Економічний енциклопедичний словник

Освіта вища — освіта, спрямована на розвиток творчого мислення у студентів, засвоєння ними систематизованих наукових знань, формування відповідних навичок і вмінь, а також виховання духовних цінностей. За роки незалежності України кількість студентів значно зросла: 1990 було 149 вищих навчальних закладів (ВНЗ), у яких навчалось 881,2 тис. студентів; 2003 таких закладів І — IV рівня акредитації було 1009, в т.ч. 821 державних і 188 недержавних. Чисельність студентів у цьому ж році досягла 2374 тис., у т.ч. у державних ВНЗ — 289,8 тис. У розрахунку на 10 тис. населення у ВНЗ І — II рівнів акредитації 1990 припадало 146 студентів, 2003 — 125; III — IV рівнів акредитації — відповідно 170 і 387. Проте, згідно з Законом України "Про вищу освіту", щоб виконати державне замовлення, ВНЗ І — II рівнів акредитації повинні мати не менше як 100 студентів на 10 тис. населення, тоді як 2003 було 62 студенти. Після прийняття Законів "Про освіту", "Про вищу освіту" в основному створено необхідну законодавчу базу; сформована та постійно вдосконалюється мережа ВНЗ, оновлюється перелік професій; певною мірою посилюється автономія ВНЗ, а отже, навчальний процес демократизується; у нього поступово впроваджуються освітні інформаційні технології та досконаліші стандарти вищої освіти; налагоджуються і поглиблюються зв'язки (наукові, навчальні) з ВНЗ близького та далекого зарубіжжя; дещо зростає роль наукових досліджень і взаємозв'язок багатьох ВНЗ з виробництвом; упродовж 2000 — 2004 поступово зростають видатки на вищу освіту та їх частка щодо ВВП. Так, 2000 такі видатки становили менше 2,3 млрд грн (4,2% ВВП), 2003 — 4,6 млрд грн (5,6% ВВП). Частково розширюється доступ до здобуття вищої освіти. Водночас різко зменшилось державне фінансування О.в. і, відповідно, надмірно зросла комерціалізація. У СРСР О.в., як і всі інші форми освіти, були безоплатними. Така практика існує і у багатьох розвинених країнах світу. Так, у Німеччині до ВНЗ зараховують на підставі середнього балу атестату зрілості, а навчання — безоплатне. Частка держави у фінансуванні університетів у Канаді становить 75 — 85%, у Голландії — 90%, у Німеччині — 95%, а частка плати за навчання у структурі бюджетів ВНЗ у цих країнах є значно нижчою, ніж в Україні. Так, у Великобританії вона становила 12%, у Канаді — 11%, а у Голландії, Фінляндії, Швеції та інших країнах навчання студентів є безоплатним. Навіть у США, в яких панує ідеологія приватного підприємництва, плата за навчання у приватних ВНЗ становить 38%, а у державних — 14% усіх витрат. Крім того, частка видатків держави у державних ВНЗ США становить майже 60% і лише у приватних — 20%. На противагу цьому в Україні серед студентів ВНЗ 2003 лише 37% навчались за рахунок держави. При цьому на перші курси 2004 за державним замовленням вступило 217 тис. студентів, з них ВНЗ І — II рівнів — 85 тис. осіб, ІІІ — ІV рівнів — 132 тис. осіб. Пріоритетність державного фінансування розвитку освіти загалом зумовлена тим, що усі рівні освіти є затребуваними, а норми приватної і соціальної віддачі практично однакові. Крім того, соціальна норма віддачі хоча й знижується залежно від частки державного фінансування в оплаті вартості навчання, однак є вищою, ніж приватна норма віддачі. Так, якщо така частка держави у фінансуванні середньої освіти у США становить 10%, то соціальна норма віддачі — 113,3%, тоді як приватна норма віддачі — лише 6,9%; якщо частка держави в оплаті вартості навчання становить 50%, то соціальна норма віддачі середньої освіти зменшується до 22,7%, а приватна норма віддачі — зростає до 8,3%; у разі стовідсоткового фінансування державою оплати вартості навчання соціальна норма віддачі середньої освіти становить 11,3%, а приватна норма віддачі — 11%. Якщо йдеться про частку державного фінансування в оплаті вартості навчання у ВНЗ, то за 10%-ї участі держави соціальна норма віддачі становить 79,3%, а приватна — 5,9%, у разі 50%-ї участі держави в оплаті вартості навчання соціальна норма віддачі знижується до 15,9%, а приватної дещо зростає і досягає 7,5%; якщо держава фінансує вартість навчання у ВНЗ повністю, то соціальна норма віддачі становить 7,9%, а приватна — 12,3%. Тому для отримання вищої освіти оптимальною буде модель, що передбачає оплату державою 80% її вартості за умови високого життєвого рівня населення. Необхідність удосконалення системи освіти, а отже, відповідної участі держави у її фінансуванні, зумовлена тим, що вплив людини на зростання майбутніх доходів приблизно на 60% пояснюється рівнем освіти. Крім того, підвищення освітнього рівня опосередковано сприяє зміцненню здоров'я людини, її соціальному добробуту, а тому сукупний внесок освіти у зростання майбутніх доходів і суспільства та індивіда становить не менше 75 — 80%. За прогнозами ЮНЕСКО, ті країни, які хочуть відповідати світовим стандартам, повинні мати 40 — 60% населення з вищою освітою. В Україні 2004, за даними Міністерства освіти і науки, тільки 13% населення мало вищу освіту. Крім того, неповну вищу освіту в нашій країні мають 18% населення, а базову освіту — 1%. Другим істотним недоліком функціонування вищої освіти в Україні, що негативно впливає на соціально-економічний прогрес суспільства, є надзвичайно низький рівень оплати робочої сили, у т.ч. оплати праці спеціалістів з вищою освітою. Так, середня заробітна плата доктора економічних наук, професора у сфері освіти 1990 становила 500 крб, освітян загалом — 130,7 крб, а у сфері науки і наукового обслуговування загалом — 338,4 крб. При цьому середньорічна заробітна плата становила відповідно 6 тис. і 4060,8 крб. У 2003 річна заробітна плата професора в Україні становила 10200 грн, а загалом у сфері освіти — 4086 грн (за середньомісячної — 340,5 грн). Якщо врахувати, що показники рівня заробітної плати в Україні 2003 — на початку 2004 даються у номінальному вираженні, то стає зрозумілим, що середньорічна заробітна плата сучасного професора приблизно у 4 — 5 разів менша від заробітної плати 1990 і у 50 —60 разів від зарплати такого спеціаліста за кордоном. Так, середня заробітна плата професора США 2002 становила 113 тис. дол. Крім того, внаслідок руйнування сфери освіти з нашої країни у 90-х щорічно іммігрувало за кордон майже 7 тис. спеціалістів з вищою освітою, немало працівників цієї сфери з метою виживання переходили у комерційні структури, багато талановитої молоді ще й зараз залишається за кордоном (після стажування тощо). Адже молодого аспіранта чи асистента у разі повернення в Україну чекає посадовий оклад від 200 до 400 грн і майже повна відсутність перспективи забезпечити себе і свою сім'ю житлом. За оцінками економістів, із випускників ВНЗ в Україні щорічно працевлаштовується менше половини. Згідно зі ст.64 Закону "Про вищу освіту", кількість студентів, які навчаються за бюджетні кошти, 2005 повинна була становити не менше 180 осіб на 10 тис. населення у ВНЗ і 100 осіб на відповідну кількість населення у закладах І — ІI рівня акредитації. Однак така чисельність становить відповідно 143 і 49 осіб і за низьких темпів зростання державних витрат на розвиток освіти запланованого ще не скоро буде досягнуто. Недотримання чинного законодавства виявляється у тому, що у багатьох ВНЗ частка платного навчання 2004 становила від 65 до 80%. Так, 2003 Постановою Кабінету міністрів України передбачено зарахування на безоплатну форму навчання 329300 осіб, тоді як фактично було прийнято лише 288803 абітурієнтів (80,7% запланованого рівня). Не виконується норма Закону "Про вищу освіту" щодо першого робочого місця. Недосконалою була й система управління вищою освітою в Україні. Так, ВНЗ були підпорядковані 20 відомствам, існувало немало (малих за кількістю студентів) ВНЗ, підпорядкованих різним відомствам. Міністерство освіти і науки не розробило стандартів з усіх спеціальностей, ним недостатньо контролювалась структура підготовки спеціалістів. Так, 2004 існував гострий дефіцит на випускників окремих спеціальностей і кваліфікацій, передусім у базових галузях промисловості, а попит на інженерів — механіків та інженерів — приладобудівників удвічі перевищує чисельність випускників; на спеціальність інженерів-металургів — в 1,7 разу, хіміків — технологів — в 1,6, спеціалістів у галузі інформаційних технологій та електроніки — у 4 — 5 разів, водночас юристів та економістів підготовлено надмірну кількість. Крім того, помітно погіршилась якість підготовки (див. Якість вищої освіти).






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.