Економічний енциклопедичний словник

Власність державна — привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших створених безпосередньо виробниками об'єктів власності та певна система суспільних відносин, що при цьому розвиваються прередусім у різних сферах суспільного відтворення. Найважливішою з них є економічна В.д., яка теоретично виражається у певній підсистемі економічних законів і категорій. В.д. належить здебільшого до колективних форм власності, оскільки її персоніфікатором в економічних системах є різний за чисельністю апарат державних чиновників (як правило, вищих) та певною мірою інші панівні верстви й прошарки населення. В.д. виникає з появою самої держави. Уже в країнах Стародавнього світу держава була власником землі, державних підприємств (ергастерій), іригаційних споруд, доріг та інших об'єктів економічної інфраструктури, а також монетних заводів, майстерень для виготовлення зброї тощо. Широкого розвитку В.д. набуває за капіталізму, оскільки з XVII ст. виникають державні та змішані (з участю держави) компанії для управління й торгівлі з колоніями, встановлюється В.д. на землю, арсенали і верфі, підприємства з добування міді, залізної руди, виготовлення пороху та ін. Загалом на нижчій стадії розвитку капіталізму існування В.д. було зумовлене тривалим робочим періодом на підприємствах державного сектора, значними витратами капіталу, які були не під силу індивідуальним капіталістам, а також військово-політичними та фінансовими інтересами держави (для цього створювалися горілчані, соляні, тютюнові монополії). На вищій стадії розвитку капіталізму з часу переростання продуктивними силами корпоративної власності (у формі акціонерних компаній монополістичного типу) починає діяти тенденція, а відтак і закон одержавлення економіки. У багатьох країнах Західної Європи дія тенденції до одержавлення економіки посилилася з приходом до влади лівих сил, втрати буржуазією довір'я народу через співробітництво з фашистами тощо. Все це стало причиною націоналізації галузей економіки (як правило, базових — вугільної промисловості, енергетики, транспорту тощо), капіталомістких і наукомістких підприємств, будівництва державних науково-дослідних центрів, лабораторій тощо. Після другої світової війни у країнах, де не відбулася націоналізація, почався масовий розпродаж В.д. Об'єктом привласнення на вищій стадії капіталізму також стає частка інтелектуальної власності у формі патентів, ліцензій. Але найшвидшими темпами в цей період розвивалася В.д. на дедалі більшу частку національного доходу (від 35 до 55 — 65%). Проте найбільших масштабів розвиток В.д. набув в СРСР, в т.ч. в Україні, де було одержавлено 92% засобів виробництва, понад 70% створюваного національного доходу. У 80-ті поширювався переважно на рентабельні державні компанії, а найбільші вигоди від нього отримали великі фінансові інститути та промислові компанії (див. Підприємства державні). Розвиток В.д. при капіталізмі на всіх етапах супроводжувався більшою гарантією зайнятості працівників, наданням товарів послуг за нижчими, ніж у приватних компаній, цінами тощо, тобто значно більше враховував інтереси широких верств населення. Тому В.д. частково набувала ознак загальнонародної власності. Водночас негативними ознаками В.д. є бюрократизація у прийнятті рішень, використання частини отриманих доходів політичними партіями у передвиборних кампаніях, не завжди виправдані щодо ефективності програми капіталовкладень. Однак у В.д. все ж переважають позитивні ознаки. Якщо брати до уваги всі об'єкти В.д., насамперед масштаби одержавлення національного доходу, то з 70 — 80-х XX ст. вона перетворилася на провідну суспільну форму розвитку продуктивних сил, стала найадекватнішою формою розвитку науки, насамперед фундаментальних наукових досліджень, людини (її загальноосвітнього та культурного рівнів), забезпечення планомірного розвитку національної економіки. Водночас масштаби розвитку В.д. повинні бути оптимальними, поєднуватись з іншими формами власності тощо. Така оптимальність була порушена в Україні внаслідок кримінальної приватизації, тому частка державних підприємств і організацій на початку 2004 становила менше 4,4%. З 1992 до середини 2004 форму власності змінили 25,5 тис. об'єктів В.д.; 1997 було 52,8 тис. таких об'єктів, а на початку 2004 — 42,9 тис. Юридичний аспект В.д. економічної втілений насамперед у корпоративних правах власності.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити