Економічний енциклопедичний словник

Жива та уречевлена праця — процес діалектичної взаємодії цих видів праці на різних етапах еволюції технологічного способу виробництва, внаслідок чого виникає нова продуктивна сила. На першому етапі такої еволюції (за умов технологічного способу виробництва, що базувався на ручній праці) домінувала жива праця (див. Праця), частка якої як в окремому товарі, так і в сукупній масі товарів абсолютно переважала. Тому в докапіталістичних формаціях витрати мускульної енергії досягали 90%. Технічна будова капіталу за цих умов була низькою. В умовах технологічного способу виробництва, що базується на машинній та автоматизованій праці, частка живої праці постійно зменшується, що знаходить своє вираження у зростанні технічної будови капіталу, а також у відповідних змінах живої та уречевленої праці в одиниці товару. Частка розумової праці в розвинених країнах нині досягає 80%. Водночас збільшення уречевленої праці супроводжується зменшенням загальної суми праці, втіленої в товарі, що є ознакою зростання продуктивності праці. Проте ця закономірність (зростання частки уречевленої праці) перестає діяти за зниження фондомісткості, матеріаломісткості, енергомісткості та ресурсомісткості, а також переважання соціалізованих типів і форм власності. Крім того, різниця між живою та уречевленою працею яскраво виявляється на нетривалому проміжку часу, а в довготерміновому періоді вона значною мірою втрачає своє значення. Сам продукт праці стає товаром, вартість якого визначається кількістю втіленої в ньому суспільно необхідної праці, що складається з витрат живої та уречевленої праці (остання переноситься конкретною працею) за її відтворення з урахуванням корисності. Це означає вирішальну та активну роль живої праці і підпорядковану, пасивну, уречевленої.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити