Економічний енциклопедичний словник

Політика екологічна — комплекс форм і методів цілеспрямованої організованої діяльності держави, суб'єктів господарської діяльності, громадських політичних організацій щодо раціонального ставлення до природи з метою захисту і розвитку довкілля. П.е. передбачає, по-перше, наукове обгрунтування концепції і стратегічної мети, втілених у комплексній програмі захисту і розвитку довкілля. Такою метою є збереження екологічної рівноваги в життєвому середовищі з тим, щоб воно залишалося придатним для людського життя. По-друге, обгрунтування засобів і методів досягнення мети. В руках держави такими засобами є правові, економічні та адміністративні важелі. Громадські організації, політичні партії впливають силою політичного тиску на органи державної влади та організації, які забруднюють довкілля. Суб'єкти підприємництва повинні не лише виконувати всі рішення держави в цій сфері, реагувати на вплив громадських організацій, а й вживати додаткових заходів. Розрізняють П.е. національну, регіональну (в окремих регіонах країни) і міжнародну. П.е. грунтується на політичних, соціальних, економічних та екологічних принципах. До політичних належать принцип демократичності, гласності, добровільності, активності та ін. До соціальних принципів П.е. відносять узгодженість інтересів соціальних верств і груп в регулятивній діяльності держави у цій сфері; до економічних — використання надбань науково-технічного прогресу для досягнення екологічної рівноваги, зіставлення витрат і результатів, використання пільг, податків тощо. До екологічних — необхідність збереження довкілля для майбутніх поколінь, задоволення дедалі більших екологічних потреб тощо. Ці принципи, своєю чергою, формують узагальнювальні міжсистемні принципи П.е. Так, на стику економічних і екологічних принципів виникають принципи координації економічного розвитку та екологічних можливостей; розвитку таких економічних потреб, задоволення яких не призводить до руйнування довкілля, та ін. Важливий принцип П.е. — комплексний підхід до розв'язання екологічних проблем, який би оптимально поєднував перелічені принципи. Кожна держава визначає стратегічну мету, принципи та цілі П.е. в контексті суспільно-економічної системи й відповідно до принципів міжнародного права, досягнутого рівня продуктивних сил. Одним із засобів реалізації П.е. є розробка загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних стандартів. З середини 80-х XX ст. у розвинених країнах пожвавилася законотворча природоохоронна діяльність, створюються відповідні розгалужені державні органи для реалізації П.е., здійснюється переоцінка державної політики з урахуванням співвідношення витрат і прибутків у механізмі екологічного регулювання та ін. Сформувалися й інші основні напрями і підходи до реалізації П.е. Так, у багатьох розвинених країнах розробляються екологічно чисті мало- і безвідходні технологічні процеси та виготовляється обладнання, які послаблюють антропотехногенне навантаження на довкілля, активно сприяють відновленню екологічної рівноваги. Про органічну єдність еколого-економічних проблем йшлося на Конференції ООН з навколишнього середовища 1992 (Ріо-де-Жанейро), яка проходила за участю голів і членів урядів. У прийнятих документах зазначалося, що економічний розвиток у відриві від екології призводить до перетворення Землі на пустелю; екологія без економічного розвитку закріплює зубожіння й несправедливість. Усвідомленням цього стали практичні заходи П.е. у багатьох розвинених країн світу: 1) запровадження податків на товари і виробничі процеси, що забруднюють довкілля або знищують його, та їх використання для компенсації раніше заподіяної екологічної шкоди, незважаючи на те, що ці заходи погіршили конкурентоспроможність організацій, зайнятих екологічно брудним виробництвом; 2) надання субсидій на державні екологічні проекти, природоохоронну роботу населенню та дотацій на екологічно досконалу продукцію тощо; 3) запровадження гнучкої системи кредитування; 4) використання екологічних платежів на різні види забруднень; 5) цінове регулювання виробництва відповідних видів продукції; 6) встановлення екологічних квот та їх продаж на шкідливі викиди; 7) запровадження екологічного страхування небажаних еколого-економічних результатів та ін. У розвинених країнах на сучасному етапі використовуються понад 150 різних економічних важелів. З 2005 набув чинності Кіотський протокол, який обмежує кількість шкідливих викидів у повітря (див. Кіотський протокол).






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.