подій журналістом.

Хорст Рюкле

Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движение

М.: Интерэксперт, 1996 — 280 с.

Книга досить ґрунтовно описує особливості невербальної мови людини. Однак поки що наука не має в достатній мірі наукового інструментарію для опису цього матеріалу. Він багато в чому має випадковий характер. Книгу можна розглядати як таку, що може служити посібником з практичної психології для спеціалістів у галузі іміджу, реклами, теле- і кінооператорів. При цьому, крім порівняно простих глав, є опис і складніших ситуацій, наприклад, «Поведінка в замкнутому просторі», «Мова тіла в соціальних ситуаціях». У другій главі є такі підрозділи, як «Мова тіла в рекламі», «Мова тіла, що вводить в оману», «Мова тіла під час виступу». Нам здається, що на сьогодні це одна із найбільш повних спроб описати мову тіла.

Richard Scheehner Performance theory

N. Y. etc.: Routedge, 1988. — 304 p.

Автор — професор досліджень перформенсу Нью-Йоркського університету. У книзі він робить спробу побудувати загальну теорію, в рамках якої театр є одним із приватних прикладів. Він будує поетику перформенсу, звертаючи особливу увагу на такий його елемент, як аудиторія. Ця увага до аудиторії дуже зближує теорію перформенсу з ПР. Звідси в книзі й виникають конкретні політичні приклади, а не тільки суто театральні чи суто етнографічні для опису ритуалів. Автор свідомо зіставляє соціальну драму й естетичну драму, бачачи і в тій, і в іншій як елементи соціальних та політичних дій, так і театральної техніки. Такому порівняльному розгляду піддаються, наприклад, зміни в кабінеті президента Форда, з одного боку, і «Ромео і Джульетта», з другого. «Соціальні драми впливають на естетичні драми, естетичні драми впливають на соціальні драми» (С. 190) — такий один із висновків автора.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити