Економічний енциклопедичний словник

Концепції підприємництва — спосіб пізнання та сукупність ідей, положень про сутність підприємництва й підприємницької функції, а також їх змін у процесі еволюції економічної системи капіталізму. Термін "підприємництво" запровадив у науковий обіг Р.Кантильон у XVIII ст. Він вважав, що підприємець — індивід, який передбачає і має бажання взяти на себе ризик, спрямований у майбутнє, поведінку якого характеризують як сподівання мати прибуток, так і готовність до втрат. Цю ідею розвинули Дж.Тюнен, Г.Мангольт та ін. Елементи ризику й невизначеності є центральними в концепції підприємництва Ф.Найта. Засновники політичної економії вбачали в підприємцеві лише власника капіталу. Сміт вважав, що прибуток фірми не слід плутати з винагородою управляючим, яка залежить від кількості, важкості або складності їхньої праці з нагляду та управління, і від благодійної ролі конкуренції. Отже, він чітко розмежував функції капіталіста і підприємця (як управляючого-менеджера). Він також зазначав, що прибуток капіталіста не включає заробітну плату за управління як винагороду за працю з нагляду і керівництва. Крім того, "концепція ощадливого підприємця" зводиться у Сміта до того, що підприємець сам планує та організовує власне виробництво і дбайливо розпоряджається його результатами, вкладаючи свої ресурси в нове виробництво. Рікардо не виділяв особливий характер підприємницької функції, звертаючи увагу лише на підприємницький відсоток, а отже, не зміг відокремити підприємницьку функцію від функції власності на капітал. Підприємець в концепції Ж.-Б. Сея є управляючим і координатором факторів виробництва, особою, яка береться за власний рахунок, на власний ризик і на свою користь виготовити будь-який продукт, який комбінує фактори виробництва у ринковому просторі як в соціально-економічному середовищі. Дж.Мілль основними функціями підприємця також вважав керівництво, контроль, нагляд і ризик, а прибуток підприємця складається з "плати за ризик", "винагороди за ощадливість", "плати за працю і мистецтво, необхідне для здійснення контролю за виробництвом". Маркс трактує підприємців як суспільний прошарок, а відповідно і їхню діяльність, вважає, що основний егоїстичний мотив підприємця пов'язаний з прагненням до прибутку і надприбутку за рахунок найманого робітника. Водночас Маркс збагатив підприємницьку теорію, відкривши внутрішній механізм, який за своєю управлінською суттю формує параметри підприємницької поведінки у фазах середньо-промислового циклу. Він обґрунтував можливості управління підприємництвом загалом з боку суб'єкта, які базуються на тому, що управління поведінкою індивідуального підприємця передбачає вплив на динаміку індивідуальної норми прибутку порівняно з середньою і зводиться до стимулювання дії внутрішнього механізму на макрорівні за рахунок стимулювання введення нових технологій; запровадження механізму мотивації зростання індивідуальної норми надприбутку, стимулювання ризикованих інвестицій, надання економічних можливостей переливу капіталу в будь-яку галузь та ін. Одна з сучасних інтерпретацій підприємця П.Дракером — модель підприємця як "людини психологічної". Вона характеризує його як психологічний тип практично безвідносно до змісту виконуваної ним економічної функції, коли особливі психологічні властивості індивіда визначають його поведінку й роблять успішною підприємницьку діяльність. Дракер вважає, що великі або давно існуючі фірми також можуть бути "суто підприємницькими". Це означає, що підприємництво єдине для всіх, незалежно від розмірів, структури, технологій, ринків, культури, компетентності менеджерів та інших чинників. За цих умов здійснювати систематичні нововведення — означає контролювати основні джерела нових можливостей і використовувати шанси, які дає ринкове середовище. Тому ресурси слід виділяти на використання можливостей, а не на розв'язання проблем, кількість яких слід зводити до мінімуму. Дракер стверджує, що успішні нововведення спочатку не бувають масштабними, їх починають з використанням обмежених ресурсів, випробовують на незначному за обсягом ринку, що дає можливість контролювати внесення необхідних змін. Джерелами мотивації підприємницької поведінки, за Дракером, є гроші (підприємницький прибуток), влада, допитливість, визнання, прагнення по-новому розподілити й використати рідкісні ресурси, створити нові цінності й зробити свій особистий внесок. Дракер обстоює необхідність поширення інноваційної підприємницької поведінки на все суспільство. У представників історичної школи підприємець не лише управляє своїм капіталом, а й поєднує власницькі функції з власною виробничою працею. Згодом підприємця дедалі рідше ототожнюють з власником, "капіталістом", його розглядають як організатора виробництва. Визначення підприємця як менеджера утвердилося в працях неокласиків — А.Маршалла, Л.Вальраса та ін., які вважали, що спочатку він поєднував у собі якості власника й управлінця, а на межі XIX—XX ст. "підприємницька фірма" поступається місцем "корпорації", підприємство очолює менеджер, позбавлений власності. Ця ідея надалі стає типовою, проте в ній метафізично тлумачиться власність і влада (див.

Менеджер). Щодо змісту підприємницької функції, то, на думку неокласиків, він полягає у пристосуванні факторів виробництва до умов ринку, що змінюються, відновленні порушеної рівноваги, в ефективнішому використанні ресурсів і задоволенні попиту (див. Концепція новатора Й.Шумпетера). Л.Мізес і Ф.Хаєк досліджували функції підприємця, який діє за умов нестачі необхідної інформації і є активним суб'єктом на ринку. Особистими якостями підприємця є його управлінські здібності, вміння адекватно реагувати на соціально-економічні зміни, самостійно приймати рішення. Інституціоналісти розглядають підприємця як суб'єкта, який робить вибір між контрактними відносинами вільного ринку та організацією фірми з метою заощадження трансакційних витрат. У межах такого підходу виділяють дві течії — теорію прав власності й теорію трансакційних витрат. П.Дракер запровадив поняття "підприємницької економіки", яку розуміє як інноваційну економіку (приходить на зміну управлінській економіці), що є результатом співпраці "колективного підприємця" — власників, підприємців, менеджерів, робітників, які спільно виконують "колективну інноваційну функцію". Ця функція втілюється і в концепції техноструктури (Дж.Гелбрейт). М.Фрідмен стверджує, що бізнесмен практично використовує свій підприємницький досвід, що виявляється в інтуїтивній поведінці й застосуванні екстремальних принципів в економіці. Це означає, що для виживання підприємцеві необхідно перевершувати суперників-конкурентів, пристосовуючись до навколишнього середовища або перетворюючи його на свою користь. Насправді бізнесмен може встановлювати ціни середніх витрат з незначними відхиленнями, якщо цього потребує ринок, але, за Фрідменом, це не є гіпотезою максимізації.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити