Економічний енциклопедичний словник

Нагромадження грошового капіталу — нагромадження капіталу у грошовій і матеріальній формах, яке забезпечує рух позичкового капіталу і визначається як різниця між поточними доходами та не інвестиційними витратами. Н.г.к. також розглядається як еквівалент реального нагромадження, як приріст грошового капіталу і як збільшення фіктивного капіталу у грошовій формі. Ці основні складові Н.г.к. є водночас різними сторонами процесу формування і розвитку позичкового капіталу, який здійснюється під час його кругообороту та обороту. Н.г.к. у матеріальній формі відбувається тоді, коли частина грошового капіталу трансформується у продуктивний капітал. Водночас нагромадження позичкового капіталу не збігається з рухом реального нагромадження, оскільки лише частина такого капіталу використовується для фінансування інвестицій та ін. Основними джерелами Н.г.к. є: 1) нагромадження у грошовій формі тимчасово вільних ресурсів промислових підприємств, фірм і компаній (ця частка у розвинених країнах становить бл. 20% такого нагромадження); 2) фінансові ресурси держави, тобто різниця між доходами і витратами всіх ланок держави (на них нині припадає бл. 10% Н.г.к.); 3)заощадження населення, на які припадає майже 70% Н.г.к. Основними формами нагромадження є вклади в кредитну систему, придбання цінних паперів і вклади у страхові компанії. Водночас населення, крім перелічених форм, використовує вклади в банках та ощадних касах, у спеціалізовані кредитні установи, у страхові компанії, у цінні папери з фіксованим відсотком (передусім облігації), а також вкладення в акції. Так, у Німеччині наприкінці 90-х XX ст. частка ощадних вкладів населення становила 27%, у страхові внески — 20%, у цінні папери — 8%, термінові вклади — 12%, вклади до запитання — 8%, в акції — 6%, вклади в будівельні компанії — бл. 4%. В Україні абсолютно переважають ощадні вклади.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити