Економічний енциклопедичний словник

Менеджмент (англ. manage — управляти) — наука про управління сучасним підприємством (фірмою, компанією), основним змістом якої є комплекс наукових принципів, методів стимулювання та організаційних важелів впливу на поведінку людей, використання різноманітних ресурсів з метою досягнення тактичних і стратегічних цілей організації. Поняття "М." як наука і практика управління організацією сформувалося в США. Однак питання сутності управління, його принципів і методів досліджувалися ще в античності. Давньогрецький філософ Платон стверджував, що діяльність з управління є важливим засобом забезпечення життя суспільства, а управління суспільством — особливий вид мистецтва, яким повинен володіти політик на основі правильного розуміння і застосування законів. Хоч М. — наука про управління сучасною організацією, але це поняття не слід ототожнювати з категорією "управління", що є місткішою, оскільки охоплює процеси управління на макрорівні (суспільства, всієї економічної системи) і на мікрорівні (окремої організації, в т.ч. підприємства, установи). Значення системи управління економікою зростає із зростанням масштабів суспільного виробництва в усіх трьох формах (загальній, частковій та одиничній). Система управління — це свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб'єктів управління на розвиток та функціонування економічної системи, їх окремих ланок та елементів. Ядро системи управління в економіці — цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, верств і прошарків для досягнення поставленої мети. В такому контексті ця категорія близька за змістом до поняття "господарський механізм". На мікрорівні М. — цілеспрямований вплив власників підприємств (фірм і компаній) та менеджерів різних ланок на потреби та інтереси інших працівників для ефективної організації колективної праці з метою привласнення максимального прибутку і його раціонального розподілу з урахуванням вимог економічних законів. Основними видами М. є організаційний, виробничий, кадровий, інвестиційний, інноваційний, фінансовий. Управлінське рішення М. загалом на практиці реалізується через комплекс функцій, в яких водночас системно розкривається сутність М. (див. Менеджменту функції). У процесі управління органічно поєднуються такі закони й закономірності: 1) економічні закони, властиві розвиткові економічної системи; 2) соціальні закони (які розкривають сутність відносин між основними класами, соціальними верствами і прошарками в процесі суспільного виробництва, в різних сферах суспільного відтворення); 3) правові закони, які конкретизуються в різних правових актах і нормах; 4) соціально-психологічні закони, які відображають біологічну й соціальну сутність людини, її поведінку в колективі, суспільстві, а також міжособові, міжгрупові та інші відносини у процесі праці, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Отже, управлінські закони є комплексними, універсальними, мають теоретичний і практичний, раціональний та інтуїтивний характер. У західній науковій літературі комплексний підхід до управління організацією як певною соціальною системою розкривається на основі так званої концепції семи "с" (7с), або семи характеристик організації: стратегії, структури, системи ("жорстких характеристик"), складу кадрів, стилю керівництва, суми звичок ("м'яких характеристик"), сумісних цінностей (інтеграційної характеристики). На думку прихильників цієї концепції, об'єктом управління повинні стати людські аспекти організації, що виявляються у кадровому складі, стилі і звичках, цінностях організації. Більше того, саме ці аспекти й суспільні цінності, людський потенціал організації виступають сьогодні на передній план і групують навколо себе всі інші шість характеристик організації. Комплексність управління ще більше зростає, якщо беруться до уваги не лише внутрішні характеристики організації, а й зовнішні фактори впливу на неї (конкуренти, дії уряду, закони тощо). Елементами організаційної структури управління є різні управлінські ланки, діяльність яких регламентується окремими положеннями. За сучасних умов виділяють шість основних організаційних структур управління: 1) лінійна; 2) функціональна; 3) лінійно-функціональна; 4) програмно-цільова; 5) дивізіональна; 6) матрична (див. відповідні статті). Новими моментами управлінської діяльності за сучасних умов є: по-перше, необхідність суттєво обмежити значення показника продуктивності праці, обчисленого як виготовлення продукції одним робітником або за одиницю робочого часу, або навіть відмовитися від нього в окремих галузях промисловості і домагатися зростання продуктивності праці всіх працівників підприємства. По-друге, впровадження нової техніки лише на окремих дільницях виробництва може призвести до зростання внутрізаводських запасів або незавершеного виробництва. Тому доцільно комплексно впроваджувати нову техніку, підвищувати рівень використання всіх видів виробничих ресурсів з урахуванням їх взаємозамінюваності. По-третє, слід використовувати такі якісно нові показники в роботі підприємства, як кількість раціоналізаторських пропозицій у розрахунку на одного працівника, відсоток їх упровадження (що характеризує ступінь залучення найманих працівників до управління виробництвом). По-четверте, необхідно впроваджувати нові форми стимулювання праці, зокрема, використовувати колективні, враховуючи при цьому рівень індивідуальної заробітної плати. Важливим фактором зростання ефективності виробництва є впровадження бригадної форми організації та стимулювання праці. Загалом у процесі управління підприємством, у формуванні стабільних та ефективних стимулів до праці в розвинених країнах світу дедалі більшого значення набуває економічна демократія (див. Економічна демократія). По-п'яте, слід домогтися насамперед економії матеріально-енергетичних ресурсів і накладних витрат. Важливим показником економії таких витрат є зменшення рівня запасів, незавершеного виробництва і матеріально-енергетичних витрат. По-шосте, перш ніж упроваджувати нову техніку і технологію, необхідно перебудувати форми і методи організації виробництва. У цьому плані недоцільно навіть одночасно впроваджувати нову техніку й нові методи управління. Більше того, за недосконалого М. нова техніка спричиняє зниження ефективності виробництва. По-сьоме, слід враховувати, що переваги провідних японських фірм базуються насамперед на перевагах в управлінні (стилі управління, стратегії і тактиці управління тощо), на впровадженні ефективних форм організації та стимулювання праці.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.