Економічний енциклопедичний словник

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International Monetary Fund) — міжнародна фінансово-кредитна організація, яка регулює валютні відносини між державами-учасницями, надає їм кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів та ін. з метою впливу на внутрішню і зовнішню політику. Створена 1944 у США, має статус спеціалізованої установи ООН, почала функціонувати в березні 1947. Правління МВФ знаходиться у Вашингтоні, відділення — в Парижі та Женеві і складається з 5 голів департаментів (для Європи, Африки, Азії, Близького Сходу і Західної півкулі). Згідно із статутом МВФ, його мета — надання консультацій і налагодження співробітництва між країнами-членами з міжнародних валютних проблем; сприяння збалансованому зростанню та ефективності міжнародної торгівлі й обміну через стабілізацію валютних курсів, запобігання конкурентному знеціненню валют, встановлення багатосторонньої системи платежів за поточними угодами між країнами-членами і скасування валютних обмежень; надання кредитів країнам-учасницям в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів. У 1947 до МВФ входило 49 країн, 1995 — 179. До 1990 членами МВФ були В'єтнам, Китай, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина та Югославія, а після розпаду СРСР всі колишні республіки цього союзу стали членами МВФ. Капітал МВФ формується з внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної з них квоти, розмір якої залежить від економічного потенціалу держави, її місця й ролі у світовій економіці та міжнародній торгівлі. У 1947 статутний капітал МВФ становив 7,7 млрд дол., 2002 — понад 290 млрд дол., а тимчасово залучені кошти — до 30 млрд дол. При цьому частка 25 розвинених країн становить 63%, в т.ч. США — 17,5%, тобто стільки, скільки мають 140 країн, що розвиваються. Квоти ресурсів МВФ виплачуються повністю (бл. 75% — СПЗ або вільноконвертованої валюти і 75% — у національній валюті). Вищі органи МВФ: рада керуючих, до складу якої входять міністри фінансів або керуючі центральними банками, а також директорат (виконавчий орган), який складається з 6 членів, призначених країнами, що мають найбільші квоти (США, Японією, ФРН, Францією, Великобританією і Саудівською Аравією), і 16 членів, які обираються за географічним принципом. До керівних органів МВФ належить і тимчасовий комітет ради керуючих у складі міністрів фінансів 22 країн. Рішення з найважливіших питань ухвалюються більшістю у 85% голосів, менш важливих — більшістю у 70% голосів. В останньому випадку право вето мають США і країни ЄС, яким належить до 50% голосів. У 1973 країни — учасниці МВФ запровадили режим плаваючих валютних курсів, а відповідно до зміненого 1976— 1978 статуту, МВФ надав країнам-учасницям право вибору режиму валютного курсу, встановлення паритету національної валюти до СПЗ або іншої міжнародної розрахункової грошової одиниці чи валюти (крім золота), припинив операції із золотом (вилучив його зі світової валютної системи). Для вирівнювання платіжних балансів країн-учасниць МВФ надає їм кредити в іноземній валюті, через продаж іноземної валюти за національну валюту країни-позичальника (повертаються кредити через викуп у Фонду національної валюти за іноземну). Загальна сума національної валюти в МВФ не повинна перевищувати 265% її квоти. Заборгованість позичальника зменшується з купівлею будь-якою країною його національної валюти, наявної у МВФ. Джерелами кредитування є власні засоби МВФ (сформовані з квот країн-учасниць) і залучені. Отримання кредиту в іноземній валюті в розмірі резервної частки (різниці між квотою і наявністю національної валюти країни-позичальника у розпорядженні МВФ) необмежене. Отримання валюти понад цю норму можливе після укладання угоди "стенд бай", згідно з якою обмін однієї суми на національну валюту здійснюється в межах заздалегідь обумовленої суми і впродовж певного терміну. Тепер такі кредити надаються частками (траншами) при виконанні країною-позичальником умов кредиту (відповідного етапу програми розвитку економіки, коригування курсу економічної політики та ін.). За невиконання таких умов МВФ може відмовити в отриманні нового траншу кредиту. Після закінчення терміну угоди невикористана сума кредиту повертається у МВФ. Для отримання кредитів МВФ може вимагати від країни різних даних про стан економіки. МВФ надає звичайні компенсаційні "буферні" кредити і кредити для здійснення розширеного фінансування. Звичайні кредити надаються для вирішення тимчасових проблем платіжного балансу в межах 1 року за умови, що наявна в МВФ національна валюта країни-позичальника не повинна зростати більш як на 25% квоти протягом року і не перевищувати 200% квоти. Відсоткові ставки за звичайні кредити визначаються протягом кожного фінансового року на основі зіставлення доходів, витрат і запланованого чистого прибутку. Кредити на розширене відтворення надаються понад звичайні кредити для здійснення структурної перебудови, зовнішніх розрахунків у разі серйозних порушень платіжного балансу терміном до 3 років, їх розміри не повинні перевищувати 140% квоти держави у МВФ, погашення відбувається протягом 4-10 років. Надання фінансово-кредитної допомоги МВФ передбачає жорстку економію, скорочення бюджетних витрат внаслідок заморожування заробітної плати працівникам державного сектора, насамперед бюджетних організацій, здійснення реформ у системі оподаткування, інвестиційних програмах у країні-позичальнику. Надання кредитів МВФ відкриває країні доступ до отримання значно більших кредитів в іноземних банках. Участь у МВФ — обов'язкова умова вступу країни у МБРР для отримання пільгових кредитів. Повний обсяг кредиту "стенд бай" для України — 100% її квоти в МВФ і дорівнює 0,69%, тобто до 1,4 млрд дол. Діяльність МВФ щодо країн, які отримують його кредити, глибоко суперечлива. З одного боку, МВФ надає відносно дешеві кредити і таке кредитування є вагомим стимулом для припливу іноземних інвестицій в економіку цих країн. З іншого — надання кредитів обумовлене низкою вимог, здебільшого несприятливих для національної економіки. Це значною мірою стосується і політики та кредитів Світового банку. Рекомендації МВФ та західних радників щодо здійснення шокових за своїм змістом реформ в Україні втілювалися, по-перше, у т.зв. децентралізації та демонополізації — розукрупненні потужних підприємств на дрібні та середні (незважаючи на те, що масштаби концентрації та централізації виробництва і капіталу були значно вищі у США та інших розвинених країнах світу), а також у ліквідації державного централізованого управління національним господарством (за абсолютного переважання державної власності). По- друге, в перманентній і примусовій приватизації — насаджуванні приватної капіталістичної власності. По- третє, у ліквідації найдешевшої у світі кредитної системи (надавала найдешевші кредити підприємствам і населенню) і формуванні значною мірою за державний рахунок приватних комерційних банків. По-четверте, в лібералізації цін у зовнішньоекономічній діяльності, що призвела до значної втрати внутрішнього ринку і придушення національного виробника. Зокрема, кількість вимог з боку МВФ стосовно параметрів економічної політики уряду України як умова надання кредитів зростає: 1996 — 38, 1997 — 41, 1998— 2001 (до 31 червня) — 81 вимога. Все це спричиняє послаблення економічного суверенітету країни.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.