Економічний енциклопедичний словник

Кооперація (лат. соореratio — співробітництво) — добровільне об'єднання власності (різних об'єктів і форм) та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності, а також система економічних відносин, які при цьому розвиваються. Об'єднання власності передбачає об'єднання таких її суб'єктів: дрібних товаровиробників, робітників, службовців, споживачів тощо. Об'єктами власності в процесі такого об'єднання є гроші, засоби виробництва (в т.ч. земля), різні види інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, "ноу-хау"), інформація тощо. Загальним принципом поділу кооперативів є відповідність сферам суспільного відтворення. У сфері безпосереднього виробництва виділяють К. виробничу, промислову та праці, у сфері обігу — споживчу, збутову, постачальну, кредитну К. Окремі з них (наприклад, кредитна, споживча) водночас поширюються й на сферу розподілу. Найважливішими ознаками К. є самостійність (передусім від бюрократичної держави) та економічна свобода її діяльності в межах чинного законодавства, спільність економічних інтересів членів К., демократичність управління та контролю, участь членів кооперативу у формуванні кооперативної власності, а також принципи господарського розрахунку. Водночас розрізняють товариства (спілки) трудового та капіталістичного типів (останні ставлять за мету привласнення прибутку, використовують найману працю). Трудова К. тяжіє до колективістського типу соціалізму. Проміжний тип К. — дрібнобуржуазна. Тип К. залежить від типу панівної економічної системи, насамперед типу власності на засоби виробництва, політичного, соціального устрою, інших чинників. За своїм соціально-економічним змістом К. за капіталістичного способу виробництва є перехідною формою власності, в якій поєднуються елементи капіталістичної та соціалістичної власності. До капіталістичної належить використання К. найманої робочої сили, наявність пайового капіталу на правах особистої власності та ін., до соціалістичної — намагання К. задовольнити потреби та інтереси своїх членів, демократичний характер управління (один член кооперації — один голос), власність на створений продукт, розподіл прибутків між акціонерами кооперативів, прагнення трудових кооператорів перетворити капіталізм на справедливе суспільство тощо. У багатьох розвинених країнах світу профспілки викуповують у капіталістів окремі підприємства, їх філіали, відділення, які згодом перетворюються на народні підприємства. Цьому певною мірою сприяє політика держави. Такі форми К. вже не поєднують ознаки капіталізму й соціалізму, а стають однією з форм соціалістичної економічної власності. Вищий орган К. — загальні збори членів (у великих К. — збори уповноважених), на яких приймається статут, обираються правління, ревізійна комісія. В період між загальними зборами (або зборами уповноважених) діяльністю кооперативу керує правління на чолі з головою. К. можуть об'єднуватись у спілки, які обираються з'їздами кооператорів. В Україні найбільшого розвитку набула споживча К. З кінця 90-х відновлюється кредитна К., інтенсивніше розвивається виробнича, обслуговуюча.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити