Економічний енциклопедичний словник

Політика науково-технічна — конкретизована в програмі і всебічно обгрунтована мета такої політики та комплекс заходів з боку держави і наддержавних органів щодо її реалізації, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу задля підвищення конкурентоспроможності країни й регіональних економічних угруповань і підвищення на цій основі життєвого рівня населення. Основними елементами П.н.-т., які формують її механізм, є такі: 1. Визначення та встановлення пріоритетів науково-технічного розвитку відповідно до головних цілей загальнодержавної стратегії розвитку, прогнозування науково-технічного прогресу. Основні суб'єкти формування та проведення цієї політики в межах національної економіки — держава (як колективний асоційований капіталіст) і великий капітал. В останні роки посилюється вплив демократичного суспільства (прогресивних науковців, масових рухів) на вибір пріоритетів науково-технічного розвитку та відвернення або послаблення негативних наслідків НТП. З початку сучасного етапу розгортання НТР (приблизно із середини 70-х) у розвинених країнах Заходу відбуваються істотні якісні зрушення у пріоритетах науково-технічного розвитку. Оскільки головною метою загальнодержавної стратегії тут проголошено розвиток наукомістких і високотехнічних галузей (біотехнології, аеронавтики, дослідження космосу, електронно-обчислювальної техніки, комплексної автоматизації виробництва на основі найновіших досягнень електроніки та робототехніки, розгалуженої інформаційної системи, створення нових композитних матеріалів, створення телекомунікацій з використанням лазерної техніки та ін.), то відповідно розробляються галузеві науково-технічні програми розвитку, здійснюється їх фінансування. Для цих країн характерний інтенсивний розвиток НДДКР у сфері електроніки й обчислювальної техніки, їх наступне комплексне впровадження у сферу матеріального та нематеріального виробництва. 2. Організаційне та ресурсне забезпечення реалізації ключових напрямів НТП. Основними ланками цього елемента є: а) розподіл державних ресурсів між різними секторами сфери наукових досліджень (приватним, колективним і державним, а в межах останнього — між державними лабораторіями, вищими навчальними закладами й між неприбутковими науковими центрами) і виконання досліджень і розробок у державних наукових центрах; б) функціонування державної контрактної системи, за допомогою якої здійснюється фінансування науково-дослідних розробок і забезпечується гарантований ринок збуту для промислових корпорацій; в) непряме державне стимулювання НДДКР у недержавному секторі господарства через податкову, амортизаційну, патентну, антитрестівську та зовнішньоторговельну політику; г) формування інноваційного клімату в економіці та інфраструктурі, забезпечення досліджень і розробок, у т.ч. національних служб науково-технічної інформації, стандартизації, статистики, вивчення зарубіжного досвіду та міжнародне співробітництво; д) вдосконалення та фінансування системи освіти, підготовка й перепідготовка кадрів вищої кваліфікації. 3. Оцінка одержаних у процесі реалізації П.н.- т. результатів. Оцінюються можливі наслідки НТП, здійснюється коригування такої політики. Водночас з прямим фінансуванням науково-дослідних робіт держава за допомогою податкової, амортизаційної, кредитної політики стимулює зростання витрат монополістичного та немонополістичного капіталу на НДДКР. У 80-ті розроблено заходи щодо надання фінансової, організаційної допомоги дрібним і середнім винахідницьким фірмам, а також інформації, консультацій, залучення їх до виконання контрактних угод. В ЄС 1985 створено Асоціацію венчурного (ризикового) капіталу, мета якої — надати допомогу невеликим новаторським компаніям. Водночас проведення державою П.н.-т. пов'язане з певними проблемами, що значно послаблює її ефективність, ускладнює досягнення рівноваги та збалансованості у функціонуванні національного ринку. Це передусім значна мілітаризація економіки; відсутність координаційних центрів; дублювання наукових досліджень; розпорошеність коштів; гостра нестача засобів для проведення НДДКР у багатьох цивільних галузях промисловості, сільського господарства; несвоєчасна підготовка наукових кадрів; перенасичення військовими НДДКР та їх недостатнє використання у цивільних галузях, що спричиняє поглиблення суперечностей між наукою та монополістичною власністю. Істотними недоліками цієї сфери в Україні є переважання відомчої (тобто у системі міністерств і відомств) організації науки, відсутність кооперації між науковими установами, між фундаментальними і прикладними дослідженнями, домінування адміністративних важелів при розподілі ресурсів, невиправдане збільшення кількості науково-дослідних організацій в межах галузевої науки, відсутність запозичення досвіду організації науки у розвинених країнах світу та ін. Саме в цих країнах найбільше наукових досліджень проводиться в лабораторіях великих корпорацій та університетів. Так, в країнах ЄС бл. 65% наукових досліджень і розробок виконується у наукових лабораторіях могутніх корпорацій, в Японії — понад 70%, у США — 75%. Завдяки цьому налагоджено щільний зв'язок між наукою і виробництвом. На науку у вищих навчальних закладах в країнах ЄС припадає понад 20% загальних витрат наукової сфери, в Японії і США — бл. 15%, тоді як в Україні лише 5%. Серед таких закладів України наукову діяльність ведуть бл. 40%. Водночас у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації навчається понад 80% аспірантів, що також свідчить про значну неузгодженість цих показників. Якщо у розвинених країнах світу переважна частина наукових досліджень провадиться в дослідницьких університетах, що слугує основою впровадження інновацій у виробництво, то Україна здебільшого імпортує нову техніку і технології. Вплив наддержавних органів на П.н.-т. найінтенсивнішим є в межах ЄС. Так, 2000 Європарламент підтримав пропозицію Комісії ЄС щодо створення Європейського дослідницького простору. З цією метою уряди країн ЄС 2002 ухвалили рішення про збільшення витрат на дослідження і розробки до 2010 до 3% ВВП, про збільшення чисельності зайнятих у цій сфері; посилення координації наукових досліджень, оптимізацію та раціоналізацію зв'язків в межах системи "освіта — наукові дослідження-інновації", нарощення інноваційного потенціалу країн — учасниць за рахунок інформаційних технологій та їх проникнення в усі сфери і галузі економіки, а також шляхом збільшення інвестицій у розвиток венчурних підприємств. Важливими напрямами П.н.-т. в країнах ЄС є розвиток нанотехнологій, космічних досліджень, аеронавтики, забезпечення продовольчої та екологічної безпеки. Значну роль в реалізації П.н.-т. відіграє бізнес. Так, за його допомогою в країнах ЄС на початку XXI ст. фінансуються бл. 57% наукових досліджень і розробок, тоді як частка держави становить 34%, закордонних джерел — понад 7% (у США відповідно 68 і 27% за відсутності іноземних джерел).






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.