Економічний енциклопедичний словник

Вивезення капіталу — вивезення за кордон ТНК, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формах з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод. З точки зору суспільної форми В.к. означає процес формування в іншій некапіталістичній країні відносин економічної власності, що базуються на експлуатації найманої праці, а отже, капіталістичних виробничих відносин. Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою В.к. насамперед у підприємницькій і грошовій формі. Якщо капітал вивозиться з більш розвиненої країни в менш розвинену капіталістичну країну, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності. Таким чином здійснюється інтернаціоналізація капіталу (економічної власності, заснованої на привласненні чужої праці, отже, капіталістичних виробничих відносин). На відміну від домінування вивезення товарів на нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI — XIX ст.), В.к. переважає на вищій стадії еволюції капіталізму — у XXI ст. В.к. здійснюється у двох основних формах: підприємницькій і позичковій. В.к. підприємницького означає насамперед відносини економічної власності у сфері безпосереднього виробництва шляхом вкладення інвестицій у різні галузі економіки через будівництво нових або купівлю вже існуючих підприємств внаслідок придбання їхніх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном. Позичковий капітал вивозиться у формі короткотермінових або довготермінових позик і кредитів. Це дає можливість отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення власності за кордоном. Загальну суму капіталу, що функціонує за кордоном, становлять іноземні інвестиції. Згодом їх джерело розширюється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій тощо. При В.к. підприємницького інвестиції поділяються на прямі (дають можливість здійснювати контроль за підприємством; для цього достатньо придбати до 10% акцій) та портфельні (не дають права на контроль, а лише на отримання прибутку). Крім того, за джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний (приватний, груповий), наддержавний види капіталу. В межах державного капіталу розрізняють такі його форми: позики, дари (гранти), допомогу. Найважливішу роль серед різних форм інвестицій відіграють прямі (див. Іноземні інвестиції). Після розпаду колоніальної системи основна частина В.к. спрямовується у високорозвинені країни світу, що є ознакою посилення інтернаціоналізації капіталу, дії закону інтернаціоналізації виробництва. Головним суб'єктом міжнародного руху капіталів є ТНК. У західній економічній літературі більш поширеним поняттям, порівняно з В.к., є міграція капіталу (див. Міграція капіталу). Для В.к. за сучасних умов характерні певні закономірності (див. Закономірності міжнародного руху капіталу) і такі найважливіші особливості: 1) зростання значення експорту патентів, ліцензій, "ноу-хау", що зумовлено передусім розгортанням НТР; 2) все важливішими елементами В.к. стають розміщення цінних паперів у міжнародних фінансових центрах і депозитно-позичкові операції транснаціональних банків, що здійснюються через їх численні закордонні відділення; 3) посилюється суперництво між трьома основними економічними центрами світового господарства — США, ЄС та Японією; 4) з другої половини 70-х у структурі В.к. починає переважати позичковий капітал; 5) з часу енергетичної кризи, що почалася 1973, інтенсивно відбувається В.к. з окремих багатих нафтою країн Близького Сходу у формі нафтодоларів. Серед різних форм В.к. переважають недержавні форми. На їх частку припадає майже 60% всього В.к., в той час як на державний капітал — 30%, на міжнародні фінансові організації — до 10%. Водночас переплетіння цих форм капіталу, особливо монополістичного й державного, означає, що за своїм характером капітал, який вивозять, має здебільшого державно-транснаціональний характер. В.к. державного значною мірою має на меті створення сприятливіших умов для В.к. транснаціонального та інших видів недержавного капіталу, зокрема з його допомогою створюється економічна інфраструктура. Для міжнародних фінансово-кредитних організацій основною формою В.к. є надання кредитів. На початку 90-х сферою міграції міжнародного капіталу поступово стають країни Центральної та Східної Європи, колишнього СРСР. Для країн, які вивозять капітал, позитивними наслідками цього процесу є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн — експортерів, вигоди від поглиблення міжнародного поділу праці, можливість використання дешевших ринків робочої сили та інші економічні й неекономічні вигоди. Негативні наслідки В.к. — погіршення платіжного балансу (до часу повернення в країну всіх або частини прибутків від В.к.), звуження ринку праці й ринку робочої сили в національній економіці, збереження або модифікація в належному руслі економічної системи. Позитивні наслідки міжнародного руху капіталу для країни — імпортера — запровадження досконаліших технологій і техніки, передових форм організації виробництва, зменшення рівня безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток економічної системи або її вдосконалення (таким чином розвивалися економіки Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню та інших нових індустріальних країн). Негативними наслідками є поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних і політичних процесів.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити