Економічний енциклопедичний словник

Менгер (Мепдег) Карл (1840—1921) — австрійський економіст; засновник австрійської школи політичної економії, один з основоположників концепції граничної корисності. Народився в Галичині, яка в той час входила до складу Австро-Угорщини. Головні праці М.: "Основи", "Дослідження про метод суспільних наук і особливо політичної економії". Методологічна основа теорії М. — принцип індивідуалізму (оцінка економічних явищ і процесів під кутом зору окремого індивіда) та суб'єктивно-психологічний підхід. Такий підхід означає, зокрема, що цінність (вартість) блага або товару не існує поза свідомістю людини. Теоретичні висновки за такого підходу ґрунтуються на прагненні людей до особистої вигоди, а агрегатні показники зводяться до індивідуальних компонентів. Економічна діяльність суспільства в даному разі є наслідком діяльності окремих індивідів, що з методологічного погляду означає ототожнення цілого з сукупністю окремих його частин і є хибним, означає недотримання вимог системного підходу. Найважливішу роль у його економічній теорії відведено принципу граничної корисності. Вихідним пунктом дослідження М. вважав людські потреби, що є результатом пристосування людського організму до навколишнього матеріального середовища. М. визначав потребу як різновид незадоволених прагнень або неприємних відчуттів, що виникають через своєрідне порушення фізіологічної рівноваги. Потреби можуть певною мірою задовольнятися товарами. Меншою мірою задоволена потреба має більшу "кінцеву інтенсивність", ніж потреба, задоволена більшою мірою. "Кінцева інтенсивність" повністю задоволеної потреби дорівнює нулю. За обмеженості ресурсів перед індивідом, на думку М., постає проблема раціонального розподілу засобів з тим, щоб "кінцева інтенсивність" усіх потреб була якнайменшою. Ієрархію потреб М. розташував у такому порядку: вода, їжа, одяг, житло, екіпаж (як транспортний засіб) і тютюн, у цій ієрархії втілені закони Госсена. Умовами перетворення речі на благо є також наявність у блага корисних властивостей, знання людини про них, володіння певною річчю, що дає змогу перетворити її на економічне благо, а останнє перетворюється на товар, якщо воно призначається для продажу. При цьому причиною обміну М. називав відмінність суб'єктивної оцінки одних і тих самих благ різними індивідами, що означає спрощений підхід до проблеми. Фактори виробництва (зокрема, засоби виробництва), на думку М., є благами, оскільки у процесі їх використання запозичують у споживчих благ здатність задовольняти потреби людей. Споживчі блага є при цьому благами "першого порядку", а ресурси, засоби виробництва — благами другого, третього... порядку. Кількісна характеристика речей, що належать до благ, ґрунтується у М. на співвідношенні попиту і пропозиції: попит необхідної кількості благ перевищує їх пропозицію, такі блага є економічними, неекономічні — блага, пропозиція яких більша від потреби в них. Залежно від кількості населення, наявних ресурсів та інших факторів співвідношення між цими видами благ може змінюватися. Ці положення М. було покладено в основу суб'єктивної вартості. Із збільшенням кількості благ їх додаткові одиниці все менше задовольняють потреби людей. Це положення теорії М. дістало назву "принцип знижувальної граничної корисності", згідно з яким вартість однорідної кількості певного блага визначається вартістю останньої найменш важливої одиниці. Ця суб'єктивна оцінка відтак зіставляється з міновою вартістю блага, економічна роль якого вимірюється для індивіда співвідношенням з тим, що можна отримати при обміні цього блага на інші. Внаслідок цього мінова вартість перетворюється на опосередковану (непряму) форму споживної вартості. Замість поділу на фактори виробництва (працю, капітал і землю) М. виділяв блага вищого порядку, помилково стверджував, що всі ресурси відіграють однакову роль, а отже, не визнавав особливої ролі праці. Важливим у концепції М. є намагання з'ясувати органічний зв'язок мінової вартості товару з його споживною вартістю, із суб'єктивною оцінкою індивідів, обґрунтування основ концепції вмінення, розширення предмета політекономічного дослідження за рахунок включення до нього відносин між благами і людьми, а отже, з корисністю благ. Проте корисність неправомірно ототожнюється із споживною вартістю (див. Австрійська школа). Його заслугою є обґрунтування понять "ціна попиту" і "ціна пропозиції". Водночас бездоказовими є спроби М. довести, що оцінки споживачами благ водночас переносяться на сферу виробництва. У концепції М. проігноровано витрати виробництва при визначенні вартості, хибує вона й психологічним тлумаченням цієї категорії, абстрагуванням (ненауковим) від дослідження потреб великих соціальних верств і груп населення, від потреб держави і зосередження лише на потребах окремих індивідів. Внаслідок цього головним об'єктом аналізу в М. є людина економічна поза економічними відносинами з іншими людьми, властивими для цієї системи суперечностями. Концепція М. також позначена антиісторичним підходом до проблеми розподілу (можливість реалізації розподілу лише за досконалої конкуренції та відповідність розмірів отримуваних доходів граничній продуктивності відповідних факторів виробництва), ототожненням ролі всіх факторів у процесі виробництва матеріальних благ (що означає приниження ролі людини і праці в цьому процесі) та ін. Не відповідають істині погляди М. на сутність національної економіки (розглядав її як сукупність окремих економічних одиниць). Однобічним (лише щодо речового змісту) є його підхід до визначення сутності капіталу (М. розглядав його як рухомий фонд, уособленням якого є вартість майна у грошовій формі).



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити