Економічний енциклопедичний словник

Позичковий капітал — відокремлена форма промислового капіталу, грошовий капітал, власник якого (кредитор) надає його іншим особам на певний термін за заздалегідь обумовлену плату у формі відсотка. В політекономічному контексті П.к. — специфічна форма колективного капіталу, що виражає відносини економічної власності між різними класами і соціальними верствами і всередині них з приводу надання позики та сплати за неї частини необхідного і додаткового продуктів у сфері обміну і розподілу. Попередник П.к. — лихварський капітал. Сутність П.к. органічно пов'язана з кредитом, який за капіталізму уособлює рух П.к., тобто грошового капіталу (грошової позики), власник якого (кредитор) надає його іншим особам у кредит на умовах повернення у встановлений термін за заздалегідь обумовлену плату (відсоток). Суб'єктами економічної власності у цьому процесі є торгові й промислові капіталісти, держава, різні верстви населення, фінансово-кредитні інститути (комерційні банки, страхові компанії та ін.). Якщо до лихварського кредиту надані у позику гроші були капіталом лише для кредитора, то за капіталізму вони є капіталом і для кредитора, і для позичальника. Рушійна сила відносин економічної власності між позичальниками і кредиторами — привласнення відсотка. Ця мета спонукає власників тимчасово вільних коштів чи власників особливого товару — П.к. — на певний час відчужувати ці кошти (або товар). Тому відсоток за кредит є ціною П.к. Його величина не повинна перевищувати норму підприємницького прибутку, інакше брати гроші в позику у банкірів функціонуючому капіталісту нема сенсу. Основні джерела формування П.к.: 1) грошові капітали, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового, торговельного та інших форм капіталу і нагромаджуються у формі амортизаційних відрахувань, частини оборотного капіталу, тимчасово вільних коштів для виплати заробітної плати та призначеної для капіталізації додаткової вартості; 2) особисті грошові доходи і заощадження різних класів, соціальних верств і груп: капіталістів, найманих працівників; 3) грошові нагромадження держави, зумовлені процесами одержавлення економіки, передусім національного доходу. Дрібні заощадження найманих працівників, точніше, суми цих заощаджень, менші від обсягів початкового капіталу, накопичуючись за допомогою кредиту на вкладах у банківських установах або в акціонерних компаніях, набувають нової якості — стають колективним або асоційованим П.к. Отже, кредитні установи за умов капіталізму перетворюють акумульовані грошові кошти на П.к. Найважливіші особливості П.к.: 1) він є капіталом — власністю, який передається власником (позичковим капіталістом) у тимчасове користування функціонуючому капіталісту (підприємцю) і перетворюється на капітал-функцію. Економічна реалізація цієї власності — отримання позичковим капіталістом відсотка. Отже, з появою П.к. відбувся поділ капіталу на капітал — власність і капітал — функцію, кожен з яких розвивається як відповідно до спільних для всіх форм капіталу законів, так і за властивими лише йому економічними законами; 2) цей капітал — своєрідний товар: предметом купівлі та продажу є сам капітал. Капітал має свій речовий зміст і соціально-економічну форму (див. Капітал). Однак така соціально-економічна характеристика майже не відповідає ситуації, за якої позичковий капіталіст (як власник П.к.) віддає певну суму П.к. у кредит функціонуючому капіталісту, оскільки вони обидва є власниками, не продають своєї робочої сили та ін. Між ними виникають насамперед відносини конкурентної боротьби за частку додаткової вартості у формі певної суми відсотка, відносини економічної власності з приводу привласнення цієї частки прибутку. Ці відносини можуть набувати ознак експлуатації у тому разі, якщо позичковий капіталіст за певних обставин нав'язує надмірну плату за свій товар, зокрема, коли величина відсотка (точніше, його норма) є значно вищою за норму підприємницького прибутку. Відсоток може сягнути такої величини, що на його виплату спрямовуватиметься весь підприємницький прибуток. За такого перевищення об'єктом експлуатації з боку позичкового капіталіста стає промисловий або торговий капіталіст, який, своєю чергою, експлуатує найманих працівників. Джерелом відсотка є насамперед частка додаткової вартості, що створюється у сфері безпосереднього виробництва найманими працівниками. Таким джерелом у цій сфері є праця (організаторська, управлінська та інших підприємств, менеджерів різних ланок). Крім того, таким джерелом є відповідні види праці позичкових капіталістів, найманих банківських працівників. Це стає добре помітним за сучасних умов, коли гігантські банки надають бл. 300 видів послуг населенню, торговим, промисловим фірмам тощо. Адже серед банківських працівників є архітектори, інженери, техніки та інші категорії осіб, зайняті продуктивною працею. Позичкові капіталісти за допомогою П.к. організовують рух нових масивів капіталу, прискорюють рух існуючих форм капіталу, що сприяє розширеному відтворенню суспільного капіталу і формує нове джерело додаткової вартості. По-третє, важливою особливістю П.к. є специфічна форма його відчуження: як особливий товар він рухається в одному напрямі від кредитора до позичальника, а потім (при погашенні П.к.) — від позичальника знову до кредитора, але вже разом із виплатою відсотка. Звичайний товар і його грошовий еквівалент здійснює двосторонній рух: товар надходить від продавця до покупця, а відповідна грошова сума — від покупця до продавця. По-четверте, рух П.к. на поверхні перебирає форму Г—Г1, тоді як промисловий капітал проходить функціонуючі форми кругообігу — грошову, продуктивну і товарну (Г—Т...В...Т1...Г1). У такому разі П.к. є найбільш фетишистською формою капіталу, оскільки створюється враження, що гроші самі породжують ще більші гроші. За цією фетишистською оболонкою приховується реальний обіг П.к. у двох або трьох функціональних формах. У двох (грошовій і товарній), якщо К. надається торговим капіталістом, у трьох — якщо позику беруть функціонуючі капіталісти. Поверхнева форма П.к. створює також ілюзію його збігання з грошима. Насправді гроші є лише речовим змістом П.к. Якщо розглядати гроші в контексті виконуваних ними функцій, то їх певне збігання з П.к. існує при виконанні грошима лише однієї з п'яти таких функцій — засобу платежу. Кількісне не збігання цих категорій полягає в тому, що при виконанні грошима функцій засобу платежу сума П.к. значно перевищує відповідну суму грошей (у функції засобу платежу), оскільки одна грошова одиниця багаторазово може виступати речовим носієм П.к. Централізація банками тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх перетворення на П.к. здійснюється на ринку П.к. Засобами функціонування П.к. є векселі, цінні папери, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Дві складові цього ринку — грошовий ринок (короткотермінові кредити до 1 року, що обслуговують рух оборотного капіталу) і власне ринок капіталів (середньо- і довготермінові кредити), що обслуговують рух основного капіталу. Залежно від територіального поширення ринку П.к. розрізняють національний, міжнародний і світовий ринки. Основні форми усуспільнення П.к. і особливості його розвитку в розвинених країнах: 1) централізація кредиту в наймогутніших банках, монополізація ними кредитно-розрахункових операцій з промисловістю, торгівлею, державою, населенням; 2) укрупнення кредиту; 3) централізація грошових заощаджень і доходів різних класів, соціальних прошарків і груп; 4) збільшення їхніх доходів; 5) зростаюче кредитування держави і збільшення виплат за відсотки з державного боргу; 6) пожвавлення міжнародного обігу П.к., збільшення обсягів міжнародних кредитів; 7) зростання ролі міжнародних фінансово-кредитних організацій у кредитуванні держав. З урахуванням цього можна дати таку системну характеристику П.к.: це відносини економічної власності між власниками банків та інших фінансово-кредитних підприємств (загалом банкірами) і найманими працівниками цих установ, з одного боку, банкірами та іншими групами капіталістів, частиною населення, з другого боку, що виникають у процесі ведення банківських операцій і базуються на привласненні додаткової вартості, створеної найманими працівниками банківських установ у процесі забезпечення руху сукупного капіталу, перетворення вільних грошових коштів на грошовий капітал та його зростання, передусім під час використання позики функціонуючими капіталістами.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити